Рішення № 66140717, 13.04.2017, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 461/9426/15 Головуючий у 1 інстанції: Котельва К.О.

Провадження № 22-ц/783/2110/17 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 Р. В.

Категорія: 30

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого судді Савуляка Р.В.,

суддів: Бойко С.М., Мельничук О.Я.,

за участі секретаря: Куцика І.Б.

з участю: представника ОСОБА_2 ОСОБА_3, представника ОСОБА_4 ОСОБА_5, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 24 січня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про стягнення матеріальної шкоди,-

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2015 року ОСОБА_2 звернувся із зазначеним позовом обґрунтовуючи свої вимоги тим, що згідно рішення Галицького районного суду м. Львова від 20 травня 2014 року поділено в натурі майно між ним та ОСОБА_4, яке є спільною сумісною власністю колишнього подружжя.

Відповідач ОСОБА_4 створює йому перешкоди у користуванні своєю часткою, не допускає до приміщень.

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 30 квітня 2014 року було зобов'язано ОСОБА_4 не чинити йому перешкод у користуванні приміщеннями визначених по вул. Тиманській, 4/1 у м. Львові та передати ключі від приміщень.

На виконання рішення суду, 03 грудня 2014 року йому було передано ключі від належних йому нежитлових приміщень і під час огляду цих приміщень він виявив їх руйнування та пошкодження.

З урахуванням зазначених обставин та уточнених вимог від 11 квітня 2016 року та 09 вересня 2016 року, позивач ОСОБА_2 просив:

стягнути з ОСОБА_4 на його користь:

матеріальну шкоду (з урахуванням індексу інфляції за період з лютого 2015 року по липень 2016 року) в сумі 199498,06 гривень за пошкодження нерухомого майна;

8000 гривень за проведення будівельно-технічного дослідження;

19803 гривень упущеної вигоди;

54781,45 гривень моральної шкоди (т.1 а.с.2-8; т.2 а.с.109-112;158).

Оскаржуваним рішенням Галицького районного суду м. Львова від 24 січня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду оскаржив позивач ОСОБА_2

В апеляційній скарзі посилається на те, що ним надано докази причинно-наслідкового звязку між протиправними діями ОСОБА_4 та завданими йому реальними збитками. Так, рішенням Галицького районного суду м. Львова від 30.04.2014 р. зобовязано ОСОБА_4 не чинити перешкоди ОСОБА_2 в користуванні приміщеннями, які знаходяться за адресою м. Львів, вул. Таманська, 4/1 та забезпечити доступ до зазначених приміщень шляхом надання ключів від вхідних дверей. В межах означеної цивільної справи було встановлено, що ОСОБА_4 володіла та користувалася вказаними приміщеннями, не допускала позивача до належного йому майна, здійснювала охорону цих приміщень. Відтак, пошкодження майна позивача могло бути здійснене лише відповідачкою.

Просить рішення Галицького районного суду м. Львова від 24 січня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, представника ОСОБА_2 ОСОБА_3 на підтримання апеляційної скарги, представника ОСОБА_4 ОСОБА_5 на її заперечення, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення у межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає до часткового задоволення, рішення Галицького районного суду м. Львова від 24 січня 2017 року скасуванню на підставі п.п.3,4 ч.1 ст.309 ЦПК України з ухваленням нового рішення.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідач ОСОБА_4 з 2007 року за власні кошти здійснила поліпшення спільного майна нежитлового приміщення за адресою: м. Львів, вул. Тиманська, 4/1, а ОСОБА_2 не подано доказів які б підтверджували, що встановлення складових приміщення були здійснені ним за власні кошти та належали йому.

З таким висновком повністю погодитись не можна виходячи із наступних підстав.

Судом та матеріалами справи установлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі з 09 листопада 2003 року і за договором купівлі-продажу від 14 листопада 2003 року придбали нежитлове приміщення у м. Львові по вул. Тиманська, 4/1, яке згідно свідоцтва про право власності від 30 червня 2005 року та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 06 липня 2005 року, було зареєстровано на ОСОБА_2 (т.1 а.с.35;34; 228).

Зазначене нежитлове приміщення складається з чотирьох поверхів. На першому поверсі розташований магазин (торговий зал), другий - четвертий поверхи містять офісно-побутові приміщення. Самочинно проведено реконструкцію з добудовою та надбудовою.

Спільне життя сторін не склалося, шлюб між сторонами розірвано на підставі рішення Галицького районного суду м. Львова від 18 травня 2007 року.

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 23 січня 2012 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня 2012 року нежитлове приміщення та будівельні матеріали які були використані в ході його реконструкції визнано об'єктом спільної сумісної власності подружжя, проведено їх поділ по 1/2 ідеальній частині кожному.

