Ухвала суду № 66161803, 19.04.2017, Апеляційний суд Київської області

Справа № 367/6815/16-ц Головуючий у І інстанції Чернов Д. Є.Провадження № 22-ц/780/2216/17 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 29 19.04.2017

УХВАЛА

Іменем України

19 квітня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді: Данілова О.М.,

суддів: Коцюрби О.П., Журби С.О.,

за участю секретаря Якимчук Ю.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 23 грудня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення моральної шкоди, -

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до Ірпінського міського суду Київської області із позовом до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, мотивуючи свої вимоги тим, що 17 травня 2016 року о 16 год. 45 хв. ОСОБА_3, керуючи автомобілем НОМЕР_1 по вул. Ванди Василевської, 1 в м. Києві, порушив п. 15.12 Правил дорожнього руху, залишив транспортний засіб не вчинивши всіх необхідних заходів задля попередження його самовільного руху, що спричинило самовільний рух автомобіля, в результаті чого відбулось зіткнення з автомобілем НОМЕР_2, що спричинило пошкодження транспортних засобів.

Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 08 червня 2016 року ОСОБА_3 було визнано винним в скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

Позивач зазначив, що у звязку з ДТП, він з 17 травня 2016 року не має можливості нормально користуватися своїм автомобілем та не має коштів на його ремонтування, у звязку з чим докладав додаткових зусиль для організації життя, знаходився у постійному нервовому напруженні, оскільки змушений користуватись громадським транспортом і винаймати таксі, що спричинило додаткові витрати.

Позивач також вказує, що зазнав сильних душевних хвилювань через відчуття несправедливості, оскільки відповідач не виплачує йому матеріальне відшкодування, ігнорує його звернення.

Просив суд, стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду в сумі 5500 грн. та судові витрати.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 23 грудня 2016 року, у задоволенні позову було відмовлено у повному обсязі.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, ухваленого з порушенням норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Ірпінського міського суду Київської області від 23 грудня 2016 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що Ірпінським міським судом Київської області не були захищені його права, гарантовані Конституцією України та правовими нормами цивільного законодавства.

Судом не створено необхідних умов для всебічного і повного дослідження обставин справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи, в порядку, передбаченому статтею 303 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 17 травня 2016 року о 16 год. 45 хв. ОСОБА_3, керуючи автомобілем НОМЕР_1 по вул. Ванди Василевської, 1 в м. Києві порушив п. 15.12 Правил дорожнього руху, залишив транспортний засіб не вчинивши всіх необхідних заходів задля попередження його самовільного руху, що спричинило самовільний рух автомобіля, в результаті чого відбулось зіткнення з автомобілем НОМЕР_2, що спричинило пошкодження транспортних засобів.

Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 08 червня 2016 року ОСОБА_3 було визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП (а.с. 4).

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано жодних доказів, які б підтверджували завдання йому моральної шкоди відповідачем у розмірі, що відповідає заявленим вимогам.

З такими висновками погоджується і колегія суддів, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами законодавства з огляду на наступне.

У відповідності до ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державнічи суспільні інтереси.

Згідно ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків, має право на їх відшкодування у розмірі витрат, які вона зробила чи мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

У відповідності до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди)» від 31 березня 1995 року за № 4 (з подальшими змінами та доповненнями), під моральною шкодою потрібно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або іншихнегативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб.

У відповідності до п. 5 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року за № 4 (з подальшими змінами та доповненнями), при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди зясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинового звязку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, вини останнього в її заподіянні.

Згідно ч.3 ст. 23 ЦК України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Пунктом 9 Постанови Пленуму Верховним судом України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року за № 4 (з подальшими змінами та доповненнями), слід звернути увагу на те, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

Позивачем не надано, а матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б підтверджували завдання йому моральної шкоди зі сторони відповідача.

За правилами ст.ст. 57, 60 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

З урахуванням наведеного суд зробив правильний висновок про відмову у задоволенні позову.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, відповідно до ст. 303 ЦПК України, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Згідно ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Висновки суду відповідають обставинам справи, які судом установлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Викладені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду відповідає обставинам справи, постановлено з додержанням вимог матеріального і процесуального права і не може бути скасовано з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 23 грудня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий _____ О.М. Данілов

Судді _____ О.П. Коцюрба

_____ ОСОБА_4