Рішення № 66128216, 20.04.2017, Миронівський районний суд Київської області

20.04.2017 Єдиний унікальний № 371/292/17

Провадження №2/371/276/17

Миронівський районний суд Київської області

РІШЕННЯ

Іменем України

20 квітня 2017 року Миронівський районний суд Київської області

в складі :

головуючої судді-Пархоменко В.М.

при секретарі-Овчаренко В.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миронівка, у порядку ч.2 ст.197 ЦПК України, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Просто» про визнання правочину недійсним та застосування реституції,-

В С Т А Н О В И В:

У березні 2017 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ТОВ «Авто Просто» про визнання правочину недійсним та застосування реституції, які в подальшому уточнила, посилаючись на те, що 23 червня 2016 року вона уклала з ТОВ «Авто Просто» договір № 720104, предметом якого є надання учаснику фінансових послуг з адміністрування фінансових активів для придбання товарів в групах, спрямованих на придбання автомобіля за рахунок об»єднання грошових коштів учасників через систему «Авто Так». Відповідно до Додатку 1 до Договору № 720104 метою його укладення було отримання автомобіля марки «ZAZ Forza», вартістю 191 250,00 грн.

Позивач зазначила, що вона уклала Договір № 720104 під впливом обману та із застосуванням нечесної підприємницької практики, оскільки при укладанні оспорюваного договору їй була надана не чітка та неправдива інформація по договору, що суперечить вимогам ст. ст. 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів».

Умови договору № 720104 від 23 червня 2016 року є несправедливими, оскільки всупереч принципу добросовісності цивільних відносин, створюють істотний дисбаланс договірних прав та обов»язків на шкоду споживача. При укладенні оспорюваного правочину сторонами не був встановлений строк, після якого договір припиняє свою дію, також не було встановлено строків (термінів) отримання автомобіля та не визначено ціну автомобіля. Умови договору № 720104 від 23 червня 2016 року передбачають обов»язок споживача виконати всі свої зобов»язання, навіть якщо продавець не виконає свої. Також умови договору містять жорсткі обов»язки для споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця, оскільки останній не несе будь-якої відповідальності за невиконання умов договору.

Позивач вважає, що договір про надання фінансової послуги не відповідає вимогам чинного законодавства України, грубо порушує її права як споживача.

Згідно договору, було здійснено оплату періодичних платежів із щомісячною винагородою в сумі 22875 грн.93 коп.

Враховуючи викладене, позивач просила визнати недійсним з моменту укладення договір № 720104 від 23 червня 2016 року укладений між нею та ТОВ «Авто Просто»; стягнути з ТОВ «Авто Просто» грошові кошти в розмірі 22875 грн. 93 коп.

У судове засідання представник позивача не зявився, подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, позов підтримав та просив його задовольнити.

Представник відповідача -ТОВ «Авто Просто» також у судове засідання не зявився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, надіслав до суду заперечення, в яких просить у задоволенні позову відмовити та розглядати справу за його відсутності.

Дослідивши та оцінивши письмові докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню.

Згідно вимог ст. 3 Цивільного кодексу України передбачено, що загальними засадами цивільного судочинства є: 1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; 2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; 3) свобода договору; 4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; 5) судовий захист цивільного права та інтересу; 6) справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно вимог ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до вимог ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За правилами ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У відповідності до п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов»язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.

Відповідно до вимог ст. 55 Конституції України кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.

Судом установлено, що 23 червня 2016 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Авто Просто» було укладено Договір № 720104 "Про надання фінансової послуги з адміністрування фінансових активів для придбання товару (автомобіля) у групі", відповідно до умов розділу 1 ст. 1 якого предметом договору є надання учаснику фінансової послуги з адміністрування фінансових активів для придбання автомобіля за рахунок об»єднаних періодичних платежів учасників групи через систему «АвтоТак». Договір укладається шляхом його підписання та підписанням додатку № 1, який є невідємною частиною договору. ОСОБА_2 є товариством, що надає фінансову послугу з адміністрування фінансових активів для придбання автомобілів учасниками через систему придбання у групах АвтоТак. ОСОБА_2 забезпечує придбання автомобіля за рахунок об»єднаних грошових коштів учасників на умовах договору та у відповідності до внутрішніх правил за умови виконання учасником всіх зобовязань, передбачених договором про адміністрування.

Відповідно до умов Додатку № 1 до договору № 720104 ОСОБА_1 погоджено марку автомобіля та його модель, а також поточну ціну автомобіля, а саме: транспортний засіб «ZAZ Forza», вартістю 191250,00 грн.

Відповідно до умов Додатку № 1 до договору № 720104 ОСОБА_1 зобов»язано сплатити винагороду за послуги, пов»язані з включенням договору до системи АвтоТак та формування групи у % + ПДВ у розмірі 6885,00 грн., періодичний платіж у % - 0,8333, щомісячну винагороду - 0,415+ПДВ; винагороду за послуги, повязані з передачею автомобіля учаснику 3,00+ПДВ.

Відповідно до умов Додатку № 2 до договору № 720104 ОСОБА_1, як учасника, зобов"язано протягом строку дії договору належним чином та у встановлений договором строк виконати усі зобов»язання зі сплати періодичних платежів разом із щомісячною винагородою товариства, учасник має право на сплату 50 % від розміру щомісячної винагороди у складі кожного сплаченого авансового платежу.

23 червня 2016 року згідно квитанції №10 на розрахунковий рахунок ТОВ «АТ Сервіс» ОСОБА_1 сплатила 6885,00 грн.(а.с.22).

Згідно квитанцій ОСОБА_1 сплатила на розрахунковий рахунок ТОВ «Авто Просто» грошові кошти у розмірі 15 990 грн.93 коп.

Відповідно до вимогст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента, та визначенні умов договору з урахуванням вимогЦивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту вимог розумності та справедливості.

Згідно вимог ч. 2 ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до вимог ст. 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізінгоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно до вимог ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг» договір лізингу має бути укладений у письмовій формі.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг» істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Виходячи з аналізу норм чинного законодавства договір лізингу за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Згідно умов договору № 720104 «Про надання фінансової послуги з адміністрування фінансових активів для придбання товару (автомобіля) у групі» передбачено, що даний договір укладений у письмовій формі, згідно з яким товариство за винагороду зобов»язується забезпечити придбання автомобіля учаснику за рахунок об»єднаних періодичних платежів учасників групи, а учасник зобов»язується сплатити загальну кількість періодичних платежів, необхідних для повної оплати поточної ціни автомобіля та вартість послуги (винагороди товару).

Отже, даний договір за своєю правовою природою є договором фінансового лізингу. Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг».

Згідно вимог ч. ч. 1, 2 ст. 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Згідно вимог ч. 2 ст. 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

З матеріалів справи вбачається, що при укладенні сторонами договору № 720104 «Про надання фінансової послуги з адміністрування фінансових активів для придбання товару (автомобіля) у групі» не було дотримано вимог закону про нотаріальне посвідчення договору.

Слід зазначити, що спірний договір та умови програми «АвтоТак» свідчать про те, що послуга, яка надавалася позивачу, за своєю суттю є фінансовою послугою у вигляді адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах (п. 111 ч.1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та регулювання ринків фінансових послуг»), оскільки послуги, які є предметом договору, здійснюються шляхом створення адміністратором груп учасників та формування фонду групи для придбання на користь та за рахунок учасників бажаних товарів та/або отримання відповідної суми боргу, з проведенням розподілу права на отримання товару чи позики відповідно до визначеної процедури; за двома договорами передбачено залучення коштів фізичної особи.

За змістом статті 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» та вимог ст. 34 Закону України «Про фінансові послуги та регулювання ринків фінансових послуг» діяльність із надання фінансових послуг підлягає ліцензуванню.

Законом України від 2 червня 2011 року № 3462-VІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання ринків фінансових послуг» було внесено зміни до ч. 1 ст. 4 Закону № 2664-ІІІ та доповнено пунктом 111, відповідно до якого фінансовими послугами вважаються послуги з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах.

Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, як уповноважений державний орган, 9 жовтня 2012 року затвердила Ліцензійні умови провадження діяльності з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах (розпорядження № 1676 «Про затвердження Ліцензійних умов провадження діяльності з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах».

Згідно з пунктом 1.2 розділу І Ліцензійних умов адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групі це фінансова послуга, що надається ліцензіатом і передбачає залучення грошових коштів учасників групи, обєднання цих коштів з метою придбання та розподілу товарів між учасниками групи.

Ліцензіатом є фінансова установа, яка одержала ліцензію на провадження діяльності з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах.

Згідно з пунктом 1.5 Ліцензійних умов фінансова установа може провадити діяльність з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах тільки після отримання ліцензії Нацкомфінпослуг відповідно до цих Ліцензійних умов.

Як вбачається з матеріалів справи відповідач ТОВ «Авто Просто» має ліцензію на здійснення діяльності з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах. 19 січня 2012 року ТОВ «Авто Просто» було зареєстровано як фінансову установу, що підтверджується виданим свідоцтвом Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг.

Разом з тим, слід зазначити, що при укладенні спірного договору № 720104 «Про надання фінансової послуги з адміністрування фінансових активів для придбання товару (автомобіля) у групі, не були дотримані вимоги Цивільного кодексу України та Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до вимог ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання недійсними умов договорів, або договорів у цілому, що обмежують права споживача.

Відповідно до вимог ч. 3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено несправедливіумови договору, зокрема, несправедливими є: умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору; установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд, або на підставах, не зазначених у договорі; визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору.

Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року за № 9, правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбаченої законом. У разі, якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством вважати такий правочин нікчемним, суд вказуючи на нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки нікчемного правочину.

Частиною 1ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Отже, для кваліфікації умов договору як несправедливих, необхідна наявність одночасно таких ознак: 1) умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 с. 509 ЦК України); 2) умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; 3) умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємооблік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця (пп. 2, 3 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору (п. 4 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Дослідивши умови договору, суд дійшов висновку про те, що оспорюваний договір містить несправедливі умови, визначені частиною третьою статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме: встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір зі споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права не повертати кошти на оплату ненаданої продукції у разі розірвання договору з ініціативи продавця (виконавця, виробника); установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору.

Відповідно правових позицій Верховного Суду України, викладених у справі № 6-330цс16 від 08.06.2016 р. та у справі № 6-3020цс15 від 11.05.2016 р., аналізуючи норму статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» можна дійти висновку, що умови договору кваліфікуються як несправедливі за наявності одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Зі змісту спірного договору № 720104 «Про надання фінансової послуги з адміністрування фінансових активів для придбання товару (автомобіля) у групі» вбачається, що сторони не погодили постачальника (продавця) автомобіля, специфікацій та умов, графіку сплати лізингових платежів згідно з додатками № 1, 3 до договору, на які робиться посилання у змісті договору фінансового лізингу, однак такі додатки до договору позивачем та відповідачем не підписувались і не складались.

Отже, такі норми прямо суперечать ч. 1 ст. 808 ЦК України, враховуючи те, що в зазначеному договорі відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має звертатися споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару.

Таким чином, з аналізу змісту договору лізингу, укладеного між сторонами, вбачається виключення та обмеження прав лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання останнім своїх обов'язків, звужені обов'язки лізингодавця, встановлені в Законі України «Про фінансовий лізинг», ЦК України, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання та неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмета лізингу, одночасно значно розширені права лізингодавця, що суперечать вимогам цивільного законодавства.

Аналогічна правова позиція викладена в Постановах Верховного Суду України від 11 травня 2016 року у справах № 6-65цс15 та №6-3020цс15.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що укладений договір № 720104 «Про надання фінансової послуги з адміністрування фінансових активів для придбання товару (автомобіля) у групі» не відповідає вимогам ЦК України, Закону України «Про фінансовий лізинг», Закону України «Про захист прав споживачів», тому є недійсним.

В позовній заяві позивач зазначила про те, що вона уклала оспорюваний договір під впливом обману, оскільки до неї було застосовано нечесну підприємницьку діяльність, оскільки при укладанні оспорюваного договору їй була надана не чітка та неправдива інформація по договору, що суперечить вимогам ст. ст. 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

На підставі вищезазначеного вбачається, що правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Крім того, відповідні обставини наявності умислу, істотність значення обставин, щодо яких введено в оману, і сам факт обману, повинна довести сторона, яку введено в оману.

Однак, як вбачається з матеріалів, позивач ОСОБА_1 добровільно виявила бажання скористатися відповідача та укласти оспорюваний договір.

За вказаних обставин суд дійшов висновку, що позивачем не доведено, що при укладенні договору № 720104 від 23 червня 2016 року її було введено в оману.

У відповідності до вимог ст. 88 ЦПК України судові витрати стягнути з відповідача ТОВ «Авто Просто» в дохід держави.

Керуючись ст. ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. ст. 1, 2, 6 Закону України «Про фінансовий лізинг», ст. ст. 11, 16, 203, 207, 215, 216, 627, 799, 806-808 Цивільного кодексу України, ст. ст. 10, 60, 213, 215, 218 Цивільного процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити.

Визнати недійсним Договір «Про надання фінансової послуги з адміністрування фінансових активів для придбання товару (автомобіля) у групі» № 720104 від 23 червня 2016 року, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Авто Просто».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Просто» на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 22875,93 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Просто» судовий збір в розмірі 1600,00грн.. в дохід держави.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку в Апеляційний суд Київської області через Миронівський районний суд в 10-денний строк з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя підпис ОСОБА_3

Згідно з оригіналом

Суддя В.М.Пархоменко