Постанова № 66116323, 18.04.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" квітня 2017 р. Справа№ 910/13911/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Калатай Н.Ф.

суддів: Кропивної Л.В.

Пашкіної С.А.

при секретарі Вінницькій О.В.

За участю представників:

від позивача: Кізік А.М. - представник за довіреністю від 20.07.2017

від відповідача: Лисюк М.О- адвокат згідно з договором про надання правової допомоги від 19.10.2016

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

на рішення Господарського суду міста Києва від 22.11.2016

у справі № 910/13911/16 (суддя Ващенко Т.М.)

за позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Моноліт»

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

про стягнення 366 036,72 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення з відповідача 366 036,72 грн., з яких: 208 900,15 грн. - основний борг в сумі за послуги, надані за договором про участь у витратах на утримання житлового будинку та прибудинкової території № 2 від 01.03.2004, договором на утримання будинку та прибудинкової території № 2 від 01.01.2005 та договором про надання послуг № 02/01/13 від 02.01.2013, 105 296,21 грн. - інфляційне збільшення, 9 615,13 грн. - 3 % річних та 42 225,23 грн. - пеня в розмірі подвійної ставки НБУ.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.11.2016, повний текст якого складений 23.11.2016, у справі № 910/13911/16 позов задоволено частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено 89 196,54 грн. інфляційних витрат та 6 514,56 грн. 3 % річних, в іншій частині в позові відмовлено.

Рішення суду першої інстанції ґрунтується на тому, що матеріалами справи підтверджується факт несвоєчасної та не у повному обсязі оплати відповідачем наданих за спірними договорами послуг, проте, з огляду на подану відповідачем заяву про застосування строків позовної давності, у задоволенні таких вимог слід відмовити.

Водночас щодо заявленої до стягнення суми грошових коштів, не внесених відповідачем в ремонтно-резервний фонд (6 398,60 грн. за період з грудня 2008 року по травень 2011 року з розрахунку 246,10 грн. за місяць та 8 741,48 грн. за грудень 2014 року), судом зазначено, що:

- обґрунтовуючи вказані позовні вимоги, позивач посилається на те, що сплату до вказаного ремонтно-резервного фонду погоджено протоколом опитування членів ОСББ «Моноліт», проте єдиний протокол результатів опитування членів ОСББ «Моноліт», пунктом 3 якого вирішено сформувати ремонтно-резервний фонд Об'єднання за рахунок внесків власників квартир та власників нежитлових приміщень, датований 30.04.2013, а відтак, підстави для нарахування і стягнення з відповідача внесків до ремонтно-резервного фонду за період до дати вказаного протоколу відсутні, в той час як іншої підстави для стягнення вказаних грошових коштів позивачем до матеріалів справи не представлено;

- протоколом від 30.04.2013 розмір ремонтно-резервного фонду встановлено 10% від загальної суми, яка нарахована власникам жилих та нежитлових приміщень на утримання будинку та прибудинкової території за 6 місяців, проте, пред'явивши до стягнення 8 741,48 грн. заборгованості за внески до ремонтно-резервного фонду за грудень 2014 року, позивач не подав жодного обґрунтованого розрахунку вказаної суми, а тому позовні вимоги в цій частині є такими, що задоволенню не підлягають.

Частково задовольняючи позовні вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, суд першої інстанції послався на те, що 3% річних та збитки від інфляції за своєю правовою природою є правовими наслідками порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань, що вимоги про сплату нарахувань, передбачених частиною другою ст. 625 ЦК України, хоча й мають грошовий характер, але за своєю правовою природою не є частиною основного зобов'язання, а відтак, частина з цих вимог, заявлена у межах трирічного строку позовної давності, підлягає задоволенню.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 22.11.2016 у справі № 910/13911/16 (апелянтом в апеляційній скарзі помилково вказано інший номер справи, а саме № 914/275/16 - примітка суду) в частині задоволених позовних вимог скасувати та винести нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

В апеляційній скарзі відповідач зазначив про те, що спірне рішення в оспорюваній частини прийнято на підставі невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, а також з неправильним застосуванням норм матеріального права при недотриманні норм процесуального права.

