Ухвала суду № 66133063, 20.04.2017, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

ЄУН 335/2846/16Головуючий у 1-й інстанції Шалагінова А.В.Пр. № 22-ц/778/1341/17Суддя-доповідач Гончар М.С.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2017 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі

головуючого судді Гончар М.С.

суддів Кочеткової І.В., Маловічко С.В.,

за участі секретаря Волчанової І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 30 січня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Територіальної громади м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради, третя особа - ОСОБА_4 про зобов'язання вчинити певні дії, а саме подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2016 року ОСОБА_2 звернулась до суду із вищезазначеним позовом, в якому просила зобов'язати Територіальну громаду м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою на 9/100 частин будинку АДРЕСА_1 після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5

В обґрунтування свого позову позивач зазначала, що 27.01.2015 позивач звернулась до Запорізького міського голови із заявою про звернення в порядку ст. 1277 ЦК України з позовом про визнання спадщини відумерлою, на яку отримала відмову.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 30 січня 2017 року (а.с. 154) у задоволенні позову ОСОБА_2 у цій справі відмовлено.

Відповідач Територіальна громада м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради та третя особа ОСОБА_4 із зазначеним рішенням суду першої інстанції погодились, останнє в апеляційному порядку не оскаржували.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, позивач ОСОБА_2 у своїй апеляційній скарзі (а.с. 155-156) просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позов у повному обсязі.

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відкрито (а.с.163), справу призначено до апеляційного розгляду (а.с.166).

Відповідач Територіальна громада м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради подала апеляційному суду через свого представника через канцелярію письмові заперечення на вищезазначену апеляційну скаргу позивача у цій справі (а.с. 171-174).

У судове засідання 20 квітня 2017 року позивач ОСОБА_2 та представник відповідача - Територіальної громади м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради не з'явились, клопотань про відкладення розгляду цієї справи апеляційному суду не подавали.

При цьому, встановлено, що позивач та відповідач були повідомлені апеляційним судом про час і місце розгляду цієї справи належним чином (а.с. 168-169).

Позивач ОСОБА_2 про причини своєї неявки апеляційний суд не сповістила.

Відповідач через свого представника через канцелярію подав апеляційному суду клопотання (а.с. 182), в якому просив розглядати дану справу апеляційним судом за відсутності його представника.

В силу вимог ст. 305 ч. 2 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи апеляційним судом.

При вищевикладених обставинах, колегія суддів визнала неповажними причини неявки у дане судове засідання позивача та представника відповідача і на підставі ст. 305 ч. 2 ЦПК України ухвалила клопотання відповідача задовольнити, розглядати дану справу у даному судовому засіданні за відсутністю позивача та представника відповідача, за присутністю представника позивача за договором - адвоката (а.с. 178-179) Карчевського С.О. та третьої особи - ОСОБА_4

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга позивача ОСОБА_2 не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, апеляційний суд має право її відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до ст. 308 ЦПК апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Встановлено, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову позивача у цій справі у повному обсязі, керувався ст.ст. 10- 11, 60, 88, 209, 212, 213-215 ЦПК України та виходив із необґрунтованості заявленого ОСОБА_2 позову у цій справі та відсутності підстав для його задоволення.

Такі висновки суду першої інстанції є правильними, оскільки основані на доказах, поданих сторонами, які оцінені судом у відповідності до вимог ст. 212 ЦПК України, до встановлених правовідносин вірно застосовані норми матеріального права, відсутні порушення норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення цієї справи.

Так, судом першої інстанції було правильно встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_5 (свідоцтво про смерть, копія а.с. 41).

03.07.1996 року на ім'я померлої ОСОБА_5 Запорізьким міськжитлоуправлінням виконкому Запорізької міської ради видано свідоцтво № 465 про право особистої власності на домоволодіння, а саме: на 9/100 частин будинку АДРЕСА_1 (копія а.с. 40).

Вказані 9/100 частин будинку АДРЕСА_1 неодноразово були предметом судових розглядів, у т.ч. за позовами ОСОБА_2 та ОСОБА_4 (копії відповідних рішень судів наявні в матеріалах справи а.с. 42-43, 51-56, 109-110, 119-121).

Зокрема, рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 22.07.2015 року (а.с. 54-56) у цивільній справі ЄУН 331/2881/15-ц задоволено позов ОСОБА_4 до територіальної громади м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради про скасування свідоцтва про право власності № 465 та визнання права власності на 9/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1.

Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 26.10.2016 року (а.с. 119-121) рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 22.07.2015 скасовано в частині визнання за ОСОБА_4 права власності на спірну частину будинку скасовано та ухвалено у цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено; в іншій частині рішення суду залишене без змін.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 26.10.2016 року (а.с. 119-121) встановлено незаконність видачі Запорізьким міськжитлоуправлінням виконкому Запорізької міської ради на ім'я померлої ОСОБА_5 свідоцтва від 03.07.1996 № 465 про право особистої власності на домоволодіння, а саме: на 9/100 частин будинку АДРЕСА_1 та з цих підстав залишено в силі рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 22.07.2015 року в частині скасування даного свідоцтва.

Відповідно до ч. 1 ст. 1277 ЦК України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов'язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою.

Однак, при вищевикладених обставинах, враховуючи, що на час розгляду цієї справи судом першої інстанції свідоцтво про право власності ОСОБА_5 на спірну частину будинку є скасованим, то суд першої інстанції правильно вважав, що вказана частина будинку не може розглядатись у спірних правовідносинах як спадкове майно, що залишилося після її смерті, а відтак, і не може бути предметом заяви до суду про визнання спадщини відумерлою в порядку ст. 1277 ЦК України.

При цьому, суд першої інстанції також правильно вважав такими, що не мають юридичного значення доводи представника відповідача, викладені у запереченнях проти позову, оскільки у них представник посилається на норми, які застосовуються до спадкових відносин.

Суд першої інстанції правильно встановив на час ухвалення оскаржуємого рішення у цій справі факт відсутності спадкового майна у вигляді 9/100 частин будинку АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2.

Належні, допустимі докази протилежного у матеріалах цієї справи відсутні.

А тому суд першої інстанції правильно вважав, що відсутні підстави застосовувати при розгляді спору у цій справі норми спадкового права.

При вищевикладених встановлених судом фактичних обставинах цієї справи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необґрунтованість заявленого ОСОБА_2 у цій справі позову та відсутність підстав для його задоволення.

Доводи апеляційної скарги позивача ОСОБА_2 є такими, що не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, а лише відображають позицію позивача, висловлену нею в її позові у цій справі, та яку вона та її представник вважають такою, що є єдино вірною та єдино можливою.

Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами (ст. 303 ч. 2 ЦПК України).

Свідоцтво № НОМЕР_1 від 08 червня 1953 року про право власності на домоволодіння, що знаходиться у АДРЕСА_1, на ім'я ОСОБА_7 на 1/14 частину та на ім'я ОСОБА_8 на 1/14 частину (копія а.с. 183), надане представником позивача у матеріали цієї справи лише на стадії апеляційного перегляду цієї справи, на виконання вимог ст. 10 ч. 4 ЦПК України з метою повного та всебічного апеляційного перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі в межах доводів апеляційної скарги може бути прийняте апеляційним судом до уваги, як доказ, передбачений ст. 303 ч. 2 ЦПК України.

Однак, вказана копія вищезазначеного свідоцтва сама по собі не є належним, допустимим доказом на підтвердження наявності станом на час розгляду цієї справи судами першої та апеляційної інстанцій після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 спадщини у вигляді 9/100 частин будинку АДРЕСА_1.

Останньою також не спростовуються правильно встановлені судом першої інстанції фактичні обставини цієї справи та правильні висновки суду першої інстанції у цій справі.

В силу вимог ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно із ст. 58 ч.1 ЦПК України належними доказами є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ст. 59 ч. 2 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (допустимість доказів).

Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ст. 60 ч. 4 ЦПК України).

Суд першої інстанції розглянув дану справу повно, всебічно та з додержанням вимог ст. ст. 10-11, 57-61, 212 ЦПК України, тобто в межах заявлених позивачем позовних вимог та на підставі доказів сторін, яким надав відповідну оцінку.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 10 ч. 3 ЦПК України).

Підстави для звільнення позивача ОСОБА_2 від доказування, передбачені ст. 61 ЦПК України, у цій справі відсутні.

Відповідач Територіальна громада м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради позов позивача у цій справі не визнала.

Позивач ОСОБА_2 та представник останньої не надали суду першої інстанції належних, допустимих доказів в обґрунтування позову позивача у цій справі.

В силу вимог ст. 3 ЦПК України ОСОБА_2 мала право на звернення до суду із вищезазначеним позовом у цій справі, якщо вважала, що будь-які її права порушуються з боку Територіальної громади м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради при вищевикладених обставинах.

Однак, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України).

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань (ст. 308 ч. 2 ЦПК України).

В силу вимог ст. 309 ч. 3 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, лише якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Порушення, передбачені ст. 309 ч. 3 ЦПК України, у цій справі відсутні.

В силу вимог ст. 303 ч. 1 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді в першій інстанції.

При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги позивача, як особи, яка подала апеляційну скаргу, ґрунтуються на припущеннях, а не - на законі та належних і допустимих доказах, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухвалено з додержанням вимог ст. ст. 213-214 ЦПК України.

Суд першої інстанції правильно встановив правовідносини, які склалися між сторонами по справі, дав їм належну правову оцінку, а також дослідив надані сторонами докази і відповідно їх оцінив. Суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального права та не допустив порушень процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення цієї справи. Суд першої інстанції прийняв рішення, яким спір знайшов своє належне вирішення.

Крім того, судом першої інстанції правильно з дотриманням вимог ст. 88 ЦПК України вирішено питання про розподіл між сторонами понесених судових витрат, пов'язаних із розглядом цієї справи судом першої інстанції.

За таких обставин, судова колегія не вбачає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції або ж його зміни.

Крім того, у разі відмови позивачу ОСОБА_2 у задоволенні її апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у повному обсязі у цій справі, остання не має права на компенсацію за рахунок відповідача Територіальної громади м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради будь-яких понесених нею судових витрат, пов'язаних із розглядом цієї справи апеляційним судом, у тому числі у вигляді судового збору (а.с. 157), сплаченого при подачі вищезазначеної апеляційної скарги до апеляційного суду.

Відповідно до п. 6 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402- VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

Керуючись ст.ст. 303, 307-308, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 30 січня 2017 року у цій справі залишити без змін.

Судове рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий суддяСуддяСуддяГончар М.С. Кочеткова І.В.Маловічко С.В.