Рішення № 66160442, 18.04.2017, Богунський районний суд м. Житомира

Справа №295/12667/16-ц

Категорія 54

2/295/392/17

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.04.2017 року м. Житомир

Богунський районний суд міста Житомира у складі:

головуючої судді Перекупка І.Г..,

за участі секретаря с/з ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лідер-продукт» про стягнення середнього заробітку та зміну формулювання причини звільнення з роботи, -

встановив:

Позивач звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лідер-продукт», в якому просив з урахуванням уточненої позовної заяви стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лідер-продукт» (ЄДРПОУ 33644213) на користь ОСОБА_2 середній заробіток в сумі 36000 гривень та зобовязати Товариство з обмеженою відповідальністю «Лідер-продукт» змінити формулювання причини звільнення у наказі від 20.10.2016 року № 20-10/2016-к про звільнення та трудовій книжці ОСОБА_2 виклавши його наступним чином «Звільнити ОСОБА_2 з займаної посади 20 жовтня 2016 року за власним бажанням через поважну причину - у звязку з інвалідністю заст. 38 КЗпП України».

В обґрунтування позову вказує, що з 2015 року по 20.10.2016 року він працюваі у відповідача на посаді вантажника. З 09.07.2015 року на підставі Указу Президента України від 14.01.2015 року № 15 «Про часткову мобілізацію» та наказу військового комісара Черняхівського районного військового комісаріату від 09.07.2015 року № 251/1 ОСОБА_2 мобілізований на військову службу до 199 навчального центру м. Житомира. 20.10.2016 року подав заяву про звільнення на підставі ст. 38 Кодексу законів про працю України. У заяві просив звільнити його з 20.10.2016 року через поважну причину, оскільки під час проходження служби в зоні проведення АТО отримав травму, тому не міг працювати вантажником. Звільнено її його було 20.10.2016 року, про що було видано наказ № 20-10/2016-к від 20.10.2016 року.

Позивач в судове засідання не зявився, подав заяву про розгляду справи без його участі, не заперечував щодо винесення заочного рішення.

Відповідач в судові засідання не з"явився, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

За таких обставин, враховуючи те, що у справі є достатньо матеріалів про права та взаємовідносини сторін, зі згоди позивача, суд ухвалює рішення у заочному порядку за відсутності сторін, без фіксування судового процесу звукозаписувальним засобом, що відповідає положенням, які передбачені ч. 2 ст. 158, ч. 4 ст. 169, ч. 2 ст. 197 та ст. 224 ЦПК України.

Вивчивши матеріали справи, суд приходить до висновку про задоволення позову з наступних підстав.

Відповідно до діючого законодавства, суд розглядає справу в межах заявлених вимог і ч., ч.1, 4ст. 60 ЦПК Українипередбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановленихст.61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно дост.ст. 47,116 КЗпП Українипри звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Судом встановлено наступне.

Згідно ч. 2 ст. 39 Закону України «Про військовий обовязок і військову службу», громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинамитретьоютачетвертоюстатті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною пятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною пятою статті 61Закону України"Про освіту".

Відповідно до ст. 40 Закону України «Про військовий обовязок і військову службу» встановлено, що гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України"Про Збройні Сили України","Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей","Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб","Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей"та іншими законами.

Відповідно ст. 119 КЗпП України , на час виконання державних або громадських обов'язків, якщо за чинним законодавством України ці обов'язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку. Працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених законами України"Про військовий обов'язок і військову службу"і"Про альтернативну (невійськову) службу","Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів. За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно доЗакону України"Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Гарантії, визначені участині третійцієї статті, зберігаються за працівниками, які під час проходження військової служби отримали поранення (інші ушкодження здоровя) та перебувають на лікуванні у медичних закладах, а також потрапили у полон або визнані безвісно відсутніми, на строк до дня, наступного за днем їх взяття на військовий облік у районних (міських) військових комісаріатах після їх звільнення з військової служби у разі закінчення ними лікування в медичних закладах незалежно від строку лікування, повернення з полону, появи їх після визнання безвісно відсутніми або до дня оголошення судом їх померлими. Гарантії, визначені у частині третій цієї статті, в частині збереження місця роботи, посади не поширюються на осіб, які займали виборні посади в органах місцевого самоврядування та строк повноважень яких закінчився.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 4ст. 48 КЗпП, п. 5Постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 р. № 301 «Про трудові книжки працівників»зазначає, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника, яка ведеться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі організації, або у фізичної особи понад пять днів. Зазначає, що відповідно до п. 2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, до трудової книжки вносяться відомості про звільнення працівника. При цьому записи про причини звільнення у трудовій книжці повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства із посиланням на відповідну статтю, пункт закону. Зазначає, що при розірванні трудового договору з ініціативи працівника з причин, за яких законодавство пов'язує надання певних пільг і переваг, запис про звільнення вноситься до трудової книжки із зазначенням цих причин. В звязку з чим, відповідач зобов'язаний був вказати причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства із посиланням на відповідну статтю, пункт закону, однак, це ним зроблено не було. З вказаних підстав запис її трудової книжки щодо звільнення з роботи відповідачем має бути виправлений: «Звільнений за власним бажанням у зв'язку з інвалідністю.

