Рішення № 66141818, 19.04.2017, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 182/2276/16-ц 22-ц/774/326/К/17

Справа № 182/2276/16-ц Головуючий у 1-й інстанції

№ провадження 22-ц/774/326/К/17 ОСОБА_1

Категорія 5 (IV) Доповідач Барильська А.П.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області

в складі : головуючого судді: Барильської А.П.,

суддів: Бондар Я.М., Зубакової В.П.,

за участі секретаря: Гладиш К.І.,

за участі: представника Нікопольської місцевої прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_2,

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі апеляційну скаргу Нікопольської місцевої прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Нікопольської міської ради на заочне рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 08 вересня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до територіальної громади м. Нікополя в особі Управління комунального майна Нікопольської міської ради про визнання права власності на майно,-

В С Т А Н О В И Л А:

В квітні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом до територіальної громади м. Нікополя в особі Управління комунального майна Нікопольської міської ради, відділу реєстрації речових прав на нерухоме майно та реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб підприємців про визнання права власності на майно та зобовязання вчинити певні дії.

Свої вимоги позивач мотивувала тим, що 22 жовтня 1997 року, відповідно до рішення виконавчого комітету Нікопольської міської ради № 684, їй було надано дозвіл на встановлення павільйону торгівлі розміром 4,0 на 6,0 м по вул. Дружби № 2 в місті Нікополі. Відповідно до Дозволу на розміщення обєкта торгівлі, побуту № 42/1.12 розмір займаної земельної ділянки складала 24,0 кв.м, згодом вона збільшилась до 32,4 кв.м

Рішенням виконавчого комітету Нікопольської міської ради від 18 серпня 1999 року № 554/1 їй була надана в оренду земельна ділянка площею 48 кв.м за адресою: Дніпропетровська обл., м. Нікополь, вул. Дружби № 2.

Відповідно до рішення виконавчого комітету Нікопольської міської ради від 26 грудня 2007 року № 893/7 ОСОБА_3 було дозволено проектування та будівництво магазину та кафетерію за адресою: Дніпропетровська обл., м. Нікополь, вул. Дружби № 2.

На виконання цього рішення позивачем було погоджено з управлінням архітектури та містобудування № 22 від 12 травня 2008 року проектна документація, відповідно до яких розпочато будівництво магазину та кафетерію за адресою: Дніпропетровська обл., м. Нікополь, вул. Дружби № 2.

Рішенням Нікопольської міської ради від 03 вересня 2010 року № 34-49/V між позивачем та Нікопольською міською радою було укладено Договір оренди земельної ділянки під розміщення магазину з кафетерієм за адресою: Дніпропетровська обл., м. Нікополь, вул. Дружби № 2, який зареєстровано у відділі Держкомзему у м. Нікополі Дніпропетровської області у книзі записів про державну реєстрацію договорів оренди землі 11 жовтня 2012 року № 121100004000112.

У 2012 році, у звязку із закінченням будівництва магазину продовольчих товарів з кафетерієм по вул. Дружби, № 2 в місті Нікополі, ОСОБА_3, відповідно до Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом обєктів, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 № 461 «Питання прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом обєктів» до Державної архітектурно-будівельної інспекції України була подана Декларація про готовність обєкта до експлуатації, яка 26 жовтня 2012 року зареєстрована за № ДП 14312201622.

Оскільки при здійсненні технічної інвентаризації будівлі магазину з кафетерієм за адресою: Дніпропетровська обл., м. Нікополь, вул. Дружби № 2, КП «НМБТІ» було виявлено самозахват земельної ділянки під будівлею площею 71,0 кв.м та літнім майданчиком площею 268 кв.м, позивач у лютому 2015 року звернулася до Виконавчого комітету Нікопольської міської ради для надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у користування на умовах оренди за фактичним розміщенням магазину та кафетерію за вказаною адресою площею 0,0423 га.

Листом № 14/18/0220-816 від 27 лютого 2015 року виконавчий комітет Нікопольської міської ради повідомив її про можливість отримання нею вказаної земельної ділянки, але тільки після проведення земельних торгів, або за умови надання нею документів, що підтверджують право власності на обєкти нерухомого майна (будівлі, споруди), що розташовані на зазначеній земельній ділянці.

Також, в усній формі, їй було розяснено, що земельні торги в місті Нікополі на разі не проводяться.

У серпні 2015 року позивач звернулася до Управління комунального майна Нікопольської міської ради з листом про надання їй дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у користування на умовах оренди за фактичним розміщенням магазину та кафетерію за адресою: Дніпропетровська обл., м. Нікополь, вул. Дружби № 2.

