Ухвала суду № 66141725, 19.04.2017, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-кп/774/46/17 Справа № 200/15130/15-к Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Калініч Н.І.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 квітня 2017 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючої судді: Калініч Н.І.

суддів: Джерелейко О.Є.,Мазниці А.А.

за участю секретаря: Лошакової А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42015040000000022 за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_2 на вирок Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 8 червня 2016 року, відносно:

-ОСОБА_2,ІНФОРМАЦІЯ_1,уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, не працюючого, мешкає за адресою: місто Дніпропетровськ, пр.ім.Газети «Правда»АДРЕСА_1, раніше не судимого,

-обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.343 КК України,

ОСОБА_3,ІНФОРМАЦІЯ_3,уродженця ІНФОРМАЦІЯ_4, громадянина України, мешкає за адресою: АДРЕСА_2, раніше не судимого,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.366 КК України,

за участю учасників кримінального провадження:

прокурора: Брусенцової. І.В.

обвинуваченого : ОСОБА_2

захисника:ОСОБА_4

В С Т А Н О В И Л А :

Вироком Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 червня 2016 року:

ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого за ч.2 ст.343 КК України, та призначено покарання за ч.2 ст.343 КК України у виді обмеження волі строком на 2 роки.

На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_2 від призначеного покарання з випробуванням, з іспитовим строком 2 роки та покладено обовязки відповідно до п. 3 ч.1 ст. 76 КК України.

ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.366 КК України та призначено покарання у виді штрафу в розмірі 250 ( двухсот п,ятидесяти) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 4 250 гривень, з позбавленням його права обіймати посади в правоохоронних органах строком на два роки.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави документально підтверджені процесуальні витрати за проведення експертиз №34 від 13.07.2015 року, № 20 від 11.06.2015 року в розмірі 2947 гривень 08 копійок.

Долю речових доказі вирішено відповідно до ст. 100 КПК України.

Згідно вироку суду, підполковник міліції ОСОБА_2, будучи призначеним відповідно до наказу ГУМВС України в Дніпропетровській області на посаду начальника адміністративної практики управління ОСОБА_5 України в Дніпропетровській області, являючись службовою особою-представником державного органу виконавчої влади та будучи наділеним у межах своєї компетенції владними повноваженнями, а саме

-здійснювати організаційно-методичне керівництво інспекторами з адміністративної практики, а також підрозділами ДАІ в питаннях службової діяльності під час провадження справ про адміністративні правопорушення;

-організовувати та безпосередньо брати участь у перевірках стану адміністративної практики в підрозділах ДАІ;

-здійснювати контроль за діловодством у справах про адміністративні правопорушення в підрозділах ДАІ та занесення інформації до підсистеми НАІС ДДАІ МВС України;

-організовувати та безпосередньо брати участь у перевірках стану адміністративної практики в підрозділах ДАІ, узагальнювати та аналізувати стан дотримання законності в службовій діяльності підрозділів ДАІ під час провадження справ про адміністративні правопорушення, вносити пропозиції щодо викорінення порушень,

вчинив злочин проти авторитету органів державної влади за наступних обставин.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 20 Закону України «Про міліцію» передбачено, що працівник міліції при виконанні покладених на нього обов'язків керується тільки законом, діє в його межах і підпорядковується своїм безпосередньому і прямому начальникам. Ніхто не має права покласти на працівника міліції виконання обов'язків, не передбачених чинним законодавством. Втручання в діяльність міліції тягне за собою відповідальність за законом.

Так, У період з 4 січня 2014 року по 11 січня 2014 року до управління Державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області (далі УДАІ ГУМВС) надійшли рапорти інспекторів УДАІ ГУМВС України в Київській області про фіксацію на території м. Києва, а також на трасі сполученням Київ-Овруч адміністративних правопорушень, вчинених 29.12.2013 року учасниками масових мирних акцій протесту «Автомайдан», а саме щодо невиконання водіями транспортних засобів Сітроен С4 державний номер НОМЕР_1, Міцубіші Спейс Стар державний номер НОМЕР_2, Сузукі державний номер НОМЕР_3 та Мерседес державний номер НОМЕР_4, які слідували у вказаному напрямку, вимог працівника ДАІ про зупинку , про порушення ними п. 2.4 Правил дорожнього руху України.

