Ухвала суду № 66135986, 20.04.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/22606/15 Головуючий у 1-й інстанції: Качур І.А. Суддя-доповідач: Губська О.А.

У Х В А Л А

Іменем України

20 квітня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Губської О.А.

суддів: Парінова А.Б., Беспалова О.О.

за участю: секретаря судового засідання Сергієнко Т.О.,

представників позивача Макух Н.А., Шумейко Н.О.,

представника відповідача Якимчука О.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС в м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 листопада 2016 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АК Інжинірінг" до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС в м. Києві про про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В

Позивач звернувся до суду із позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС в м. Києві, у якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 23.04.2015 № 0001922203 та 0001932203.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 листопада 2016 року позов задоволено.

В апеляційній скарзі відповідач просить зазначене рішення скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні вимог позивача, при цьому вказує на порушення судом норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

У судовому засіданні представник відповідача підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити. Представники позивача заперечували проти задоволення апеляційної скарги та просив залишити оскаржуване рішення без змін.

Заслухавши суддю-доповідача та представників сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції виходить із таких фактичних обставин.

Судом установлено, що відповідачем було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ "АК Інжинірінг" (код ЄДРПОУ 32041006) з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ "ПСМК" (код ЄДРПОУ 36853512) з 01.09.2014 по 30.09.2014, за результатами якої складено акт №1549/26-58-22-03/32041006 від 02.04.2015.

Згідно з актом контролюючий орган виявив порушення: п.198.6 ст.198, п.198.3 ст.198 ПК України в результаті завищення податкового кредиту встановлено заниження податку на додану вартість, що підлягає нарахуванню до сплати в бюджет на загальну суму 115 250,00 грн., в тому числі за вересень 2014 у сумі 115 250,00 грн.; пп.138.1.1 п.138.1 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України в результаті чого, ТОВ "АК Інжинірінг" занижено податок на прибуток на суму 103 725,00 грн., в тому числі за 2014 рік на суму 103 725,00 грн.

На підставі цього акта відповідачем було винесено оскаржувані податкові повідомлення - рішення, а саме: №0001922203 від 23.04.2015 р., яким позивачу нараховано суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в загальному розмірі 129 656,25 грн., в тому числі за основним платежем - 103 725,00 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями - 25 931,25 грн.; №00019321203 від 23.04.2015 р., яким позивачу нараховано суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 144 062,50 грн., в тому числі за основним платежем - 115 250,00 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями - 28 812,50 грн.

Позивач, вважаючи прийняті відповідачем податкові повідомлення-рішення протиправними, звернувся до суду.

Задовольняючи позов, суд попередньої інстанції мотивував своє рішення тим, що висновки відповідача, покладені в основу спірних податкових повідомлень-рішень, є помилковими, внаслідок чого спірні рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Перевіривши правову оцінку обставин справи, повноту їх встановлення та правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права, з урахуванням доводів апеляційної скарги, колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду дійшла висновку про таке.

Відповідно до підпункту 14.1.36. пункту 14.1. статті 14 Кодексу, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником) (підпункт 14.1.27. пункту 14.1. статті 14 Кодексу).

За приписами підпункту 139.1.9. пункту 139.1. статті 139 Кодексу, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до приписів підпункту 14.1.81 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, в силу вимог пункту 198.2 статті 198 ПК України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Водночас, згідно пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість у відповідності до вимог ПК України є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Натомість, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або у разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Наведене кореспондує приписам пункту 198.6 статті 198 ПК України, відповідно до яких не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 ПК України (пункт 201.8 статті 208 ПК України).

Наразі встановленню підлягають обставини реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку.

При цьому, в силу вимог ч. 2 ст. 71 КАС України правомірність прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень повинен довести відповідач як суб'єкт владних повноважень.

Водночас, обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість витрат (у тому числі і по сплаті ПДВ) первинними документами покладається на платника, адже саме він виступає суб'єктом, що використовує включену постачальником до ціни товару суму ПДВ при обчисленні суми податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету, а також зменшує об'єкт оподаткування податку на прибуток за фактом понесення витрат.

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ "АК Інжинірінг" (Генпідрядник) та ТОВ "ПСМК" (Підрядник), було укладено договори підряду, а саме:

від 26.07.2013 №9, відповідно до умов якого, Підрядник на свій ризик та за завданням Генпідрядника, зобов'язується виконати відповідно до проектної документації і здати Генпідряднику комплекс робіт з монтажу сантехнічних систем на об'єкті: " 4 Етап будівництва: Секція 3.4 п'ятої черги, секція 3.5 шостої черги, 52-го пускового комплексу дев'ятої черги (підземний паркінг) будівництва житлового комплексу з вбудовано - прибудованими приміщеннями громадського призначення та паркінгом за адресою: 40-річчя Жовтня, 60, в Голосіївському районі м. Києва, Україна", а Генпідрядник зобов'язується прийняти такі роботи і оплатити їх на умовах цього Договору;

