Постанова № 66154600, 19.04.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/19196/14 Головуючий у 1-й інстанції: Скочок Т.О.

Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 квітня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Глущенко Я.Б.,

суддів Бєлової Л.В., Мєзєнцева Є.І.,

секретаря Андрієнко Н.А.,

за участю:

представника позивача: Панченка О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр гідроізоляції і покрівлі» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення - рішення, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр гідроізоляції і покрівлі» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 березня 2015 року, -

У с т а н о в и в:

ТОВ «Центр гідроізоляції і покрівлі» звернулося у суд із позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, у якому просило визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення - рішення №0016242201 від 25.11.2014 року.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 березня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із постановою суду, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить її скасувати та ухвалити нове рішення - про задоволення позову.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду - скасуванню, з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не були надані документи, зокрема, первинні, які б в дійсності підтверджували як факти реального виконання ТОВ «Глобал Люкс» робіт по гідроізоляції цокольного поверху житлового будинку на користь позивача, так і наявність зв'язку таких операцій з господарською діяльністю ТОВ «Центр гідроізоляції і покрівлі».

Проте, з такими висновками суду не можна погодитися.

Колегією суддів установлено, що протягом періоду з 29.10.2014 року по 04.11.2014 року Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «Центр гідроізоляції і покрівлі» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Глобал Люкс» за період з 01.07.2014 року по 31.07.2014 року, за результатами якої складений акт від 11.11.2014 року № 1629/26-59-22-01/37024912 (далі - акт перевірки).

Як убачається із вказаного акту перевірки, податковий орган дійшов до висновку про завищення позивачем, в порушення норм п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.3 і п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, податкового кредиту за місяці липень-серпень 2014 року на загальну суму податку на додану вартість 26 490,00 грн., що пов'язано із фактом неправомірного врахування позивачем при визначенні об'єкта оподаткування податком на додану вартість витрат на придбання робіт (послуг) у ТОВ «Глобал Люкс», яке, на думку перевіряючого, не мало реальних можливостей для здійснення зазначених господарських операцій.

На підставі вказаного акту перевірки контролюючим органом винесено податкове повідомлення-рішення від 25 листопада 2014 року № 0016242201, яким позивачу визначено до сплати суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 33 113,00 грн., у тому числі 26 490,00 грн. за основним платежем та 6 623,00 грн. - штрафні санкції.

Не погоджуючись із рішенням відповідача, позивач звернувся у суд з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність визначена як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно підпункту 44.1 статті 44 цього Кодексу для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий вищевказаної правової норми).

Відповідно до підпунктів «а», «б» пункту 185.1 статті 185 Кодексу до об'єкта оподаткування податком на додану вартість відноситься постачання товарів та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Податковим кредитом, у розумінні підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Кодексу, визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пунктами 198.1, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За правилами пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, яка має містити визначені цією статтею обов'язкові реквізити.

Згідно пункту 201.4 статті 201 Кодексу податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця.

Приписами пунктів 201.7, 201.8, 201.10 статті 201 Кодексу встановлено, що податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, формування податкового кредиту та витрат, що враховують при обчисленні об'єкта оподаткування з податку на прибуток, є відображенням наслідків господарських операцій у податковій звітності.

Податкова звітність ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку, який є обов'язковим.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» у частині 1 встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Вимоги до первинних документів встановлені частиною 2 цієї статті.

За визначеннями цього Закону, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, а господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, будь-які документи можна вважати первинними, що є підставою для їх врахування в податковому обліку, лише в разі фактичного здійснення господарської операції. При цьому, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Отже, необхідною умовою для віднесення сплаченого ПДВ - до податкового кредиту, є факт дійсного проведення господарських операцій, обумовлених відповідними угодами, що має засвідчуватись належними первинними документами.

Натомість, відображення у даних податкового обліку господарської операції, в ході якої відбулась лише імітація купівлі товару чи послуги, не являється підставою для отримання податкової вигоди за рахунок зменшення об'єкта оподаткування.

Виходячи із викладеного, перевірці підлягає реальність здійснення між позивачем та його контрагентами спірних господарських операцій. При цьому, докази, на обґрунтування доводів сторін, відповідно до статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, повинні оцінюватись судом у їх сукупності.