В обґрунтування вказаної позиції відповідач послався на те, що висновок суду першої інстанції про те, що 3% річних та збитки від інфляції за своєю правовою природою не є частиною основного зобов'язання і що строк позовної давності щодо вказаних вимог слід обраховувати окремо за кожним простроченим платежем, є помилковим, а у задоволенні таких позовних вимог слід відмовити саме у зв'язку з пропуском строку позовної даності щодо вимоги про стягнення суми основного боргу, що вказана правова позиція викладена в п. 5.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів».

Ухвалою від 12.12.2016 колегією суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя - Мальченко А.О., судді Дикунська С.Я., Жук Г.А. апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на рішення Господарського суду міста Києва від 22.11.2016 прийнято до розгляду та порушене апеляційне провадження.

Розпорядженням Керівника апарату суду від 13.02.2017 № 09-52/104/17, у зв'язку з перебуванням головуючого судді (судді-доповідача) Мальченко А.О. у відпустці, відповідно до підпункту 2.3.50 пункту 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/13911/16.

Згідно з Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.02.2017 апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 у справі № 910/13911/16 призначено колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. (головуючий), судді Різна Т.І., Чорна Л.В.

Ухвалою від 15.02.2017 колегією суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя - Яковлєв М.Л., судді Разіна Т.І., Чорна Л.В. апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на рішення Господарського суду міста Києва від 22.11.2016 прийнято до свого провадження

Розпорядженням В.о. керівника апарату суду від 29.03.2017 № 09-52/230/17, в зв'язку з перебування головуючого судді (судді-доповідача) Яковлєва М.Л. на лікарняному, відповідно до підпункту 2.3.50 пункту 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/13911/16.

Згідно з Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.03.2017 апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 у справі № 910/13911/16 призначено колегії суддів у складі: Калатай Н.Ф. (головуючий), судді Кропивна Л.В., Пашкіна С.А.

Ухвалою від 30.03.2017 колегією суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя - Калатай Н.Ф., судді Кропивна Л.В., Пашкіна С.А. апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на рішення Господарського суду міста Києва від 22.11.2016 прийнято до свого провадження.

Під час розгляду справи представник відповідача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі, представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а оспорюване рішення суду першої інстанції - без змін.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з урахуванням правил ст. ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила таке.

Відповідач є власником нежитлового приміщення № 94 площею 231,90 кв.м у місті Києві по вул. Якіра, 8 літера А, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією Свідоцтва про право власності серії НП № 010006775 (а.с. 56 т. 1).

В будинку за вказаною адресою, згідно з протоколом зборів власників квартир та нежитлових приміщень житлового комплексу по вул. Мельникова, 81 (поштова адреса будинків вул. Якіра, 8, 10, 10а) № 1 від 01.10.2003 (а.с. 35 т. 1), створено Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Моноліт» (далі позивач).

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» та п. 5. ч 1 ст. 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» власник квартири у багатоквартирному будинку є співвласником багатоквартирного будинку.

Отже, відповідач є співвласником багатоквартирного житлового будинку № 8 по вул. Якіра у м. Києві.

Відповідно до ст. 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до обов'язків споживача, серед іншого, віднесені й обов'язок укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору, та обов'язок оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Згідно зі ст. 22 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» (в редакції, яка діяла станом на дату створення позивача):

- за наявності технічної можливості проведення поквартирного обліку споживання водо-, тепло-, газо-, електропостачання, гарячого водопостачання та інших послуг, власники жилих і нежилих приміщень можуть перераховувати кошти безпосередньо на рахунки підприємств, організацій, які надають ці послуги, за відповідними тарифами для кожного виду послуг у порядку, встановленому законом;

- власники нежилих приміщень сплачують надані послуги за тарифами, що встановлені для відповідних видів діяльності;

- кошти, що сплачуються власниками приміщень за надані їм комунальні послуги, можуть згідно з укладеними договорами надходити на рахунок об'єднання для накопичення і наступного перерахунку підприємствам, організаціям, які надають ці послуги. Перерахування коштів підприємствам, організаціям, які надають послуги, здійснюється щомісячно у визначений день відповідно до договору між об'єднанням і цими підприємствами, організаціями;

- за відсутності технічної можливості проведення поквартирного обліку споживання водо-, тепло-, газо-, електропостачання, гарячого водопостачання та інших послуг, управитель зобов'язаний за рахунок коштів балансоутримувача встановити загальнобудинкові прилади обліку;

