Постанова № 66135555, 24.04.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

24 квітня 2017 року № 826/10375/16

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі судді Добрянської Я.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу:

за позовом ОСОБА_1

до відповідача Військової частини - польова пошта В2749

про зобов'язання вчинити дії,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом до Військової частини - польова пошта В2749, в якому просить, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, стягнути з Військової частини - польова пошта В2749 (код - 26615696) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1), паспорт серії НОМЕР_2, виданий Ватутінським РУ ГУ МВС України в м. Києві 13.06.1996 р., кошти в сумі 4 233,29 грн. як компенсацію суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем неправомірно не було здійснено позивачу відшкодування компенсації податку на доходи фізичних осіб, оскільки на дати здійснення військовою частиною розрахунку належних позивачу виплат позивач не виконував обов'язку несення військової служби.

Позивач та представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили суд їх задовольнити з підстав, викладених в позовній заяві.

Суд розглянув справу в порядку письмового провадження відповідно до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, заслухавши пояснення позивача та присутніх представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1, старший солдат проходив військову службу на посаді стрільця-номера обслуги десантно-штурмового взводу десантно-штурмової роти у військовій частині польова пошта В2749 з 18.12.2015 р. по 08.04.2016 р., що підтверджується відомостями, які зазначені у військовому квитку серії НОМЕР_3. Загальний стаж військової служби рахується з 04.02.2015 р. по 08.04.2016 р.

Згідно із відомостями, які зазначені у військовому квитку, позивача звільнено з військової служби у запас (демобілізовано) на підставі Указу Президента України № 115 від 25.03.2016 р. «Про звільнення в запас військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, призваних відповідно до Указу Президента України від 21.07.2014 р. № 607 та під час першої черги часткової мобілізації відповідно до Указу Президента України від 14.01.2015 р. № 15».

Згідно із Витягу із наказу командира Військової частини польова пошта В2749 (по стройовій частині) від 08.04.2016 р. № 104, позивача виключено зі списку особового складу військової частини та направлено для зарахування на військовий облік до Солом'янського районного військового комісаріату м.Києва.

Так, на думку позивача, згідно із відомостями, які зазначено у наведеному витягу вбачається, що відповідач повинен був отримати грошове забезпечення у вигляді:

- щомісячної премії за особистий внесок у загальні результати служби у максимальному розмірі згідно наказу Міністра оборони України від 27.01.2016 р. № 44;

- надбавки за виконання особливо важливих завдань у розмірі 50 % посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням;

- надбавки за вислугу років згідно наказу Міністра оборони України від 11.06.2008 р. № 260;

- додаткову грошову винагороду в розмірі 60 % місячного грошового забезпечення за проходження служби в підрозділах високо мобільних десантних військ згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 08.10.2012 р. № 956 за період з 01.04.2016 р. по 08.04.2016 р.;

- одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 4% місячного грошового забезпечення (без щомісячної додаткової грошової винагороди) за 13 місяців;

- винагороду за участь в проведенні Антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей за період з 01.04.2016 р. по 08.04.2016 р.;

- грошову компенсацію за 8 днів невикористаної відпустки за 2016 р.

Однак, як зазначає позивач, згідно надходжень на картковий рахунок позивача № 4149 4978 1418 4730, відкритий у ПАТ «Комерційний банк «Приватбанк» та на який йому здійснювалася виплата належного грошового забезпечення військовослужбовця, вбачається, що розрахунки між ним та відповідачем були здійснені після його звільнення, а саме: 19.04.2016 р. двома окремими виплатами у розмірі 8 357,26 грн. та 4 386,89 грн., 25.04.2016 р. виплатою в розмірі 730,06 грн. на загальну суму 13 474,21 грн. та 10.06.2016 р. трьома окремими виплатами у розмірі 2 460,00 грн., 714,00 грн. та 2 460,00 грн. на загальну суму 5 634,00 грн.

Так, із самостійно проведеного позивачем розрахунку належних йому при звільненні виплат, на підставі даних про розміри сум виплат, які надійшли на його картковий рахунок 10.06.2016 р, позивачеві стало відомо, що належні йому при звільненні виплати були здійснені без відшкодування компенсації податку на доходи фізичних осіб.

Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів із позовом.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року N 2011-XII (надалі - Закон N 2011-XII) до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до п. 168.5 ст. 168 Податкового кодексу України суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції у зв'язку з виконанням обов'язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

Згідно із пп. 163.1.1 п. 163.1 ст. 163 Податкового кодексу України встановлено, що об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

В силу пп. 164.2.20 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються інші доходи, крім зазначених у ст. 165 Податкового кодексу України.

Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену ст. 167 Кодексу (пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 Кодексу).

Таким чином наведеними вище нормами на податкового агента покладається обов'язок щодо утримання податку із отриманого платником доходу та перерахування його до бюджету.

Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 р. № 44 затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (надалі - Порядок № 44).

Пунктом 2 зазначеного Порядку № 44 передбачено, що грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Держспецзв'язку, Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро.

Аналіз наведених вище положень свідчить про те, що законодавчі підстави для компенсації податку на доходи фізичних осіб розповсюджуються на військовослужбовців фізичних осіб-платників податку лише у разі виконання останнім обов'язків щодо несення служби.

Оскільки після звільнення зі служби військовослужбовця фізична особа-платник податку не виконує обов'язків щодо несення служби, то законодавчі підстави для компенсації податку на доходи фізичних осіб, що утримується з будь-яких доходів таких платників за раніше відпрацьований час, відсутні.

При цьому, зазначені доходи включають до загального місячного оподатковуваного доходу згідно із пп. 164.2.19 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України як інші доходи і оподатковуються на загальних підставах за ставками, встановленими п. 167.1 ст. 167 Податкового кодексу України.

Судом встановлено, що відповідно до п. 8.1.8 наказу Міністра оборони України від 12.11.2010 р. № 590, підставою для складання роздавальної відомості на розрахунок звільнених військовослужбовців є наказ командира військової частини.

Витяги з наказів командира військової частини про звільнення особового складу подаються до фінансово-економічної служби після підпису командира у кінці робочого дня у день звільнення.

Військова частина - польова пошта В2749 не має свого особового рахунку, а стоїть на фінансовому забезпеченні у військової частини - польова пошта В4745, тому спочатку роздавальні відомості подаються до військової частини - польова пошта В4745 на погодження, звідки вже до територіального підрозділу ДКС України передається пакет документів для оплати.

Згідно п. 2.3 наказу Міністра фінансів України від 02.03.2012 р. № 309 територіальний підрозділ ДКС України проводить перерахунок коштів упродовж 24 годин.

Таким чином, враховуючи наведений механізм нарахування грошового забезпечення відповідач був позбавлений можливості здійснити виплату позивачу грошового забезпечення в день звільнення.

З огляду на викладене вище, а також беручи до уваги те, що виплату грошового забезпечення було здійснено вже після звільнення позивача з військової служби, відповідно законодавчі підстави для компенсації суми податку на доходи фізичних осіб у відповідача були відсутні.

За таких обставин суд приходить до висновку про необґрунтованість та безпідставність позовних вимог, а, отже, відсутність підстав для стягнення з Військової частини - польова пошта В2749 (код - 26615696) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1), паспорт серії НОМЕР_2, виданий Ватутінським РУ ГУ МВС України в м. Києві 13.06.1996 р., кошти в сумі 4 233,29 грн. як компенсацію суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Згідно ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин саме від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Отже, враховуючи наведене, а також виходячи із наявних у справі наданих сторонами доказів в їх сукупності, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення даного позову.

Суд також зауважує, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Так, у рішенні від 10.02.2010 р. у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Водночас у рішенні від 27.09.2010 р. по справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" зазначено, що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем доведено правомірність його дій. В той же час, позивачем не доведено обставини в обґрунтування заявлених вимог, а тому останні не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати не підлягають відшкодуванню.

Враховуючи вищенаведене в сукупності, та керуючись ст.ст. 2, 71, 86, 94, 97, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

У позові ОСОБА_1 відмовити.

Строк і порядок набрання судовим рішенням законної сили встановлені у статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.

Суддя Я.І. Добрянська