Колегією суддів установлено, що позивач є суб'єктом господарювання і платником податку на додану вартість, перебуває на обліку в ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві.

Предметом господарської діяльності позивача є усі види будівельних робіт.

Як убачається із матеріалів справи, 02.07.2014 року між ТОВ «Центр гідроізоляції і покрівлі» (Замовник) та ТОВ «Глобал Люкс» (Виконавець) укладено договір на виконання робіт за № 020701, за умовами якого Виконавець зобов'язується виконати за завданням Замовника комплекс робіт по гідроізоляції цокольного поверху житлового будинку в с. Щасливе, Бориспільського району Київської області, а Замовник, в свою чергу, прийняти та оплатити результати виконаних робіт.

Загальна договірна вартість робіт складає 158 940,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 26 490,00 грн.), з уточненням вартості по факту виконаних об'ємів робіт згідно актів виконаних робіт.

На підставі вказаного договору ТОВ «Глобал Люкс» виписало на адресу позивача податкові накладні від 03.07.2014 року № 3 на суму 115 050,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 19 175,00 грн.) і від 24.07.2014 року № 1034 на суму 43 890,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 7 315,00 грн.), які були відображені у податковій звітності з ПДВ ТОВ «Глобал Люкс» за липень і серпень 2014 року в повному обсязі.

Окрім того, на підтвердження факту виконання робіт за вказаним договором позивачем надано до суду копії: рахунків на оплату від 24.07.2014 року № 2407/011 та від 24.07.2014 року № 2407/012, всього на загальну суму 202 830,00 грн. (з ПДВ); акта надання послуг від 24.07.2014 року № 3282 на суму 158 940,00 грн. (з ПДВ), складеного ТОВ «Глобал Люкс» за результатами виконання ремонтно-будівельних робіт; акта прийому-передачі виконаних робіт за липень на суму 158 940,00 грн. (з ПДВ), складеного ТОВ «Глобал Люкс» за результатами прийому-передачі комплексу робіт по гідроізоляції цокольного поверху житлового будинку в с. Щасливе, Бориспільського району Київської області; податкових накладних від 03.07.2014 року № 3 на суму 115 050,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 19 175,00 грн.) та від 24.07.2014 року № 1034 на суму 43 890,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 7 315,00 грн.); технічного завдання по улаштуванню гідроізоляції, технологічної карти на роботи гідроізоляції підвалу приватного будинку, розроблених та затверджених 30.05.2014року, та схеми улаштування гідроізоляції; фотокартки, оборотно-сальдової відомості по рахунку бухгалтерського обліку 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» відносно контрагента ТОВ «Глобал Люкс»; виписок банку по особовому рахунку ТОВ «ЦГіП» за 03.07.2014 року і 24.07.2013 року.

Зазначені первинні документи відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що не спростовано відповідачем.

До того ж, колегія суддів ураховує, що відповідно до висновку експерта №1-22/02 за результатами проведення судової будівельної - технічної експертизи від 2 лютого 2017 року встановити, чи виконані будівельні роботи по гідроізоляції цокольного поверху житлового будинку в с. Щасливе, Бориспільського району Київської області відповідно до договору на виконання робіт №020701 від 02.07.2014 року, укладеного між ТОВ «Центр гідроізоляції і покрівлі» та ТОВ «Глобал Люкс», за даними візуально - інструментального обстеження, не вбачається можливим в зв'язку з прихованим характером робіт.

Згідно наданих на дослідження документальних даних, а саме: акту надання послуг №3282 від 24.07.2014 року, акту прийому - передачі виконаних робіт за липень до договору №020701 від 02.07.2014 року, вказані будівельні роботи були виконані.

На вимогу суду позивачем було надано оригінал акту надання послуг №3282 від 24 липня 2014 року (за договором від 02.07.2014 року №020701), який оглянутий в судовому засіданні колегією суду та з якого вбачається, що на останньому наявні всі необхідні реквізити, у тому числі підписи та печатки сторін, що спростовує висновки суду першої інстанції, покладені в основу оскаржуваного рішення, про те, що останній не скріплений печаткою позивача, а тому не може підтверджувати реальність вказаного договору.