- у разі, якщо правління об'єднання самостійно здійснює функції управителя, воно за договором з постачальниками комунальних послуг може бути колективним замовником (абонентом) таких послуг. У цьому випадку об'єднання несе повну відповідальність за своєчасну сплату вартості фактично спожитих членами об'єднання комунальних послуг;

- розподіл загальних рахунків між власниками приміщень в одній квартирі чи нежилому приміщенні здійснюється відповідно до законодавства та статуту з урахуванням розміру частки належного майна та кількості осіб, які проживають у квартирі, включаючи тих, які проживають тимчасово, а також з урахуванням особливостей використання нежилих приміщень;

- власники квартир, приміщень, що не обладнані приладами обліку, зобов'язані укласти договір про обслуговування та оплату комунальних послуг з управителем незалежно від членства в об'єднанні;

- відмова від укладення договору, від оплати рахунків або несплата рахунків не допускається. Такі дії є порушенням прав інших членів об'єднання і підставою для звернення до суду про стягнення заборгованості із плати по відповідних рахунках у примусовому порядку;

- власники несуть відповідальність за своєчасність здійснення платежів на рахунок управителя незалежно від використання приміщень особисто чи надання належних їм приміщень в оренду, якщо інше не передбачено договором.

Ціни/тарифи на комунальні послуги та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій формуються і затверджуються центральними органами виконавчої влади, національними комісіями, що здійснюють державне регулювання у відповідних сферах, та органами місцевого самоврядування відповідно до їхніх повноважень, визначених законом (ч. 2 ст. 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

На виконання вищевказаних приписів законодавства, 01.03.2004 позивач як замовник та відповідач як виконавець уклали договір про участь у витратах на утримання житлового будинку та прибудинкової території № 2 (а.с. 48, 48зворот т. 1) (далі Договір 1), за умовами якого позивач прийняв на себе зобов'язання забезпечувати обслуговування та ремонт житлового будинку, постачання необхідних комунальних послуг за адресою м. Київ, вул. Якіра, 8 загальною площею 984,4 кв.м, а також утримання прибудинкової території, а відповідача - брати участь у витратах на виконання названих робіт.

В п. 4.3 Договору 1 сторони погодили, що цей договір складено на строк 1 рік з 01.03.2004 по 31.12.2004.

Сторонами було підписано Додаток № 1 до Договору - Розрахунок щомісячних платежів за обслуговування та ремонт житлового будинку, комунальні та інші послуги (а.с. 49), з якого слідує, що за Договором 1 надаються послуги з обслуговування та ремонту.

01.01.2005 року позивач як виконавець та відповідач як замовник уклали договір на утримання будинку та прибудинкової території № 2 (а.с. 51-55 т. 1) (далі Договір 2), за умовами якого позивач прийняв на себе зобов'язання надавати відповідачу - власнику нежилих приміщень №№ 94, та 103 в будинку № 8 по вул. Якіра в м. Києві житлово-комунальні послуги, а відповідач - своєчасно здійснювати оплату за одержані послуги на умовах цього договору.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо того, що Договір 1 припинив свою дію з укладенням Договору 2.

В п. 2.1 Договору 2 сторони погодили, що позивач надає відповідачу такі послуги:

1. Комунальні послуги: централізоване опалення, вивезення твердого побутового та грубого сміття;

2. Послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій: прибирання внутрішньобудинкових приміщень, прибирання прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування будинку, обслуговування внутрішньобудинкових систем водо-, теплопостачання, водовідведення, зливової каналізації, освітлення сходових майданчиків, підвалів, освітлення місць загального користування, технічне обслуговування систем протипожежної автоматики і димовидалення;

3. Послуги управління будинком: балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо.

4. Послуги з ремонту будинку: поточний ремонт покрівлі, під'їздів та сходових майданчиків, підвальних приміщень та технічних поверхів, несучих та захисних конструкцій будинку та столярних виробів (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Сторонами було підписано Додаток № 1 до Договору 2 - Розрахунок щомісячних платежів за обслуговування та ремонт житлового будинку, комунальні та інші послуги (а.с. 50), в якому сторони погодили вартість послуг.