Отримавши на виконання рапорти, зібрані відносно вказаних водіїв, ОСОБА_2 було прийнято рішення направити їх для організації розгляду до відділу ДАІ з обслуговування м. Дніпропетровська ГУМВС України в Дніпропетровській області та відділення ДАІ з обслуговування П'ятихатського району ГУМВС України в Дніпропетровській області за територіальністю.

Проведення безпосередньої перевірки зазначених матеріалів, а також складання протоколів про адміністративні правопорушення було доручено старшому інспектору сектору адміністративної практики відділу ДАІ ДМУ ГУМВС України в області ОСОБА_6, а також начальнику відділення ДАІ з обслуговування П'ятихатського району ГУМВС ОСОБА_7, якими під час збору матеріалів до відома керівництва було доведено, зокрема ОСОБА_8, про відсутність законних підстав для складення протоколів про адміністративне правопорушення, так як особи водіїв автомобілів, які не виконали вимог працівників ДАІ про зупинку 29.12.2013 року, встановити не вдалося можливим.

Реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на здійснення втручання в діяльність працівників правоохоронного органу при виконанні ними своїх службових обов'язків, ОСОБА_2 в період з 4.01.2014 року по 17.01.2014 року у невстановлений час, перебуваючи на своєму робочому місці по вул. Ширшова, буд. 9 в м. Дніпропетровську, діючи умисно, використовуючи своє службове становище і владні повноваження, незважаючи на об'єктивну і законну позицію працівників ОСОБА_5 ОСОБА_6 та ОСОБА_7 щодо неможливості притягнення до адміністративної відповідальності за ст. 122-2 КУпАП громадян ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_12 лише як власників зазначених автомобілів, неодноразово у категоричній формі, а також шляхом умовлянь та обіцянок залагодити в майбутньому будь-які проблеми по службі та сприяти в уникненні ними відповідальності за свої дії, у телефонних розмовах та під час особистого спілкування здійснював вплив на ОСОБА_6 і ОСОБА_7, переслідуючи при цьому мету добитися прийняття незаконного рішення, а саме складання протоколів про адміністративне правопорушення без належного зясування особи правопорушника.

Не погодившись із вказівками свого прямого начальника ОСОБА_2, ОСОБА_6 від складання протоколів відносно ОСОБА_9, ОСОБА_10 і ОСОБА_11 відмовився.

В той же час, ОСОБА_3, будучи інспектором дорожньо-патрульної служби батальйону дорожньо-патрульної служби відділу ДАІ з обслуговування адміністративної території м. Дніпропетровська та автомобільної інспекції, підпорядкованого УДАІ ГУМВС України в Дніпропетровській області, незважаючи на неповноту зясування обставин правопорушення й безпідставне притягнення вказаних громадян до адміністративної відповідальності, достовірно знаючи про те, що ОСОБА_6 відмовився виконувати вказівку начальника адміністративної практики управління ОСОБА_5 України в Дніпропетровській області ОСОБА_2, не маючи достовірних доказів належного встановлення особи правопорушника, діючи умисно, склав та підписав від імені ОСОБА_6 власноручно, пять завідомо неправдивих офіційних документів про адміністративне правопорушення за ст. 122-2 КУпАП стосовно ОСОБА_10, ОСОБА_9, ОСОБА_11, серії, номери і дати, зазначені у вироку, які згодом були направлені до районних судів м. Дніпропетровська.

У результаті незаконного впливу начальника відділу адміністративної практики УДАІ ГУМВС України в Дніпропетровській області ОСОБА_2, який виразився у переконанні в уявній законності його дій, обіцянки залагодити будь-які проблеми по службі та створення переконання в існуванні документів на дійсного водія автомобіля і підтвердження його належного виклику до УДАІ, ОСОБА_7 був змушений усупереч власній позиції скласти адміністративний протокол, серія і номер, відображені у вироку, відносно ОСОБА_12 про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 122-2 КУпАП.

Таким чином, нехтуючи вищезазначеними нормами діючого законодавства, а також нівелюючи основні засади державної служби в Україні, ОСОБА_2, перебуваючи на займаній посаді-начальника адміністративної практики УДАІ ГУМВС України у Дніпропетровській області, за вищевказаних обставин здійснював незаконний вплив на працівників правоохоронного органу з метою добитися прийняття незаконного рішення, що призвело до скоєння підлеглим співробітником УДАІ ГУМВС України у Дніпропетровській області ОСОБА_3 службового підроблення, а також порушення гарантованих Конституцією України прав і свобод громадян на захист, неупереджене забезпечення законності при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення та на оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади та їх посадових чи службових осіб.

Вирок відносно обвинуваченого ОСОБА_3 не оскаржується.

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_2 просить скасувати вирок Бабушкінського районного суд м. Дніпропетровська від 02 серпня 2016 року та закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_2 за відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 343 КК України.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги обвинувачений посилається на те, що вирок суду був постановлений з істотним порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, порушення права на захист, допущеного в ході досудового розслідування та судового розгляду.

Так, як на порушення права на захист обвинувачений посилається на те, що 16.07. 2015 року його було викликано до слідчого та відразу вручено повідомлення про підозру за ч.2 ст. 343 КК України та не зважаючи на те,що документ мав 6 аркушів, слідчий почав допит ОСОБА_2 та досудове розслідування закінчилося за 6 днів.

В апеляційній скарзі звертається увага на те, що до одного суду( Бабушкінського районного суду) орган досудового розслідування двічі скерували обвинувальний акт ( 28.07. 2015 року та 12.08. 2015 року), які були розподілені різним суддям. При цьому, пояснень зі сторони обвинувачення щодо направлення обвинувальних актів не отримано.

Апелянтом також зазначається невідповідність вироку суду в частині посилання на покази потерпілого ОСОБА_6, самим показам останнього, наданих цим потерпілим під час судового засідання, що на думку обвинуваченого, було зроблено судом для викладу обставин у зручний спосіб.

Також, в апеляційній скарзі ОСОБА_2 вказується, на необґрунтовані посилання суду стосовно того, що ОСОБА_7 є його підлеглим, а він, обвинувачений, безпосереднім начальником потерпілого ОСОБА_6. Ці висновки, на думку апелянта, спростовуються письмовими доказами та поясненнями допитаних свідків.

Крім того, обвинувачений зазначає, що відсутні жодні докази вини стосовно епізоду з потерпілим ОСОБА_7, за виключенням самих показів останнього.

Так, автор апеляційної скарги вказує, що ОСОБА_7 з жодною заявою відносно вчинення щодо нього кримінального правопорушення до будь-яких органів чи їх службових осіб не звертався, до того часу, поки сам не був викликаний до органів прокуратури, де йому запропонували обрати статус потерпілого. Отже, на думку автора скарги, вирок суду за епізодом вчинення кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 343 КК України відносно потерпілого ОСОБА_7 ґрунтується лише на припущеннях та міркуваннях суду першої інстанції.

Поряд з цим, обвинуваченим наголошується на тому, що місцевим судом залишилися недослідженими мета та мотив вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення.

Крім того, ОСОБА_2 зазначається, що в обвинуваченні немає жодного посилання на співучасть чи підбурювання до вчинення засудженим ОСОБА_3 кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 366 КК України, а тому твердження суду викладені у вироку про те, що він начебто надав наказ на вчинення злочину за ст. 366 КК України ОСОБА_3, є безпідставними, якими-небудь доказами не підтвердженими.

Крім того ,ОСОБА_2 в своїх доводах посилається на неврахування судом першої інстанції п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров'я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів» № 8 від 26 червня 1992 року, вказує, що суд першої інстанції неправильно кваліфікував його дії за ч. 2 ст. 343 КК України, хибно вважаючи, що потерпілі знаходилися від нього у службовій залежності.

