Постанова № 66132011, 21.04.2017, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

33/775/97/2017(м)

263/1570/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2017 року м.Маріуполь

Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Гєрцика Р.В.

секретаря Меляник К.В.

за участю захисника ОСОБА_1

розглянувши апеляційну скаргу захисника ОСОБА_1 на постанову судді Жовтневого районного суду м.Маріуполя Донецької області від 20 березня 2017 року, якою

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, який проживає за адресою: АДРЕСА_1

визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 10200 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 320 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Як встановив суд, згідно протоколу про адміністративне правопорушення БР №116883 від 29 січня 2017 року, водій ОСОБА_2 29 січня 2017 року, близько о 03-25 годині, в м.Маріуполі Центральному районі по пр.Миру,7, керував автомобілем марки «VOLKSWAGEN JETTA TRENDL », державний номер НОМЕР_1 у стані алкогольного сп'яніння, огляд на стан сп'яніння проводився на місці зупинки транспортного засобу за допомогою технічного засобу «Drager Alcotest» №6810. Результат тесту - 1,07 %. Від проходження огляду на стан сп'яніння в міському наркологічному диспансері м.Маріуполя відмовився у присутності двох свідків у встановленому законом порядку. У протоколі зазначено, що ОСОБА_2 порушив п.2.9а Правил дорожнього руху України, за що передбачена відповідальність за ч.1 ст.130 КУпАП України.

На зазначену постанову захисник ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову скасувати, а провадження в справі про адміністративне правопорушення закрити на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП. Вважає зазначене судове рішення незаконним та необґрунтованим, таким, що не відповідає вимогам ст.ст.245,280 КУпАП. Суд однобічно та неповно дослідив докази у справі та надав їм неправильну оцінку, через що прийшов до хибного висновку про наявність в діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП. Посилається на те, що судом не було надано належної уваги тим обставинам, що ОСОБА_2 хоча й перебував у стані алкогольного сп'яніння, однак транспортним засобом фактично не керував, автомобіль стояв, не рухаючись, жодних доказів на спростування цього факту матеріали справи не містять. Сам протокол про адміністративне правопорушення складений з порушеннями вимог закону, в тому числі ст.256 КУпАП, Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції, оскільки не встановлено точний час вчинення правопорушення, в протоколі про адміністративне правопорушення та постанові про накладення адміністративного стягнення зазначено різний час, який також не співпадає з часом, зазначеним на відеозапису фіксації правопорушення, що міститься в матеріалах справи.

Заслухавши захисника ОСОБА_1 на підтримання апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, вважаю що вона підлягає задоволенню за наступних підстав.

Згідно ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до вимог ст.ст.245,280 КУпАП, одним із завдань провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови. Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Однак дані вимоги закону судом при розгляді справи щодо ОСОБА_3 не виконані в повному обсязі.

З постанови місцевого суду вбачається, що суддя взагалі не встановив факт вчинення адміністративного правопорушення ОСОБА_2, а лише послався на обставини його вчинення, зазначені у протоколі про адміністративне правопорушення, тобто фактично не виконав свою функцію, задля чого власне й проводиться судовий розгляд.

З судового рішення вбачається, що суддя прийшов до висновку про порушення з боку ОСОБА_2 п.2.9а Правил дорожнього руху України та наявність в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, з огляду на дані протоколу про адміністративне правопорушення серії БР №116883 від 29 січня 2017 року, показами працівників патрульної поліції ОСОБА_4, ОСОБА_5, висновком щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного сп'яніння з використанням технічних засобів та відеозапису фіксації правопорушення.

Проте, з таким висновком суду погодитись неможливо.

Як вбачається з матеріалів справи та судового рішення, ОСОБА_2 в своїх письмових поясненнях зазначав, що в ніч на 29 січня 2017 року знаходився в готелі «Спартак», розташованому по вул.Харлампівській,13 в м.Маріуполі, біля якого був припаркований його автомобіль. Приблизно у 03 годині спрацювала сигналізація, та він вийшов на вулицю, де завів двигун з метою перевірки роботи автомобіля, та знаходився всередині. В цей час до нього під'їхали працівники поліції, на вимогу яких він вимкнув двигун та надав документи, а після чого були проведено огляд та складено протокол. Не заперечував знаходження у стані алкогольного сп'яніння, але наполягав, що автомобілем не керував.

Правова позиція по справі самого ОСОБА_2 є його засобом захисту та підлягає ретельній перевірці під час судового розгляду з огляду на вільне визначення своєї позиції до вчиненого, правильного розуміння обставин події, шляхом безпосереднього дослідження доказів судом, а обов`язок органу (особи), яка склала протокол про адміністративне правопорушення нести тягар доказування, є складовою презумції невинуватості та забезпечення доведеності вини в сенсі ст.62 Конституції України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини, та звільняє особу від обов`язку доводити свою непричетність до вчинення порушення.

Протокол про адміністративне правопорушення сам по собі без підтвердження іншими належними та допустимими доказами не є безумовним та беззаперечним доказом на доведення вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення, являє собою лише початковий правовий висновок щодо дій певної особи.

