Рішення № 66119082, 16.03.2017, Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 200/13835/16-ц

Провадження № 2/200/3726/16

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" березня 2017 року Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

в складі: головуючого-судді: Женеску Е.В.,

при секретарі: Санжаровській Я.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної Служби України з питань харчових продуктів та захисту прав споживачів Головне управління Держпродспоживслужби в Дніпропетровській області про визнання наказу незаконним та його скасування, -

В С Т А Н О В И В:

09 серпня 2016 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська із зазначеним позовом.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що 07 листопада 2014 року він був призначений на посаду начальника Дніпропетровської міської державної лікарні ветеринарної медицини (ДМДЛВМ) на підставі наказу керівника Головного управління ветеринарної медицини у Дніпропетровській області. 14 липня 2016 року у другій половині дня у ДМДЛВМ прибули три людини, які пройшли в робочий кабінет позивача, одна з прибувших представилася завідуючою відділом правового забезпечення Держпродспоживслужби ОСОБА_2, інший представився заступником виконуючого обовязки начальника Головного управління Держпродспоживслужби в Дніпропетровській області ОСОБА_3. Вони попросили позивача надати пояснення щодо видачі ветеринарних свідоцтв. З урахуванням того, що Дніпропетровська міська державна лікарня ветеринарної медицини підпорядковується Головному управлінню ветеринарної медицини у Дніпропетровській області, а не Головному управлінню Держпродспоживслужби в Дніпропетровській області, позивачем було відмовлено надавати будь-які пояснення. Після чого ОСОБА_3 дістав наказ № 191-К від 14.07.2016 року, підписаний виконуючим обовязки начальника Головного управління Держпродспоживслужби в Дніпропетровській області ОСОБА_4, який надали позивачу та попросили його підписати. Ознайомившись з наказом, позивачу стало відомо, що він звільнений з посади начальника Дніпропетровської міської державної лікарні ветеринарної медицини на підставі ч.1 п.1 ст. 41 КЗпП України, тобто у звязку з одноразовим грубим порушенням посадових обовязків. В чому конкретно виразилося таке порушення, в наказі вказано не було. Вважає звільнення незаконним, оскільки всупереч вимогам ст. 149 КЗпП України від позивача не було отримано письмове пояснення. Крім того, на утриманні позивача є малолітній син ОСОБА_5 2007 року, тому відповідно до ст. 186-1 КЗпП України на нього поширюються гарантії, встановлені законом для одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років, в звязку з чим звільнення позивача з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації. В оспорюваному наказі також не вказано, який пункт та якого документу позивачем було порушено, та які одноразові грубі порушення були вчинені. Крім того, відповідач після звільнення не видав позивачу трудову книжку, та розрахувався через 14 днів після звільнення позивача. Незаконним звільненням позивачу була причинена моральна шкода, в звязку з чим погіршився його стан здоровя та він був змушений викликати швидку медичну допомогу та амбулаторно лікуватись. Незаконне звільнення призвело до втрати позивачем та його неповнолітнім сином нормальних життєвих звязків, був порушений звичний їх спосіб життя. Моральну шкоду оцінює в 40000 грн.

З урахуванням викладеного, позивач просив суд визнати незаконним та скасувати наказ № 191-К від 14 липня 2016 року про звільнення ОСОБА_1 за одноразове грубе порушення трудових обовязків за п.1 ст. 41 КЗпП України, виданий виконуючим обовязки начальника Головного управління Держпродспоживслужби в Дніпропетровській області ОСОБА_4 Поновити позивача на посаді начальника Дніпропетровської міської державної лікарні ветеринарної медицини. Стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 15 липня 2016 року по час ухвалення рішення. Стягнути з відповідача в рахунок відшкодування моральної шкоди 40000 грн.

