Постанова № 66153303, 19.04.2017, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 квітня 2017 р. Справа №805/4856/16-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

час прийняття постанови:

Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Кониченка Олега Миколайовича при секретарі судового засідання Филиппенко М.С. розглянувши адміністративну за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «М-СТАР» м.Маріуполь

до Маріупольської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0010801200 від 07.11.2016 року

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «М-СТАР», звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Маріупольської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0010801200 від 07.11.2016 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач, зазначив, що Товариство з обмеженою відповідальністю «М-СТАР» отримало податкове повідомлення-рішення Маріупольської ОДПІ ГУ ДФС у Донецькій області №0010801200 від 07 листа 2016 року згідно якого відповідно до акту №188/05-81-12-00-1/30073345 від 13.10.2016 року встановлено порушення строку сплати грошового зобов’язання з орендної плати з юридичних осіб в сумі 42925,55 грн. та зобов’язано сплатити штраф у сумі 8585,11 грн. Позивач вважає, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням вимог законодавства України та підлягає скасуванню з огляду на приписи Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» №1669-VII від 02.09.2014 року. Просив суд визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення №0010801200 від 07.11.2016 року.

Представник позивача до судового засідання явку свого представника не забезпечив, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Представник відповідача заперечував проти позову з тих самих підстав, що викладені у письмових запереченнях на позов.

З урахуванням вимог статей 41, 122, 128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку щодо можливості розгляду справи за наявними в справі матеріалами та доказами.

Суд дослідивши подані матеріали справи встановив наступне.

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «М-СТАР» зареєстровано в якості юридичної особи, включено до ЄДРПОУ за №30073345, знаходиться на податковому обліку Жовтневого відділення Маріупольської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області.

Відповідно до договору від 13 січня 2003 року укладеному між Маріупольською міською радою та позивачем, останнім передано у строкове платне користування земельну ділянку площею 0,2675 га, що знаходиться по вул. К.Маркса, 117-а у Жовтневому районі міста Маріуполя строком на 10 років.

Як підтверджено матеріалами справи, позивачем засобами електронного зв’язку було подано до відповідача податкову декларацію з плати за землю (орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) на 2014 рік №9002685230 від 28.01.2014 року, в якій самостійно визначено суму податкового зобов’язання по орендній платі за землю у загальному розмірі 51803,04 грн. (4316,92 помісячно).

Також, позивачем було подано до відповідача податкову декларацію з плати за землю (орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) на 2015 рік №9015764760 від 16.02.2015 року, в якій самостійно визначено суму податкового зобов’язання по орендній платі за землю у загальному розмірі 64701,92 грн. (5391,84 помісячно).

Посадовими особами відповідача було проведено камеральну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «М-СТАР» з питання своєчасності сплати узгоджених податкових зобов'язання по орендній платі за землю з юридичних осіб за період з 30.09.2014 по 02.09.2016 року за результатами чого складено акт №188/05-81-12-00-11-1/30073345 від 13.10.2016 року.

Згідно висновків акту перевірки відповідачем встановлено порушення позивачем п.287.3 ст. 287 Податкового кодексу України щодо несвоєчасної сплати самостійно визначеного податкового зобов'язання за період 30.09.2014 року по 02.09.2016 року.

Перевіркою своєчасності сплати до бюджету належних сум узгоджених податкових зобов’язань по орендній платі за 2014-2015 року встановлено несвоєчасна сплата самостійно задекларованих сум узгоджених податкових зобов’язань.

За серпень 2014 року із затримкою 220 календарних днів, за вересень 2014 року із затримкою 190 та 225 календарних днів, за жовтень 2014 року із затримкою у 218 та 243 календарних днів, за листопад 2014 року із затримкою у 213, 302 та 274 календарних дня, за грудень 2014 року із затримкою 243 та 273, за січень 2015 року із затримкою у 269, 255 та 332 календарних днів, за лютий 2015 року із затримкою у 304, 370 та 365 календарних днів, за березень 2015 року із затримкою у 334, 333, 398 календарних днів, за квітень 2015 року із затримкою у 368, 430 та 426 календарних дня, за травень 2015 року із затримкою 395 та 397.