В розділі 3 Договору 2 сторони погодили вартість послуг та порядок розрахунків:

- розрахунковим періодом оплати послуг є один календарний місяць (п. 3.1);

- термін внесення платежів не пізніше ніж 10 число місяця, наступного за розрахунковим (п. 3.2);

- оплата послуг здійснюється в безготівковій формі, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок позивача (п. 3.3).

В п. 10.1 Договору 2 сторони погодили, що цей договір укладено сторонами строком на 5 років.

Якщо за один місяць до закінчення строку дії Договору 2 жодна зі сторін не висловила наміру внести до нього зміни або доповнення, він вважається пролонгованим за взаємною згодою сторін на такий же строк і на тих же умовах (п 10.2 Договору 2).

02.01.2013 позивач як виконавець та відповідач як замовник уклали договір про надання послуг № 02/01/13 (далі Договір 3) (а.с. 45-47 т. 1), за умовами якого позивач прийняв на себе зобов'язання надавати відповідачу послуги з технічної експлуатації загально будинкових систем і споруд водопостачання і каналізації, а також систем теплопостачання за адресою: м. Київ, вул. Якіра, 8, а відповідач - оплатити послуги на умовах, визначених Договором 3.

Згідно з п. 2.1 Договору 3 позивач прийняв зобов'язання надавати комплекс послуг з технічної експлуатації загальнобудинкових систем і споруд водопостачання і каналізації, а також комплекс послуг з технічної експлуатації систем теплопостачання, проводити облік використаної теплової енергії.

За умовами Договору 3, відповідач, серед іншого, зобов'язався:

- на підставі актів здачі-прийомки послуг вносити щомісяця плату на рахунок позивача в розмірі 3 642,28 грн. без ПДВ (п. 2.2.2);

- на підставі актів здачі-прийомки послуг вносити щомісяця плату на рахунок позивача за фактично використане (згідно лічильників) тепло та гаряче і холодне водопостачання.

Порядок здачі-приймання послуг та порядок розрахунків встановлені в розділі 4 Договору 3, згідно з якими:

- послуги по даному договору щомісячно оформлюються позивачем та відповідачем актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) в строк до 10-го числа місяця, наступного за звітним. Акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) є підставою для проведення розрахунків (п. 4.1);

- відповідач на підставі підписаних сторонами щомісячних актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) здійснює оплату послуг в розмірі, що вказаний в п. 2.2.2 даного договору, в строк до 20 числа місяця, наступного за звітним, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок позивача (п. 4.3).

Згідно з п. 8.1 Договору 3 цей договір набирає чинності з момнету його підписання і діє до 31.12.2013. У разі коли за місяць до закінчення його дії однією зі сторін не заявлено у письмовій формі про розірвання Договору 3 або необхідність його перегляду, цей договір вважається щороку продовженим.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за надані комунальні послуги в сумі 208 900,51 грн.

З виконаних позивачем розрахунків (а.с. 88-90 т. 1, 96-99 т. 2) слідує, що заявлена до стягнення сума складається з заборгованості за:

- утримання будинку та прибудинкової території за період з 30.12.2008 по 31.05.2013;

- внески до ремонтно-резервного фонду за період з 30.12.2008 по 31.05.2011 та за 31.12.2014;

- опалення за період з 30.12.2008 по 30.04.2013;

- холодне водопостачання за період з 28.02.2009 по 31.05.2013;

- гаряче водопостачання за період з 30.12.2008 по 31.05.2013.

При чому відповідач зазначає про те, що послуги, які надавались в періоди, які слідували за спірними, ним оплачені.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача вартості послуг за утримання будинку та прибудинкової території, опалення, холодного та гарячого водопостачання слід зазначити таке.

Загальна сума таких вимог, що заявлена до стягнення, становить 193 760,07 грн. (208 900,51-15 140,08).

Борг в сумі 15 140,08 грн. рахується позивачем за відповідачем щодо внесків до ремонтно-резервного фонду за період з 30.12.2008 по 31.05.2011 та за 31.12.2014.

При цьому, як вірно встановлено судом першої інстанції, враховуючи періоди дії Договору 2 та Договору 3, надання та, відповідно, оплата послуг з утримання будинку та прибудинкової території, опалення, холодного та гарячого водопостачання за період до січня 2013 року здійснювались на підставі Договору 2, а в період з січня 2013 року - Договору 3, в той час як формування ремонтно-резервного фонду умовами вказаних договорів сторонами не передбачено.