Позивач просить стягнути на його користь середній заробіток. При цьому зазначає, що середній заробіток має бути сплачений роботодавцем за період з 01.01.2016 року по 01.10.2016 року в розмірі 36000 грн. Оскільки його було звільнено 20.10.2016 року для обчислення середньої заробітної плати мають враховуватись виплати за листопад та грудень 2015 року, оскільки починаючи з 01.01.2016 року відповідач середній заробіток не сплачує.

Позивач працював на підприємстві відповідача та 20.10.2016 року звільнений за ст. 36 КЗпП Україниза власним бажанням, що підтверджується трудовою книжкою (а.с.26).

Згідно із ч. 1ст.117 КЗпП Українив разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені вст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичногорозрахунку.

Таким чином, закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що належать йому; у разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбаченаст.117 КЗпП Українивідповідальність. За своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є компенсаційною виплатою за порушення права на оплату праці, яка нараховується в розмірі середнього заробітку.

Статтею 233 КЗпП Українипередбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

В п. 25постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про застосування судами законодавства про оплату праці»роз'яснено, що не проведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченоїст.117 КЗпП України. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.

В постанові №6-77 цс 11 від 26 грудня 2011 року Верховний Суд України висловив правову позицію про те, що перебіг передбаченогост.233 КЗпП Українитримісячного строку на звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні починається не з дня набрання чинності рішення суду про стягнення заборгованості по заробітній платі, а з наступного дня після проведення фактичного розрахунку незалежно від тривалості затримки розрахунку.

Відповідно дост. 34 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ч.1ст.360-7 ЦПК Українирішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розглядузаявипропереглядсудовогорішення з мотивів неоднакового застосування судом(судами) касаційної інстанції однихітихсамихнорм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіхсуб'єктіввладних повноважень,якізастосовуютьу своїй діяльності нормативно-правовий акт,що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні підлягають задоволенню.

Середній заробіток працівника визначається відповідно дост. 27 Закону України «Про оплату праці»за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженимпостановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100(далі - Порядок).

З урахуванням цих норм, середньомісячна заробітна плата працівника обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата. Відповідно до п. 5 розд. ІV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку є середньоденна заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період.

Відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією від 07.10.2016 року, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, встановлену третю групу інвалідності з 28.09.2016 року, оскільки травму повязану із захистом Батьківщини (а.с.25).

Згідно копії посвідчення серії Є № 024121 від 18.10.2016 року, ОСОБА_2 є інвалідом 3-ї групи (а.с. 24).

Відповідно дост. 233 КЗпП Українипрацівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Згідно ч. 3ст. 235 КЗпП Україниу разі визнання формулювання причини звільнення неправильним, або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою, поновлення працівника на роботі орган, який розглядає трудовий спір, зобов»язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.

Оскільки позивач при подачі позову звільнений від сплати судового збору (вимоги виникли з трудових відносин), судові витрати необхідно віднести на рахунок відповідача, а тому відповідно дост. 88 ЦПК Україниз відповідача в дохід держави необхідно стягнути судовий збір в сумі 1280,00 грн.

Керуючись ст.ст.10,11,60,88,212-215,218, 224-226 ЦПК України, ст.ст. 38,47,48,116,117 КЗпП Українисуд, -

вирішив:

Позовні вимоги задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лідер-продукт» (ЄДРПОУ 33644213) на користь ОСОБА_2 середній заробіток в сумі 36000 гривень.

Зобовязати Товариство з обмеженою відповідальністю «Лідер-продукт» змінити формулювання причини звільнення у наказі від 20.10.2016 року № 20-10/2016-к про звільнення та трудовій книжці ОСОБА_2 виклавши його наступним чином «Звільнити ОСОБА_2 з займаної посади 20 жовтня 2016 року за власним бажанням через поважну причину - у звязку з інвалідністю заст. 38 КЗпП України».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лідер-продукт» (ЄДРПОУ 33644213) на користь держави судовий збір в сумі1280,00 грн.

Позивач має право оскаржити дане заочне рішення до Апеляційного суду Житомирської області через Богунський районний суд м. Житомира протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте Богунським районним судом м. Житомира за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Суддя І.Г. Перекупка