На суму несвоєчасно погашених податкових зобов'язань з плати за землю в автоматизованому режимі нараховано штраф згідно п. 126.1 ст. 126 Податкового кодексу України.

07 листопада 2016 року відповідачем складено податкове повідомлення-рішення №0010801200 яким визначено суму грошового зобов’язання з орендної плати з юридичних за штрафною санкцією у розмірі 8585,11 грн.

Несвоєчасність сплати податкових зобов’язань з земельного податку з юридичних осіб за період з серпня 2014 року по травень 2015 року, не є спірним у справі, оскільки позивачем не заперечується, а тому не підлягає доказуванню.

Спірним питанням даної справи є правомірність застосування штрафної санкції, що передбачена статтею 126 Податкового кодексу України з огляду на приписи ст. 6 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» №1669-VII від 02.09.2014 року.

З підстав викладеного суд зазначає наступне.

Статтею 206 Земельного кодексу України встановлено, що використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Справляння плати за землю здійснюється відповідно до положень розділу ХIII Податкового кодексу України.

Відповідно до підпункту 269.1.1 пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та в силу вимог підпункту 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Відповідно до підпунктів 269.1.1 і 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 269 Податкового кодексу платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Підпунктом 271.1.1 п. 271.1 ст.271 Податкового кодексу, визначено, що базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом.

Ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь та земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки (п.274.1 ст. 274 ПК України).

Відповідно до пункту 286.1 статті 286 Податкового кодексу підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Відповідно до п.286.2 ст.286 Податкового кодексу України платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому ст.46 ПКУ, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов’язку подання щомісячних декларацій.

Як вже зазначалось раніше позивачем засобами електронного зв’язку до відповідача було подано податкові декларації з плати за землю за 2014, 2015 рік, де самостійно визначено річну суму податкових зобов’язань у сумі 51803,04 грн. та 64701,92 грн. відповідно.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України.

Згідно з пунктом 287.3 статті 287 Податкового кодексу України, податкове зобов'язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

Податковим кодексом України від 02 грудня 2010 року №2755-VI, зі змінами та доповненнями, передбачена можливість встановлення податкової пільги.

Згідно із п. 30.1 ст. 30 Податкового кодексу України податкова пільга – це передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов’язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених п. 30.2 ст. 30 ПКУ.

Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об’єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (п. 30.2 ст. 30 ПКУ).

Відповідно до п. 30.9 ст. 30 Податкового кодексу України податкова пільга надається шляхом, зокрема звільнення від сплати податку та збору.

Податкові пільги, порядок та підстави їх надання встановлюються з урахуванням вимог законодавства України про захист економічної конкуренції виключно Податковим кодексом України, рішеннями Верховної Ради Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, прийнятими відповідно до ПКУ (п. 30.5 ст. 30 ПКУ).

Указом Президента України від 14.04.2014 №405/2014 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» та розпочато проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей.

Тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення визначає Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02.09.2014 № 1669-VІІ.

Згідно з абз.2 ст. 1 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» визначено, що територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14.04.2014 № 405/2014.

Розпорядженням від 30.10.2014 №1053-р Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалась антитерористична операція» затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція. Місто Маріуполь віднесено до переліку населених пунктів, на території яких проводилася АТО.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України №1079-р від 5 листопада 2014 року було зупинено дію розпорядження Кабінету Міністрів України №1053-р від 30 жовтня 2014 року, проте, постановою Окружного адміністративного суду м. Києва по справі № 826/18327/14 від 26 січня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 2 квітня 2015 року, розпорядження Кабінету Міністрів України № 1079-р від 5 листопада 2014 року визнано нечинним.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України К/800/19383/15 від 28.07.2015 року постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.01.2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2015 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2015 року №1275-р затверджено новий перелік населених пунктів, на території яких здійснювалась антитерористична операція, у якому, серед інших населених пунктів, також є м.Маріуполь.