Разом з тим, Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві не спростовано факту реального виконання робіт (надання послуг) за договором від 02.07.2014 року №020701.

За таких обставин, твердження суду першої інстанції про ненадання позивачем належних та достатніх доказів на підтвердження реального виконання вищевказаної угоди з контрагентом не відповідає фактичним обставинам справи, адже відповідні документи надавались позивачем як до податкової перевірки, так і містяться в матеріалах справи.

Під час податкової перевірки та розгляду адміністративної справи відповідач не заперечував відповідність первинних документів, що були складені між позивачем і його контрагентом, вимогам частини другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а податкових накладних - приписам пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України. І невідповідностей зазначених документів вимогам закону судом не встановлено.

До того ж, з матеріалів справи вбачається, що суть вищенаведеного договору узгоджується із господарською діяльністю як позивача так і його контрагента.

Отже, спірні господарські операції відбулись в рамках звичайної для позивача господарської діяльності, безпосередньо пов'язані з нею та підтверджуються документально.

Також, матеріали справи не містять доказів того, що контрагент позивача на час вчинення спірної господарської операції не був зареєстрованим платником податків й не мав права складати податкові накладні, так само як і доказів неможливості надання ним відповідних послуг з урахуванням об'єктивно необхідних ресурсів та часу, в тому числі неможливості залучення до їх виконання інших осіб чи суб'єктів господарювання.

При цьому, відповідачем не досліджувалось питання зміни майнового стану позивача внаслідок спірних господарських операцій, в тому числі не ставилось під сумнів проведення розрахунків із контрагентом за придбані послуги.

Колегія суддів звертає увагу на те, що однією із основних засад податкового законодавства України є презумпція правомірності рішень платника податку в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків (пп. 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України).

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків податкового кредиту з податку на додану вартість та витрат, що впливають на об'єкт оподаткування податок на прибуток. За змістом указаної норми податковий кредит та витрати вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди, є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

У ході розгляду даної справи відповідачем не було надано суду належних доказів нікчемності правочину, укладеного між позивачем та його контрагентом, тобто, доказів того, що правочин, який мав місце у цих відносинах був спрямований на незаконне заволодіння майном держави, якими можуть бути виключно вироки суду стосовно посадових осіб, які брали в них участь, у яких встановлено відповідні обставини.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів доходить висновку, що позивачем документально підтверджено реальність спірної господарської операції. У той же час, ця операція пов'язана із господарською діяльністю позивача, відбулась між правосуб'єктними платниками податків, призвела до змін у структурі майна позивача, і відповідачем не доведено її недійсності. А обставини, з яких виходив контролюючий орган, при прийнятті спірного рішення, не свідчать про зворотнє.

Тобто, під час розгляду справи відповідачем не доведено, у відповідності до вимог частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України правомірності та обґрунтованості спірного податкового повідомлення-рішення, а тому це рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Відтак, колегія суддів не може погодитись із висновком суду першої інстанції про наявність з боку платника податків - позивача порушень, про які стверджує відповідач за наслідками податкової перевірки.

Таким чином, доводи апелянта, наведені у скарзі, спростовують висновки суду першої інстанції, яким допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушено процесуальні норми, в результаті чого прийнято помилкове та необґрунтоване рішення.

Отже, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана постанова - скасуванню, з ухваленням нового рішення - про задоволення позову.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 3, 202 ч. 1 п. п. 4 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 94, 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд

П о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр гідроізоляції і покрівлі» задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 березня 2015 року скасувати.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр гідроізоляції і покрівлі» задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 25.11.2014 року №0016242201.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр гідроізоляції і покрівлі» за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міністерства доходів у м. Києві судові витрати на оплату судового збору в розмірі 1096 (одна тисяча дев'яносто шість) грн. 20 (двадцять) коп., а також витрати, пов'язані із проведенням судової експертизи, у розмірі 13 600 (тринадцять тисяч шістсот) грн.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко суддя Л.В. Бєлова суддяЄ.І. Мєзєнцев

(Повний текст постанови складений 24 квітня 2017 року.)

Головуючий суддя Глущенко Я.Б.

Судді: Мєзєнцев Є.І.

Бєлова Л.В.