Постанова № 66154615, 19.04.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/320/16 Головуючий у 1-й інстанції: Федорчук А.Б.

Суддя-доповідач: Карпушова О.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 квітня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Епель О.В., Кобаля М.І., секретар судового засідання Тищенко Н.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 1 ст. 41 КАС України апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 жовтня 2016 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Кабінету Міністрів України, третя особа - ОСОБА_3, про визнання протиправним та зобов'язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В :

04.01.2016р. ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Кабінету Міністрів України, третя особа без самостійних вимог ОСОБА_3, про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не затвердження порядку та умов надання державної цільової підтримки для здобуття професійно-технічної та вищої освіти, зобов'язання розглянути питання щодо затвердження порядку та умов надання державної цільової підтримки для здобуття професійно-технічної та вищої освіти та зобов'язання затвердити порядок та умови надання державної цільової підтримки для здобуття професійно-технічної та вищої освіти.

Позов обґрунтовано тим, що відповідач, порушуючи встановлені строки, не затвердив порядок та умови надання державної цільової підтримки для здобуття професійно-технічної та вищої освіти.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.10.2016 р. позовні вимоги задоволено у повному обсязі: визнано протиправною бездіяльність Кабінету Міністрів України щодо не затвердження порядку та умов надання державної цільової підтримки для здобуття професійно-технічної та вищої освіти, зобов'язано Кабінет Міністрів України розглянути питання, щодо затвердження порядку та умов надання державної цільової підтримки для здобуття професійно-технічної та вищої освіти та зобов'язано затвердити порядок та умови надання державної цільової підтримки для здобуття професійно-технічної та вищої освіти.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що під час розгляду справи відповідачем не було надано суду жодних доказів, які б свідчили про розроблення Кабінетом Міністрів України порядку та умов надання державної цільової підтримки для здобуття професійно-технічної та вищої освіти, особам зазначеним в частині сьомій статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Відповідач, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.10.2016 р. як таку, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нову постанову, якою у задоволені позову відмовити.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що відповідач дотримуючись вимог Закону України «Про Кабінет Міністрів» та Регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.07.2007р., вживав заходи щодо розроблення, прийняття та затвердження порядку та умов надання державної цільової підтримки для здобуття професійно-технічної та вищої освіти, особам зазначеним в частині сьомій статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" внаслідок чого, невірним є висновок суду першої інстанції про бездіяльність відповідача, оскільки бездіяльність суб'єкта владних повноважень це пасивна поведінка, яка матеріалами справи спростовується. Крім того, апелянт зазначив, що суд першої інстанції задовольняючі решту позовних вимог втрутився у дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень.

Сторони та третя особа в судове засідання не з'явилися, про час, дату та місце слухання справи повідомлялися належним чином.

Справу розглянуто у відкритому судовому засіданні, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 1 ст. 41 КАС України.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду скасуванню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 з 03.11.2015р. є особою, яка має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій (а.с.5).

07.12.2015р. ОСОБА_2 звернувся до Кабінету Міністрів України зі зверненням щодо виконання вимог частини 9 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», на яке отримав відповідь з Секретаріату Кабінету Міністрів України від 11.12.2015р. № 17-15/2163 (а.с.6).

Вказані обставини підтверджені відповідними доказами і не є спірними.

Відповідно до ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах довідів апеляційної скарги.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України «Про Кабінет Міністрів України» (надалі - Закон № 794) відповідно до Конституції України визначає організацію, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України.

Відповідно до ч.2 ст. 1 Закону № 794 Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів.

Згідно ч. 2 ст.3 Закону № 794 Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Кабінет Міністрів України є колегіальним органом. Кабінет Міністрів України приймає рішення після обговорення питань на його засіданнях (ч.3 цієї ж статті).

Статтею 4 Закону № 794 визначені правові засади діяльності Кабінету Міністрів України. Частиною 2 та 3 цієї статті встановлено, що організація, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України. Кабінет Міністрів України відповідно до Конституції України та цього Закону затверджує Регламент Кабінету Міністрів України, який визначає порядок проведення засідань Кабінету Міністрів України, підготовки та прийняття рішень, інші процедурні питання його діяльності.

Постановою Кабінету Міністрів України № 950 від 18.07.2007р. затверджено Регламент Кабінету Міністрів України (надалі - Регламент), який встановлює порядок проведення засідань Кабінету Міністрів України, підготовки та прийняття рішень, визначає інші процедурні питання його діяльності.

Пунктом 2 та 4 параграфу 1 Регламенту Кабінет Міністрів є колегіальним органом, який здійснює свої повноваження шляхом прийняття рішень на засіданнях. Кабінет Міністрів видає на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, у межах своєї компетенції постанови і розпорядження, обов'язкові для виконання.

Параграф 4 Регламенту визначає організаційні засади діяльності Кабінету Міністрів України. Параграф 5 Регламенту визначає програму діяльності Кабінету Міністрів України.

Пунктом 1 параграфу 9 Регламенту передбачено, що члени Кабінету Міністрів здійснюють свої повноваження відповідно до статей 42-44 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" за процедурами, визначеними цим Регламентом.