Статтею 6 Закону №1669 передбачено, що під час проведення антитерористичної операції звільнено суб’єктів господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності.

Статтею 7 Закону № 1669-VII встановлено, що на період проведення антитерористичної операції скасовано орендну плату за користування державним та комунальним майном суб’єктам господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції.

При цьому, статтею 10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» встановлено, що протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.

Відповідно до пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Згідно положень ст. 101 Податкового кодексу України списанню підлягає безнадійний податковий борг, у тому числі пеня та штрафні санкції, нараховані на такий податковий борг. Під терміном «безнадійний» розуміється: податковий борг платника податків, що виник внаслідок обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин).

Також, згідно з пп. 4 п. 2.1 р. ІІ Порядку списання безнадійного податкового боргу платників податків, затвердженого Наказом Міністерства доходів і зборів України 10.10.2013 №577, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 31.10.2013 за № 1844/24376, (далі - Порядок № 577) під терміном «безнадійний податковий борг» слід розуміти: податковий борг платника податків, що виник унаслідок обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин). Такий факт непереборної сили підтверджується, зокрема, Торгово-промисловою палатою України - про настання обставин непереборної сили чи стихійного лиха на території України.

Також, згідно з п. п. 3.1, 3.2 розділу ІІІ Порядку №577, визначення сум безнадійного податкового боргу, що підлягає списанню органами доходів і зборів, здійснюється на підставі даних інформаційних систем органів доходів і зборів (далі - ІС) станом на день виникнення безнадійного податкового боргу; днем виникнення безнадійного податкового боргу вважається: у випадку, визначеному в підпункті 4 пункту 2.1 розділу II цього Порядку, - день, що настає за граничним терміном погашення грошових зобов'язань за період, на який припадає дата, зазначена в документі, що засвідчує факт непереборної сили.

У випадках, передбачених підпунктом 4 пункту 2.1 розділу II цього Порядку, платник податків звертається до органу доходів і зборів за місцем обліку безнадійного податкового боргу та/або за місцем обліку такого платника з письмовою заявою, в якій зазначаються суми податків та зборів, що підлягають списанню. До заяви обов'язково додаються документи, зазначені в підпункті 4 пункту 2.1 розділу II цього Порядку, які підтверджують, що податковий борг вважається безнадійним (п. 4.1 розділу IV Порядку № 577).

Тобто, документом-підставою для прийняття керівником (заступником керівника) контролюючого органу рішення про списання безнадійного боргу, що виник внаслідок обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин), є відповідний сертифікат (висновок) Торгово-промислової палати України, що засвідчує настання форс-мажорних обставин у податкових правовідносинах та використовується при списанні безнадійного податкового боргу відповідно до статті 101 Податкового кодексу України.

Позивачем до суду сертифікату Торгово-промислової палати України, як доказу настання для нього форс-мажорних обставин у податкових правовідносин до суду не надано, як і не надано було його до податкового органу. Крім того, доказів звернення до відповідача з заявою про списання безнадійного боргу з плати за землю до суду також не надано.

При цьому, позивачем було подано податкові декларації з плати за землю за 2014 та 2015 року, в яких самостійно визначено грошові зобов'язання.

При цьому, у відповідності до п.56.11 ст. 56 Податкового кодексу України, самостійно визначене платником податків грошове зобов'язання, не підлягає оскарженню.

Згідно п.50.1 ст.50 Податкового кодексу України у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Позивачем в ході розгляду справи було надано суду уточнюючі податкові декларації з плати за землю (земельного податку та/або орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності) на 2014 рік від 21 лютого 2017 року №9082297426, на 2015 рік від 21 лютого 2017 року №9276965024 та на 2016 рік від 21 лютого 2017 року №9270201799 відповідно до яких зменшено податкове зобов’язання по орендній платі за землю на суму 51803,04 грн. за 2014 рік та на 64701,92 грн. за 2015 рік.

Надані уточнюючі розрахунки судом до уваги не приймаються, оскільки були подані позивачем вже після прийняття спірного податкового повідомлення-рішення та відкриття провадження у справі.

Відповідно до вимог п. 38.1 ст. 38 Податкового Кодексу України виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.

За приписами п.37.3 ст. 37 Податкового Кодексу України підставами для припинення податкового обов'язку, крім його виконання, є: ліквідація юридичної особи; смерть фізичної особи, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою; втрата особою ознак платника податку, які визначені цим Кодексом; скасування податкового обов'язку у передбачений законодавством спосіб.

Відповідачем не надано доказів на підтвердження припинення спірного податкового обов’язку щодо сплати земельного податку, у встановлений законом спосіб.

Таким чином, відповідач хоч і мав право на пільгу з плати за землю, як платник що знаходиться в зоні проведення антитерористичної операції, нею не скористався, оскільки самостійно подав до податкового органу декларації за повною ставкою податку за спірний період часу.

Вирішуючи дану справу суд звертає увагу на те, що відповідно до статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Відповідно до принципу змагальності кожна зі сторін повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона. Зазначена правова позиція випливає, зокрема, з висновків Верховного Суду України, які викладені в постанові від 22.09.2015 року у справі №2а-2717/11/2670.

Згідно з пунктом 1, 4 статті 79 Кодексу адміністративного судочинства України, письмовими доказами є документи (у тому числі електронні документи), акти, листи, телеграми, будь-які інші письмові записи, що містять в собі відомості про обставини, які мають значення для справи. Оригінали письмових доказів, що є у справі, повертаються судом після їх дослідження, якщо це можливо без шкоди для розгляду справи, або після набрання законної сили судовим рішенням у справі за клопотанням осіб, які їх надали. У справі залишається засвідчена суддею копія письмового доказу.

На порушення зазначеної норми позивачем на вимогу суду оригіналів документів, які обґрунтовують його позовні вимоги до суду надано не було, а також не надано пояснень та доказів на підтвердження неможливості надання таких документів як і не подано клопотання про витребування таких доказів у іншої сторони по справі.

Отже, оспорюючи рішення відповідача, позивач повинен також належним чином доказувати обставини, на які він посилається. Проте, проаналізувавши доводи й докази позивача у цій справі, суд дійшов висновку, що ті докази та доводи, на які посилається позивач, не спростовують правильність оскаржуваного рішення відповідача.

Відповідно до норм діючого законодавства підставою до застосування штрафної санкції згідно до податкового повідомлення-рішення є порушення п. 287.3 ст. 287 Податкового Кодексу України за що на підставі статті 126 Податкового кодексу України, застосовано штраф.

Згідно статті 126 Податкового кодексу України, у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Відповідно до статті 67 Конституції України, кожен повинен сплачувати податки і збори у порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до пп.14.1.175 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання, є податковим боргом платника податків.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що податкове повідомлення-рішення №0010801200 від 07.11.2016 року, якими позивачу визначено суму штрафної санкції у розмірі 8585,11 грн., є законними та обґрунтованими, підстави для його скасування відсутні, а доводи позивача не спростовують правомірності рішення суб'єкта владних повноважень, у зв'язку з чим у задоволені позовних вимог повинно бути відмовлено.

Керуючись Конституцією України, ст. ст. 2-15, 17-18, 33-35, 45-46, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 160, 162, 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Податковим кодексом України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволені позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «М-СТАР» до Маріупольської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення №0010801200 від 07.11.2016 року – відмовити.

Повний текст постанови складено та підписано 24 квітня 2017 року.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Кониченко О.М.