Постанова № 66116596, 11.04.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" квітня 2017 р. Справа№ 927/158/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Остапенка О.М.

суддів: Верховця А.А.

Пантелієнка В.О.

при секретарі судового засідання: Сотніковій І.О.,

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явились.

від відповідача: не з'явились.

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення господарського суду Чернігівської області від 02.03.2017 року

у справі № 927/158/17 (суддя Белов С.В.)

за позовом ОСОБА_2

до Публічного акціонерного товариства "Будівельна компанія

"Домобудівник"

про стягнення 23 946,48 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Чернігівської області від 02.03.2017 року у справі № 927/158/17 у позові ОСОБА_2 до ПАТ "Будівельна компанія "Домобудівник" про стягнення 23 946,48 грн. відмовлено повністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Чернігівської області від 02.03.2017 року у справі № 927/158/17 та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги позивача, а також зобов'язати відповідача включити заявлену суму заборгованості до першої черги реєстру вимог кредиторів.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу ОСОБА_2 у справі № 927/158/17 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Остапенка О.М., суддів: Верховця А.А., Пантелієнка В.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.03.2017 року вищевказаною колегією суддів апеляційну скаргу ОСОБА_2 прийнято до провадження та призначено її до розгляду на 11.04.2017 року за участю повноважних представників сторін.

06.04.2017 року до відділу забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому останній простить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Представники позивача та відповідача в судове засідання 11.04.2017 року не з'явились, проте, 30.03.2017 року до відділу забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від позивача надійшла заява про розгляд апеляційної скарги без участі останнього. Відповідач причини неявки суду не повідомив. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Клопотань про відкладення розгляду справи не направляв.

Відповідно до п. 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_2 слід відмовити, а рішення господарського суду Чернігівської області від 02.03.2017 року - залишити без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно із частиною 2 статті 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до частини 2 статті 4-1 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство).

Згідно з п. 7 ч. 1 ст. 12 ГПК України господарським судам підвідомчі справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.

Відповідно до ч. 4 ст. 10 Закону про банкрутство суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.

Як вбачається із матеріалів справи, в провадженні господарського суду Чернігівської області перебуває справа № 927/1361/13 за заявою дочірнього підприємства "Чернігівська механізована колона "ПАТ "Київсільелектро" про банкрутство ПАТ "Будівельна компанія "Домобудівник" за загальною процедурою банкрутства, передбаченою Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

06.02.2017 року ОСОБА_2 звернувся з позовною заявою до ПАТ "Будівельна компанія "Домобудівник" про стягнення 23 946,48 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та зобов'язання ПАТ "БК "Домобудівник" включити заявлену суму заборгованості до першої черги реєстру вимог кредиторів.

В обґрунтування відповідних вимог позивач вказує на те, що працював в ПАТ "Будівельна компанія "Домобудівник" та був звільнений з роботи за власним бажанням 13.02.2014 року згідно наказу від 13.02.2014 року № 23-ВК, а відтак, просив стягнути з відповідача 23946,48 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23.12.2014 року по 07.12.2015 року включно.

На підтвердження своїх вимог позивачем надано суду копію трудової книжки, копію довідки ПАТ "Будівельна компанія "Домобудівник" № 50 від 24.03.2014 року про розмір середньоденної заробітної плати ОСОБА_2

За наслідками розгляду заявлених вимог, рішенням господарського суду Чернігівської області від 02.03.2017 року в позові відмовлено повністю.

Скаржник з даним рішенням не погоджується та в апеляційній скарзі, зазначає, що ним було зроблено запит до філії Чернігівського обласного управління AT «Ощадбанк» та 06.03.2017 року отримано виписку з карткового рахунку № 0240-26251000091122, згідно якої ПАТ «Будівельна компанія «Домобудівник» 14.12.2016 року перерахувало ОСОБА_2 04,00 грн. компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати за вирахуванням обов'язкових платежів.

При цьому, що згідно листа ПАТ «Будівельна компанія «Домобудівник» від 28.02.2017 року № 8 ОСОБА_2 донараховано компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати 04,97 грн., з яких сплачено 1,5% - військовий збір та 18% - податок на доходи, що на думку апелянта, свідчить про те, що дана сума відноситься до заробітної плати.

Крім того, відповідно до вищевказаної виписки, 20.12.2016 року відповідачем перераховано ОСОБА_2 4 717,56 грн. заробітної плати, дана інформація відображена як безготівкове зарахування на рахунок зарплати на картковий рахунок. Згідно меморіального ордеру № 162 від 14.12.2016 року, отриманого ОСОБА_2 07.03.2017 року згідно відмітки AT «Ощадбанк» на меморіальному ордері, платником ПАТ Будівельна компанія «Домобудівник» перераховано ОСОБА_2 04,00 грн. та вказано призначення платежу «зарахування заробітної плати згідно списку № 78 від 14.12.2016 року ПАТ Будівельна компанія «Домобудівник».

