Ухвала суду № 66118758, 10.04.2017, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

У х в а л а

10 квітня 2017 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

Охрімчук Л.І.,

Романюка Я.М.,

Сімоненко В.М.,

розглянувши заяву ОСОБА_4, в інтересах якого діє ОСОБА_5, про перегляд Верховним Судом України рішення Заліщицького районного суду Тернопільської області від 02 лютого 2016 року, ухвали Апеляційного суду Тернопільської області від 21 квітня 2016 року та ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 грудня 2016 року в справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_4 про стягнення боргу,

в с т а н о в и л а :

Заліщицький районний суд Тернопільської області рішенням від 02 лютого 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 21 квітня 2016 року, позовні вимоги ОСОБА_6 задовольнив частково: стягнув з ОСОБА_4 на користь позивача суму боргу в розмірі 150 тис. 522 грн 96 коп. та 3 % річних. У решті позовних вимог суд відмовив.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 08 грудня 2016 року судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишила без змін.

28 лютого 2017 року ОСОБА_4 звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд рішення Заліщицького районного суду Тернопільської області від 02 лютого 2016 року, ухвали Апеляційного суду Тернопільської області від 21 квітня 2016 року та ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 грудня 2016 року з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстав: неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм статті 1046, частини другої статті 1047 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України); невідповідності зазначеного судового рішення суду касаційної інстанції викладеним у постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах цих норм матеріального права.

Обґрунтовуючи підставу подання заяви про перегляд зазначених судових рішень, передбачену пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, заявник посилається на ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня та 21 грудня 2016 року, в яких, на його думку, по-іншому застосовано вказані норми матеріального права.

На підтвердження підстави перегляду вищевказаного рішення суду касаційної інстанції, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України, заявник посилається на постанови Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року, 11 листопада 2015 року та 08 червня 2016 року.

Перевіривши наведені в заяві доводи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що в допуску справи до провадження необхідно відмовити з огляду на таке.

За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є: неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції, про перегляд якого подано заяву, викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

При цьому під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини справи, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Постановляючи ухвалу від 08 грудня 2016 року, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, які установили, що між сторонами було укладено договір позики, який підтверджується борговою розпискою, та дійшли висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача спірних грошових коштів відповідно до вимог статей 625, 1046-1050 ЦК України.

У наданих заявником для порівняння ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня та 30 березня 2016 року суд касаційної інстанції направив справи на новий розгляд до судів першої та апеляційної інстанцій відповідно з підстав порушення ними норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин справ, що мають значення для правильного їх вирішення.

Отже, порівняння наведених судових рішень із судовим рішенням, про перегляд якого подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ з тотожними предметами спору, підставами позову та аналогічними обставинами й однаковим застосуванням норм матеріального права у спірних правовідносинах дійшов протилежних висновків щодо заявлених вимог.

У постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року, 11 листопада 2015 року та 08 червня 2016 року, на які посилається заявник, містяться висновки про те, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору незалежно від найменування документа і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Отже, судове рішення суду касаційної інстанції, про перегляд якого подано заяву, не суперечить викладеним у зазначених постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що в допуску справи до провадження Верховного Суду України необхідно відмовити.

Керуючись частиною другою статті 360 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а :

У допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за заявою ОСОБА_4 про перегляд Верховним Судом України рішення Заліщицького районного суду Тернопільської області від 02 лютого 2016 року, ухвали Апеляційного суду Тернопільської області від 21 квітня 2016 року та ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 грудня 2016 року відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді Л.І. Охрімчук

Я.М. Романюк

В.М. Сімоненко