Позивач у судове засідання не зявився, надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності, свої вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача надав до суду письмові заперечення на позовну заяву, де зазначив, що Головне управління Держпродспоживслужби в Дніпропетровській області утворено як територіальний орган Державної Служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту прав споживачів відповідно до наказів Міністерства аграрної політики та продовольства України від 15.02.2016 № 45 «Про затвердження положень про територіальні органи Державної Служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту прав споживачів» та Державної Служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту прав споживачів від 25.02.2016 року № 18 «Про утворення Головного управління Держпродспоживслужби в Дніпропетровській області». У відповідності до наведених положень Дніпропетровська міська державна лікарня ветеринарної медицини підпорядковується Головному управлінню Держпродспоживслужби в Дніпропетровській області. Головне управління ветеринарної медицини в Дніпропетровській області знаходиться у стані припинення та ним виконуються лише дії, повязані з припиненням управління. Протягом 07-12.07.2016 року до відповідача звернулись субєкти господарювання ТОВ «Ласунка» та ПАТ «Комбінат «Придніпровський» з заявами про узгодження ветеринарних свідоцтв для проведення експорту їх продукції. До своїх заяв вказані субєкти господарювання надали ветеринарні свідоцтва: ТОВ «Ласунка» - від 08.07.2016 серії Г-04 № 017518, від 11.07.2016 серії Г-04 № 017522, Г-04 № 017523, Г-04 № 017521, Г-04 № 017519, Г-04 № 017520, від 12.07.2016 серії Г-04 № 017526, Г-04 № 017525, Г-04 № 017524, Г-04 № 017527; ПАТ «Комбінат «Придніпровський» - від 11.07.2016 року серії Г-04 № 017550. В ході вивчення зазначених свідоцтв встановлено, що позивачем самочинно, в порушення вимог Законів України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», «Про перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності», «Про адміністративні послуги» видані ветеринарні свідоцтва на продукти харчування тваринного походження, у числі для реалізації за кордоном. Відповідно до чинного законодавства, документ «ветеринарне свідоцтво» відноситься до категорії дозвільних документів, процедура отримання яких повинна здійснюватися через адміністраторів дозвільних центрів, а порядок видачі прописаний у відповідних інформаційних та технологічних картках установи, яка готує такі документи для дозвільних центрів. Вищеназвані ветеринарні свідоцтва видані безпосередньо лікарем Дніпропетровської міської державної лікарні ветеринарної медицини, а будь-які ознаки отримання цих документів через адміністраторів дозвільних центрів відсутні. Позивачем не було організовано в установі видачу дозвільних документів (ветеринарного свідоцтва) у відповідності до вимог чинного законодавства, а саме через адміністраторів дозвільних центрів, що являється одноразовим грубим порушенням ним як керівником трудових обовязків. При вивченні наказів, які видавалися позивачем протягом 2014, 2015, першої половини 2016 років, наказ про затвердження інформаційних та технологічних карток на адміністративну послугу «видача ветеринарних свідоцтв» не видавався та до дозвільного центру не направлявся. Відповідач звернувся з письмовим запитом до позивача щодо надання письмових пояснень по наведеним фактам порушень законодавства. 12 липня 2016 року позивач ознайомившись з письмовим запитом, відмовився надавати будь-яке пояснення з вчиненого ним порушення. У звязку з вчиненням позивачем одноразового грубого порушення трудових обовязків, 14.07.2016 року видано наказ № 191-в «Про звільнення начальника державної лікарні ветеринарної медицини». В особовій справі позивача відсутня будь-яка інформація про його сімейний стан. В день звільнення позивача відповідачем надана копія наказу про його звільнення в бухгалтерію та відповідальному за кадрову роботу для проведення повного розрахунку з позивачем. Просить у задоволенні позовних вимог відмовити.

Суд, заслухавши сторони, дослідивши надані докази, прийшов до наступного висновку.

Право на звернення до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів закріплено безпосередньо у Конституції України (ст. 55), Цивільному кодексі України (ст. 16), Цивільному процесуальному кодексу України (ст.3).