Листом № 14/18/0220-4218 від 14 вересня 2015 року виконавчий комітет Нікопольської міської ради повідомив її про можливість отримання нею вказаної земельної ділянки, але тільки після проведення земельних торгів, або за умови надання нею документів, що підтверджують право власності на обєкти нерухомого майна (будівлі, споруди), що розташовані на зазначеній земельній ділянці.

Метою державної реєстрації права власності на новозбудований обєкт нерухомого майна магазину продовольчих товарів з кафетерієм за адресою: Дніпропетровська обл., м. Нікополь, вул. Дружби № 2, ОСОБА_3 звернулася до відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Нікопольського міськрайонного управління юстиції, на що отримала лист-відповідь № 689/05-02/395 від 29 вересня 2015 року, в якому зазначено, що оскільки загальна площа введеного в експлуатацію обєкта різниться між площею земельною ділянки переданої в оренду державний реєстратор не має підстав проведення державної реєстрації прав та вимушений відмовити в задоволенні її заяви.

Отримавши відповідь державного реєстратора, позивач в березні 2016 року в третє звернулася до виконавчого комітету Нікопольської міської ради.

Листом № 14/18/0220-1273 від 24 березня 2016 року виконавчий комітет Нікопольської міської ради повідомив її про можливість виділення їй земельної ділянки по вул. Дружби, № 2 в м. Нікополь, лише після оформлення права власності на зведений обєкт нерухомості.

Враховуючи те, що магазин з кафетерієм за адресою: Дніпропетровська обл., м. Нікополь, вул. Дружби № 2 побудовано позивачем як окремий обєкт нерухомості, який не порушує, а ні прав інших осіб, а ні прав територіальної громади міста Нікополь, обєкт побудовано на землі яку виконавчий комітет Нікопольської міської ради вважає за можливим передати ОСОБА_3 в оренду, та приймаючи до уваги те, що позивач позбавлена можливості здійснити державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, ОСОБА_3 просила суд задовольнити її позовні вимоги.

Визнати за нею право власності на будівлю магазину з кафетерієм літера А1, загальною площею 131,1 кв.м, яка складається з: приміщення 1: тамбур 1 площею 1,7 кв.м, обідній зал 2 площею 52,5 кв.м, гардероб 3 площею 4,8 кв.м, коридор 4 площею 2,0 кв.м, кухня 5 площею 7,4 кв.м, санвузол 6 площею 2,7 кв.м; приміщення 2: тамбур 1 площею 1,8 кв.м, торгівельний зал 2 площею 41,7 кв.м, котельна 3 площею 4,2 кв.м, підсобка 4 площею 10,1 кв.м, туалет 5 площею 2,2 кв.м, розташовану по вул. Дружби, № 2 в місті Нікополі, Дніпропетровської області.

Заочним Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 08 веренся 2016 року, позов ОСОБА_3М задоволено.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на будівлю магазину з кафетерієм літера А1, загальною площею 131,1 кв.м, яка складається з: приміщення 1: тамбур 1 площею 1,7 кв.м, обідній зал 2 площею 52,5 кв.м, гардероб 3 площею 4,8 кв.м, коридор 4 площею 2,0 кв.м, кухня 5 площею 7,4 кв.м, санвузол 6 площею 2,7 кв.м; приміщення 2: тамбур 1 площею 1,8 кв.м, торгівельний зал 2 площею 41,7 кв.м, котельна 3 площею 4,2 кв.м, підсобка 4 площею 10,1 кв.м, туалет 5 площею 2,2 кв.м, розташовану по вул. Дружби, № 2 в місті Нікополі, Дніпропетровської області.

В апеляційній скарзі Нікопольська місцева прокуратура Дніпропетровської області ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення по справі про відмову в задоволенні позовних вимог позивача.

Зауважує на тому, що всупереч ст. 33 ЦПК України, до участі у справі не була залучена Нікопольська міська рада, як власник земельної ділянки.

Судом при ухваленні рішення взагалі не зясовано питання щодо наявності у позивача права власності на будівлю магазину з кафетерієм літера А1.

Також суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що у позивача наявне право користування земельною ділянкою на підставі договору оренди.

В декларації про початок будівельних робіт позивачем були зазначені недостовірні відомості щодо наявності права користування на земельну ділянку, а матеріалами технічної інвентаризації, проведеної КП «Нікопольське МБТІ» 23.05.2012 року встановлено самозахват земельної ділянки під будівлею 71 кв.м, під літнім майданчиком 268 кв.м.