від 10.09.2014 №1409-1, відповідно до умов якого, Підрядник на свій ризик та завданням Генпідрядника, зобов'язується виконати і здати Генпідряднику комплекс робіт з монтажу систем водопостачання та каналізації на об'єкті: " 4 Етап будівництва: Секція 3.4 п'ятої черги (підземний паркінг) будівництва житлового комплексу з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення та паркінгом за адресою: 40- річчя Жовтня, 60, в Голосіївському р-н м. Києва", а Генпідрядник зобов'язується прийняти такі роботи і оплатити їх на умовах цього Договору;

від 10.09.2014 №1409-2, відповідно до умов якого, Підрядник на свій ризик та за завданням Генпідрядника, зобов'язується виконати і здати Генпідряднику комплекс робіт з монтажу системи опалення на об'єкті: " 4 Етап будівництва: Секція 3.4 п'ятої черги, секція 3.5 шостої черги, 2-го пускового комплексу дев'ятої черги (підземний паркінг) будівництва житлового комплексу з вбудовано - прибудинковими приміщеннями громадського призначення та паркінгом за адресою: 40-річчя Жовтня, 60, в голосіївському районі м. Києва, Україна", а Генпідрядник зобов'язується прийняти такі роботи і оплатити їх на умовах цього Договору.

На підтвердження реального руху активів у процесі та за результатами виконання умов договорів, позивачем надано копії: актів приймання виконаних будівельних робіт, відповідно до яких позивачем було прийнято виконані підрядні роботи, а також договірні ціни та довідки про вартість виконаних підрядних робіт за вересень 2014 року.

Судом встановлено, що на виконання умов вище зазначених договорів позивачем було перераховано передоплату ТОВ "ПСМК" платіжними дорученнями: №4347 від 17.09.2014 р. на суму 140 000,00 грн. та №4348 від 17.09.2014 р. на суму 280 000,00 грн.

На підставі вищезазначених документів позивачу були виписані податкові накладні, копії яких містяться у матеріалах справи.

На момент вчинення господарських правовідносин між позивачем та контрагентом, ТОВ "ПСМК" та ТОВ "АК Інжинірінг", як юридичні особи були внесені в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та були зареєстровані платниками податку на додану вартість.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Крім того, згідно з п. 2.4 затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що сама по собі наявність належним чином оформлених первинних документів не може бути єдиною і достатньою підставою для підтвердження правомірності формування валових витрат підприємства чи правомірність включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги) до складу податкового кредиту, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності, наприклад, у випадку, коли не проводилися самі операції.

Дослідивши надані позивачем на підтвердження реального здійснення господарських операцій із ТОВ "ПСМК" документи, копії яких містяться у матеріалах, колегія суддів вважає, що вони повністю відображають зміст та обсяги господарських операцій..

Крім того, відповідачем не заперечується, що зміст господарських зобов'язань що виникають з наведених вище договорів не суперечить вимогам національного законодавства.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що позивачем не було надано документів щодо передання будівельного майданчику, щодо факту перебування на будівельному майданчику персоналу, звітної інформації щодо ведення робіт та ін документів.

Як зазначалося, сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що в акті перевірки, на підставі якого прийняті спірні рішення, відсутні посилання на ненадання позивачем до перевірки певних документів, як підстави висновку про безтоварність операцій.

Пунктом 85.2 ст.85 ПК України передбачено, що платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.

Згідно з пунктом 85.6 статті 85 ПК України у разі відмови платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі контролюючого органу така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати. Зазначений акт підписується посадовою (службовою) особою контролюючого органу та платником податків або його законним представником. У разі відмови платника податків або його законного представника від підписання зазначеного акта в ньому вчиняється відповідний запис.

У даному випадку відповідачем не надано належних та допустимих доказів того, що позивач відмовлявся надати до перевірки документи на вимогу податкового органу, зокрема акту, складеного у відповідності до п.85.6 ст.85 ПК України.

За таких обставин, посилання в апеляційній скарзі на ненадання позивачем документів щодо передання будівельного майданчику, щодо факту перебування на будівельному майданчику персоналу, звітної інформації щодо ведення робіт та ін документів, колегією суддів відхиляються, оскільки зазначені документи під час перевірки не витребовувалися, їх ненадання не було підставою для визначення платникові спірних сум податкових зобов'язань.

Наразі відповідач фактично розширює підстави прийняття спірних рішень вже після їх прийняття, що є неприпустимим з огляду на невідповідність принципу юридичної визначеності та практиці Європейського Суду з прав людини.