Так, відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільну справу в межах заявлених вимог і на підставі представлених сторонами доказів.

Відповідно до статті 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Стаття 58 ЦПК Українипередбачає, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ст.179 ЦПК України, предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Судом встановлено, що наказом начальника Головного управління ветеринарної медицини в Дніпропетровській області ОСОБА_6 від 06.11.2014 року № 67 ОСОБА_1 призначено на посаду начальника Дніпропетровської міської державної лікарні ветеринарної медицини з 07.11.2014 року.

Відповідно до Положення про Дніпропетровську міську державну лікарню ветеринарної медицини (Нова редакція), затвердженого начальником Головного управління ветеринарної медицини в Дніпропетровській області ОСОБА_6 25.06.2015 року, Дніпропетровська міська державна лікарня ветеринарної медицини є державною установою ветеринарної медицини для здійснення профілактичних, діагностичних, лікувальних та інших протиепізоотичних заходів і підпорядковується Головному управлінню ветеринарної медицини в Дніпропетровській області та управлінню ветеринарної медицини в м. Дніпропетровську. Лікарня у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, Державного комітету ветеринарної медицини України, головним управлінням ветеринарної медицини в Дніпропетровській області, міста та цим Положенням.

Відповідно до п.4.3 Положення, основним завданням лікарні є, серед іншого, реалізація заходів щодо додержання ветеринарно-санітарних вимог, установлених законодавством.

Пунктом 7 Положення передбачені обовязки начальника лікарні, який серед іншого, організовує роботу лікарні, розподіляє обовязки між спеціалістами ветеринарної медицини і затверджує посадові інструкції працівників лікарні.

Відповідно до п.6 Положення, начальник призначається і звільняється з посади начальником головного управління ветеринарної медицини в Дніпропетровській області.

Згідно п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 року № 442 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту прав споживачів утворена шляхом перетворення Державної ветеринарної фіто санітарної служби і приєднанням до Служби, що утворюється, Державної інспекції з питань захисту прав споживачів і Державної санітарно-епідеміологічної служби та поклавши на Службу, що утворюється, функції з реалізації державної політики, які виконували органи, що припиняються.

Постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 року № 667 затверджено Положення про Державну Службу України з питань безпечності харчових продуктів та захисту прав споживачів, згідно якого усі повноваження, функції, права, обовязки органів ветеринарної медицини перейшли до цієї Служби.

Головне управління Держпродспоживслужби в Дніпропетровській області утворено як територіальний орган Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту прав споживачів відповідно до Наказу Державної Служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту прав споживачів від 29.02.2016 року № 18 «Про утворення Головного управління Держпродспоживслужби в Дніпропетровській області» і керується Положенням, яке затверджене Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 15.02.2016 № 45 «Про затвердження положень про територіальні органи Державної Служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту прав споживачів».

Таким чином, Головне управління Держпродспоживслужби в Дніпропетровській області є правонаступником головного управління ветеринарної медицини в Дніпропетровській області, та, відповідно, має повноваження на звільнення позивача.

Наказом в.о. начальника Головного управління Держпродспоживслужби в Дніпропетровській області ОСОБА_4 № 191-К від 14.07.2016 року звільнено ОСОБА_1 з займаної посади начальника Дніпропетровської міської державної лікарні ветеринарної медицини у звязку з однократним грубим порушенням ним посадових обовязків 14 липня 2016 року, відповідно ч.1 п.1 ст.41 КЗпП України.