Апелянт зауважує на тому, що земельна ділянка у встановленому законом порядку у користування ОСОБА_3 під уже збудоване нерухоме майно Нікопольською міською радою не надавалась, на момент введення в експлуатацію вказаного нерухомого майна, право користування ПП ОСОБА_3 було лише на 0,0084 га, при тому, що площа будівлі складає щонайменше 131,1 м.кв., що виключає можливість визнання за позивачем права власності на збудоване майно.

Звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво може мати місце при наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право, проте суд на вказане уваги не звернув та дійшов передчасного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Крім того апелянт вказує на те, що сама по собі наявність зареєстрованої Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю в Дніпропетровській області декларації про готовність самочинно збудованих позивачем обєктів до експлуатації не є підставою для застосування ст. 331 ЦК України і визнання за нею права власності на самочинне збудоване майно.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог, доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі рішення виконавчого комітету Нікопольської міської ради № 684 від 22 жовтня 1997 року ОСОБА_3 отримала Дозвіл № 42/1.12 на розміщення павільйону торгівлі розміром 4,0 х 6,0 м, загальною площею 24,0 кв.м, по вул. Дружби, № 2 в м. Нікополі на земельній ділянці площею 48,0 кв.м з закріпленням території для виконання комплексного благоустрою згідно з проектом розміщення (а.с.8-11,14-23).

На підставі рішення виконавчого комітету Нікопольської міської ради № 781 від 24 листопада 1999 року ОСОБА_3 отримала Дозвіл № 42/1.12 на розміщення павільйону торгівлі розміром 5,4 х 6,0 м по вул. Дружби, № 2 в м. Нікополі на земельній ділянці площею 48,0 кв.м, загальною площею 32,4, кв.м (а.с.12).

На підставі рішення виконавчого комітету Нікопольської міської ради № 728 від 22 листопада 2000 року ОСОБА_3 отримала Дозвіл № 42/1.12 на розміщення павільйону торгівлі розміром 5,4 х 6,0 м по вул. Дружби, № 2 в м. Нікополі на земельній ділянці площею 48,0 кв.м, загальною площею 32,4, кв.м (а.с.13).

03 вересня 1999 року, на підставі рішення виконавчого комітету Нікопольської міської ради № 554/1 від 18 серпня 1999 року, між Нікопольською міською радою та ОСОБА_3 був укладений договір оренди земельної ділянки площею 48,0 кв.м, для розміщення павільйону торгівлі для комерційного використання (а.с.25-27).

Відповідно до Закону України «Про планування і забудову територій» будівництво обєктів містобудування незалежно від форм власності здійснюється з дозволу відповідних рад, які можуть делегувати це право відповідним виконавчим органам; закінчені будівництвом обєкти підлягають прийняттю в експлуатацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Рішенням виконавчого комітету Нікопольської міської ради № 893/7 від 26 грудня 2007 року дозволено ОСОБА_3 проектування та будівництво магазину з кафетерієм на вул. Дружби, № 2 в м. Нікополі (а.с.28).

У подальшому ОСОБА_3 розробила проектно-кошторисну документацію на будівництво зазначеного обєкту нерухомості, погодила та затвердила проектну документацію, отримала Висновок № 22 Управління архітектури та містобудування щодо відповідності проектної документації архітектурно-планувальним вимогам, отримала експертну оцінку новоствореного майна на предмет відповідності його встановленим будівельним, технічним, санітарним та пожежним нормам (а.с.28-44).

24 вересня 2010 року, на підставі рішення сесії Нікопольської міської ради від 03 вересня 2010 року № 34-49/V, між Нікопольською міською радою та ОСОБА_3 був укладений договір оренди земельної ділянки площею 0,0084 га, кадастровий № 1211600000:03:016:0020, для розміщення магазину з кафетерієм (а.с.45-51).

26 жовтня 2012 року за № ДП 14312201622 позивач отримала Декларацію про готовність обєкта до експлуатації (а.с.52-57).

При отриманні технічного паспорту було встановлено, що позивач при здійсненні будівництва магазину і кафетерію на вул. Дружби, № 2 в м. Нікополі допустила відхилення від проекту, внаслідок чого здійснила самозахват земельної ділянки під будівлею 71,0 кв.м; під літнім майданчиком 268 кв.м (а.с.58-64).

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог позивача суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги позивача про визнання права власності на самочинне будівництво є обґрунтованими.

Проте, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

За змістом частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Предметами права власності може бути лише майно, яке складається з речей (стаття 179 ЦК України), сукупності речей та майнових прав (стаття 190 ЦК України).

Право володіння, користування та розпорядження своїм майном належить тільки власникові (стаття 317 ЦК України).