З наданих позивачем розрахунків слідує, що загалом за спірний період на виконання Договору 2 та Договору 3 надано послуг на загальну суму 400 522,84 грн. (415 662,92- 15 140,08).

Щодо посилань відповідача на те, що між ним та позивачем існують два спірні моменти по договірних відносинах з приводу надання комунальним послуг: перший - щодо якості надання послуг та розміру тарифів, а другий - щодо зустрічних майнових претензій відповідача до позивача, які виникли внаслідок 2-х затоплень нежитлових приміщень відповідача, що виникли з вини позивача, слід зазначити таке.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Ці дані встановлюються такими засобами:

- письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів;

- поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Частиною 2 ст. 34 ГПК України встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст. 36 ГПК України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 18 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що

- у разі порушення виконавцем умов договору споживач має право викликати його представника для складення та підписання акта-претензії споживача, в якому зазначаються строки, види, показники порушень тощо (ч. 1);

- акт-претензія складається споживачем та представником виконавця і скріплюється їхніми підписами. У разі неприбуття представника виконавця в погоджений умовами договору строк або необґрунтованої відмови від підписання акта-претензії він вважається дійсним, якщо його підписали не менш як два споживачі (ч. 3);

- акт-претензія споживача подається виконавцю, який протягом трьох робочих днів вирішує питання про перерахунок платежів або видає письмово споживачу обґрунтовану письмову відмову в задоволенні його претензій (ч. 4).

Таким чином, для реалізації права споживача на зменшення розміру плати за ненадані або за надані не в повному обсязі або неналежної якості житлово-комунальні послуги, споживачу необхідно документально оформити таке порушення умов договору з боку виконавця шляхом складання та підписання акту-претензії в порядку ст.18 Закону України «Про житлово-комунальні послуги». Вказаний акт-претензія є підставою для здійснення виконавцем перерахунку платежів або для надання відмови в задоволенні претензії.

Відповідачем не надано доказів документального оформлення порушення умов договорів з боку виконавця шляхом складання та підписання акту-претензії в порядку ст.18 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», а відтак, посилання відповідача на те, що спірні послуги позивачем надавались неякісно, колегією суддів до уваги не приймаються як недоведені.

Не доведеними належними та допустимими доказами є й твердження відповідача про те, що з вини позивача було затоплені приміщення відповідача, та про те, що позивач застосовував завищені тарифи при розрахунку вартості спірних послуг.

Водночас колегія суддів зауважує відповідачеві на тому, що у випадку, якщо діями чи бездіяльністю позивача відповідачу було завдано шкоди, в тому числі й внаслідок затоплення приміщень відповідача, останній не позбавлений звернутися до суду з відповідним позовом.

За таких обставин, колегія суддів вважає доведеним факт надання позивачем відповідачу в період з 30.12.2008 по 31.05.2013 за Договором 2 та Договором 3 послуг на загальну суму 400 522,84 грн.

З наявних в матеріалах справи виписок з банківського рахунку позивача (а.с. 161 198 т. 1) слідує, що в рахунок оплати спірних послуг відповідачем позивачу було перераховано 221 207,25 грн.

Проте позивачем у розрахунку (а.с. 88-90 т 1) зазначено, що відповідачем сплачено 221 862,89 грн., а у розрахунку (а.с. 96-99 т 2) - 212 643,02 грн.

При чому позивачем у вказаних розрахунках допущено помилки щодо сум сплачених відповідачем коштів, а саме:

- замість суми 8 004,04 грн. сплаченої відповідачем 11.03.2009 (а.с 101 т. 1), позивачем вказано суму 6 212,52 грн., що на 1 791,52 грн. менше;

- замість суми 22 416,04 грн., яка складається з двох платежів, сплачених відповідачем 14 та 23 грудня 2010 року, - 18 932,68 грн. та 3 483,36 грн. відповідно (а.с. 165-166 т. 1), позивачем вказано суму 24 593,20 грн., що на 2 177,16 грн. більше за фактично отримані кошти.

З урахуванням вказаних фактів, неоплаченими за спірний період залишились надані за Договором 2 та Договором 3 послуги на загальну суму 179 315,59 грн. (400 522,84-221 207,25).

