Рішення № 66151335, 20.04.2017, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/1494/17

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Заїкін А. П.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.04.2017 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

- головуючого судді Заїкіна А.П.,

- суддів: - ОСОБА_2, ОСОБА_3,

за участю секретаря Гарбуз В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення аліментів, за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Тарутинського районного суду Одеської області від 17 вересня 2016 року,

встановила:

У липні 2016 р. ОСОБА_4 звернулася до суду з вищезазначеним уточненим у вересні позовом, в якому остаточно просила стягнути з відповідача на її користь: 1) аліменти на утримання сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, у твердій грошовій сумі в розмірі 1000,00 грн., але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, з подальшою індексацією, починаючи з дня предявлення позову і до досягнення сином повноліття, тобто до 02.10.2032 року; 2) судові витрати.

В позові ОСОБА_4 посилалася на те, що з серпня 2014 р. по березень 2015 р. вона проживала з відповідачем у цивільному шлюбі. Відповідач є батьком сина - ОСОБА_6.

З березня 2015 р. шлюбні відносини з відповідачем припинені, вони проживають окремо. Син проживає разом з нею, перебуває на її повному утриманні. Вона не працює, доглядає за малолітнім сином, отримує державну допомогу на дитину в розмірі 860,00 грн..

Відповідач матеріальної допомоги на утримання сина не надає. Працює на тимчасових роботах в м. Одесі, має нерегулярний дохід. Про інших утриманців у відповідача їй нічого не відомо. Аліменти необхідно стягнути у твердій грошовій сумі у розмірі 1000,00 грн..

Сторони у судове засідання не зявилися. Про час і місце розгляду сповіщені належним чином.

Позивачка надала заяву про підтримку позову, справу просила розглянути за її відсутності.

Відповідач надав заяву про часткове визнання позову, згоду сплачувати аліменти у розмірі 500,00 грн.. Справу просив розглянути за його відсутності.

Рішенням Тарутинського районного суду Одеської області від 27.09.2016 р. позов ОСОБА_4 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_3, аліменти на користь ОСОБА_4 на утримання сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_4, у розмірі 1000,00 грн., щомісячно, з подальшою індексацією відповідно до закону, починаючи з 14.07.2016 р. і до досягнення сином повноліття, тобто до - 02.10.2032 р.; 2) судові витрати у розмірі 1000,00 грн..

ОСОБА_5 в апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати. Ухвалити нове рішення про стягнення аліментів у розмірі ? ч. від його заробітної плати. Посилається на те, що рішення ухвалено судом першої інстанції при неповному зясуванні обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Апелянт у судове засідання не зявився. Про час і місце розгляду справи сповіщений належним чином. Причини не явки не повідомив. Заяв та клопотань не надав.

ОСОБА_4 у письмових запереченнях на апеляційну скаргу вважала необхідним скаргу відхилити. Рішення суду першої інстанції залишити без змін. Посилалася на те, що апеляційна скарга є необґрунтованою. Як на час ухвалення рішення судом першої інстанції, так і на час подання апеляційної скарги не надано доказів про працевлаштування відповідача. Відсутні докази знаходження на утриманні відповідача інших осіб.

У судовому засіданні ОСОБА_4 підтримала викладені у письмових запереченнях на апеляційну скаргу доводи та вимоги.

Згідно із ч. 2 ст. 305 ЦПК України, неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Відповідно до ст. 303 ЦПК колегія суддів перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення осіб, які прийняли участь у судовому засіданні, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. ст. 3, 4, 10, 11, 60 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 3) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити.

Рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам в повній мірі не відповідає.

Визначаючи розмір аліментів на сина ОСОБА_7 у розмірі 1000,00 грн., суд першої інстанції врахував стан здоровя та матеріальне становище відповідача, нерегулярний характер його доходів, відсутність зобовязань з утримання відповідачем інших осіб (а. с. 32 32 зворотня сторона).

Колегія суддів, вважає, що суд першої інстанції, на підставі наданих сторонами і досліджених судом доказів, дійшов правильного висновку про необхідність стягнення аліментів на утримання сина у твердій грошовій сумі і розмірі 1000,00 грн.. Висновки суду в цій частині відповідають обставинам справи, вимогам норм матеріального (ст. ст. 180 - 184 СК України) та процесуального (ст. ст. 10, 11, 60, 61, 179, 213, 214 ЦПК України) права.

