Вирок № 66129640, 21.04.2017, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-кп/793/200/17 Справа № 701/582/16-к Категорія: ч. 2 ст. 286, ч. 1 ст. 135 КК УкраїниГоловуючий у І інстанції Костенко А. І. Доповідач в апеляційній інстанції Биба Ю. В.

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2017 року Колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючого суддів при секретарі Биби Ю. В. Іваненка І. В., Єльцова В. О. Єгоровій С. А.з участю прокурораПротаса І.О.,

обвинуваченого ОСОБА_7,

захисника ОСОБА_8,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою прокурора відділу прокуратури Черкаської Протаса І.О. на вирок Маньківського районного суду Черкаської області від 09 грудня 2016 року, яким

ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 одруженого, працюючого трактористом ФОП «ОСОБА_12» смт. Маньківка Черкаської області, раніше не судимого, -

засуджено за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених: ч.2 ст.286 КК України на 5 років позбавлення волі без позбавлення права керувати транспортними засобами; за ч. 1 ст. 135 КК України на 2 роки позбавлення волі.

На підставі ст.70 КК України, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначено ОСОБА_7 до відбування покарання у виді п'яти років позбавлення волі без позбавлення права керувати транспортними засобами.

На підставі ст. 75 КК України звільнено обвинуваченого ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки та покладено обов'язки, передбачені п. 2 ч. 1 ст. 76 КК України.

Прийнято рішення про стягнення з обвинуваченого ОСОБА_7 на користь:

- держави процесуальні витрати за проведення експертиз в загальній сумі 4 578 грн. 88 коп.;

- потерпілої ОСОБА_9 200 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.

В порядку ст. 100 КПК України вирішена доля речових доказів, в тому числі прийнято рішення про конфіскацію в дохід держави автомобіля НОМЕР_1,

в с т а н о в и л а :

Згідно вироку ОСОБА_7 визнаний винуватим та засуджений, за те, що він 03.03.2016 близько 05 год. 30 хв., в порушення вимог п.2.9 а Правил дорожнього руху України, керуючи автомобілем «ВАЗ-21063» р.н. НОМЕР_1, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, рухаючись по вул. Карла Маркса в смт. Маньківка Черкаської області в напрямку центра с. Кишенці Маньківського району Черкаської області, порушив вимоги п.1.2.; 2,3 б; п.12.3 Правил дорожнього руху України, був не уважним, не стежив за дорожньою обстановкою та відповідно не реагував на її зміну, а тому знаходячись поряд з будинком №29, під час виникнення перешкоди для його руху, яку він об'єктивно спроможний був виявити, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до повної зупинки транспортного засобу, виїхав на зустрічну смугу для руху де допустив наїзд на пішохода ОСОБА_10, яка рухалась біля лівого краю проїзної частини зустрічної смуги руху, в попутному з автомобілем напрямку. Унаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди пішоход ОСОБА_10, згідно з висновком судово-медичної експертизи № 05-7-02/86 від 03.03.2016, отримала тілесні ушкодження від яких померла на місці пригоди. Порушення ОСОБА_7 вимог п.п. 1.2.; 2,3 б; 12.3 Правил дорожнього руху України знаходиться в причинному зв'язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди та настанням наслідків у вигляді спричинення смерті потерпілій ОСОБА_10.

Він же, 03.03.2016 близько 05 год. 30 хв., керуючи автомобілем «ВАЗ - 21063» р.н. НОМЕР_1, рухаючись по вул. Карла Маркса, поряд з будинком № 29 в смт. Маньківка Черкаської області в напрямку центра с. Кишенці Маньківського району Черкаської області, здійснивши наїзд на пішохода ОСОБА_10 у результаті чого остання померла, в порушення вимог п.2.10. а, г ПДР, не зупинив керований ним транспортний засіб, не вжив заходів для надання першої медичної допомоги останній, не викликав карету швидкої медичної допомоги та з місця пригоди зник.

В апеляційній скарзі прокурор в кримінальному провадженні, не оспорюючи доведеності винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень та правильності кваліфікації його дій, порушує питання про скасування вироку суду через невідповідність призначеного судом покарання тяжкості злочинів та особі засудженого внаслідок м'якості та просить постановити новий вирок, яким засудити ОСОБА_7 за ч.1 ст.135 КК України на 2 роки позбавлення волі, за ч.2 ст.286 КК України на 4 роки позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки, а остаточно, на підставі ст.70 КК України, призначити останньому покарання у виді 4 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.

Як на підставу такого скасування апелянт вказує на неврахування судом першої інстанції при призначенні ОСОБА_7 покарання вимоги ст.ст. 50,65 КК України та постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.03 № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання». Зокрема вказує, що ОСОБА_7 вчинив тяжкий злочин в стані алкогольного сп'яніння, цілком усвідомлюючи свій фізіологічний стан, діючи самовпевнено, фактично передбачаючи можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, легковажно розраховуючи на їх відвернення, сів за кермо після вживання алкогольних напоїв, піддаючи тим саме ризику як своє здоров'я, так і життя інших осіб, у результаті чого заподіяв смерть потерпілій ОСОБА_10, при цьому зник з місця пригоди не надавши допомогу останній.

Крім того, прокурор звертає увагу на позицію потерпілої ОСОБА_9 щодо призначення обвинуваченому ОСОБА_7 максимального покарання, передбаченого санкцією ч. 2 ст. 286 КК України з реальним позбавленням волі та стверджує про доцільність призначення обвинуваченому додаткового покарання у виді позбавленням права керувати транспортними засобами на певний строк.

В запереченнях захисник ОСОБА_8 та обвинувачений ОСОБА_7, вважаючи апеляційну скаргу прокурора необґрунтованою, просять вирок суду першої інстанції залишити без змін як такий, що відповідає вимогам ст. 370 КПК України. При цьому, зазначають, що обвинувачений щиросердно розкаявся у вчиненому, не бажав настання негативних наслідків і не міг уявити, що вони можуть настати від його дій, намагався вибачитися перед потерпілою та відшкодував частково заподіяну їй шкоду в сумі 39 000 грн. Крім того, стверджують, що в стані алкогольного сп'яніння під час вчинення злочину ОСОБА_7 не перебував, а був змушений визнати цю обставину під тиском. Також, звертають увагу на те, що судом першої інстанції помилково конфіскований в дохід держави транспортний засіб, яким керував ОСОБА_7

Заслухавши суддю-доповідача, міркування прокурора про задоволення в повному обсязі апеляційної скарги, думки обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника - адвоката ОСОБА_8 про законність та обгрунтованість судового рішення і відсутність підстав для задоволення апеляційних вимог прокурора, останнє слово обвинуваченого ОСОБА_7 про достатність призначеного йому судом першої інстанції покарання, повторно дослідивши характеризуючи дані на обвинуваченого, вивчивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони підлягають до часткового задоволення виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України вирок суду повинен бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, ухваленим згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України.

Згідно ст.404 КПК України, вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого.

Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7, у вчиненні злочинів, за які він засуджений, відповідає фактичним обставинам справи, ґрунтується на доказах, досліджених судом в повному обсязі і оцінених відповідно до вимог ст. 94 КПК України, та ніким не оспорюється.

Кваліфікація дій ОСОБА_7 за ч.2 ст.286 КК України як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, якщо вони спричинили смерть потерпілого та за ч. 1 ст. 135 КК України - завідоме залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження внаслідок безпорадного стану, якщо той, хто залишив без допомоги, сам поставив потерпілого у небезпечний для життя стан, є правильною і в колегії суддів сумнівів не викликає.

Разом з цим, встановлені судом першої інстанції обставини, що відображені в мотивувальній частині вироку, містять суперечності в частині наявності даних щодо вчинення ОСОБА_7 злочину в стані алкогольного сп'яніння.

Так, як вбачається з встановлених судом обставин, ОСОБА_7 03.03.2016 року близько 05 год. 30 хв., під час скоєння наїзду на потерпілу ОСОБА_10, перебував у стані алкогольного сп'яніння.