Пунктом 2 цього ж параграфу встановлено, що Прем'єр-міністр, керуючи роботою Кабінету Міністрів, дає доручення, які є обов'язковими для виконання, членам Кабінету Міністрів, керівникам інших центральних органів виконавчої влади, крім тих, діяльність яких спрямовується і координується Кабінетом Міністрів через відповідних міністрів, Голові Ради міністрів Автономної Республіки Крим та головам місцевих держадміністрацій. У разі коли питання, що потребує вирішення, належить до компетенції центрального органу виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів через відповідного міністра, доручення Прем'єр-міністра надається такому міністрові.

Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги зазначив, що під час розгляду справи відповідачем не було надано суду жодних доказів, які б свідчили про розроблення Кабінетом Міністрів України порядку та умов надання державної цільової підтримки для здобуття професійно-технічної та вищої освіти особам, зазначеним в частині сьомій статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", отже, дійшов висновку про бездіяльність відповідача.

Проте, колегія суддів з вказаним висновком суду першої інтенції не погоджується з наступних підстав.

Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захист» визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Законом України від 14.05.2015р. № 425-19 «Про внесення змін до деяких законів України щодо державної підтримки учасників бойових дій та їхніх дітей, дітей, один із батьків яких загинув у районі проведення антитерористичних операцій, бойових дій чи збройних конфліктів або під час масових акцій громадянського протесту, дітей, зареєстрованих як внутрішньо переміщені особи, для здобуття професійно-технічної та вищої освіти» (в редакції на день його прийняття) внесено зміни до деяких законів України, зокрема, статтю 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" доповнено частинами сьомою-дев'ятою такого змісту:

"Держава забезпечує учасникам бойових дій, зазначеним у пункті 19 частини першої статті 6 цього Закону, та їхнім дітям, у тому числі дітям, які навчаються за денною формою навчання у професійно-технічних та вищих навчальних закладах, - до закінчення навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23 років, державну цільову підтримку для здобуття професійно-технічної та вищої освіти у державних та комунальних навчальних закладах.

Державна цільова підтримка для здобуття професійно-технічної та вищої освіти надається у вигляді:

повної або часткової оплати навчання за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів;

пільгових довгострокових кредитів для здобуття освіти;

соціальної стипендії;

безоплатного забезпечення підручниками;

безоплатного доступу до мережі Інтернет, систем баз даних у державних та комунальних навчальних закладах;

безоплатного проживання в гуртожитку;

інших заходів, затверджених Кабінетом Міністрів України.

Порядок та умови надання державної цільової підтримки для здобуття професійно-технічної та вищої освіти зазначеним категоріям громадян визначаються Кабінетом Міністрів України".

Згідно п. 2 Прикінцевих положень вказаного Закону, Кабінету Міністрів України протягом одного місяця з дня опублікування цього Закону:

привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;

забезпечити приведення міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом;

розробити та затвердити державну цільову програму підтримки учасників бойових дій та їхніх дітей, дітей, один із батьків яких загинув у районі проведення антитерористичних операцій, бойових дій чи збройних конфліктів або під час масових акцій громадянського протесту, дітей, зареєстрованих як внутрішньо переміщені особи, для здобуття професійно-технічної та вищої освіти;

затвердити порядок та умови надання державної цільової підтримки для здобуття професійно-технічної та вищої освіти;

подати на розгляд Верховної Ради України проект Закону України про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" щодо фінансування державної цільової програми підтримки учасників бойових дій та їхніх дітей, дітей, один із батьків яких загинув у районі проведення антитерористичних операцій, бойових дій чи збройних конфліктів або під час масових акцій громадянського протесту, дітей, зареєстрованих як внутрішньо переміщені особи, для здобуття професійно-технічної та вищої освіти.

Вказана норма була опублікована в газеті «Голос України» 05.06.2015р.

З матеріалів справи вбачається, що Кабінет Міністрів України на виконання вказаної норми закону вжив заходи щодо визначення порядку та умов надання відповідної державної цільової підтримки особам зазначеним в частині сьомій статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", а саме, Прем'єр-міністру України 17.06.2015р. за № 23575/1/1-15 доручив Міністру освіти України до 01.07.2015р. підготувати та подати в установленому порядку на розгляд Уряду проект нормативно-правового акту щодо визначення порядку та умов надання відповідної державної цільової підтримки.

Отже, враховуючи дату набрання законної сили змін до норми закону та дату складання доручення, на думку колегії суддів, це свідчить про те, що з боку відповідача у необхідні строки були вжиті заходи щодо розробки проекту необхідного нормативно-правового акту, зокрема 17.06.2015р. розпочато процедуру розробки проекту порядку та умови надання державної цільової підтримки для здобуття професійно-технічної та вищої освіти .

Крім того, в подальшому, проект вказаного нормативно-правового акту був предметом обговорення та погодження між різними відомствами, що підтверджено належними та допустимими доказами: листами Прем'єр-міністра України, листами та доповідною запискою Міністерства освіти і науки, листами Міністерства соціальної політики України, витягами з протоколу засідань Кабінету Міністрів України, листами вищих учбових закладів (а.с.53-95).