Відповідно до відеозапису, що міститься в матеріалах справи, вбачається, що на початок запису (3 год.19 хв.), автомобіль ОСОБА_2 стоїть біля готелю та не рухається, під час спілкування з працівниками поліції останній підтверджує лише факт вживання алкогольних напоїв та знаходження в автомобілі.

Самі працівники поліції під час судового розгляду підтвердили відсутність відеозапису самого руху автомобіля під керуванням ОСОБА_2, тим більш з огляду на технічну можливість для цього та ствердження про інші порушення правил дорожнього руху з боку останнього незадовго до його зупинки. Копія постанови про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_2 в цей день за вчинення правопорушення, передбаченого ч.2 ст.122 КУпАП, що міститься в матеріалах справи, не містить підпису та пояснень останнього з цього приводу, фактично отримана ним вже під час судового розгляду, коли й стало відомо про цей факт, а тому не може за цих же підстав вважатися доказом керування автомобілем.

За змістом правових норм, передбачених п.п.1.10, 2.9(а) Правил дорожнього руху України, ч.1 ст.130 КУпАП, до адміністративної відповідальності, зокрема, може бути притягнута особа яка керує транспортним засобом.

Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, є керування транспортними засобами особами в стані сп'яніння, передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані сп'яніння, так само ухилення осіб, які керують транспортними засобами, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан сп'яніння, тобто факт керування транспортним засобом є безумовною та обов'язковою часиною складу зазначеного правопорушення, більш того, в даному випадку взагалі має преюдиціальне значення, так як в подальшому, при доведенні стану сп'яніння, така особа буде притягнута до відповідальності саме за керування транспортним засобом у такому стані.

Діюче законодавство не містить чіткого визначення самого поняття керування транспортним засобом. Виходячи з загально визначеного розуміння правової природи цього поняття та його тлумачення в юридичній літературі, під управлінням транспортним засобом слід розуміти вчинення технічних дій, пов'язаних з приведенням транспортного засобу в рух, зворушенням з місця, процесом самого руху аж до зупинки, відповідно до призначення і технічних можливостей транспортного засобу.

Відповідно до правових позицій, викладених в п.27 постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 23.12.2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» (зі змінами та доповненнями), керування транспортним засобом слід розуміти як виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктора-водія під час навчання учнів-водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування. Для притягнення до відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП не має значення, протягом якого часу особа, яка перебуває у стані сп'яніння чи під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, керувала транспортним засобом. Правопорушення вважають закінченим з того моменту, коли він почав рухатись.

Таким чином, слід визнати, що належних та допустимих доказів, які б об'єктивно та поза межами розумного сумніву доводили той факт, що ОСОБА_2 на момент складання протоколу про адміністративне правопорушення взагалі керував транспортним засобом, тобто безпосередньо виконував функції водія, матеріали справи не містять, а тому у останнього взагалі був відсутній обов'язок щодо виконання вимог, передбачених п.2.5 Правил дорожнього руху України.

Заслуговують на увагу й доводи апелянта про не встановлення судом фактичного часу вчинення правопорушення, зазначений час в постанові судді та протоколі, а також на відео фіксації самого правопорушення мають істотні суперечності щодо можливості взагалі існування таких подій.

Враховуючи викладене, дослідивши всі докази у їх сукупності, приходжу до висновку про відсутність складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, у вчиненні якого його визнано винуватим ОСОБА_2, а тому доводи представника останнього про це у скарзі є цілком слушними.

Відповідно до вимог ст.251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані стосовно даного правопорушення встановлюються окрім протоколу про адміністративне правопорушення поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків та іншими доказами.

Згідно ст.ст.9,245,252 КУпАП особа може бути притягнута до адміністративної відповідальності лише за наявності в її діях складу адміністративного правопорушення, яке мало місце, та що має бути встановлено судом тільки після всебічної та повної оцінки всіх доказів по справі.

Між тим, судом при розгляді справи ці вимоги закону не було виконано, свій висновок, як вбачається з оскаржуваної постанови, суд зробив лише з даних, що містяться в протоколі про адміністративне правопорушення та пояснень працівників поліції, які його фактично склали, не перевіривши їх на умовах змагальності та диспозитивності, а тому висновки суду в постанові не відповідають фактичним обставинам справи.

Таким чином, суд, який розглядав справу, помилково прийшов до висновку про наявність складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, а тому доводи про це в апеляційній скарзі є цілком слушними.

За таких обставин, постанову місцевого суду слід скасувати, а провадження по справі закрити, відповідно до п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_2 події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КпАП України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.247, 294 КУпАП України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову судді Жовтневого районного суду м.Маріуполя Донецької області від 20 березня 2017 року, якою ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 10200 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік, скасувати.

Провадження по справі закрити на підставі п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_2 події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КпАП України.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя судової палати у кримінальних справах

та справах про адміністративні правопорушення

Апеляційного суду Донецької області Р.В.Гєрцик