Частиною 1 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 901 ЦК України встановлено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ч. 1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Матеріалами справи встановлено, що факт наявності у відповідача заборгованості за надані в з 30.12.2008 по 31.05.2013 за Договором 2 та Договором 3 послуги на загальну суму 179 315,59 грн. належним чином доведений і відповідачем не спростований.

Водночас слід зазначити про таке.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

З матеріалів справи слідує, що строк позовної давності за вимогами про стягнення заборгованості по останньому місяцю - травню 2013 року, розпочав свій перебіг 21.06.2013 (оплачені послуги мали бути до 20 числа місяця, наступного за звітним - п. 4.3 Договору 3 - примітка суду), та, відповідно, закінчився 20.06.2016, в той час як з цим позовом позивач до суду звернувся 27.07.2016, про що свідчить відмітка відділення зв'язку на конверті, в якому позовна заява надійшла до суду першої інстанції.

Слід зазначити і про те, що відповідачем жодні проплати на погашення вказаної заборгованості не здійснювались, не вчинялись інші дії, що свідчать про визнання ним свого боргу за спірний період, докази, що підтверджують факт переривання в межах строку позовної давності в матеріалах справи також відсутні.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Частиною 3 ст. 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідачем під час розгляду справи у суді першої інстанції подано заяву про застосування строків позовної давності від 20.10.2016 (а.с 199-200 т. 1), де він просив відмовити в позові повністю у зв'язку з пропуском позивачем строків позовної давності.

В п. 2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» № 10 від 29.05.2013 встановлено, що якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України).

За обставин, що склались, у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за надані в з 30.12.2008 по 31.05.2013 за Договором 2 та Договором 3 послуги з утримання будинку та прибудинкової території, опалення, холодного та гарячого водопостачання в сумі 193 760,07 грн. слід відмовити в зв'язку з пропуском строку позовної даності для звернення до суду з цими вимогами про яку заявлено відповідачем.

Рішення суду першої інстанції в частині задоволення цих вимог залишається без змін.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 15 140,08 грн. коштів, не внесених останнім до ремонтно-резервного фонду за період з 30.12.2008 по 31.05.2011 та за 31.12.2014, слід зазначити таке.

Вказані вимоги позивач розраховує наступним чином:

- 6 398,60 грн. за період з грудня 2008 року по травень 2011 року з розрахунку 246,10 грн. в місяць;

- 8 741,48 грн. за грудень 2014 року.

Обґрунтовуючи вказані позовні вимоги, позивач посилається на те, що сплату вказаного ремонтно-резервного фонду погоджено протоколом опитування членів ОСББ «Моноліт» від 30.04.2013 (а.с. 38-39 т. 1).

Водночас зі змісту вказаного протоколу слідує, що ремонтно-резервний фонд позивача вирішено сформувати за рахунок внесків власників квартир та власників нежитлових приміщень в розмірі 10 % від загальної суми, яка нарахована власникам жилих та нежитлових приміщень на утримання будинку та прибудинкової території за з 6 місяців.

Отже, зі змісту протоколу слідує, що відрахування до вказаного фонду встановлюється в розмірі 10 % від загальної суми, яка нарахована власникам жилих та нежитлових приміщень на утримання будинку та прибудинкової території за з 6 місяців, тобто вказаний платіж, по-перше, є одноразовим, а, по-друге, має бути нарахований за період після прийняття відповідно рішення (оскільки протоколом не встановлено інше).

За таких обставин, нарахування вказаного внеску за період з грудня 2008 року по травень 2011 року (загальна сума 6 398,60 грн.), тобто за 26 місяців, останній з яких на 2 роки передує даті прийняття такого рішення, оформленого протоколом від 30.04.2013, не є вірним.

Водночас, нарахувавши такий внесок за грудень 2014 року в сумі 8 741,48 грн., позивач жодним чином не обгрнутував розмір такого внеску.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача 15 140,08 грн. коштів, не внесених останнім до ремонтно-резервного фонду. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача пені в сумі 42 225,23 грн. слід зазначити таке.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

З розрахунку позивач слідує, що пеню він нараховує на суму боргу 208 900,15 грн. за період з 13.01.2016 по 13.07.2016, з яких 15 140,08 грн. заборгованість з внесків до ремонтно-резервного фонду.