З вказаного наказу вбачається, що Головним управлінням Держпродспоживслужби в Дніпропетровській області на підставі заяв ТОВ «Ласунка», ПАТ «Комбінат «Придніпровський» встановлено, що Дніпропетровською міською державною лікарнею ветеринарної медицини (начальник ОСОБА_1) самочинно, у порушення вимог чинного законодавства видаються ветеринарні свідоцтва на продукти харчування тваринного походження, у числі для реалізації за кордоном. Згідно вимог Законів України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», «Про перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності», «Про адміністративні послуги» документ «ветеринарне свідоцтво» відноситься до категорії дозвільних документів, процедура отримання яких повинна здійснюватися через адміністраторів дозвільних центрів, а порядок видачі прописаний у відповідних інформаційних та технологічних картках установи, яка готує такі документи для дозвільних центрів. Як встановлено з огляду виданих Дніпропетровською міською державною лікарнею ветеринарної медицини ветеринарних свідоцтв ТОВ «Ласунка»: від 08.07.2016 серії Г-04 № 017518, від 11.07.2016 серії Г-04 № 017522, Г-04 № 017523, Г-04 № 017521, Г-04 № 017519, Г-04 № 017520, від 12.07.2016 серії Г-04 № 017526, Г-04 № 017525, Г-04 № 017524, Г-04 № 017527; ПАТ «Комбінат «Придніпровський»: від 11.07.2016 року серії Г-04 № 017550, встановлено, що такі ветеринарні свідоцтва видані самостійно Дніпропетровською міською державною лікарнею ветеринарної медицини, а будь-які ознаки отримання цих документів через адміністраторів дозвільних центрів відсутні. Начальником Дніпропетровської міської державної лікарні ветеринарної медицини ОСОБА_1 не організовано в установі видачу дозвільних документів (ветеринарного свідоцтва) у відповідності до вимог чинного законодавства, та через адміністраторів дозвільних центрів, що є порушенням ним як керівником, посадових обовязків.

Конституцією України у статті 43 гарантоване право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника передбачені у статтях 40, 41 КЗпП України.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 41 КЗпП України трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний, зокрема, у випадку одноразового грубого порушення трудових обов'язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації, його заступниками, а також службовими особами органів доходів і зборів, яким присвоєно спеціальні звання, і службовими особами центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах державного фінансового контролю та контролю за цінами.

Відповідно до ч.3 ст. 41 КЗпП України, розірвання договору у випадках, передбачених частинами першою і другою цієї статті, провадиться з додержанням вимог частини третьої статті 40, а у випадках, передбачених пунктами 2 і 3 частини першої цієї статті, - також вимог статті 43 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 147 КЗпП України звільнення є одним із видів дисциплінарного стягнення.

Відповідно до ст. 149 КЗпП України, до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Підставою для розірвання трудового договору з працівником, що виконує керівні функції за п.1 ч.1 ст.41 КЗпП України є свідоме здійснення ним певної дії або бездіяльності, що порушує чи порушило трудові обовязки, передбачені його трудовим договором, статутом, посадовими інструкціями, внутрішніми положеннями підприємства тощо. Деякі трудові обовязки можуть бути передбачені для керівника спеціальними нормативно-правовими актами.

Відповідно до п. 22 Постанови Пленуму верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст.40 п.1 ст.41 КЗпП, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147(1), 148, 149 КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», вирішуючи питання про те, чи є порушення трудових обов'язків грубим, суд повинен виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, яку завдано ним (могло бути завдано) шкоду.

При цьому суд повинен установити не тільки факт невиконання працівником обов'язку, який входить до кола його трудових обов'язків, а й можливість виконання ним зазначеного обов'язку за встановлених судом фактичних обставинах справи, тобто встановити вину працівника та наявність причинного зв'язку між невиконанням працівником трудових обов'язків і негативними наслідками, які настали внаслідок такого порушення.

Згідно ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільну справу в межах заявлених вимог і на підставі представлених сторонами доказів. Статтею 60 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і запереченні сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Порядок видачі ветеринарних свідоцтв врегульовано Законами України від 06.09.2005 № 2806-IV «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», від 06.09.2012 № 5203 «Про адміністративні послуги», від 19.05.2011 № 3392 «Про Перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності», від 25.06.1992 № 2498-XII «Про ветеринарну медицину».