В подальшому, судом не визнано обставиною, що обтяжує покарання ОСОБА_7 вчинення ним злочину у стані алкогольного сп'яніння, з огляду на те, що матеріали кримінального провадження не містять будь-яких об'єктивних даних, що безпосередньо вказують на наявність вказаної обставини.

Зокрема, як вбачається з показань допитаного судом першої інстанції обвинуваченого ОСОБА_7, він вживав алкогольні напої вже після вчинення наїзду на потерпілу ОСОБА_10 Крім того, згідно довідки поліклінічного відділення Маньківської ЦРЛ, 03.03.2016 року о 12 годині 20 хвилин проведено освідування ОСОБА_7 на стан алкогольного сп'яніння і встановлено, що на час проведення огляду він перебував в стані алкогольного сп'яніння, про що вказують: запах алкоголю з ротової порожнини; тремтіння рук та ністагм очних яблук.

Разом з цим, наїзд на ОСОБА_10 було вчинено 03.03.2016 року близько 05 год. 30 хв., а факт перебування обвинуваченого ОСОБА_7 в стані алкогольного сп'яніння було встановлено лише о 12 годині 20 хвилин, тобто через 6 годин. З огляду на вказані обставини, факт перебування ОСОБА_7 в стані алкогольного сп'яніння на момент його огляду лікарем не доводить ту обставину, що злочин ним був вчинений в стані алкогольного сп'яніння.

Тому, як вірно зазначено у вироку судом першої інстанції, перебування ОСОБА_7 в стані алкогольного сп'яніння на момент вчинення злочину не є обставиною, що обтяжує його покарання, оскільки вона не доведена доказами, а тому, з наведених обставин, підлягають виключенню з мотивувальної частини вироку посилання на порушення ОСОБА_7 п. 2.9а ПДР України та керування транспортним засобом, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння.

З огляду на викладене, доводи прокурора, викладені ним в апеляційній скарзі, про перебування ОСОБА_7 під час вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння до задоволення не належать та спростовуються обставинами встановленими судом першої інстанції, а про повторне дослідження судом апеляційної інстанції доказів на підтвердження вказаної обставини, прокурором не заявлялось.

Що стосується призначеного судом першої інстанції обвинуваченому ОСОБА_7 покарання, то колегія суддів виходить з наступного.

Згідно ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.

Відповідно до вимог ст.65 КК України, суд при призначенні покарання повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

При призначенні ОСОБА_7 основного покарання суд першої інстанції на виконання вимог ст.ст. 50, 65 КК України в повній мірі врахував ступінь тяжкості вчинених ним злочинів, данні про його особу, який раніше не судимий, позитивно характеризується, наявність на його утриманні неповнолітньої дитини, обставин, що пом'якшують покарання, зокрема щире каяття та часткове відшкодування потерпілій заподіяної шкоди, при відсутності обставин, що його обтяжують, і обґрунтовано прийшов до висновку про призначення ОСОБА_7 покарання, в межах санкцій ч. 2 ст. 286, ч. 1 ст. 135 КК України, а остаточне покарання за сукупністю злочинів, із звільненням від відбування основного покарання з випробуванням, на підставі ст. 75 КК України.

З огляду на це, колегія суддів вважає, що призначене обвинуваченому ОСОБА_7 остаточне основне покарання із звільненням від його відбування з випробуванням, з врахуванням зазначених вище обставин в їх сукупності та позицію потерпілої ОСОБА_9, викладену в поданих апеляційному суду заявах, про залишення вироку суду першої інстанції без змін, в тому числі і щодо призначеного судом покарання, є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів, і підстав для погіршення становища обвинуваченого шляхом призначення покарання у виді реального позбавлення волі, як про це просить прокурор в апеляційній скарзі, не знаходить.

Відповідно до п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року N 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» із змінами і доповненнями, внесеними від 19.12.2008 року N 18, у кожному випадку призначення покарання за частинами 1 та 2 ст. 286 і ст. 287 КК необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами або обіймати посади, пов'язані з відповідальністю за технічний стан чи експлуатацію транспортних засобів, відповідно.

Приймаючи рішення про не призначення ОСОБА_7 додаткового покарання, суд першої інстанції, в порушення вимог ст. 65 КК України та постанови Пленуму ВСУ від 23.12.2005 року N 14, не достатньо врахував конкретні обставини провадження, в тому числі щодо грубого порушення ОСОБА_7 ПДР України, що призвели до настання тяжких наслідків у виді смерті потерпілої ОСОБА_10, залишення ним місця пригоди та не навів переконливих доводів на підтвердження прийнятого рішення про можливість виправлення останнього без призначення додаткового покарання.

Наведені вище обставини, на думку колегії суддів, дають підстави вважати, що доводи апеляційної скарги прокурора щодо безпідставного не призначення обвинуваченому додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, є обґрунтованими і в цій частині належать до задоволення.

Крім того, при вирішенні долі речових доказів суд першої інстанції, окрім іншого, вирішив конфіскувати в дохід держави автомобіля НОМЕР_1, яким керував ОСОБА_7 під час вчинення злочину, що не відповідає вимогам ст. 100 КПК України, а тому, посилання на вказану обставину, підлягає виключенню з вироку як безпідставне.

Відповідно до ч. 2 ст. 409 КПК України, підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або суворість.

Виходячи з вимог п. 2 ч. 1 ст. 420 КПК України, суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування більш суворого покарання.

З урахуванням наведеного колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції допущенна невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого ОСОБА_7, що тягне за собою, відповідно до ч. 2 ст. 409 КПК України, скасування судового рішення з ухваленням судом апеляційної інстанції свого вироку, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 420 КПК України, у зв'язку з необхідністю застосування більш суворого покарання.

При постановленні нового вироку щодо ОСОБА_7 колегія суддів у відповідності до вимог ст. 65 КК України враховує ступінь тяжкості вчинених правопорушень, дані про особу обвинуваченого, обставини при яких вчинені правопорушення, встановлених судом першої інстанції.

Відповідно до ст. 66 КК України, обставинами, які пом'якшують покарання ОСОБА_7, колегія суддів вважає, щире каяття, перебування на утриманні останнього неповнолітньої дитини, позитивні характеристики з місця роботи та проживання, часткове відшкодування шкоди потерпілій.

Обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_7 колегія суддів не знаходить.

Керуючись ст.ст. 404, ч.1 п.3 ст. 407, ст. 409, 420 КПК України, колегія суддів, -

з а с у д и л а :

Апеляційну скаргу прокурора відділу прокуратури Черкаської ОСОБА_6 задовольнити частково.

Вирок Маньківського районного суду Черкаської області від 09 грудня 2016 року щодо ОСОБА_7 в частині призначеного покарання - скасувати.

Ухвалити новий вирок, яким визнати винуватим ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 286, ч. 1 ст. 135 КК України та призначити йому покарання: за ч. 2 ст. 286 КК України у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на 3 роки; за ч. 1 ст. 135 КК України - 2 (два) роки позбавлення волі.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначити ОСОБА_7 до відбування покарання у виді 5 (п'ять) років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на 3 роки.

На підставі ст. 75 КК України звільнити обвинуваченого ОСОБА_7 від відбування призначеного основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки та покласти обов'язки, передбачені п. 2 ч. 1 ст. 76 КК України в редакції 14.04.2009 року.

Виключити з мотивувальної частини вироку посилання на порушення ОСОБА_7 п. 2.9а ПДР України та керування транспортним засобом, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння.

Виключити з резолютивної частини вироку посилання на конфіскацію в дохід держави автомобіля НОМЕР_1, який передано на зберігання на майданчик тимчасового тримання ТЗ при Маньківському В.П. Уманського ВП ГУНП в Черкаській області.

Автомобіль «ВАЗ-21063» р.н. НОМЕР_1, який зберігається на майданчику тимчасового тримання ТЗ при Маньківському В.П. Уманського ВП ГУНП в Черкаській області - передати за належністю.

В решті вирок Маньківського районного суду Черкаської області від 09 грудня 2016 року, залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Даний вирок може бути оскаржений до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили з моменту проголошення.

Копія вироку підлягає негайному врученню учасникам судового провадження.

Головуючий :

Судді :