Рішення № 66142930, 20.04.2017, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/7185/16-ц

Провадження № 2/161/348/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 квітня 2017 року Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючої судді Плахтій І.Б.,

з участю секретаря судових засідань ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання шлюбу недійсним, втрату права користування житловим приміщенням,

В С Т А Н О В И В:

Позивач первинно звернувся в суд з позовом до відповідача про розірвання шлюбу.

В подальшому змінив підстави і предмет позову, заявивши вимоги про визнання недійсним шлюбу, укладеного в 2003 році між ним та відповідачем, та визнання відповідача такою, що втратила право на реєстрацію та проживання в квартирі за адресою: м. Луцьк, бульвар Дружби Народів, 5/15 (а.с.18). В заявах про уточнення змісту позовних вимог (а.с.27, 37) покликався на те, що відповідач не мала на меті утворювати сімю, народжувати спільних дітей, керувалась корисливим мотивом. Будучи зареєстрованою в квартирі ухиляється від сплати комунальних платежів, за адресою реєстрації не проживає, її місцезнаходження позивачу не відоме. А тому, просив визнати недійсним актовий запис про шлюб №932 і шлюб недійсним з 15.08.2003 з моменту укладення, визнати відповідача такою, що втратила право на реєстрацію і проживання в квартирі за адресою: м. Луцьк, бульвар Дружби Народів, 5/15.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 вимоги позову підтримав. Вважає, що актовий запис був вчинений з порушенням закону, оскільки паспорти були недійсними, свідків укладення шлюбу не було, позивач стверджує, що особисто заяву не підписував, на той час перебував у фактичних і юридичних відносинах з іншою особою, бажання створювати сімю не було, як чоловік і жінка не жили, спільних дітей немає. Шлюб фіктивний. Власником квартири є позивач, який не бажає, щоб відповідач була зареєстрована в ній. Відповідач виїхала до Португалії, не проживає більше 6 місяців. Крім того, додатково просив стягнути з відповідача в користь позивача матеріальну в моральну шкоду в розмірі на розсуд суду в ОСОБА_6, яка полагає у вчиненні фіктивного актового запису, отримання коштів внаслідок шахрайського шлюбу, значній кількості судових справ, оплаті послуг адвокатів, накладенні арешту на квартиру.

Представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні позов не визнала. Суду пояснила, що як у позивача так і у відповідача то був не перший шлюб, задовго до реєстрації шлюбу проживали разом в квартирі відповідача. Позивач та відповідач обоє виїхали за кордон на заробітки, проживають обоє в Португалії. Квартира за адресою: м. Луцьк, бульвар Дружби Народів, 5/15 придбана в шлюбі. В квартирі зараз живуть квартиранти. В квартирі є майно відповідача. Шкоду вважає недоведеною. А тому, просила в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення сторін, свідків, дослідивши та оцінивши докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позов до задоволення не підлягає.

З повторного свідоцтва про шлюб серії І-ЕГ №110008 (а.с.2) вбачається, що ОСОБА_4 та ОСОБА_7 зареєстрували шлюб 15 серпня 2003 року. Прізвище після державної реєстрації шлюбу: чоловіка Петров, дружини Петрова. Місце державної реєстрації шлюбу: Відділ державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Луцького міського управління юстиції.

Представник позивача в судовому засіданні стверджував, що шлюб розірваний рішенням Любешівського районного суду.

Разом з тим, судом встановлено, що ухвалою Любешівського районного суду від 17.11.2016 у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_8 про розірвання шлюбу скасовано заочне рішення від 22.08.2016, справу призначено до судового розгляду.

З пояснень сторін вбачається, що справа про розірвання шлюбу на даний час перебуває в провадженні Луцького міськрайонного суду. Нове рішення у справі не ухвалене.

Відповідно до ст.40 СК України шлюб визнається недійсним за рішенням суду, якщо він був зареєстрований без вільної згоди жінки або чоловіка, а також у разі його фіктивності. Шлюб є фіктивним, якщо його укладено жінкою та чоловіком або одним із них без наміру створення сімї та набуття прав та обовязків подружжя.

З витягу з Державного реєстру актів цивільного стану вбачається, що актовий запис про шлюб №932 було складено 15 серпня 2003 року. В записі акта про одруження містяться підписи осіб, які одружились, якими засвідчено в тому числі і дані про сімейний стан осіб на момент реєстрації шлюбу «розлучений», «розлучена». У відмітках містяться відомості щодо актових записів про розірвання попередніх шлюбів (а.с.213-215).

З пояснень в судовому засіданні свідка ОСОБА_9 вбачається, що сторони проживали спільно в цивільному шлюбі з 1996 року на квартирі, що належить відповідача в м. Луцьку по вул. Бенделіані. В 2000 році ОСОБА_4 поїхав на заробітки в Португалію. В 2001 році навесні туди ж поїхала ОСОБА_5 В 2003 році приїжджали обоє в ОСОБА_9 і одружилися. З того часу кожен рік приїжджали разом у відпустку, проживали разом в квартирі по вул. Бенделіані, де і були прописані. У відповідача не було стосунків з іншим чоловіком. Позивач мав дозвіл від відповідача на купівлю квартири, навесні 2013 купив квартиру по бульвару Дружби Народів, 5/15. Відповідач зареєструвалася в новій квартирі як приїжджала у відпустку на наступний рік. Квартиру здають.

