Постанова № 66135684, 24.04.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

24 квітня 2017 року № 826/8526/16

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі колегії суддів під головуванням судді Добрянської Я.І., суддів - Федорчука А.Б., Кузьменка В.А., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу:

за позовом ОСОБА_1,

до відповідача Міністерства оборони України,

про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся в Окружний адміністративний суд м. Києва з позовом до відповідача Міністерства оборони України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 було протиправно відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності II групи, що настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 N 499 «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб" та статей 16-16-3 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Представник Міністерства оборони України проти позову заперечував у повному обсязі з тих підстав, що у зв'язку з тим, що захворювання отримано під час проходження строкової служби, а інвалідність було встановлено через більше ніж 25 років з моменту звільнення зі служби, то підстав для виплати одноразової грошової допомоги позивачу не має.

Дослідивши наявні у справі документи, суд прийшов до висновку про можливість продовження розгляду справи у порядку письмового провадження.

В силу ч. 1 ст. 41 КАС України суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. У разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, а також з'ясувавши позицію судів вищих інстанцій з приводу вирішення аналогічних спірних правовідносин, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 проходив службу в лавах Збройних Сил СРСР та Збройних Силах Російської Федерації, є учасником бойових дій в Демократичній Республіці Афганістан.

Відповідно до протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв № 791 від 04.05.2011 множинні осколкові поранення голови, нижніх кінцівок (контузія - 1964 року), ОСОБА_1 наслідком якої стали шкіряні рубці в анатомічних областях, що підтверджено висновком спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи № 72/В від 19.04.2011, виданим Київським міським клінічним бюро судово-медичної експертизи.

Тобто, позивачеві було встановлено другу групу інвалідності у зв'язку з пораненням (травмою), пов'язаною з виконанням обов'язків військової служби.

В той же час, позивачеві було встановлено другу групу інвалідності у зв'язку з пораненням (травмою), пов'язаною з виконанням обов'язків військової служби довічно, що засвідчується довідкою до акта огляду МСЕК від 21.08.2013 серії АВ № 0071121.

05.10.2015 ОСОБА_1 звернувся до Київського міського військового комісаріату із заявою про виплату одноразової грошової допомоги, відповідно до ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975.

29.12.2015 листом військового комісара Київського міського комісаріату позивача повідомлено, що останній не має права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги, оскільки дія постанови № 975 та нової редакції статті 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» на нього не поширюється.

В той же час, 18.02.2016 листом військового комісара Київського міського комісаріату позивачу повідомлено, що Департамент фінансів Міністерства оборони України листом від 10.02.2016 № 248/3/6/510 повідомив, про повернення документів ОСОБА_1 без реалізації, серед іншого, позивачу було відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги, оскільки інвалідність позивачу була встановлена у 2011 році, тобто до набрання чинності нової редакції ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», відповідно до якої прийнято постанову Кабінету Міністрів України №975 від 25.12.2013. До того ж, зазначено, що на час встановлення позивачу первинної інвалідності у 2011 році дане призначення одноразової грошової допомоги було врегульовано постановою Кабінету Міністрів України № 499 від 28.05.2008, а відповідно до вищезазначеної постанови, допомога призначається не пізніше ніж через три місяці після звільнення з строкової військової служби внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період її проходження. А отже, заявнику встановлено інвалідність понад зазначений термін, що не дає законодавчих підстав для призначення одноразової грошової допомоги.

Вважаючи такі дії Міністерства оборони України щодо відмови у виплаті одноразової грошової допомоги протиправними, позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з даним позовом.

Дослідивши наявні у справі докази, проаналізувавши матеріали справи та норми чинного законодавства з приводу даного спору, а також заслухавши пояснення представника відповідача та оглянувши позицію судів вищих інстанцій з приводу аналогічних спорів, суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог, зважаючи на наступне.

Відповідно до положень статті 45 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно зі статтею 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Одноразова грошова допомога призначається і виплачується, зокрема, у разі: встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Відповідно до п. «б» ч. 1 ст. 16-2 Закону № 2011-XII, одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі: 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи.

Враховуючи те, що позивачу встановлено ІІ групу інвалідності 21.08.2013, то до спірних правовідносин слід застосовувати Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 № 499 (далі - Порядок №499).