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», документ дозвільного характеру - дозвіл, висновок, рішення, погодження, свідоцтво, інший документ в електронному вигляді (запис про наявність дозволу, висновку, рішення, погодження, свідоцтва, іншого документа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань), який дозвільний орган зобов'язаний видати суб'єкту господарювання у разі надання йому права на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності та/або без наявності якого суб'єкт господарювання не може проваджувати певні дії щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності. Дозвільні органи - субєкти надання адміністративних послуг, їх посадові особи, уповноважені відповідно до закону видавати документи дозвільного характеру.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», дія цього Закону поширюється на дозвільні органи, адміністраторів, уповноважений орган та суб'єктів господарювання, які мають намір провадити або провадять господарську діяльність. Дія цього Закону не поширюється на відносини у сфері ліцензування господарської діяльності (крім відносин щодо видачі документів дозвільного характеру, необхідних для отримання ліцензії на провадження певного виду господарської діяльності), охорони державного кордону, державної митної справи, державного експортного контролю, державного регулювання ринків фінансових послуг, охорони державної таємниці (провадження діяльності, пов'язаної з державною таємницею), захисту економічної конкуренції, а також на дозвільну систему, що поширюється на операції зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими матеріалами і речовинами, сильнодіючими отруйними речовинами, дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії, дозвільну діяльність у сфері цивільної авіації. Видача, анулювання, поновлення ветеринарних документів здійснюються відповідно до цього Закону з урахуванням особливостей, визначених Законом України "Про ветеринарну медицину" та Законом України "Про безпечність та якість харчових продуктів".

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про ветеринарну медицину» ветеринарні документи - документи дозвільного характеру, до яких належать міжнародний ветеринарний сертифікат, ветеринарне свідоцтво, ветеринарна картка, ветеринарна довідка та ветеринарно-санітарний паспорт на тварину, видані державними інспекторами ветеринарної медицини або уповноваженими чи ліцензованими лікарями ветеринарної медицини, що підтверджують ветеринарно-санітарний стан тварини, якість та безпечність продуктів тваринного походження, репродуктивного матеріалу, біологічних продуктів, патологічного матеріалу та кормів.

Відповідно до ст. 32 Закону України від 25.06.1992 № 2498-XII «Про ветеринарну медицину» одержання ветеринарних документів для переміщення тварин, продукції тваринного походження, інших об'єктів державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду здійснюється з метою охорони території України від занесення хвороб тварин з території інших держав або карантинних зон та захисту населення від хвороб, спільних для тварин і людей, а також недопущення наявності залишкових кількостей ветеринарних препаратів та забруднюючих речовин у продуктах тваринного походження і кормах.

Об'єкти державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду, крім випадків, встановлених цим Законом, супроводжуються такими ветеринарними документами:

1) міжнародні ветеринарні сертифікати (для країн СНД - ветеринарні свідоцтва форми N 1, N 2 та N 3) - при переміщенні за межі України;

2) ветеринарні документи: ветеринарні свідоцтва (для України - форми N 1, N 2) - при переміщенні за межі території Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, районів, міст (крім харчових продуктів тваринного та рослинного походження для споживання людиною);

3) ветеринарні довідки - при переміщенні в межах району.

Порядок заповнення, зберігання, списання ветеринарних документів та вимог до їх обліку затверджено наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 01.08.2014 № 288 «Про затвердження Правил заповнення, зберігання, списання ветеринарних документів та вимог до їх обліку».

Процедура видачі дозвільного документу «ветеринарне свідоцтво» врегульована Законом України від 06.09.2012№ 5203-VI «Про адміністративні послуги», яким врегульовані правові засади реалізації прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері надання адміністративних послуг.

Так, відповідно до ст. 1 Закону України «Про адміністративні послуги» встановлені юридичні терміни, які врегульовують поняття -

1) адміністративна послуга - результат здійснення владних повноважень субєктом надання адміністративних послуг за заявою фізичної або юридичної особи, спрямований на набуття, зміну чи припинення прав та/або обовязків такої особи відповідно до закону;

2) субєкт звернення - фізична особа, юридична особа, яка звертається за отриманням адміністративних послуг;

3) субєкт надання адміністративної послуги - орган виконавчої влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування, їх посадові особи, уповноважені відповідно до закону надавати адміністративні послуги.

Дія Закону України «Про адміністративні послуги» не поширюється на відносини щодо:

1) здійснення державного нагляду (контролю);

2) метрологічного контролю і нагляду;

3) акредитації органів з оцінки відповідності;

4) дізнання, досудового слідства;

5) оперативно-розшукової діяльності;

6) судочинства, виконавчого провадження;

7) нотаріальних дій;

8) виконання покарань;

9) доступу до публічної інформації;

10) застосування законодавства про захист економічної конкуренції;

11) провадження діяльності, повязаної з державною таємницею;

12) набуття прав на конкурсних засадах;

13) набуття прав стосовно обєктів, обмежених у цивільному обігу.

Вимоги Закону 5203 поширюються на надання субєктом надання адміністративних послуг витягів та виписок з реєстрів, свідоцтв, довідок, копій, дублікатів документів та інші передбачені законом дії, у результаті яких субєкту звернення, а також обєкту, що перебуває в його власності, володінні чи користуванні, надається або підтверджується певний юридичний статус та/або факт.

Субєкти звернення (фізична особа, юридична особа, яка звертається за отриманням адміністративних послуг) мають право на безоплатне отримання інформації про адміністративні послуги та порядок їх надання, що забезпечується шляхом надання їм безоплатного доступу до Реєстру адміністративних послуг, розміщеного на Урядовому порталі, функціонування цілодобової Урядової телефонної довідки та інформування таких субєктів через засоби масової інформації.

Порядок надання адміністративних послуг врегульовано ст. 9 Закону України «Про адміністративні послуги», відповідно якого адміністративні послуги надаються субєктами надання адміністративних послуг безпосередньо, через центри надання адміністративних послуг та/або через Єдиний державний портал адміністративних послуг.

Субєкт надання адміністративної послуги отримує відповідні документи або інформацію без участі субєкта звернення, у тому числі шляхом прямого доступу до інформаційних систем або баз даних інших субєктів надання адміністративних послуг, підприємств, установ або організацій, що належать до сфери їх управління.

Відповідно до ст.8 Закону України «Про адміністративні послуги» субєктом надання адміністративних послуг на кожну адміністративну послугу, яку він надає відповідно до закону, затверджуються інформаційна і технологічна картки, а у разі якщо субєктом надання є посадова особа, - органом, якому вона підпорядковується. Інформаційна картка адміністративної послуги, що надається територіальним органом центрального органу виконавчої влади, іншого державного органу, їх посадовими особами, які уповноважені відповідно до закону надавати адміністративну послугу, затверджується на підставі типової інформаційної картки, затвердженої відповідним центральним органом виконавчої влади, іншим державним органом. Інформаційна картка адміністративної послуги містить інформацію про: 1) субєкта надання адміністративної послуги та/або центр надання адміністративних послуг (найменування, місцезнаходження, режим роботи, телефон, адресу електронної пошти та веб-сайту); 2) перелік документів, необхідних для отримання адміністративної послуги, порядок та спосіб їх подання, а у разі потреби - інформацію про умови чи підстави отримання адміністративної послуги; 3) платність або безоплатність адміністративної послуги, розмір та порядок внесення плати (адміністративного збору) за платну адміністративну послугу; 4) строк надання адміністративної послуги; 5) результат надання адміністративної послуги; 6) можливі способи отримання відповіді (результату); 7) акти законодавства, що регулюють порядок та умови надання адміністративної послуги. Інформаційна картка адміністративної послуги розміщується субєктом надання адміністративних послуг на його офіційному веб-сайті та у місці здійснення прийому субєктів звернень. Технологічна картка адміністративної послуги містить інформацію про порядок надання адміністративної послуги. У технологічній картці адміністративної послуги зазначаються: 1) етапи опрацювання звернення про надання адміністративної послуги; 2) відповідальна посадова особа; 3) структурні підрозділи, відповідальні за етапи (дію, рішення); 4) строки виконання етапів (дії, рішення). Вимоги до підготовки технологічної картки адміністративної послуги визначаються Кабінетом Міністрів України.

Закон покладає певні обовязки на субєкт надання адміністративної послуг, а саме -

1) облаштування у місцях прийому субєктів звернень інформаційних стендів із зразками відповідних документів та інформації в обсязі, достатньому для отримання адміністративної послуги без сторонньої допомоги;

2) створення та функціонування веб-сайтів, на яких розміщується інформація про порядок надання відповідних адміністративних послуг, режим доступу до приміщення, в якому здійснюється прийом субєктів звернень, наявність сполучення громадського транспорту, підїзних шляхів та місць паркування;

3) здійснення посадовими особами прийому субєктів звернень згідно з графіком, затвердженим керівником відповідного субєкта надання адміністративних послуг. Кількість годин прийому субєктів звернень має становити не менше 40 годин на тиждень, у тому числі в суботу - не менше шести годин;

4) надання субєкту звернення, який звернувся за допомогою засобів телекомунікації (телефону, електронної пошти, інших засобів звязку), інформації про порядок надання адміністративних послуг;

5) видання довідково-інформаційних матеріалів про адміністративні послуги та безоплатне поширення таких матеріалів у приміщеннях, в яких здійснюється прийом субєктів звернень;

6) облаштування скриньки для висловлення субєктами звернень зауважень і пропозицій щодо якості надання адміністративних послуг, проведення щорічного аналізу таких зауважень і пропозицій, вжиття відповідних заходів.

В оспорюваному позивачем наказі № 191-К від 14.07.2016 року зазначено, що ОСОБА_1 не організовано в установі видачу дозвільних документів (ветеринарного свідоцтва) у відповідності до вимог чинного законодавства, та через адміністраторів дозвільних центрів, що є порушенням ним як керівником, посадових обовязків.

Отже, відповідачем встановлено факт видачі вищевказаних ветеринарних свідоцтв лікарем Дніпропетровської міської державної лікарні ветеринарної медицини безпосередньо субєктам звернень. Документи дозвільного характеру, якими є ветеринарні свідоцтва, видані всупереч вимог Законів України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», «Про адміністративні послуги»; заяви на видачу ветеринарних свідоцтв та видача документів дозвільного характеру через адміністраторів Центрів на дання адміністративних послуг міста Дніпра не здійснювалась.

Позивачем не надано суду доказів на спростування зазначеного твердження, зафіксованого у наказі, та не надано документів організаційно-розпорядчого характеру (наказів, розпоряджень тощо), що ним вжиті заходи, спрямовані на організацію видачі дозвільних документів (ветеринарного свідоцтва) у відповідності до вимог чинного законодавства. В той час як згідно з Положенням про Дніпропетровську міську державну лікарню ветеринарної медицини, організація таких заходів входить до посадових обовязків начальника лікарні.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем не відбиралося пояснення у позивача, та відповідачем було порушено положення законодавства про працю, які забороняють звільнення одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років, при тому, що вказані гарантії поширюються на позивача.

Відповідно до ст. 149 КЗпП України, до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

Відповідачем надано суду акт від 12.07.2016 року, складений працівниками Головного управління Держпродспоживслужби в Дніпропетровській області начальником управління державного нагляду за дотриманням санітарного законодавства ОСОБА_3, завідувачем сектору управління персоналом ОСОБА_7, завідувачем сектору правового забв6езпечення ОСОБА_2, та в присутності працівників головного бухгалтера ОСОБА_8, фельдшера ветеринарного ОСОБА_9, з якого вбачається, що позивачу було запропоновано надати письмове пояснення з приводу безпосередньої видачі Дніпропетровською міською державною лікарнею ветеринарної медицини ТОВ «Ласунка» ветеринарних свідоцтв від 08.07.2016 серії Г-04 № 017518, від 11.07.2016 серії Г-04 № 017522, Г-04 № 017523, Г-04 № 017521, Г-04 № 017519, Г-04 № 017520, від 12.07.2016 серії Г-04 № 017526, Г-04 № 017525, Г-04 № 017524, Г-04 № 017527; ПАТ «Комбінат «Придніпровський»: від 11.07.2016 року серії Г-04 № 017550, будь-які ознаки отримання цих документів через ЦНАП Дніпропетровської міської ради; інформаційні та технологічні картки про надання адміністративних послуг Дніпропетровською міською державною лікарнею ветеринарної медицини та накази про затвердження цих документів; документи про організацію та здійснення контролю за роботою державної лабораторії ветеринарно-санітарної експертизи, яка розташована та здійснює свою діяльність на території торгівельно-сервісного центру «Трофімовський». ОСОБА_1 відмовився надавати будь-які пояснення, у тому числі і письмові, та надавати будь-які документи для ознайомлення, а також ксерокопії.

З огляду на зазначене, суд приходить до висновку, що відповідачем не було порушено вимоги ст. 149 КЗпП України та позивачу надавалася можливість надати письмові пояснення з приводу встановлених порушень.

Відповідно до ст. 186-1 КЗпП України, гарантії, встановлені статтями 56, 176, 177, частинами третьою - восьмою статті 179, статтями 181, 182, 182-1, 184, 185, 186 цього Кодексу, поширюються також на батьків, які виховують дітей без матері (в тому числі в разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також на опікунів (піклувальників), одного з прийомних батьків, одного з батьків-вихователів.

При цьому, частина 3 ст. 184 КЗпП України визначає, що звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням.

В позовній заяві позивач стверджує, що в 2014 році ним біло розірвано шлюб з ОСОБА_10 Від спільного шлюбу з останньою позивач має дитину ОСОБА_5,ІНФОРМАЦІЯ_1, яка мешкає з позивачем. Колишня дружина мешкає окремо, тому ніякої участі у вихованні спільної дитини не приймає, матеріальну допомогу та аліменти не надає.

Разом з тим, в матеріалах справи наявна лише копія рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 17.12.2014 року у справі № 200/19190/14-ц, яким розірвано шлюб між ОСОБА_10 та ОСОБА_1, а також копія свідоцтва про народження ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Будь-яких доказів на підтвердження того факту, що дитина проживає з позивачем, знаходиться на його одноособовому утриманні, позивачем не надано.

Також, відповідачем надано акт від 16.01.2017 року, складений ветфельдшером міської лікарні ОСОБА_11 та провідним ветлікарем лікарні ОСОБА_12, які провели опис особистої справи ОСОБА_13 Згідно опису документів, що знаходяться в особистій справі ОСОБА_1, документів, які б підтверджували, що на його утриманні знаходиться малолітня дитина, немає.

З огляду на зазначене, суд вважає, що положення ст. 186-1 КЗпП України до позивача не можуть бути застосовані.

Таким чином, суд прийшов до висновку про недоведеність позовних вимог в частині визнання наказу № 191-К від 14.07.2016 року незаконним та його скасування.

Стосовно вимог про поновлення позивача на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, суд зазначає, що вони є похідними від основної вимоги про визнання незаконним наказу № 191-К від 14.07.2016 року про звільнення ОСОБА_1, тому задоволенню також не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 61, 88, 209, 212-215, 294 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Державної Служби України з питань харчових продуктів та захисту прав споживачів Головне управління Держпродспоживслужби в Дніпропетровській області про визнання наказу незаконним та його скасування відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області протягом десяти днів з дня проголошення рішення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошеннярішення - з дня отримання копії рішення, через Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська.

Головуючий-суддя: Е.В. Женеску