Свідок ОСОБА_10 в судовому зсіданні пояснила, що з 1995-1996 років сторони проживали в цивільному шлюбі. Одного разу, коли приїхали з Португалії, обоє сяяли, були в ліричному настрої «ми вже законні». Квартиру на бульварі Дружби Народів купили спільно, разом прописані, але там не жили, здавали. Раз в рік обоє приїжджали в ОСОБА_9, жили разом в квартирі на вул. Бенделіані. Мали гарні стосунки з іншими членами родини, з дітьми позивача від інших шлюбів і з родиною відповідача.

Свідок ОСОБА_11 в судовому засіданні пояснила, що знає позивача з 90-х років, з того часу, як він почав жити з відповідачкою. Приходили разом в гості. ОСОБА_4 казав наскільки йому дорога ОСОБА_5, як він її любить. Була запрошена до них в гості в квартиру на Бенделіані на 2й чи 3й день після одруження. Був накритий стіл, піднесений настрій. Коли ОСОБА_5 була в Португалії, спілкувалася з нею по скайпу. Вона використовувала скайп ОСОБА_4 Вперше взнала про конфлікт між ними в квітні 2016 року.

Свідки ОСОБА_12, ОСОБА_13 в судовому засіданні пояснили, що знають про стосунки сторін з 1995-1996 років, їх з ОСОБА_4 познайомила ОСОБА_5, казала, що він їй подобається. Між ними було кохання. Вона його любила, ходила за ним по пятах. Він був до неї ласкавий, називав її «моя Тасічка». Також були присутні на вечірці вдома у сторін з нагоди реєстрації шлюбу. В подальшому планували купити квартиру. Квартиру на Дружби Народів купував ОСОБА_4 бо ОСОБА_5 не вийшло тоді приїхати.

Враховуючи пояснення свідків, зважаючи на тривалість спільного проживання до реєстрації шлюбу, ніжні стосунки, спільність дії і планів, відсутність інших шлюбних стосунків, спілкування в родині, вільну згоду жінки і чоловіка, засвідчену підписами в записі акта про одруження, зміну відповідачем свого прізвища на прізвище чоловіка, суд приходить до висновку про відсутність жодних ознак фіктивності укладеного між сторонами шлюбу.

Порушень умов укладення шлюбу, передбачених ст.ст. 22, 24-26 СК України, а також підстав недійсності шлюбу, установлених ст.ст.39, 41 СК України в ході судового розгляду не встановлено.

Крім того, судом встановлено, що час перебування в зареєстрованому шлюбі, на підставі договору купівлі-продажу від 30.03.2010, посвідченого приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу ОСОБА_6, було придбано квартиру за адресою: м. Луцьк, бульвар Дружби Народів, 5/15, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_4, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с.41).

Відповідно до вимог ст.60 СК України ана квартира є обєктом спільної сумісної власності подружжя.

З відомостей адресно-довідкового бюро УДМС України у Волинській області (а.с.11) відповідач ОСОБА_5 зареєстрована в квартирі за адресою: м. Луцьк, бульвар Дружби Народів, 5/15 з 29.07.2015.

Від свого майнового права відповідач не відмовлялася.

Жодних доказів про укладення між сторонами угоди щодо уступки права власності та відсутність у звязку з цим у відповідача претензій на право спільної власності на квартиру позивачем не подано.

З урахуванням вищевказаних норм закону, відсутності відповідних угод між сторонами, чи рішень суду щодо майна подружжя, квартира вважається спільним майном подружжя. Тобто, відповідач є співвласником квартири за адресою: м. Луцьк, бульвар Дружби Народів, 5/15.

Відповідно до ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Відповідно до ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

А тому, визнання відповідача таким, що втратив право користування квартирою, обмежить його у здійсненні права власності, вимоги ст. 405 ЦК України не можуть застосовуватися по відношенню до співвласника житла.

Відповідно до загальних підстав відповідальності за завдану майнову шкоду, установлених ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України №6 від 27.03.1992 зі змінами та доповненнями, зазначено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що відповідно до ст.440 і ст.450 ЦК України шкода, заподіяна особі і майну громадянина або майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній звязок та є вина зазначеної особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до п.п. 3, 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб.

Представник позивача обґрунтував заподіяну матеріальну і моральну шкоди виключно словами, не надавши належних та допустимих доказів, які б підтвердили факт заподіяння шкоди та вину відповідача у її завданні.

Відповідно до ч.3 ст.10, ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, з врахуванням положень ст.ст. 57-59 ЦПК України.

Згідно зі ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їх представників, допитаних як свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів. При цьому дані докази повинні бути належними і допустимими, як це передбачено ст.ст.58-59 ЦПК України.

Відповідно до ч.4 ст.60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Проаналізувавши наявні у справі докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що стороною позивача не надано суду належних та допустимих доказів недійсності шлюбу, підстав для втрати відповідачем права користування спільним майном, факту заподіяння шкоди позивачу діями відповідача, і в цілому не доведено підставності вимог позову, а тому в задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 58, 60, 197, 213, 214, 215 ЦПК України, на підставі ст. ст. 22, 23, 317, 319, 321, 1166, 1167 ЦК України, ст.ст. 39-41, 44, 45 СК України, суд

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання шлюбу недійсним, втрату права користування житловим приміщенням відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Волинської області шляхом подання апеляційної скарги через Луцький міськрайонний суд в десятиденний строк з дня проголошення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Луцького міськрайонного суду І.Б. Плахтій