Згідно рішення Галицького районного суду м. Львова від 30 квітня 2014 року задоволено частково позов ОСОБА_2 до ОСОБА_4, зобов'язано ОСОБА_4 не чинити перешкоди ОСОБА_2 в користуванні приміщеннями, які знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Тиманська, 4/1.

Згідно рішення Галицького районного суду м. Львова від 20 травня 2014 року задоволено частково позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2, поділено в натурі майно, яке належало їм на праві спільної часткової власності, а саме: нежитлове приміщення за адресою: м. Львів, вул. Тиманська,4/1.

ОСОБА_4 виділено у власність частину нежитлового приміщення та частину будівельних матеріалів, які були використані в ході реконструкції цього приміщення на вул. Тиманській,4/1 у м. Львові на першому поверсі:

приміщення №3 площею 30,00 кв.м., приміщення №4 площею 64,60 кв.м.,

на другому поверсі:

частину приміщення №7 площею 30,00 кв.м.;

на третьому поверсі:

частину приміщення №12 площею 28,0 кв.м., загальною вартістю 1095629,00 гривень.

У власність ОСОБА_2 виділено частину нежитлового приміщення та частину будівельних матеріалів, які були використані в ході реконструкції цього приміщення на вул. Тиманській, 4/1 у м. Львові на першому поверсі:

приміщення 31 площею 5,20 кв.м., та 11,70 кв.м.;

на другому поверсі:

приміщення №5 площею 23,90 кв.м., приміщення №6 площею 12,20 кв.м., частину приміщення №7 площею 28,60 кв.м., приміщення №8 площею 5,30 кв.м., приміщення №9 площею 8,50 кв.м., приміщення №10 площею 1,20 кв.м.

на третьому поверсі:

приміщення №11 площею 12,0 кв.м.; частину приміщення №12 площею 44,20 кв.м.; приміщення 313 площею 8,10 кв.м.; приміщення 314 площею 1,80 кв.м.; приміщення №15 площею 5,30 кв.м., приміщення №16 площею 11,0 кв.м.

на четвертому поверсі приміщення №17 площею 36,80 кв.м., загальною вартістю 1150861,00 гривень.

Отже, спірне приміщення за адресою: м. Львів, вул. Тиманська,4/1 було об'єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_4 до моменту його поділу на ідеальні частини Апеляційним судом Львівської області до 23 січня 2012 року (кожному по 1/2).

Тому висновок суду першої інстанції, що відповідач ОСОБА_4 з 2007 року за власні кошти здійснила поліпшення спільного майна нежитлового приміщення за адресою: м. Львів, вул.Тиманська, 4/1, суперечить матеріалам справи, оскільки вказані покращення визнані об'єктом спільної сумісної власності при поділі на ідеальні частки (згідно рішення Апеляційного суду Львівської області від 23 січня 2012 року).

У той же час, відсутні підстави для задоволення позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4 за відсутністю складових елементів цивільного правопорушення.

Загальне положення про цивільно-правову відповідальність за завдання недоговірної шкоди втілено у ст. 1166 ЦК, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння завдавача шкоди (цивільне правопорушення). В науці цивільного права акт завдання шкоди прийнято розмежовувати на складові елементи (елементи складу цивільного правопорушення), до яких належать: а) протиправна поведінка завдавача шкоди; б) настання шкоди; в) причинний зв'язок між двома першими елементами; в) вина завдавача шкоди.

Відсутність одного із складових елементів виключає цивільно-правову відповідальність.

Як убачається з матеріалів справи, на виконання рішення Галицького районного суду м. Львова від 30 квітня 2014 року ОСОБА_4 передала ОСОБА_2 ключі від вхідних дверей спірного приміщення адресою: м. Львів, вул. Тиманська, 4/1, що стверджується актом державного виконавця Галицького ВДВС ЛМУЮ від 03 грудня 2014 року і з того часу ОСОБА_2 мав доступ до нього.

При тому не встановлено, що станом на 03 грудня 2014 року ОСОБА_2 висловлювались будь-які претензії з приводу цілісності приміщення чи його пошкодження.

05 грудня 2014 року ОСОБА_2 звернувся із заявою у прокуратуру Галицького району м. Львова про вчинення кримінального правопорушення, у якому зазначив про відсутність ряду будівельних матеріалів, 14 штук кованих грат на вікна, газовий котел, електричний лічильник, водяний бак, водяний насос, вимикачі, двері в кабінет та в курилку, змішувачі, унітаз, електричний бойлер, ліфт та ліфтова шахта, демонтаж стелі, умивальника, змішувача, раковини, світильника, демонтаж підлоги, перил і.т.і. У заяві зазначав, що підозрює у вчиненні кримінального правопорушення свою колишню дружину ОСОБА_4

У той же час, як встановлено в суді апеляційної інстанції, жодних підозр правоохоронні органи ОСОБА_4 з цього приводу не пред'являли.