Крім того, на спростування доводів апелянта про безтоварність операцій, позивач, разом із запереченнями на апеляційну скаргу, надав копію сертифікату Державної архітектурно-будівельної інспекції України Серія ІУ №164152581863 про готовність закінченого будівництвом об'єкту: «Секція 3.4 п'ятої черги, секція 3.5 шостої черги, 2-го пускового комплексу дев'ятої черги (підземний паркінг) будівництва житлового комплексу з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення та паркінгом за адресою: 40-річчя Жовтня 60, в Голосіївському районі м. Києва, Україна», а також копію витягу з загального журналу робіт ТОВ «АК ІНЖИНІРИНГ» на об'єкті щодо взаємовідносин із контрагентом.

Висновки ж акта перевірки щодо безтоварного характеру господарських операцій позивача із ТОВ "ПСМК" обґрунтовані тим, що згідно із актом позапланової невиїзної перевірки ТОВ ПСМК» від 20.08.2014 № 1316/26-59-22-02/36853512, складеним ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві, встановлено відсутність об'єктів оподаткування, які підпадають підпадають під визначення ст. 22, 185 ПК України по операціях з отримання робіт у підприємства постачальника та продажу цих робіт підприємствам-покупцям.

З цього приводу апеляційний суд звертає увагу на те, що за умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення виконавцем послуг правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на валові витрати чи податковий кредит.

Платник податків (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням виконавцем послуг вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів, а надто тих, з якими у позивача відсутні взаємовідносини. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

Зазначене узгоджується також із висновками Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), "Булвес" АД проти Болгарії (2009 рік. заява № 3991/03) і "Бізнес Супорт Центр" проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03). Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес"АД проти Болгарії" Європейського суду з прав людини зазначено, що Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування податку на додану вартість і, як наслідок, сплачувати податок на додану вартість повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності.

У матеріалах справи відсутні докази обізнаності позивача щодо протиправного характеру діяльності підприємств у ланцюгах постачання, прямої чи опосередкованої причетності до такої протиправної діяльності з метою отримання податкової вигоди, а відтак правовідносини учасників попередніх поставок не можуть впливати на оцінку реальності операції, вчиненої останнім у ланцюгу постачання платником (позивачем у справі) та його безпосереднім постачальником.

Отже відповідачем не доведено обставин недотримання позивачем належної обачності під час вибору контрагента, оскільки наявними у справі матеріалами підтверджуються обставин зміни майнового стану позивача за результатами його операцій із ТОВ "ПСМК".

Крім того слід зазначити, що поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування та податкового законодавства, а тому можливі порушення податкового законодавства з боку постачальників позивача, як-то неподання звітності, недекларування податкових зобов'язань, за відсутності доказів протиправної змови учасників операцій з метою отримання позивачем (покупцем) необґрунтованої податкової вигоди, не є підставою для висновку про порушення саме покупцем вимог податкового законодавства та не є підставою для позбавлення покупця сформованих податкових вигод за фактично вчиненою операцією.

Судова колегія зауважує, що відповідно до чинного законодавства право платника податків на формування у податковому обліку витрат та податкового кредиту з ПДВ обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як реальність придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг) або основних фондів, призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження необхідними первинними документами (у тому числі податковою накладною, виписаною постачальником - платником податку, митною декларацією суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

В даному випадку, відповідачем не надано суду жодних доказів, які підтверджували б те, що укладення договорів, на підставі яких виникли взаємовідносини між позивачем та контрагентами, не відповідали дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов'язків.

В Акті перевірки не наведено жодних обставин та доказів, які б свідчили про незвичність цін за спірними операціями, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, незвичності цих операцій, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про не пов'язаність операцій з господарською діяльністю позивача, фіктивність вчинених операцій, а також про те, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагентів були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає що податковий орган в порядку виконання обов'язку, визначеного ч. 2 ст. 71 КАС України, та з урахуванням приписів ч. 1 ст. 138 КАС України (щодо предмету доказування), не довів жодними належними та допустимими доказами наявності обставин, які б свідчили про порушення позивачем податкового законодавства, наявність яких би призводила до невизнання права позивача на формування спірних сум податкових вигод, а відтак не доведено законності та обґрунтованості оскаржуваних рішень, а доводи, покладені відповідачем в основу висновків Акту перевірки та оскаржуваних рішень, по суті ґрунтуються на припущеннях та недоведених обставинах, з огляду на що висновки Акту перевірки не можуть бути підставою для висновків про порушення позивачем податкового законодавства за відносинами із зазначеними контрагентами та підставою для прийняття спірних рішень.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову шляхом визнання протиправними і скасування спірних податкових повідомлень-рішень ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та дотриманні норм процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для скасування оскаржуваного судового рішення колегія суддів не вбачає.

Відповідно до ст. 200 КАС України - суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л И В

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС в м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 листопада 2016 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АК Інжинірінг" до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС в м. Києві про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 листопада 2016 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання ухвали в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяО.А. Губська СуддяА.Б. Парінов СуддяО.О. Беспалов

Повний текст ухвали виготовлено 21 квітня 2017 року

Головуючий суддя Губська О.А.

Судді: Парінов А.Б.

Беспалов О.О.