Обвинувачений вказує на заполітизованость судового розгляду у суді першої інстанції та судом не доведено взагалі існування такої громадської організації та прихильників « Автомайдану».

Таким чином, за переконанням ОСОБА_2, висновки суду першої інстанції щодо доведення його винуватості є припущеннями, на яких не може ґрунтуватися вирок.

В запереченні на апеляційну скаргу, подана процесуальним керівником ОСОБА_13, в якій зазначено що апеляційна скарга обвинуваченого ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення, а вирок Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 червня 2016 року, без змін.

Заслухавши суддю доповідача, доводи обвинуваченого, який просив його апеляційну скаргу задовольнити, думку його захисника який всебічно підтримав апеляційну скаргу обвинуваченого та просив задовольнити вимоги апеляційної скарги, думку прокурора яка просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а вирок суду першої інстанції без змін,оскільки доводи апеляційної скарги вважала надуманими, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши їх доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга обвинуваченого не підлягає задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до вимог ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції, переглядає рішення суду першої інстанції, в межах апеляційної скарги.

Не можна визнати слушними доводи апеляційної скарги щодо порушення права на захист обвинуваченого у ході досудового слідства.

Згідно предявленої підозри ОСОБА_2, інкримінований йому злочин відноситься до категорії злочинів невеликого ступеню тяжкості, що згідно положень ст. 52 КПК України не потребує обовязкової участі адвоката.

З матеріалів кримінальної справи вбачається, що 16.07.2016 ОСОБА_2 було повідомлено про підозру і відразу, як зазначено в апеляційній скарзі , було розпочато його допит. Слід відзначити, що вказане не є порушенням права на захист підозрюваного, оскільки положення ч. З ст. 42, ст. 95 КПК України заданих вимог щодо дотримання часового інтервалу між повідомленням про підозру та початком вчинення інших слідчих дій, зокрема допиту, не містять.

Крім того, треба зазначити, що ОСОБА_2, отримавши повідомлення про підозру та ознайомившись з ним, від проведення свого допиту не відмовився, про бажання залучити захисника, слідчому не заявив та своєї вини не визнав, від дачі пояснень по суті підозри і свідчень відносно себе 16.07. 2015 року, які могли б погіршити у майбутньому його становище відмовився, тоді як 17.07. 2015 року апелянт вже уклав договір з захисником, котрий вже 17.07. 2015 року приймав участь при розгляді питання щодо запобіжного заходу відносно ОСОБА_2,тому не можна вважати що органом досудового слідства було в даному випадку порушено право на захист підозрюваного.

Крім того, як вбачається з кримінального провадження ( а.п. 38 т.5) захисник ОСОБА_4 звернувся з клопотанням до слідчого про залучення його як захисника по кримінальному провадженню ОСОБА_2 та надання можливості ознайомитися з матеріалами кримінального провадження 21.07. 2015 року та 22.07. 2015 року захиснику ОСОБА_4 та ОСОБА_2 були відкриті матеріали кримінального провадження, тому не можна погодитися з доводами сторони захисту про відмову в задоволенні клопотання про ознайомлення з матеріалами кримінального провадження.

Не можна також погодитися з доводами про проведення досудового розслідування в 6 днів, оскільки відповідно до витягу з ЄРДР дані про скоєння злочину було внесено 17.01. 2015 року та 27.01. 2015 року досудове розслідування було доручено слідчому в ОВС СВ СУ прокуратури Дніпропетровської області.

Необгрунтованими також колегія суддів визнає доводи апеляційної скарги з приводу направлення до суду двох обвинувальних актів.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження та зазначено прокурором у судовому засіданні апеляційного суду, обвинувальний акт, затверджений 24 липня 2015 року розглядався судом першої інстанції та є предметом розгляду апеляційної інстанції, саме цей обвинувальний акт отриманий обвинуваченим, про що наявні розписки ( 5-24 т.6).

Про повернення прокурору обвинувального акту свідчить розписка прокурора ( а.п.4 т.6) та даний обвинувальний акт не розглядався у суді першої інстанції.

Про законність складу суду першої інстанції свідчить наявний у матеріалах кримінального провадження протокол повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.10. 2015 року, згідно до якого у звязку з закінчення повноважень судді Чулініна Д.Г. проведено повторний автоматизований розподіл та призначено суддю - Татарчук Л.О., тому доводи апеляції не можуть вказувати на незаконність ухваленого вироку від 08 червня 2016 року.

Згідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і мотивованим.

Обгрунтованність судового рішення, означає відповідність висновків суду у рішенні фактичним обставинам, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.

Зазначені у ст. 91 КПК обставини повинні бути підтвердженні показаннями, речовими доказами, документами, висновками експертів.

Право на отримання мотивованого судового рішення є процесуальним елементом права на справедливий суд ( ст. 6 КЗПЛ).

Чинне законодавство цілком визначено говорить про сукупність доказів як про найбільш важливу умову ухвалення обґрунтованого рішення у кримінальному провадженні. При цьому досить важливе значення мають виклад і мотивування оцінки кожного доказу у поєднанні з іншими доказами.

Положенням ст. 59 та пунктом 6 ч. 3 ст. 129 Конституції України закріплено конституційне право громадян на захист від обвинувачення.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обовязків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Частинами 1, 6 ст. 22 КПК України встановлено, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

Також у мотивувальній частині суд повинен описати результати оцінки доказів навести докази для підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів. Викладаючи підстави для прийняття рішення, суд повинен дати відповідь на аргументи сторін. Таким чином, кожен доречний, важливий і вирішальний аргумент учасників судового засідання має бути проаналізований і одержана відповідь.

На думку колегії суддів дані положення закону судом першої інстанції виконані.

Суд першої інстанції в мотивувальній частині вироку саме навів сукупність доказів, які ні однією із сторін кримінального провадження не були спростовані, не заявлялися клопотання щодо недопустимості зазначених у вироку доказів та які доводять поза розумним сумнівом винуватість обвинувачених.

Колегія суддів не може погодитися з доводами апеляційної скарги обвинуваченого про невідповідність показів ОСОБА_6 у вироку саме тим показам, які він надавав у судовому засіданні, враховуючи наявний технічний запис судового засідання суду першої інстанції, не має підстав вважати що потерпілий ОСОБА_6 заперечував вину ОСОБА_2

Дійсно потерпілий у своїх показах зазначав про причетність до подій, які розглядаються у кримінальному провадженні також і ОСОБА_14, однак суд розглядає кримінальне провадження в межах висунутого обвинувачення та тільки відносно обвинувачених ОСОБА_2 та ОСОБА_3, тому суд зазначив у вироку тільки ті пояснення які стосуються оспорюванного кримінального провадження , що повністю відповідає вимогам ст. 337, 374 КПК України.

Таким чином, суд першої інстанції як на допустимий та належний доказ послався на покази потерпілого ОСОБА_6, який неодноразово був допитаний у ході судового розгляду та сторони кримінального провадження мали змогу надавати запитання вказаному потерпілому.

Крім того, оскільки а ні у сторони захисту, а ні сторони обвинувачення не було сумнівів щодо незмінності показів потерпілого ОСОБА_6 та у суду не виникло сумнівів у правдивості показів у суді вказаного потерпілого, суд як на докази винуватості послався у вироку також на протоколи одночасних допитів потерпілого ОСОБА_6 зі свідком ОСОБА_15В.( а.п. 66-68 т.2),ОСОБА_6 зі свідком ОСОБА_16 ( а.п. 69-71 т.2), ОСОБА_6 з ОСОБА_2Г.( а.п. 78-81 т.2), які були підтверджені у судовому засіданні даними свідками та потерпілим ОСОБА_6

