Постанова № 66135089, 24.04.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

24 квітня 2017 року № 826/12311/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Добрянської Я.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу:

за позовом ОСОБА_1,

до відповідача-1 Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області,

відповідача-2 Головного управління Національної поліції в Луганській області,

про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_2 звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області, Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що із оскаржуваним наказом № 401 о/с від 06.11.2015 позивач не погоджується, вважає його протиправним та таким, що підлягає скасуванню, з огляду на те, що відповідачем були порушені права позивача в частині звільнення зі служби в ОВС всупереч вимогам ч.3 ст.184 КЗпП України, якою встановлена заборона звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей до трьох років (до шести років), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Також позивач зазначила, що звільнення не позбавляє роботодавця обов'язку належним чином та в установлені законом строки попередити працівника про наступне звільнення, у разі, якщо таке матиме місце, проте цього зроблено не було.

Разом з тим, представниками Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області та Головного управління Національної поліції в Луганській області надано до суду заперечення, зі змісту яких вбачається, що оскаржуваним наказом № 401 о/с від 06.11.2015 позивача було звільнено у зв'язку із скороченням, однак посилання позивача на те, що її не було попереджено про можливе звільнення, на думку відповідачів є хибними, оскільки позивач з 06.08.2015 була повідомлена про можливе звільнення з лав ОВС через скорочення штатів.

Обґрунтовуючи заперечення на позовні вимоги відповідач-2 зазначив, що звільнення позивача відбулось на підставі Закону України «Про Національну поліцію», який набрав чинності 07.11.2015 р. Отже, оскаржуваний наказ прийнятий у відповідності до вимог чинного законодавства, а тому й правових підстав для поновлення позивача на роботі немає. Крім того, вважає, що посилання позивача на порушення відповідачем-1 окремих положень Кодексу законів про працю України є недоречним, оскільки, проходження служби в міліції врегульовано спеціальним законодавством, а порядок звільнення працівників міліції в процесі реформування органів внутрішніх справ чітко визначено окремими нормами Закону України «Про Національну поліцію». Так, звільняючи позивача з органів внутрішніх справ через скорочення штатів відповідач діяв у відповідності до вимог закону.

Суд, керуючись нормами Кодексу адміністративного судочинства України, ухвалив розглядати справу у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, заслухавши пояснення позивача, представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, а також з'ясувавши позицію судів вищих інстанцій з приводу вирішення аналогічних спірних правовідносин, Окружний адміністративний суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

З 26.08.1996 на підставі наказу № 37 від 17.08.1996 позивач проходила службу в органах внутрішніх справ.

Перебуваючи на посаді слідчого відділу розслідування злочинів, учинених злочинними групами та злочинними організаціями, слідчого управління МВС України в Луганській області, відповідно до наказу ГУ МВС України в Луганській області № 191 від 08.07.2014, знаходилася у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Разом з тим, 06.11.2015 наказом Головного управління МВС України у Луганській області № 401 о/с "По особовому складу" ОСОБА_1 звільнено із займаної посади.

Наказом Головного управління МВС України у Луганській області від 06.11.2015 року № 401 о/с «По особовому складу», згідно із пунктами 10 та 11 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, звільнено з 6 листопада 2015 року у запас Збройних Сил за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів) підполковника міліції ОСОБА_1, яка перебуває у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Правовою підставою для звільнення позивачки став Закон України «Про Національну поліцію», який набув чинності 7 листопада 2015 року.

В той же час позивач, не погодившись із рішеннями відповідача щодо його звільнення з ОВС в той період, коли позивач знаходилася у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, за захистом власних прав, свобод та інтересів звернулася із цим позовом до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Дослідивши наявні у справі докази, проаналізувавши матеріали справи та норми чинного законодавства з приводу даного спору, а також заслухавши пояснення представника відповідача та оглянувши позицію судів вищих інстанцій з приводу аналогічних спорів, суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі, зважаючи на наступне.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року №730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Національної поліції за переліком згідно з додатком 1; ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства внутрішніх справ за переліком згідно з додатком 2.

Згідно із додатками 1, 2 до зазначеної постанови утворено Головне управління Національної поліції у Луганській області та ліквідовано Управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області.

2 липня 2015 року прийнято Закон України «Про Національну поліцію». Даний Закон визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.

Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, в тому числі звільнення, регулюється спеціальним законодавством, зокрема, Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі Положення № 114).

Пунктом 10 Положення № 114 визначено, що особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов'язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов'язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.

Відповідно до частини першої 47 Закону України «Про Національну поліцію», призначення на посади поліцейських здійснюють посадові особи органів (закладів, установ) поліції відповідно до номенклатури посад, яку затверджує Міністерство внутрішніх справ України.

Згідно із пунктом 8 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Проте, механізму скорочення атестованих працівників органів внутрішніх справ спеціальним законодавством не передбачено. У зв'язку з цим, відповідно до статті 8 Цивільного кодексу України, при скороченні атестованих працівників органів внутрішніх справ у частині, яка не врегульована спеціальним законодавством, слід застосовувати аналогію закону, тобто використовувати правові акти, що регулюють подібні за змістом відносини (аналогія закону).