06 лютого 2015 року ОСОБА_2 звернувся з позовною заявою до ОСОБА_4 про стягнення матеріальної шкоди в сумі 144 146 гривень за знищення майна у нежитловому приміщенні за адресою: м. Львів, вул. Тиманська,4/1, яка за заявою самого ОСОБА_2 17 серпня 2015 року була залишена без розгляду (т.2 а.с.87-91).

27 серпня 2015 року ОСОБА_2 повторно звернувся з позовною заявою до ОСОБА_4 про стягнення матеріальної шкоди, зазначаючи по суті ті ж підстави та предмет позову.

Системний аналіз зазначених доказів у сукупності з поясненнями сторін та їх представників дає підстави для висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_2 побудовані на припущеннях, що саме ОСОБА_4 навмисно знищила та пошкодила його майно. У той же час, не доведено протиправну поведінку ОСОБА_4 спрямовану на знищення чи пошкодження майна ОСОБА_2, причиновий зв'язок між протиправною поведінкою ОСОБА_4 та настанням шкоди, не доведено вини відповідача у заподіянні шкоди.

Тому відсутні підстави для відшкодуванні матеріальної шкоди та інфляційних втрат.

При вирішенні питання розміру втраченої вигоди повинні враховуватися тільки точні дані, які безспірно і достовірно підтверджують існування реальної можливості отримання грошових сум або іншого майна, в тому випадку, якби зобов'язання було виконане боржником належним чином. Її розмір повинен бути підтверджений обґрунтованим розрахунком, а також відповідними доказами. Тобто упущена вигода розглядається як гарантований, безумовний і реальний дохід.

Тягар доведення наявності і обґрунтування розміру упущеної вигоди покладається на позивача, який повинен довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток. Таким чином, незважаючи на те, що неодержаний прибуток - це результат, який не наступив, вимоги про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди теж повинні бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами на підкріплення реальної можливості отримання потерпілою стороною відповідних доходів у разі, якби друга сторона виконала свої зобов'язання належним чином.

Відповідно до ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Згідно з положеннями ч.3 ст. 364 ЦК України, у разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

Судом першої інстанції в цій частині вірно установлено, що на момент укладення спірного договору оренди нежитлових приміщень, приміщення за адресою: м. Львів, вул. Таманська, 4/1, перебувало у спільній частковій власності позивача та відповідача. Рішення суду про поділ вказаного приміщення в натурі станом на 16.06.2014 року законної сили не набрало.

Позивач не мав реальної можливості передати приміщення в оренду за наявності спору між ним та відповідачкою щодо користування цим приміщенням та за відсутності згоди відповідачки на передачу майна в найм. Тому він не міг розраховувати на отримання прибутку від оренди цього приміщення без згоди відповідачки.

Щодо позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди, слід виходити з наступного.

Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно з ч.3 ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Про дотримання судом засад розумності, виваженості та справедливості при визначенні розміру відшкодування моральної (немайнової) шкоди також звертає увагу Пленум Верховного Суду України у п.9 постанови №4 від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди".

Відповідно до встановлених ст. 1167 ЦК України загальних підстав для покладення відповідальності на заподіювача моральної ( немайнової ) шкоди необхідна сукупність чотирьох умов, а саме: наявність шкоди; протиправність дій заподіювача; причинний зв'язок між протиправною поведінкою заподіювача і шкодою; вина в заподіянні шкоди.

Згідно роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, що містяться в п.п.4, 5 цієї постанови, у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. Відповідальність заподіювача шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством.

Позивач ОСОБА_2 не надав суду доказів, які б підтверджували у чому полягає ця шкода, чим підтверджується факт її заподіяння, яких втрат немайнового характеру зазнав позивач та за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, з чого позивач виходив, оцінюючи заподіяну йому моральну шкоду у розмірі 54 781, 45 грн., а також наявність причинного зв'язку між заподіянням шкоди і протиправним діянням заподіювача.

З врахуванням зазначених обставин, апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає до задоволення частково, рішення суду першої інстанції скасуванню з постановленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 за недоведеністю вимог.

Керуючись п.2 ч.1 ст.307, п.3 ч.1 ст. 309, ст.313, ч.2 ст.314, ст.ст.316,317,319 ЦПК України, колегія суддів,-

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 24 січня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про стягнення матеріальної шкоди та моральної шкоди за пошкодження нерухомого майна відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили шляхом подачі касаційної скарги.

Головуючий : Савуляк Р.В.

Судді: Бойко С.М.

ОСОБА_6