У ході судового засідання з достатньою повнотою було допитано потерпілого ОСОБА_7, який надав послідовні та незмінні показання про те, що у 2014 році перебуваючи на посаді начальника відділу ДАЇ Пятихатського РВ ГУМВС України в Дніпропетровській області підпорядкувався по лінії ДАЇ, а по лінії адміністративної практики саме ОСОБА_2 та саме ОСОБА_2 давалися розпорядження про складання протоколу відносно ОСОБА_12, саме ОСОБА_2 сказав діяти за надісланим алгоритмом та складати протоколи. ОСОБА_7 доповідав саме ОСОБА_2 про те, що не має можливості притягнути до адміністративної відповідальності особу, яка не була встановлена, однак ОСОБА_2 наполягав на складанні протоколу про адміністративну відповідальність відносно ОСОБА_12, що було зроблено ОСОБА_7 Доповідь про виконання потерпілий ОСОБА_7 надавав тільки ОСОБА_2 який був начальником адміністративної практики Дніпропетровської області, тоді як ОСОБА_7 був його підлеглим.

Потерпілий ОСОБА_7 розумів, що складання адміністративного протоколу відносно ОСОБА_12 є незаконним, але йому довелося писати вказаний протокол та якби ОСОБА_2 не надавав чіткої вказівки складати протокол та привести у відповідні строки до ДАІ, потерпілий не складав би вказаний протокол.

Дослідженні безпосередньо у суді першої інстанції вищенаведені докази не були спростовані стороною захисту, крім того вони не тільки не спростовуються а, навпаки, узгоджуються с функціональними обовязками ОСОБА_2 як посадової особи, яка у межах своїх повноважень має право:

-здійснювати організаційно-методичне керівництво інспекторами з адміністративної практики, а також підрозділами ДАІ в питаннях службової діяльності під час провадження справ про адміністративні правопорушення;

-організовувати та безпосередньо брати участь у перевірках стану адміністративної практики в підрозділах ДАІ;

-здійснювати контроль за діловодством у справах про адміністративні правопорушення в підрозділах ДАІ та занесення інформації до підсистеми НАІС ДДАІ МВС України;

-організовувати та безпосередньо брати участь у перевірках стану адміністративної практики в підрозділах ДАІ, узагальнювати та аналізувати стан дотримання законності в службовій діяльності підрозділів ДАІ під час провадження справ про адміністративні правопорушення, вносити пропозиції щодо викорінення порушень(а.п. 28 т.3).

Враховуючи,що відповідно до наказу № 430 о\с від 04.11. 2014 року про призначення ОСОБА_6 старшим інспектором адміністративної практики відділу ДАІ з обслуговування м. Дніпропетровськ ГУМВС ( а.п. 63 т.3), саме ОСОБА_6 був у підпорядкуванні начальника адміністративної практики управління ОСОБА_5 України в Дніпропетровської області - ОСОБА_2,що помилково не визнається стороною захисту, спираючись на термін «безпосередній начальник», оскільки ОСОБА_2 був керівником в обовязки якого входив контроль за діловодством у справах про адміністративні правопорушення в підрозділах ДАІ м.Дніпропетровська та Дніпропетровської області.

Результативність проведення в українському суспільстві державно- правових реформ безпосередньо залежить від ефективної діяльності працівників правоохоронних органів. Адже саме на них покладено обовязок із забезпечення правового порядку, захисту прав і свобод людини та громадянина, інтересів усіх юридичних осіб (незалежно від їхніх форм власності), виявлення, припинення та розслідування як злочинів, так інших правопорушень. Виходячи зі специфіки цієї діяльності міжнародно-правові акти та національне законодавство містять низку правових гарантій реалізації повноважень, покладених на працівників правоохоронних органів.

Зпосеред них важлива роль належить правовим нормам, що передбачають кримінальну відповідальність за втручання в діяльність працівників правоохоронних органів.

Колегія суддів не може погодитися з доводами обвинуваченого про те, що його винуватість не доказано, оскільки підтверджується тільки показами потерпілих по кримінальному провадженню.

Судом першої інстанції було допитано певна кількість свідків, які вказували на те, що у січні 2014 року до ДАІ Дніпропетровської області надійшли рапорти про порушення водіями Правил дорожнього руху, а саме не зупинилися на вимогу працівника міліції та відділом розшуку була проведена робота для встановлення вказаних осіб, однак встановити особи не вдалося, про що ОСОБА_6 доповідав керівництву.

Крім того, свідок ОСОБА_17 саме вказував, що безпосередньо його після Нового року в 2014 році викликав ОСОБА_2 та давав вказівки щодо підготовки документів які повинні будуть прийти відносно осіб, які вчинили адмінпорушення в Київській області в період грудня 2013 року під час акцій « Автомайдану». Письмових вказівок ОСОБА_2 не давав та усно повідомляв щодо напрямку роботи, що безперечно вказує на те, що ОСОБА_2 згідно до своїх посадових повноважень керував роботою адміністративної практики.

Щодо незаконності складання протоколів про адміністративні правопорушення судом наведено у вироку докази, а саме протоколи тимчасового доступу до речей та документів:

від 22 травня 2015 року, відповідно до якого вилучено адміністративний матеріал відносно ОСОБА_9 за ст. 122-2 КУпАП, від 21 травня 2015 року, відповідно до якого вилучено адміністративний матеріал відносно ОСОБА_10 за ст. 122-2 КУпАП, від 17 квітня 2014 року , відповідно до якого було вилучено копія адміністративної справи відносно ОСОБА_11 за ст. 122-2 КУпАП, повідомлення начальника ВДАІ з обслуговування Пятихатського району ГУМВС України в Дніпропетровській області ОСОБА_18, відповідно до якого 08.01.2014 року до ВДАІ Пятихатського РВ ГУМВС України в Дніпропетровській області надійшли матеріали щодо вчиненням ОСОБА_19 адміністративного правопорушення за ст.122-2 КупАП на трасі Київ-Овруч.

Копія листа заступника начальника Управління ОСОБА_5 України в Дніпропетровській області ОСОБА_14 від 05.01.2014 року, відповідно до якого на адресу Пятихатського відділення ДАІ Пятихатського РВ ГУМВС України в області ОСОБА_7 направлено інформацію стосовно порушень ПДР України 29.12.2013 року на 20 км а/д Київ-Овруч в с.Нові Петрівці водієм автомобіля «Мерседес» державний номерний знак НОМЕР_4 для встановлення особи, яка керувала цим транспортним засобом та подальшого притягнення до адміністративної відповідальності.

Згідно постанов Жовтневого районного судів м.Дніпропетровська від 26 лютого 2014 року щодо ОСОБА_11, постанови Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 24 березня 2014 року щодо ОСОБА_9, постанови Вишгородського районного суду Київської області від 27 березня 2014 року щодо ОСОБА_12 провадження по справам за ст. 122-2 КУпАП адміністративні провадження щодо вказаних осіб було закрито за відсутності складу та події адміністративного проступку.

На думку колегії суддів суд першої інстанції з достатньою повнотою дослідив всі докази надані сторонами кримінального провадження та сторони у суді першої інстанції вказали, що досліджено все докази та суд оцінив їх у сукупності та виклавши їх у вироку , обґрунтовано прийшов до висновку що сукупність дій обвинуваченого ОСОБА_2, його позиція, відношення до складання протоколів про притягнення до адміністративної відповідальності без належного встановлення особи правопорушника були скеровані лише на складання потерпілими ОСОБА_6та ОСОБА_7 адміністративних протоколів в будь-якому разі, без урахування будь яких заперечень та правової позиції потерпілих з цих питань.

Враховуючи,що відповідно до ч.2 ст. 343 КК України під втручанням слід розуміти конкретні дії, спрямовані на перешкоду у виконанні працівниками правоохоронних органів службових обов'язків або на досягнення прийняття неправомірного рішення. Втручання може виявлятися в умовлянні, шантажуванні потерпілого, погрозі відмовити у наданні законних благ, а також у будь-якій іншій формі впливу, не можна погодитися що саме дії обвинуваченого ОСОБА_2 не знайшли свого підтвердження.

Мета та мотив не є обовязковими для доказування при вказаному складі злочину у відповідності до ст. 91 КПК .