Дана позиція відповідає вимогам рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року № 8-рп/202 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або посадових осіб), відповідно до якого, при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, Адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосовувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначено основні трудові права працівників.

Враховуючи, що спеціальним Законом не визначено строк попередження працівників органів внутрішніх справ про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів, суд вважає, що працівники відповідно до статті 49-2 Кодексу законів про працю України повинні бути попереджені про майбутнє звільнення не пізніше ніж за два місяці.

Крім того, відповідно до пункту 17 Положення № 114 вагітні жінки і матері з числа осіб рядового і начальницького складу користуються всіма правами і пільгами, встановленими законодавством.

Вказане положення відповідає правовій позиції Європейського Суду з прав людини. Зокрема, у рішенні ЄСПЛ від 22.03.2012 року по справі «Костянтин Маркін проти Російської Федерації» зазначено, що по-перше, право на відпустку по догляду за дитиною належить всім громадянам без будь-яких відмінностей за ознаками статі або професії. Збройні сили, поліція та державні службовці не виключаються з числа користувачів цього фундаментального права.

Відповідно до статті 43 Конституції України, громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до ст.5-1 КЗпП України, держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Пунктом 18 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.1992 року N 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз'яснено, що судам необхідно мати на увазі, що при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням), і перевіряти їх відповідність законові. Суд не вправі визнати звільнення правильним виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов`язували звільнення.

Таким чином, у справах, в яких оспорюється незаконне звільнення, саме роботодавець повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю.

Закон України «Про Національну поліцію» не містить положень щодо гарантій вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, тощо, в даному випадку до спірних правовідносин застосовуються конституційні принципи і загальні засади права.

Гарантії для даної категорії осіб передбачені Кодексом законів про працю України, зокрема, згідно із частиною третьою статті 184 Кодексу законів про працю України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору.

З врахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що відповідачами були порушені права позивача в частині звільнення її зі служби в органах внутрішніх справ всупереч вимогам статті 49-2 та частини третьої статті 184 Кодексу законів про працю України.

За таких обставин наказ ГУ МВС України у Луганській області від 6 листопада 2015 року № 401 о/с «По особовому складу» в частині звільнення ОСОБА_1 із займаної посади, є протиправним і підлягає скасуванню.

Відповідно до частини 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Згідно ст.8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Водночас, суд зазначає, що тердження представника відповідачів про те, що позивач не звертався із заявою про прийняття його на службу в поліцію в порядку п. 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VIII, судом до уваги не приймаються, оскільки такі обставини не виключають пріоритетного права позивача на обов'язкове працевлаштування в порядку ч. 3 ст. 184 КЗпП України та обов'язків роботодавця забезпечити його реалізацію.

Разом з тим, суд вважає, що вимога позивача щодо зобов'язання керівника ГУ НП у Луганській області виконати дії - запропонувати мені, як працівнику міліції, наявні рівнозначні, вищу чи нижчу посади в ГУ НП України у Луганській області, у разу погодження позивачем обраної посади - видати наказ про призначення позивача на цю посаду не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до пунктів 8-10 Закону України «Про Національну поліцію» з дня опублікування цього Закону (опубліковано 06 серпня 2015 року, вступив в дію - 07 листопада 2015 року) всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Оскільки доказів того, що позивачем було подано рапорт до органів поліції суду не надано, спору між сторонами в цій частині позовних вимог не встановлено, а тому підстави щодо зобов'язання відповідача вчиняти певні дії відсутні.

Щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то в цій частині позову належить відмовити, оскільки позивачка перебувала у відпустці, грошове забезпечення (заробітна плата) їй за цей час не нараховувалось та не виплачувалось, а тому, відсутні втрати, які необхідно компенсувати під час дії наказу про її звільнення.

Згідно з п.п. 2, 3 ч. 1 ст. 256 КАС України, негайно виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Отже, зважаючи на вище викладене, суд приходить до висновку, що негайному виконанню підлягає постанова суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді слідчого відділу розслідування злочинів учинених злочинними групами та злочинними організаціями слудчого управління МВС України у Луганській області з 07.11.2015.

Згідно із ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси (ч. 1 ст. 6 цього ж Кодексу).

Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, та враховуючи, що докази, наведені відповідачем у запереченнях на позов, не спростовують доводи позивача, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 69 - 71, 94, 160- 163, 167, 254, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління МВС України у Луганській області від 06.11.2015 № 401 о/с "По особовому складу" про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади (під час перебування по догляду за дитиною до досягнення нею 3-х річного віку) у зв'язку із скороченням,

3. Поновити ОСОБА_1 на посаді слідчого відділу розслідування злочинів, учинених злочинними групами та злочинними організаціями слідчого управління ГУ МВС України у Луганській області з 07.11.2015.

4. Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді слідчого відділу розслідування злочинів, учинених злочинними групами та злочинними організаціями слідчого управління ГУ МВС України у Луганській області.

5. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити повністю.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня отримання її повного тексту особою, яка оскаржує постанову, за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Я.І. Добрянська