У подальшому вказаний проект порядку був погоджений Міністерством соціальної політики України без зауважень, Міністерство економічного розвиту і торгівлі України та Міністерство фінансів України із зауваженнями. Вказане підтверджено відповідним листом Міністерством освіти і науки України від 07.04.2016р. № 1/10-1143 від 07.04.2016р., який діяв на виконання доручення Кабінету Міністрів України 17.06.2015р. за № 23575/1/1-15.

Таким чином, колегія суддів вважає, що матеріалами справи підтверджено, що відповідач вжив заходи передбачені чинним законодавством щодо розробки нормативно-правового акту, внаслідок чого, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач не вчиняв бездіяльності, оскільки бездіяльність суб'єкта владних повноважень це пасивна поведінка. А як вже було зазначено вище, матеріалами справи підтверджено, що відповідач вчинив дії щодо виконання своїх обов'язків.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів зазначає, що висновок суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог щодо бездіяльності відповідача щодо не затвердження порядку та умов надання державної цільової підтримки для здобуття професійно-технічної та вищої освіти є помилковим.

Крім того, колегія суддів наголошує, що дійсно матеріалами справи підтверджується факт порушення п. 2 Прикінцевих положень Закону України від 14.05.2015р. № 425-19, оскільки відповідачем у визначені Законом строки не був затверджений порядок та умови надання державної цільової підтримки для здобуття професійно-технічної та вищої освіти.

Проте, позивачем були заявлені саме такі позовні вимоги як визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не затвердження вказаного порядку.

Щодо інших висновків суду першої інстанції з приводу обґрунтованості позовних вимог про зобов'язання відповідача розглянути питання щодо затвердження порядку та умов надання державної цільової підтримки для здобуття професійно-технічної та вищої освіти та зобов'язання відповідача затвердити порядок та умови надання державної цільової підтримки для здобуття професійно-технічної та вищої освіти, колегія суддів вважає їх також помилковими з наступних підстав.

Як вже зазначалось вище, відповідач в своїй діяльності керується Законом України «Про Кабінет Міністрів» та Регламентом Кабінету Міністрів України, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 18.07.2007р.

З метою виконання положень Закону України від 14.05.2015р. № 425-19 вжив відповідних заходів щодо розроблення, прийняття та затвердження необхідного порядку.

Проте, колегія суддів вважає, що задовольняючи вказані позовні вимоги суд першої інстанції здійснив втручання у дискреційні повноваження відповідача, що є порушенням норм закону.

Відповідно до частин 1, 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно з частиною 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Пунктом 8 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду.

Пунктом 2 частини 4 статті 105 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що адміністративний позов може містити вимоги про зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії.

Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.

Отже, суд наділений повноваженнями щодо зобов'язання відповідача прийняти рішення, і це прямо вбачається з пункту 2 частини 4 статті 105 та пункту 3 частини 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства.

Проте, суд апеляційної інстанції наголошує, що існує законодавчо визначена процедура затвердження нормативно-правового акту, і суд першої інстанції, зобов'язавши відповідача затвердити порядок та умови надання державної цільової підтримки для здобуття професійно-технічної та вищої освіти, таким чином, не тільки втрутився у дискреційні повноваження відповідача, але й зобов'язав відповідача порушити існуючу законодавчо визначену процедуру затвердження нормативно-правового акту.

Стаття 71 КАС України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає, що доводи апелянта заслуговують уваги, рішення суду підлягає скасуванню.

Посилання позивача на наявність іншого судового рішення у справі № 826/4271/16 не заслуговує уваги, оскільки, вказане рішення відповідно норм КАС України, не є для суду апеляційної інстанції обов'язковим.

Крім того, ухвалою Вищого адміністративного суду України (К800/22438/16) за касаційною скаргою Кабінету Міністрів України на постанову Окружного адміністративного суду від 10.06.2016р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28.07.2016р. у цій же справі відкрито касаційне провадження, рішення у справі касаційною інстанцією не прийнято.

Щодо інших посилань суду першої інстанції на судові рішення Верховного Суду України у справі № 21-1465а15 та 804/14800/14, колегія суддів зазначає, що вони не заслуговують уваги, оскільки вказані рішення прийняті у справах з приводу інших правовідносин між сторонами.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, постанова прийнята з порушенням норм матеріального права, що є підставою для її скасування, та прийняття нової постанови про відмову у задоволені позовних вимог у повному обсязі.

Повний текст постанови виготовлено 24.04.2017 року.

Керуючись статтями 11, 195, 196, 198, 202, 205, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 жовтня 2016 р., задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 жовтня 2016 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Кабінету Міністрів України, третя особа - ОСОБА_3, про визнання протиправним та зобов'язання вчинити дії, скасувати.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Кабінету Міністрів України, третя особа - ОСОБА_3, про визнання протиправним та зобов'язання вчинити дії, відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі.

Колегія суддів: О.В. Карпушова

О.В. Епель

М.І. Кобаль

Головуючий суддя Карпушова О.В.

Судді: Кобаль М.І.

Епель О.В.