Встановлено, що відповідно до свідоцтва про народження (а. с. 4) відповідач є батьком сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_4.

З березня 2015 р. батько та мати дитини проживають окремо. Син проживає разом з матірю (а. с. 5, 6), перебуває на її повному утриманні.

Відомостей про те, що відповідач офіційно працює, отримує заробітну плату матеріали справи не містять.

Між сторонами склалися правовідносини щодо стягнення аліментів на утримання дитини за рішенням суду.

Статтею 180 СК України передбачено, що батьки зобовязані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

За правилами, передбаченими ст. ст. 181 - 184 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються в частці від доходу її матері, батька, і (або) у твердій грошовій сумі.

При визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоровя та матеріальне становище дитини; 2) стан здоровя та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення, суд за заявою одержувача аліментів може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі.

Оскільки беззаперечно встановлено, що дитина проживає разом з матірю, знаходиться на її повному утриманні, а відповідач, будучи працездатним, не працевлаштований, не має регулярного доходу, не має на утриманні інших осіб, має добрий стан здоровя, правильним є висновок суду про стягнення аліментів у твердій грошовій сумі в розмірі 1000,00 грн..

Доводи апелянта про те, що на час ухвалення рішення він працював, мав постійну заробітну плату в розмірі 1450,00 грн., а тому відсутні підстави для стягнення аліментів у твердій грошовій сумі, він надає допомогу своїй матері, на утриманні якої знаходяться його брати та сестри, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки як на час ухвалення рішення судом першої інстанції, так і на час апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції відповідних доказів не надано. Навпаки, під час розгляду справи у суді першої інстанції апелянт надав заяву про часткове визнання позову, стягнення аліментів саме у твердій грошовій сумі. Знаходження дітей на утриманні матері апелянта, не є автоматичною підставою вважати, що апелянт зобовязаний їх утримувати.

Частиною 3 ст. 10, ст. 60 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності. Сторони мають рівні права щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи.

У порушення вищевказаних вимог апелянт не підтвердив належними та допустимими доказами доводи апеляційної скарги.

При цьому колегія суддів також приймає до уваги положення Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік» щодо розміру прожиткового мінімуму для дитини до 6 років як станом на час ухвалення рішення, так і протягом 2017 року.

Разом з тим, не можна погодитися з висновками суду першої інстанції в частині стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 1000,00 грн.. Цих висновків суд першої інстанції дійшов при невідповідності висновків обставинам справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права. Доводи апелянта в цій частині є обґрунтованими.

За правилами, передбаченими ст. ст. 79, 88 ЦПК України, до судових витрат входять витрати на правову допомогу.

Стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Граничний розмір компенсацій витрат на правову допомогу встановлений Законом України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільний та адміністративних справах».

Матеріали справи містять договір про надання правової допомоги (а. с. 11), в якому вказано, що обсяг і вартість наданої правової допомоги за цим Договором визначається у відповідному розрахунку, який є невідємним додатком до цього Договору і свідчить про виконання Сторонами своїх зобовязань (п. 3).

Вказаного вище розрахунку, який є додатком до договору про надання правової допомоги, матеріали справи не містять.

Відповідно до розяснень, які містяться в п. 48 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 17.10.2014 р. «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Колегія суддів також приймає до уваги, що матеріали справи не містять доказів участі адвоката у судовому засіданні, а тому в будь-якому випадку неможливо розрахувати граничний розмір компенсацій витрат на правову допомогу згідно із Законом України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільний та адміністративних справах».

Доводи апелянта щодо відсутності підстав для стягнення з нього витрат на правову допомогу є обґрунтованими.

Таким чином, апеляційна скарга є частково обґрунтованою, підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 307, п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог. Підставою для скасування рішення суду є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального або процесуального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Оскільки висновки суду в частині стягнення витрат на правову допомогу не відповідають обставинам справи, судом першої інстанції в цій частині порушені норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи в цій частині, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення витрат на правову допомогу підлягає скасуванню. Необхідно ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення витрат на правову допомогу.

В решті рішення необхідно залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 316, 317, 319 ЦПК України колегія суддів,

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Тарутинського районного суду Одеської області від 17 вересня 2016 року в частині стягнення витрат на правову допомогу - скасувати. Ухвалити в цій частині нове рішення.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення витрат на правову допомогу відмовити.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене до касаційного суду протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий суддя: А. П. Заїкін

Судді: А. А. Калараш

ОСОБА_3