Також, скаржник зазначає, що факт виплати йому суми компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням термінів виплати у розмірі 4,97 грн. підтверджується випискою з відомості про страхувальників застрахованої особи за звітний місяць (грудень 2016 року) виданою Пенсійним фондом України 09.03.2017 року, де вказано, що ПАТ «Будівельна компанія «Домобудівник» відобразило дану суму у звіті, як заробітну плату.

Переглядаючи в апеляційному порядку законність винесення оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів не вбачає підстав для його скасування з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 працював в ПАТ "Будівельна компанія "Домобудівник" та був звільнений з роботи за власним бажанням 13.02.2014 року згідно наказу від 13.02.2014 року № 23-ВК.

Звертаючись до місцевого господарського суду з позовною заявою позивач просив стягнути з відповідача 23946,48 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23.12.2014 року по 07.12.2015 року включно.

Відповідно до ст. 117 Кодексу Законів про працю України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 Кодексу Законів про працю України, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Аналіз наведених положень свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Враховуючи викладене, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Невиплата власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум і вимога звільненого працівника щодо їх виплати є трудовим спором між цими учасниками трудових правовідносин.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним. Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 24.06.2015 року по справі № 6-116цс15.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, колегією суддів встановлено, що позов про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 23 946,48 грн. за період часу з 23.12.2014 року по 07.12.2015 року включно був заявлений ОСОБА_2 06.02.2017 року, тобто з пропуском тримісячного строку з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

При цьому, судова колегія звертає увагу на той факт, що згідно витягу з відомості розрахунку погашення кредиторських вимог першої черги реєстру вимог кредиторів у справі про банкрутство з виплати заборгованості по заробітній платі, сумам вихідної допомоги при звільненні, компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, сумам середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відрядженням працівникам ПАТ "Будівельна компанія "Домобудівник", витягу зі зведених відомостей сум для зарахування на рахунки та бухгалтерських виписок відповідач провів розрахунок з відповідачем по заборгованості із заробітної плати 06.09.2016 року. Оскільки, станом на 06.09.2016 року загальна заборгованість становила 12 937,69 грн., з яких заробітної плати 52,92 грн., компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати за вирахуванням обов'язкових платежів на суму 33,49 грн., середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні без податків у розмірі 12 851,28 грн. Згідно зведеної відомості сум для зарахування на рахунки від 06.09.2016 року на рахунок позивача була зарахована сума 1 281,08 грн.

Враховуючи вищезазначене, моментом припинення трудового правопорушення є день фактичного розрахунку, тобто 06.09.2016 року, відповідно позовна заява від 06.02.2017 року була подана до суду з пропуском тримісячного строку встановленого ст. 233 КЗпП України.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи доказів, відповідачем було заявлено заяву про застосування позовної давності при вирішенні даного спору, а позивачем не заявлено клопотання про відновлення пропущеного строку подання позову.

Відповідно до приписів ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові, а відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у стягненні з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 23 946,48 грн. за період з 23.12.2014 року по 07.12.2015 року включно.

Звертаючись до суду апеляційної інстанції скаржником до апеляційної скарги додано додаткові документи на підтвердження того дата фактичного розрахунку є 14.12.2016 року, а відтак, за твердженням апелянта, трьохмісячний строк, встановлений ст. 233 КЗпП України не порушений.

Згідно ч. 1. ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Відповідно до п 9. Постанови Пленуму Вощого господарського суду України від 17.05.2011 року № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України» у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою ГПК покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини.

Обґрунтовуючи неможливість їх подання суду першої інстанції, позивач посилається на необхідність певного часу для їх отримання, оскільки припускав, що відповідач надасть суду першої інстанції всі необхідні дані по суті спору.

В той же час, колегія суддів звертає увагу скаржника, що у відповідності до положень ст. 33 ГПК України, саме на нього покладено обов'язок довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, а відтак подання вказаних доказів суду першої інстанції залежало саме від позивача.

За вказаних обставин, відповідні документи не приймаються судом при розгляді апеляційної скарги, оскільки вони не були предметом дослідження місцевим господарським судом, а скаржником в порушення вимог ст. 101 ГПК України не обґрунтовано належним чином неможливість їх отримання раніше та подання суду першої інстанції.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду Чернігівської області від 02.03.2017 року у даній справі є обґрунтованим та таким, що прийнято відповідно до норм чинного законодавства, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі безпідставні, необґрунтовані та правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для її задоволення та скасування оскаржуваної ухвали не вбачається.

Керуючись статтями 99, 101-105 ГПК України, Законом України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та Кодексом законів про працю України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення господарського суду Чернігівської області від 02.03.2017 року у справі № 927/158/17 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Чернігівської області від 02.03.2017 року у справі № 927/158/17 залишити без змін.

3. Копію постанови суду надіслати учасникам провадження у справі.

4. Справу № 927/158/17 повернути до господарського суду Чернігівської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку.

Головуючий суддя О.М. Остапенко

Судді А.А. Верховець

В.О. Пантелієнко