Так, відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 №499 призначення і виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, що сталися після 01.01.2007, здійснюється згідно з Порядком, затвердженим цією постановою.

За змістом цього положення, зазначена в ньому обставина часу - після 01.01.2007 - стосується періоду настання названих страхових випадків (загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво) чи інвалідність військовослужбовців.

Матеріалами справи підтверджено, що позивачу встановлено ІІ групу інвалідності з 21.08.2013 та саме з цієї дати у нього виникло право на отримання одноразової грошової допомоги.

Відповідно до п. 3 Порядку №499 особи, яким виплачується одноразова грошова допомога у разі поранення (контузії, травми або каліцтва) чи в разі настання інвалідності, подають за місцем проходження служби (зборів) або до військомату (далі - уповноважений орган) такі документи: заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з пораненням (контузією, травмою або каліцтвом) чи настанням інвалідності; довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення відсотка втрати працездатності та рішення відповідної військово-медичної установи щодо визнання поранення (контузії, травми або каліцтва); копію документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане з вчиненням особою злочину чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або навмисного заподіяння собі тілесного ушкодження; довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності; копію сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації; копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера.

При цьому, згідно п. 7 Порядку №499 керівник уповноваженого органу подає в 15-денний строк з дня реєстрації документів головному розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо можливості виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 3 і 4 цього Порядку.

Головний розпорядник коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів на їх підставі рішення про призначення одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або в разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.

Також з матеріалів справи вбачається, що рішення щодо повернення документів позивачу без реалізації було прийнято комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум.

Таким чином, враховуючи вищезазначені норми, порядок призначення та виплати допомоги, що відповідає чинному законодавству полягає у наступному: особи, які мають право на одноразову допомогу звертаються з документами в обласний військовий комісаріат; обласний військовий комісаріат подає розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, та надсилається за належністю в Департамент фінансів Міністерства оборони України для розгляду їх Комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової допомоги; перевірені фахівцями документи розглядаються Комісією та подаються Міністру оборони України для прийняття рішення про призначення одноразової допомоги; після прийняття рішення Міністром оборони України кошти надсилаються в обласний військовий комісаріат (військову частину), до якого були подані документи, для виплати одноразової допомоги отримувачам. Виплата одноразової допомоги провадиться в порядку черговості відповідно до дати подання документів після отримання Міністерством оборони коштів, передбачених на ці цілі.

Разом з тим, Порядком №499 до дискреційних повноважень відповідача, після надходження документів, віднесена можливість або прийняти рішення про призначення, або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги.

Натомість, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем було прийняте рішення про повернення документів без реалізації, що прямо суперечить вимогам Порядку № 499. Більше того, зазначений нормативний документ не наділяє відповідача повноваженнями з повернення документів без реалізації.

Враховуючи встановлене, суд дійшов висновку, що відповідачем при прийнятті спірного рішення було порушено вищезазначені норми чинного законодавства, а тому останнє прийняте поза межами правового поля та має бути скасоване.

Як вбачається з матеріалів справи, до заяви від 05.10.2015 позивачем були подані: копії сторінок паспорта; копія ідентифікаційного номера; копія довідки МСЕК; копія сторінок військового квитка; копія витягу з протоколу ЦВЛК; копія банківських реквізитів та копія акту судово-медичного обстеження.

Підставою для повернення документів без реалізації відповідачем вказано, що захворювання отримано під час проходження строкової служби, а інвалідність було встановлено через більше ніж 25 років з моменту звільнення зі служби, то підстав для виплати одноразової грошової допомоги позивачу не має.

Таке твердження відповідача суд вважає помилковим з огляду на наступне.

Виходячи з буквального тлумачення ст. 16 Закону № 2011-ХІІ колегія суддів дійшла висновку, що право на одноразову грошову допомогу у військовослужбовця виникає і у тому разі, коли інвалідність настала після перебігу тримісячного строку з дня його звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або одержаного каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я, яке мало місце в період її проходження.

Такого правового висновку у справах з аналогічних правовідносин дійшов Верховний Суд України (постанови від 18.11.2014 справа № 21-446а14; від 21.04.2015 справа №21-135а15).

Відповідно до ст. 244-2 КАС України, висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Разом з тим, як свідчать матеріали справи, рішення з питання призначення позивачу одноразової грошової допомоги уповноваженим на те органом не приймалося, натомість документи були повернуті без реалізації.

Верховний Суд України у своїй постанові від 18.03.2014 у справі № 21-11а14, прийнятій у подібних правовідносинах, зазначив, що у разі якщо звернення позивача про виплату одноразової грошової допомоги відповідачем не розглянуто, та відповідного рішення не прийнято, то суд повинен зобов'язати останнього розглянути це звернення згідно з вимогами чинного законодавства України, а не підміняти орган, на який покладено вирішення цього питання.

Колегія суддів відхиляє доводи Міністерства оборони України стосовно того, що позивачем не надано доказів, які б підтверджували, що він проходив військову службу у Збройних Силах України або був військовослужбовцем іншого утворення відповідно до законів України військового формування та правоохоронного органу спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, з огляду на наступне.

Відповідно листа Генерального штабу Збройних Сил України Головного управління оборонного та мобілізаційного планування Міністерства оборони України від 21.08.2014 № 322/2/7142 документом, який підтверджує призов та проходження військової служби військовослужбовцем є військовий квиток, в якому в відповідних розділах здійснюються службові відмітки.

З військового квитка НОМЕР_1, виданої Ленінградським районним військовим комісаріатом, вбачається, що позивач проходив військову службу в Демократичній республіці Афганістан в 1983-1984 роках.

Отже, позивач не може надати суду документ, що він проходив військову службу у Збройних Силах України або був військовослужбовцем іншого утворення відповідно до законів України військового формування та правоохоронного органу спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, оскільки проходив військову службу у період коли Збройні Сили України та інші військові формування створені ще не були.

Крім того, не заслуговують на увагу також доводи відповідача щодо того, що позивачем не надані документи про причини та обставини поранення (контузії, травми, каліцтва), зокрема стосовно того, що поранення не пов'язане з учиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення, не є наслідком учинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.

Міністерством оборони України приймаючи рішення про відмову у виплаті позивачу одноразової грошової допомоги не врахувало, що згідно підпункту «Б» пункту 21.5 Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 № 402, причинний зв'язок поранення (травми, контузії, каліцтва), пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, встановлюється у разі якщо вони не є наслідком протиправного діяння.

Відповідно, рішення бюро судово-медичної експертизи № 72/В від 19.04.2011, яким встановлено причинно-наслідковий зв'язок між отриманими пораненнями та їх наслідками що настали, підтвердили в діях позивача відсутність протиправного діяння на момент отримання поранення (контузії) і є належними документами, що свідчать про причини та обставини поранення, травми, контузії та захворювання.

З огляду на зазначені вище обставини, колегія суддів приходить до висновку, що право на отримання одноразової грошової допомоги у позивача виникло з моменту зазначеної у виписці з акту огляду МСЕК, тобто з серпня 2013 року, а відтак дії Міністерства оборони України щодо відмови у призначенні та виплаті вищезазначеної одноразової грошової допомоги є протиправними.

Суд вважає, що позовна вимога ОСОБА_1 щодо зобов'язання відповідача повторно розглянути його заяву та прийняти відповідне рішення також має бути задоволена, при цьому при прийнятті такого рішення враховує висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 18.03.2014 (справа № 21-11а14), в якій зазначено, що оскільки звернення позивача про виплату одноразової грошової допомоги відповідач не розглядав, та відповідного рішення не приймав, то суд повинен зобов'язати останнього розглянути це звернення згідно з вимогами чинного законодавства України.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірність своїх дій та прийнятого рішення.

За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову в повному обсязі.

Відповідно до вимог ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Також згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи вищенаведене в сукупності та керуючись ст.ст. 2, 71, 86, 94, 97, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо відмови у призначенні одноразової грошової допомоги, як військовослужбовцю, який отримав ІІ групу інвалідності внаслідок виконання обов'язків військової служби.

Зобов'язати Міністерство оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення та виплату одноразової грошової допомоги.

Строк і порядок набрання судовим рішенням законної сили встановлені у статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.

Головуючий суддя Я.І. Добрянська

Судді А.Б. Федорчук

В.А. Кузьменко