За конструкцією обєктивної сторони втручання у діяльність працівника правоохоронного органу є формальним складом злочину.

Відповідно злочин уважатиметься закінченим од моменту втручання в діяльність працівника правоохоронного органу незалежно від того, чи призвело це до прийняття ним незаконного рішення, чи перешкодило виконанню своїх обовязків.

Потерпілими від злочину є тільки працівники правоохоронних органів, що необґрунтовано заперечується стороною захисту.

Під виконанням службових обов'язків працівниками правоохоронних органів слід розуміти діяльність цих осіб, пов'язану із здійсненням функцій, покладених на них законами та іншими нормативними актами.

Під незаконними слід розуміти рішення працівників правоохоронних органів, що суперечать вимогам законодавчих актів, що в даному випадку встановлено судом першої інстанції, оскільки адміністративні провадження судом закриті.

Кваліфікація за ч. 2 ст. 343 має місце, якщо втручання в діяльність працівника правоохоронного органу перешкодило запобіганню злочину або затриманню особи, яка його вчинила, або вчинено службовою особою з використанням свого службового становища.

Здійснюючи з використанням свого службового становища вплив на працівника правоохоронного органу, службова особа використовує права та повноваження, надані їй за посадою або у зв'язку з певною службовою діяльністю, про що обєктивно встановлено судом у вироку .

Із суб'єктивного боку, злочин характеризується прямим умислом. Особа, що його вчиняє, усвідомлює неправомірність і суспільну небезпечність впливу на працівника правоохоронного органу і бажає втрутитись у його діяльність з метою перешкодити виконанню ним службових обов'язків або добитися прийняття незаконних рішень.

Колегія суддів визнає необґрунтованими доводи апеляційної скарги обвинуваченого щодо не встановлення судом субєктивної сторони злочину, оскільки судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 діяв с прямим умислом та в силу своїх повноважень, використовуючи авторитет засади, яку він обіймав , саме з метою отримання незаконних рішень складання адміністративних протоколів про притягення до адміністративної відповідальностіОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_10, ОСОБА_9за ст.. 122-2 КУпАП без належного зясування особи правопорушника і саме шляхом умовлянь та обіцянок залагодити будь які проблеми, сприяти в уникненні ними відповідальності за свої дії, впливав на працівників правоохоронних органів ОСОБА_6 та ОСОБА_7

Крім того, суд першої інстанції, аналізуючи активну поведінку обвинуваченого ОСОБА_2,дійшов обгрунтованого висновку, що обвинувачений усвідомлював суспільну небезпечність свого впливу на працівників правоохоронного органу ОСОБА_6 та ОСОБА_7, тобто втручання в їх діяльність, і бажав добитися від них прийняття цих незаконних рішень, що свідчить про наявність умислу ОСОБА_20 на скоєння вищезазначеного злочину ,з чим погоджується колегія суддів та вважає доводи апелянта необґрунтованими.

Що стосується апеляційних доводів про те, що суд першої інстанції вийшов за межі предявленого обвинувачення по епізоду відносно обвинуваченого ОСОБА_3, то вказані доводи не можна визнати слушними, оскільки суд першої інстанції у вироку навів мотиви та визнав недоведеними, що саме ОСОБА_2 надавав вказівку ОСОБА_3 на підроблення офіційних документів( а.п. 224 т.7).

Призначене судом покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України та не має апеляційних підстав для його зміни.

Апеляційний суд має право скасовувати судове рішення за наявності істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкоджали чи могли перешкоджати суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення ( ст. 412 КПК України), однак сторона захисту на навела обґрунтованих підстав для скасування судового рішення, тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 404, 407 КПК України, колегія суддів,-

По с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Вирок Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 червня 2016 року, відносно ОСОБА_2 обвинуваченого за ч.2 ст.343 КК України залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена і на неї може бути подана касаційна скарга у Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом трьох місяців з моменту проголошення.

Судді апеляційного суду:

---------------------- ----------------------- -------------------------

ОСОБА_21 ОСОБА_22 ОСОБА_23