До речей, як складової поняття майна, зокрема нерухомих, відповідно до положень статті 181 ЦК України належать земельні ділянки, а також обєкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Права та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації (стаття 182 частина перша ЦК України).

Відповідно до статті 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо обєкта незавершеного будівництва, право власності на який реєструється органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно на підставі документів, що підтверджують право власності або користування земельною ділянкою для створення обєкта нерухомого майна, проектно-кошторисної документації, а також документів, що містять опис обєкта незавершеного будівництва.

Згідно з ч. ч. 1, 2, 3 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Відповідно до розяснень, що містяться у п. п. 4, 9 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 6 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України» під наданням земельної ділянки слід розуміти рішення компетентного органу влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність або надання у користування, або передачу права користування земельною ділянкою на підставі цивільно-правових договорів із фізичною чи юридичною особою.

При розгляді справ зазначеної категорії судам слід мати на увазі, що відповідно до статті 26 Закону України «Про основи містобудування» № 2780-XII від 16 листопада 1992 року спори з питань містобудування вирішуються радами, інспекціями державного будівельного архітектурного контролю у межах їх повноважень, а також судом відповідно до законодавства. За загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК, частина перша статті 3 Цивільного процесуального кодексу України). У звязку із цим звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво має здійснюватися за наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.

Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом обєктів визначається постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року № 534 та іншими нормативними актами Кабінету Міністрів України та Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України.

За змістом статей 328 та 329 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

За змістом зазначених норм матеріального права особа (фізична або юридична), яка набула право на майно від іншої особи, є власником новоствореного нерухомого майна як обєкта цивільного обороту лише у разі, коли їй було передано прийняте до експлуатації в порядку, визначеному законодавством, новостворене нерухоме майно, а у разі необхідності його реєстрації також майно, яке зареєстроване за цією особою як нерухоме майно. В іншому випадку особа може передати іншій особі лише матеріали, обладнання, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Вирішуючи питання про законність набуття права власності на обєкти нерухомого майна, за положенням статті 376 ЦК України треба враховувати те, що право власності на нерухоме майно може бути визнано за особою лише за умови, що таке будівництво не є самочинним у розумінні статті 376 ЦК України та статті 38 Закону України «Про містобудівну діяльність».

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 5 листопада 2014 року у справі № 6-135цс14, яка в силу ст.214, 360-7 ЦПК Україну має враховуватись іншими судами загальної юрисдикції при виборі та застосуванні правової норми до спірних правовідносин.

Погоджується колегія суддів з доводами апеляційної скарги про те, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, на підтвердження звернення позивача до відповідних органів, зокрема Державної архітектурно-будівельної інспекції щодо ведення в експлуатацію спірного обєкта та отримання ним відповідних документів.

Відповідно до положень Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», Положення про Державну архітектурно-будівельну інспекцію України, затвердженого Указом Президента України №439/2011 від 8 квітня 2011 року та Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №553 від 23 травня 2011 року, Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом обєктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року №461 органом, який здійснює прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом обєктів, є Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю, які на підставі акту готовності обєкта до експлуатації видають відповідний сертифікат.

Рішення інспекції про відмову у видачі сертифікату може бути оскаржено до суду.

Отже, сертифікат, що засвідчує відповідність обєкту вимогам проектній документації будівельним нормам, стандартам і правилам, мала право видати тільки інспекція державного архітектурно-будівельного контролю.

З огляду на те, що визнання судом права власності на самочинне будівництво можливе лише у тому разі, якщо у прийнятті такого обєкта в експлуатацію було незаконно відмовлено та за умови дотримання визначених законом вимог, необхідних для прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом обєкта, а ОСОБА_3 до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області із заявою про введення збудованих нежитлових приміщень в експлуатацію не зверталась, тому, колегія суддів вважає за необхідне рішення суду першої інстанції скасувати на підставі п.п. 3,4 ч.1 ст.309 ЦПК України, та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3

На підставі ст.88 ЦПК України з позивача на користь Нікопольської місцевої прокуратури Дніпропетровської області підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1539,66 грн., сплачений за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 303, 307, п.3,4 ч.1 ст. 309, ст.ст. 313, 314, 316 ЦПК України колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу Нікопольської місцевої прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Нікопольської міської ради задовольнити.

Заочне рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 08 вересня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення по справі.

Відмовити ОСОБА_3 в задоволенні позовних вимог до територіальної громади м. Нікополя в особі Управління комунального майна Нікопольської міської ради про визнання права власності на майно.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Нікопольської місцевої прокуратури Дніпропетровської області судовий збір у розмірі 1539 (одна тисяч пятсот тридцять девять) гривень 66 копійок.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий:

Судді: