Ухвала суду № 66133677, 04.04.2017, Апеляційний суд Тернопільської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 607/144/16-цГоловуючий у 1-й інстанції Дзюбич В.Л. Провадження № 22-ц/789/392/17 Доповідач - Ткач З.Є.Категорія - 27

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 квітня 2017 р. колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Тернопільської області в складі:

головуючого - Ткача З.Є.

суддів - Шевчук Г. М., Загорський О. О.,

при секретарі - Шмигельська І.З.

з участю сторін,

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 січня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики,-

В С Т А Н О В И Л А :

В січні 2017 року ОСОБА_2 звернулася в суд із позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що у 2009 році вона позичила ОСОБА_1 1000 Євро та 10000 доларів США на строк до кінця 2010 року, а також з обов'язком повернення грошей за першою вимогою. На прохання відповідачки строк повернення грошей було відстрочено і остання зобов'язалась повернути 1000 Євро до 27 січня 2015 року, а 10000 доларів США до кінця 2015 року, що підтверджується власноруч написаною ОСОБА_1 розпискою від 27 листопада 2014 року.

В зазначені строки відповідачка грошей не повернула.

Просила стягнути з ОСОБА_1 в її користь 306190,00 грн. загальної суми боргу за договором позики; 1696,12 грн. 3% річних за борг 1000 Євро за договором позики за період одного року та одинадцяти місяців, починаючи з 27.01.2015 року по 01.01.2017 року; 8300,76 грн. 3% річних за борг 10000 доларів США за договором позики за період одного календарного року, починаючи з 13.12.2015 року по 01.01.2017 року; 2670,46 грн. сплачений судовий збір; 350,00 грн. на здійснення витрат на правову допомогу.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 17 січня 2017 року вирішено:

«Позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (проживає: АДРЕСА_1, ідентифікаційний код: НОМЕР_1) в користь ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3, (проживає: АДРЕСА_2, ідентифікаційний код: НОМЕР_2) 314456,54 гривень заборгованості за договором позики від 27.11.2014 року.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.»

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати і ухвалити нове, яким у позові відмовити, посилаючись на те, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи і суд вирішив спір з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вказала, що суд не взяв до уваги її доводи про те, що у 2009 році вона фактично позичила не 10000 доларів США, а 50000 грн та 1000 Євро, і частину боргу у розмірі 9555 грн вона повернула. Суд не дав правової оцінки, як доказу, представлений звукозапис, в якому позивачка визнавала меншу суму боргу, ніж зазначено в розписці; розписку від 27 листопада 2014 року скала під тиском і в ній не встановлено термін повернення боргу. Таким чином, суд не встановив справжню правову природу укладеного договору і безпідставно задовольнив позов у повному обсязі.

В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 доводи апеляційної скарги підтримали та просила рішення суду скасувати.

Дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши надані сторонами докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з наступних мотивів.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами був укладений договір позики, відповідно до якого відповідачка у 2009 році отримала від ОСОБА_2 1000 Євро, які зобов'язувалась повернути в січні 2015 року та 10000 доларів США, які зобов'язалась повернути до кінця 2015 року, проте, в зазначені строки зобов'язання не виконала.

З цими висновками суду погоджується колегія суддів оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи та відповідають вимогам Закону.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Укладення сторонами договору позики підтверджується розпискою від 27 листопада 2014 року, складеною ОСОБА_1 в присутності двох свідків, зі змісту якої вбачається, що в 2009 році вона позичила в ОСОБА_2 1000 Євро, щоб повернути в 2010 році; (в розписці вказала, що віддасть їх протягом двох місяців), та 10000 доларів США, які зобов'язалась повернути до кінця 2015 року.

В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 визнала факт укладення договору позики та написання нею розписки від 27 листопада 2014 року, проте заперечила факт одержання 10000 доларів США. Пояснила, що насправді отримала у позивачки у 2009 році 50000 гривень і 1000 Євро, термін повернення яких не був встановлений.

Наданим доказам суд дав належну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про те, що сторонами був укладений договір позики відповідно до якого позикодавцем було передано грошові кошти у розмірі, що вказані у розписці і дійшов обґрунтованого висновку про виникнення грошового зобов'язання.

Суд вірно визначив суму боргу в національній валюті, яка підлягає стягненню.

Відповідно до ч. 2 ст. 533 ЦК України, сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу.

Таким чином, незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій обчислена сума зобов'язання), валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов'язання і фактичного його виконання є національна валюта України - гривня.

Оскільки ОСОБА_1 гроші не повернула, відповідно до вищевказаних вимог Закону, суд правомірно стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 за договором позики борг на загальну суму 314456 грн. 54 коп.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

Так апеляційний суд відхиляє доводи ОСОБА_1 про те, що вона отримала від ОСОБА_2 не 10000 доларів США, а 50000 гривень.

Відповідно до ст. 1051 ЦК України, позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Як зазначалось вище, розписка є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, і засвідчує не тільки про факт укладення договору, а й факт передачі грошової суми позичальнику.

Належних доказів про отримання коштів за договором позики в меншому розмірі, ніж зазначено в розписці, відповідачка суду не надала.

Також є безпідставними доводи ОСОБА_1 в апеляційній скарзі про те, що розписку написала під психологічним тиском, оскільки належних доказів з цього приводу суду не було надано.

Колегія суддів не приймає доводи відповідачки, що строк повернення боргу був не обумовлений, оскільки із змісту розписки вбачається, що вона зобов'язувалась повернути 1000 Євро протягом двох місяців (з часу складання розписки від 27 листопада 2014 року), а 10000 доларів США до кінця 2015 року.

Безпідставними є твердження апелянта, що частину боргу у розмірі 9554 гривень вона повернула, передавши кошти ОСОБА_3 (в розписці зазначена, як свідок), оскільки ці обставини заперечила позивач ОСОБА_2, не визнавши ці обставини погашенням боргу за договором позики.

Крім того, колегія суддів вважає, що суд правомірно відхилив наданий відповідачкою текст звукозапису як належний і допустимий доказ у справі.

Згідно із п. 4 ст. 6 ЦПК України особисті папери, листи, записи телефонних розмов, телеграми та інші види кореспонденції можуть бути оголошені у судовому засіданні тільки за згодою осіб, визначених Цивільним кодексом України. Це правило застосовується при дослідженні звуко- і відеозаписів такого самого характеру.

Стаття 186 ЦПК України встановлено, що зміст особистих паперів, листів, записів телефонних розмов, телеграм та інших видів кореспонденції фізичних осіб може бути оголошений і досліджений у відкритому судовому засіданні тільки за згодою осіб, визначених Цивільним кодексом України .

?Таким чином, посилання ОСОБА_1 на звукозапис розмови правомірність якого не визнає відповідач, як підтвердження умов договору позики між сторонами, не можна вважати допустимим доказом виходячи із положень ч. 2 ст. 59, ч.ч.1,4 ст. 60 ЦПК України, ст. 218, ч. 2 ст. 1047 ЦК України.

Частиною першою статті 1050 ЦК України передбачено обов'язок позичальника сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу у разі несвоєчасного повернення суми позики.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, суд правомірно стягнув 3% річних за договором позики у сумі: 1029 гривень 30 копійок - 3 % річних за борг 1000 Євро за період 27 січня 2015 року по 1 січня 2017 року, 7237 гривень 24 копійки - 3% річних за борг 10000 доларів США за договором за період з 31 грудня 2015 року по 1 січня 2017 року.

На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для зміни або скасування рішення суду.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 314 ЦПК України,колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 січня 2017 року залишити без змін.

Ухвала колегії може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20 днів, шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді: