Ухвала суду № 66125287, 18.04.2017, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/3541/17

Головуючий у першій інстанції Сувертак І. В.

Доповідач Гайворонський С. П.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.04.2017 року м. Одеса

Судова колегія судової палати в цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Гайворонського С.П.

суддів Сегеди С.М.

Кононенко Н.А.

при секретарі Цихиселі Л.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за об'єднаним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, виконавчого комітету Одеської міської ради, управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради про визнання недійсним свідоцтва про право власності, за об'єднаним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 (треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_8) про витребування майна та усунення перешкод у користуванні та розпорядження майном за апеляційною скаргою ОСОБА_9 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 16 лютого 2017 року,

встановила:

ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_5 про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

ОСОБА_5 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_6 (треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_8) про витребування майна та усунення перешкод у користуванні та розпорядження майном.

ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_5, виконавчого комітету Одеської міської ради, управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради про визнання недійсним свідоцтва про право власності.

ОСОБА_4 у своєму уточненому позові про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя посилався на те, що 26 лютого 1999 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладено шлюб.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 18 червня 2009 року шлюб розірвано.

У період шлюбу подружжям придбане майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя.

Приміщення павільйону-бару за адресою: АДРЕСА_2 загальною площею 66,0 кв.м. придбано подружжям ОСОБА_5 за сумісні грошові кошти відповідно до договору купівлі-продажу від 04 грудня 2003 року, укладеному між ОСОБА_10, ОСОБА_3 та ОСОБА_5, реєстровий №5748.

Відповідно до висновку №150/2015 судової будівельно-технічної експертизи від 23 листопада 2015 року вартість павільйону-бару на час придбання складає 48 774 доларів США. За час знаходження у шлюбі подружжям ОСОБА_5 проведено реконструкцію павільйону-бару.

Після перебудови площа та вартість спірного майна суттєво збільшені. Спірний об'єкт на теперішній час має назву кафе-бар «ІНФОРМАЦІЯ_1» та загальну площу 768,5 кв.м.

Відповідно до висновку №150/2015 судової будівельно-технічної експертизи від 23 листопада 2015 року вартість кафе-бару «ІНФОРМАЦІЯ_1» складає 1 783 689 доларів США.

Кафе-бар «ІНФОРМАЦІЯ_1» придбано ОСОБА_4 та ОСОБА_5 за сумісні грошові кошти, сумісними зусиллями, збільшено площу та вартість за час шлюбу, у зв'язку із чим він є об'єктом спільної сумісної власності подружжя та підлягає поділу.

В процесі реконструкції ОСОБА_5 павільйону-бару, розташованого за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 66,0 кв.м., у кафе-бар «ІНФОРМАЦІЯ_1», загальною площею 768,5 кв.м., ніяких договорів про дольову участь між подружжям укладено не було. Частини ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у спірному майні є рівними. Відповідачка ОСОБА_5 не визнає право власності ОСОБА_4 на спірне майно, яке оформлено на її ім'я, але є їх спільною сумісною власністю, тому позивач звернувся до суду із зазначеним позовом.

В судовому засіданні:

- представник позивача ОСОБА_4 підтримала позов у повному обсязі, просила суд: виділити ОСОБА_4 1/2 частину нежитлової будівлі кафе-бару «ІНФОРМАЦІЯ_1», визнавши за ним право власності на: 1/2 частину нежитлової будівлі кафе-бару «ІНФОРМАЦІЯ_1», що розташована за адресою АДРЕСА_2 та в цілому складається з будівлі літ. «А», загальною площею 768,5 кв.м.; виділити ОСОБА_5 1/2 частину нежитлової будівлі кафе-бару «ІНФОРМАЦІЯ_1», визнавши за нею право власності на 1/2 частину нежитлової будівлі кафе-бару «ІНФОРМАЦІЯ_1», що розташована за адресою АДРЕСА_2 та в цілому складається з будівлі літ. «А», загальною площею 768,5 кв.м., стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 витрати, пов'язані із сплатою судових зборів та проведення експертизи відповідно до квитанцій.

У своєму позові про визнання свідоцтва про право власності недійсним ОСОБА_4 посилався на те, що під час перебування у зареєстрованому шлюбі, ОСОБА_5 відповідно до договору купівлі-продажу придбала будівлю павільйону-бару площею 66 м2 по АДРЕСА_2 у м. Одеса, отримала згоду відповідних дозвільних органів щодо робочого проекту реконструкції кафе-бару зі зносом існуючого павільйону, отримала дозвіл на будівництво на підставі рішення виконавчого комітету Одеської міської ради, уклавши з ним договір на право забудови земельної ділянки та з Одеською міською радою договір оренди земельної ділянки площею 692 м2 для будівництва, експлуатації та обслуговування кафе-бару строком на 25 років.

За наслідками здійсненої реконструкції КП "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості" виготовило технічний паспорт на кафе-бар, згідно з яким станом на 25.08.08 до складу приміщень (літ. А) входять: на першому поверсі: тамбур -40 м2 , зал -240 м2, коридор -23,3 м2 , миєчна -10,6 м2, підсобне -34,8 м2, підсобне -4,6 м2, підсобне -10,1 м2, підсобне -5,2 м2, коридор -3,1 м2, підсобне -4,4 м2, коридор -2,6 м2, підсобне -4,8 м2, туалет -14,4 м2, туалет -11,4 м2, зал -29,7 м2; на другому поверсі: зал 292 м2; а також №1-3 огорожа; І -замощення. Площа кафе-бару (літ. А) складає 731 м2.

В результаті неможливості ввести об'єкт нерухомості до експлуатації через наявність розбіжностей у технічній документації, ОСОБА_5 як ФОП звернулась до Господарського суду Одеської області з позовом до Одеської міської ради та виконавчого комітету Одеської міської ради в якому просила суд визнати за нею право власності на нерухоме майно кафе - бар, загальною площею 731,0 м2, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2

Рішенням Господарського суду Одеської області від 29 липня 2008 року позовні вимоги ФОП ОСОБА_5 до Одеської міської ради та виконавчого комітету Одеської міської ради - задоволено, визнано право власності Фізичної особи - підприємства ОСОБА_5 (65069, АДРЕСА_1) на нерухоме майно - кафе - бар, загальною площею 731,0 м2, що знаходиться за адресою : АДРЕСА_2 та позначений на плані технічного паспорту, виготовленого КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості» станом на 25 серпня 2008 року: (літ. А) перший поверх: 1. тамбур - 40,0 м2, 2. Зал 240,0 м2, 3. коридор - 23,3 м2, 4. миєчна - 10,6 м2, 5. підсобне - 34,8 м2, 6. підсобне - 4,6 м2, 7. підсобне - 10,1 м2, 8. підсобне - 5.2 м2, 9. коридор - 3,1 м2, 10. підсобне - 4.4 м2, 11. коридор - 2,6 м2, 12. підсобне - 4,8 м2, 13. туалет - 14,4 м2, 14. туалет - 11,4 м2, 15. зал - 29,7 м2. Другий поверх: 16. Зал - 292,0 м2 . №1 - 3 огорожа. 1 - замощення.

Вищевказане рішення господарського суду Одеської області від 29 липня 2008 року було скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

19 травня 2010 року ухвалою господарського суду Одеської області позовну заяву ФОП ОСОБА_5 до Одеської міської ради та виконавчого комітету Одеської міської ради про визнання права власності на нерухоме майно - залишено без розгляду.

15 вересня 2011 року ОСОБА_5 виконавчим комітетом Одеської міської ради видано свідоцтво про право власності на будівлю кафе - бару на підставі декларації про готовність об'єкта до експлуатації, зареєстрованої інспекцією ДАБК в Одеській області від 08 вересня 2011 року №ОД 14311039438; замість рішення Господарського суду Одеської області від 29 липня 2008 року, справа № 4/120-08-3021, зареєстрованого КП «ОМБТІ та РОН» від 25 вересня 2008 року, номер запису:403 в кн.:81 неж - 95.

Вказане свідоцтво про право власності на будівлю кафе - бару видане ОСОБА_5 виконавчим комітетом Одеської міської ради порушує права ОСОБА_4 як співвласника нерухомого майна кафе-бару, придбаного ОСОБА_5 за договором від 04 грудня 2003 року під час перебування в шлюбі ОСОБА_4.

Враховуючи те, що будівля кафе - бару, який розташований за адресою: АДРЕСА_2, придбано та реконструйовано за спільні кошти подружжя ОСОБА_4, та у зв'язку із тим, що рішення, яке стало підставою для реєстрації права власності на вказаний об'єкт нерухомого майна скасовано, ОСОБА_4 звернувся до суду;

- представник позивача ОСОБА_4 підтримала позов у повному обсязі і просила: визнати недійсним свідоцтво про право власності на об'єкт - будівлю кафе - бару, який розташований за адресою: АДРЕСА_2, видане 15 вересня 2011 року виконавчим комітетом Одеської міської ради на ім'я ОСОБА_5, скасувати державну реєстрацію права власності на об'єкт - будівлю кафе - бару, який розташований за адресою: АДРЕСА_2, зареєстроване КП «ОМБТІ та РОН» від 25 вересня 2008 року, номер запису: 403 в кн. : 81 неж - 95 за ОСОБА_5;

- відповідач ОСОБА_5 та її представник позовні вимоги ОСОБА_4 про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, про визнання недійсним свідоцтва про право власності, не визнала, пояснивши, що будівля павільйону-бару за адресою: АДРЕСА_2 належить їй як фізичній особі-підприємцю на підставі рішення Господарського суду Одеської області від 29 липня 2008 року по справі №4/120-08-3021 та не може бути об'єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка. ОСОБА_5 просила суд відмовити у задоволенні позовів ОСОБА_4

ОСОБА_5 у своєму позові до ОСОБА_6 (треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_8) про витребування майна та усунення перешкод у користуванні та розпорядження майном посилалась на те, що павільйон-бар «ІНФОРМАЦІЯ_2» з літнім майданчиком, за адресою: АДРЕСА_3 згідно свідоцтва про право власності від 15 жовтня 2002 року за НОМЕР_1 належить фізичній особі-підприємцю ОСОБА_5, яке було видано на підставі розпорядження Суворовської районної адміністрації м. Одеси №1022 від 27 вересня 2002 року і яким прийнято до експлуатації закінчений будівництвом об'єкт за актом від 13 січня 1997 року за заявою приватного підприємця ОСОБА_5

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 28 квітня 2010 року, по справі №2-836/10, за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про поділ майна визнана мирова угода, за якою за ОСОБА_4 було визнано право власності на нерухоме майно - нежитлову будівлю павільйону-бару «ІНФОРМАЦІЯ_2», з літнім майданчиком, який розташований в АДРЕСА_3, якій в цілому складається з нежилої будівлі павільйону-бару літ. «А» загальною площею 98,8 кв.м., літнього майданчика літ. «Б» загальною площею 97,8 кв.м.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 06 лютого 2014 року скасовано ухвалу Суворовського районного суду міста Одеси від 28 квітня 2012 року про затвердження мирової угоди.

ОСОБА_4 20 серпня 2010 року укладено два договору дарування, які зареєстровані в реєстрі за №8855 та №8856, посвідчені приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_11, відповідно до яких ОСОБА_4 подарував, а ОСОБА_7 прийняла у дар по 1/2 частині нежитлової будівлі павільйону-бару «ІНФОРМАЦІЯ_2» з літнім майданчиком загальною площею 196,6 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3, що складається з нежилої будівлі павільйону-бару літ. «А» загальною площею 98,8 кв.м., літнього майданчика літ. «Б» загальною площею 97,8 кв.м.

27 грудня 2011 року ОСОБА_8, який діяв від ОСОБА_7 уклав два договори купівлі-продажу, які зареєстровані в реєстрі за №1628 і №1633, посвідчені приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_12, з ОСОБА_6, відповідно до яких ОСОБА_7 продала, а ОСОБА_6 прийняла у власність по 1/2 частині нежитлової будівлі павільйону-бару «ІНФОРМАЦІЯ_2» з літнім майданчиком загальною площею 196,6 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3.

Позивач ОСОБА_5 посилається на те, що на момент підготовки та підписання мирової угоди в її сім'ї відбулося декілька трагедій (які вона зазначає у позові), внаслідок чого вона була стомлена, хворіла, не розуміла що відбувається, не усвідомлювала значення своїх дій і не могла керувати ними, при підписанні мирової угоди її волевиявлення не було вільним та не відповідало її внутрішній волі, посилаючись на ч. 3 ст. 203 ЦК України.

Також позивачка посилається на те, що ОСОБА_4, скориставшись її станом, змусивши її підписати заяву про розгляд справи у відсутності ОСОБА_5, уклав мирову угоду.

- ОСОБА_5 та її представник підтримали позов та просили витребувати у ОСОБА_6 нежитлову будівлю павільйону-бару «ІНФОРМАЦІЯ_2 з літнім майданчиком загальною площею 196,6 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3, що складається з нежитлової будівлі павільйону-бару за літ.А загальною площею 98,8 кв.м., та літнього майданчика під літ.Б загальною площею 98,8 кв.м., усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні павільйоном-баром «ІНФОРМАЦІЯ_2» з літнім майданчиком загальною площею 196,6 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3, що складається з нежитлової будівлі павільйону-бару за літ.А загальною площею 98,8 кв.м., та літнього майданчика під літ.Б загальною площею 98,8 кв.м., шляхом звільнення нерухомого майна;

Представник відповідача ОСОБА_6 позовні вимоги ОСОБА_5 про витребування майна та усунення перешкод у користуванні та розпорядження майном не визнала з підстав, викладених у письмових поясненнях, які підтримала у судовому засіданні, посилаючись на те, що власник може вимагати повернення свого майна за віндикаційним позовом лише в тому випадку, якщо інша особа володіє його майном незаконно.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси позов ОСОБА_4 до ОСОБА_5, виконавчого комітету Одеської міської ради, управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради про визнання недійсним свідоцтва про право власності задоволено частково.

Визнано недійсним свідоцтво про право власності на об'єкт - будівлю кафе - бару, який розташований за адресою: АДРЕСА_2, серія НОМЕР_3, видане 15 вересня 2011 року виконавчим комітетом Одеської міської ради на ім'я ОСОБА_5.

В інший частині позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5, виконавчого комітету Одеської міської ради, управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради про визнання недійсним свідоцтва про право власності - відмовлено.

Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя задоволено.

Поділено будівлю кафе-бару «ІНФОРМАЦІЯ_1», розташованого за адресою: АДРЕСА_2, яка в цілому складається з літера «А» загальною площею 768, 5 кв.м., між ОСОБА_4 та ОСОБА_5.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину нежитлової будівлі кафе-бару «ІНФОРМАЦІЯ_1», розташованого за адресою: АДРЕСА_2, яка в цілому складається з літ. «А» загальною площею 768, 5 кв.м.

Визнано за ОСОБА_5 право власності на 1/2 частину нежитлової будівлі кафе-бару «ІНФОРМАЦІЯ_1», розташованого за адресою: АДРЕСА_2, яка в цілому складається з літ.«А» загальною площею 768, 5 кв.м.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 10 000 грн. витрат по оплаті експертизи.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 витрати по оплаті судового збору в сумі 1973,60 грн.

Позов ОСОБА_5 до ОСОБА_6 (треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_8) про витребування майна та усунення перешкод у користуванні та розпорядження майном - залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить рішення Суворовського районного суду м. Одеси скасувати повністю, ухвалити нове рішення.

Відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 ОСОБА_5 про поділ майна, що є об'єктом спільної сумісного подружжя.

Відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 і ОСОБА_5, Виконавчого комітету Одеської міської ради, Управління держаної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради про визнання недійсним свідоцтва про право власності, скасування державної реєстрації права власності.

Позовні вимоги ОСОБА_5 задовольнити.

Витребувати належній ОСОБА_5 павільйону-бару «ІНФОРМАЦІЯ_2» з літнім майданчиком загальною площею 196,6 кв.м., що розташований за адресою АДРЕСА_3», що складається з нежитлової будівлі павільйону-бару за літ. А загальною площею 97,8 кв.м та літнього майданчика під літ. Б загальною площею 97,8 кв.м. у добросовісного набувача - ОСОБА_6.

Усунути перешкоди у користуванні та розпорядженням належним ОСОБА_5 майном, а саме павільйону-бару «ІНФОРМАЦІЯ_2» з літнім майданчиком загальною площею 196,6 кв.м., що розташований за адресою АДРЕСА_3», що складається з нежитлової будівлі павільйону-бару за літ. А загальною площею 98,8 кв.м та літнього майданчика під літ. Б загальною площею 97,8 кв.м. шляхом звільнення зазначеного майна.

Скасувати заходи забезпечення позову ОСОБА_4, вжиті 16 липня 2014 року ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси шляхом накладення арешту на належне мені майно: кафе-бар «ІНФОРМАЦІЯ_1», розташований у м. Одесі, АДРЕСА_2, загальною площею 731 кв.м. та нежитлову будівлю діскотеку-бар «ІНФОРМАЦІЯ_3», що знаходиться в АДРЕСА_4, загальною площею 266,8 кв.м., посилаючись на те, що судом порушені норми матеріального та процесуального права.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає за необхідне в її задоволенні відмовити.

Згідно зі ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні,в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які буди досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:

1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;

3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;

4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;

5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;

6) як розподілити між сторонами судові витрати;

7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;

8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

У п.п. 2, 3, 8 Постанови № 14 Пленуму Верховного України від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» роз'яснено, що рішення є законним тоді, коли суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до ст. 2 ЦПК України, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до ст. 8 ЦПК України, а також правильно витлумачив ці норми.

Як вбачається з положень ст.ст. 10, 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин.

Ухвалене у справі рішення має бути гранично повним, ясним, чітким, викладеним у послідовності, встановленій ст. 215 ЦПК України, і обов'язково містити вступну, описову, мотивувальну та резолютивну частини.

Згідно з ч. 1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Згідно з вимогами ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Ухвалюючи вищевказане рішення, суд першої інстанції, на підставі матеріалів даної справи, ст.ст. 60, 63, 69-71 СК України, ст.ст. 202, 203, 215, 216 ЦК України, правильно виходив з наступного.

26 лютого 1999 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 був укладений шлюб.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 18 червня 2009 року вищевказаний шлюб розірвано.

За час знаходження у шлюбі подружжям ОСОБА_5 придбане майно, зокрема приміщення павільйону-бару за адресою: АДРЕСА_2 загальною площею 66,0 кв.м. відповідно до договору купівлі-продажу від 04 грудня 2003 року, укладеному між ОСОБА_10, ОСОБА_3 та ОСОБА_5, реєстровий №5748.

Відповідно до висновку №150/2015 судової будівельно-технічної експертизи від 23 листопада 2015 року вартість павільйону-бару на час придбання складала 48 774 доларів США.

ОСОБА_5 та ОСОБА_4 проведено реконструкцію павільйону-бару за адресою: АДРЕСА_2.

Спірний об'єкт на теперішній час має загальну площу 768,5 кв.м., що підтверджується доказами, наданими сторонами у справі.

Участь ОСОБА_5 у реконструкції та перебудові спірного майна визнається ОСОБА_4

Участь ОСОБА_4 у реконструкції та перебудові спірного об'єкту за адресою: АДРЕСА_2 підтверджується матеріалами справи, а саме: накладною №23/08-1 та товарним чеком від 23 серпня 2007 року; накладною №5/06-5 та товарний чеком від 05 червня 2008 року; накладною №15/08-1 та товарним чеком від 15 серпня 2007 року; накладною б/н від 08 червня 2007 року; накладною №1330 від 13 червня 2007 року; накладною №1327 від 13 червня 2007 року; накладною №1328 від 13 червня 2007 року; накладною №1326 від 13 червня 2007 року; накладною №1329 від 13 червня 2007 року; накладною б/н; накладною б/н від 26 липня 2007 року; накладною б/н від 04 верресня 2007 року; накладною б/н від 31 серпня 2007 року; ліцензійним договором від 24 жовтня 2008 року; договором підряду від 12 серпня 2008 року; квитанцією від 28 серпня 2008 року; договором від 13 жовтня 2008 року; актом приймання-передачі від 20 вересня 2008 року; договором №01-2003 від 10 лютого 2003 року; актом приймання-передачі від 10 жовтня 2008 року.

Відповідно до висновку №150/2015 судової будівельно-технічної експертизи від 23 листопада 2015 року вартість кафе-бару «ІНФОРМАЦІЯ_1» складає 1 783 689 доларів США.

ОСОБА_5 не доведено обставин здійснення реконструкції та перебудови за особисті грошові кошти.

Кафе-бар «ІНФОРМАЦІЯ_1» придбано ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у зареєстрованому шлюбі, сумісними зусиллями збільшено площу та вартість за час шлюбу, у зв'язку із чим він є об'єктом спільної сумісної власності подружжя та підлягає поділу.

Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.

Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений.

У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.

В процесі реконструкції павільйону-бару, розташованого за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 66,0 кв.м., у кафе-бар «ІНФОРМАЦІЯ_1», загальною площею 768,5 кв.м., договорів про дольову участь між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладено не було, у зв'язку із чим частини ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у спірному майні є рівними.

Посилання представника відповідача ОСОБА_5 на те, що будівля павільйону-бару за адресою: АДРЕСА_2 належить їй як фізичній особі-підприємцю на підставі рішення Господарського суду Одеської області від 29 липня 2008 року та відповідно не може бути об'єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, не відповідає дійсним обставинам та спростовується матеріалами справи.

Як вбачається із договору купівлі-продажу від 04 грудня 2003 року, укладеному між ОСОБА_10, ОСОБА_3 та ОСОБА_5, реєстровий №5748, приміщення павільйону-бару за адресою: АДРЕСА_2 загальною площею 66,0 кв.м. придбано фізичною особою.

Свідоцтво про право власності на об'єкт - будівлю кафе-бару, який розташований за адресою: АДРЕСА_2, від 15 вересня 2011 року видано виконавчим комітетом Одеської міської ради на ім'я ОСОБА_5.

Свідоцтво видане замість рішення Господарського суду Одеської області від 29 липня 2008 року, зареєстрованого КП «ОМБТІ та РОН» від 25 вересня 2008 року.

Рішення Господарського суду Одеської області від 29 липня 2008 року, яким за ФОП ОСОБА_5 визнано право власності на спірний об'єкт, скасовано Постановою Вищого господарського суду України від 03 березня 2010 року.

19 травня 2010 року ухвалою господарського суду Одеської області позовну заяву ФОП ОСОБА_5 до Одеської міської ради та виконавчого комітету Одеської міської ради про визнання права власності на нерухоме майно - залишено без розгляду.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності та вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Така дія повинна бути правомірною, а її неправомірність є підставою для визнання правочину недійсним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

В судовому засіданні встановлено, що свідоцтво про право власності на будівлю кафе - бару видане 15 вересня 2011 року ОСОБА_5 виконавчим комітетом Одеської міської ради є недійсним, оскільки порушує права ОСОБА_4 як співвласника нерухомого майна кафе-бару, придбаного подружжям за договором від 04 грудня 2003 року та оформленого на ім'я ОСОБА_5.

Позов ОСОБА_4 в частині скасування державної реєстрації права власності на об'єкт - будівлю кафе - бару, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 за ОСОБА_5, не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», записи скасовуються, якщо підстави, за яких вони були внесені, визнані судом недійсними.

Визнання правовстановлюючого документу недійсним є підставою для скасування державної реєстрації речових прав на об'єкт - будівлю кафе-бару, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 за ОСОБА_5.

Суд дійшов до правомірного висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_6 (треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_8) про витребування майна та усунення перешкод у користуванні та розпорядження майном з наступних підстав.

ОСОБА_5 зазначила у позові про те, що спірне майно, а саме: нежитлова будівля павільйону-бару «ІНФОРМАЦІЯ_2» з літним майданчиком загальною площею 196,6 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3, що складається з нежитлової будівлі павільйону-бару за літ. А загальною площею 98,8 кв.м. та літнього майданчика під літ. Б загальною площею 97,8 кв.м., вибуло з її володіння поза її волею у зв'язку із тим, що при підписанні мирової угоди між нею та ОСОБА_4 її волевиявлення не було вільним і не відповідало її внутрішній волі.

Ст. 203 ЦК України, передбачені вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, недодержання яких, відповідно зі ст. 215 ЦК України, є підставою для недійсності правочину.

Для захисту свого права ОСОБА_5 звернулася з позовом про витребування у добросовісного набувача майна, яке вона вважає своїм, посилаючись на п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України.

В діях ОСОБА_5 наявна воля на передачу спірного майна, що підтверджується заявами, які знаходяться у матеріалах справи, а саме: заявою ОСОБА_5 про скасування заходів забезпечення позову у зв'язку із мировою угодою, заявою ОСОБА_5 про затвердження мирової угоди, мировою угодою від 20 квітня 2010 року, заявою, з якої вбачається, що ОСОБА_5 з мировою угодою згодна та просить розглядати її у її відсутності від 28 квітня 2010 року, які підписані особисто ОСОБА_5

Об'єктом позову про витребування майна із чужого незаконного володіння може бути річ, яка існує в натурі на момент подання позову.

27 грудня 2011 року ОСОБА_6, на підставі договорів купівлі-продажу, укладених між нею та ОСОБА_8, який діяв від імені ОСОБА_7, набула право власності на нежитлову будівлю павільйону - бару «ІНФОРМАЦІЯ_2» з літним майданчиком загальною площею 196,6 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3, що складається з нежитлової будівлі павільйону-бару за літ. А загальною площею 98,8 кв.м. та літнього майданчика під літ. Б загальною площею 97,8 кв.м.

Якщо річ, перебуваючи в чужому володінні, видозмінилася, була перероблена чи знищена, застосовуються зобов'язально-правові способи захисту права власності відповідно до положень гл. 83 ЦК України.

Такі ж способи захисту застосовуються і до речей, визначених родовими ознаками, оскільки із чужого незаконного володіння може бути витребувана лише індивідуально визначена річ.

Відповідно до положень ч. 1 ст.184 ЦК України, річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними.

ОСОБА_5 була власником нежитлової будівлю павільйону - бару «ІНФОРМАЦІЯ_2» з літним майданчиком загальною площею 196,6 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3, що складається з нежитлової будівлі павільйону-бару за літ. «А»: 1-1 коридор площею 1,3 кв.м., 1-2 зал площею 57,3 кв.м., 1-3 коридор площею 2,5 кв.м., 1-4 підсобне площею 1,7 кв.м., 1-5 туалет площею 1,8 кв.м., 1-6 кладова площею 3,9 кв.м., 1-7 кладова площею 4,1 кв.м., 1-8 мийка площею 2,5 кв.м., 1-9 кухня площею 19,0 кв.м., 1-10 обліковий пункт площею 1,5 кв.м., 1-11 коридор площею 3,2 кв.м., загальною площею 98,8 кв.м. та літнього майданчика під літ. «Б» загальною площею 97,8 кв.м.

ОСОБА_6 здійснила реконструкцію вказаного майна, отримала свідоцтво про право власності від 20 квітня 2013 року та на теперішній час є власником нежитлової будівлі павільйону - бару «ІНФОРМАЦІЯ_2» за адресою: АДРЕСА_3, загальною площею 275,9 кв.м., що складається з: 1-1 зал площею 50,2 кв.м., 1-2 зал площею 75,1 кв.м., 1-3 коридор площею 4,0 кв.м., 1-4 мангальна площею 11,3 кв.м., 1-5 туалет площею 4,6 кв.м., 1-6 мийка площею 4,8 кв.м., 1-7 коридор площею 3,6 кв.м., 1-8 коридор площею 1,8 кв.м., 1-9 кухня 21,1 кв.м., 1-10 кладова площею 3,8 кв.м., 1-11 коридор площею 5,5 кв.м., 1-12 кабінет площею 4,3 кв.м., 1-13 туалет площею 2,4 кв.м., 1-14 зал площею 57,7 кв.м., 1-15 кладова площею 9,9 кв.м., 1-16 кладова площею 9,2 кв.м..

Спірне майно реконструйовано відповідачкою ОСОБА_6, змінено його складові, конструктивні елементи, істотно збільшено його вартість та площу.

На теперішній час не існує майна, яке намагається витребувати у ОСОБА_6 позивач ОСОБА_5.

Слід звернути увагу на неможливість одночасного пред'явлення позову про витребування майна із чужого незаконного володіння (оскільки віндикація - це позов неволодіючого власника про витребування майна від володіючого невласника) і про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном (оскільки негаторний позов - це позов про захист права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння).

Звернення позивачки ОСОБА_5 з вимогами про усунення перешкод у користуванні та розпорядження майном не є належним способом захисту права.

Згідно з ч. 3 ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст.ст. 57 - 60 ЦПК України.

Судова колегія вважає, що ОСОБА_5 відповідач не довела ті обставини, на які вона посилалась як на підставу своїх вимог заперечень щодо вищевказаних позовів, що є обов'язком сторін згідно з засадами змагальності процесу за ст. 10 ЦПК України.

На підставі вищевикладеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до невірного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 305, п. 1 ч. 1 ст. 307, ст.ст. 308, 313, п. 1 ч. 1 ст. 314, 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 - відхилити.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 16 лютого 2017 року року по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за об'єднаним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, виконавчого комітету Одеської міської ради, управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради про визнання недійсним свідоцтва про право власності, за об'єднаним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 (треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_8) про витребування майна та усунення перешкод у користуванні та розпорядження майном - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції .

Судді апеляційного суду

Одеської області С.П. Гайворонський

С.М. Сегеда

Н.А. Кононенко