Проте, враховуючи, що підстави для стягнення з відповідача внесків до ремонтно-резервного фонду в сумі 15 140,08 грн. відсутні, нарахування пені на вказану суму є неправомірним.

Щодо вимог про стягнення пені, нарахованої за несплачені за Договором 3 грошові кошти, слід зазначити таке.

За правилами ст. 208 ЦК України правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма, належить вчиняти у письмовій формі.

Згідно ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Згідно ст. 546 ЦК України неустойка є одним з видів забезпечення виконання зобов'язання.

Згідно ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Виходячи з зазначених норм закону, згоди щодо застосування такого виду відповідальності, як неустойка (штраф, пеня) сторони мають досягти у письмовому вигляді.

Сторонами у Договорі 3 не досягнуто згоди щодо застосування пені за несвоєчасну оплату послуг за Договором 3, а відтак, нарахування пені на несвоєчасну сплату платежів за Договором 3 не ґрунтується на приписах чинного законодавства.

Щодо нарахування пені за Договором 2 слід зазначити таке.

Відповідно до п. 8.1.2 Договору 2 в разі прострочення внесення платежів за надані послуги відповідач сплачує на користь позивача неустойку (пеню) в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від місячної вартості наданих послуг, за кожний день прострочки.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Отже, як вірно встановлено судом першої інстанції, пеня може бути розрахована лише за шість місяців з дня виникнення прострочення та стягнута в межах року, що передує зверненню позивача до суду із відповідною вимогою.

Враховуючи, що останнім місцем надання послуг за Договором 2 є грудень 2012 року, строк нарахування пені щодо таких послуг є з 11.01.2013 по 11.07.2013 відповідно.

За таких обставин, враховуючи, що позивач нараховує пеню за період з 13.01.2016 по 13.07.2016, нарахування пені за цей період не ґрунтується на приписах чинного законодавства.

Отже суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача пені в сумі 42 225,23 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 105 296,21 грн., 3 % річних в сумі 9 615,13 грн. слід зазначити таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд першої інстанції вказані позовні вимоги задовольнив частково, з чим колегія суддів погодитись не може з огляду на таке.

Відповідно до п. 3.4 та п. 4.3 постанови Пленуму Вищого господарського суд України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» із подальшими змінами та доповненнями, до вимог про стягнення суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та до вимог про стягнення сум процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність (стаття 257 названого Кодексу).

У постанові від 16.05.2006 у справі № 10/557-26/155 Верховний Суд України дійшов висновку, що інфляційні нарахування на суму боргу і проценті річних входять до складу грошового зобов'язання.

Пунктом 5.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» встановлено, що зі спливом позовної давності за вимогою про повернення або сплату коштів спливає й позовна давність за вимогою про сплату процентів, передбачених статтями 536, 625 ЦК України, і сум інфляційних нарахувань згідно з тією ж статтею 625 ЦК України (незалежно від періоду часу, за який обчислено відповідні суми процентів та інфляційних нарахувань, оскільки такі суми є складовою загальної суми боргу).

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги про стягнення з відповідача 3 % річних та збитків від інфляції, нарахованих за заборгованість, яка виникла за надані з 30.12.2008 по 31.05.2013 за Договором 2 та Договором 3 послуги з утримання будинку та прибудинкової території, опалення, холодного та гарячого водопостачання на загальну суму 193 760,07 грн., також не підлягають задоволенню у зв'язку з пропуском позовної давності щодо вказаних вимог.

Водночас у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних, нарахованих на несплачені внески до ремонтно-резервного фонду в сумі 15 140,08 грн., відмовляється з підстав недоведеності позивачем наявності у відповідача обв'язку оплатити вказаний внесок у заявленій до стягнення сумі.

З обставин, що склалися, рішення суду в частині часткового задоволення позовних вимог про стягнення інфляційних витрат та 3 % річних підлягає зміні з прийняттям в цій частині рішення, яким у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат в сумі 105 296,21 грн., 3 % річних в сумі 9 615,13 грн. відмовляється у повному обсязі.

Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Колегія суддів вважає, що при прийнятті оспореного рішення судом першої інстанції мале місце неповне з'ясування обставин та недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, тому рішення Господарського суду міста Києва від 22.11.2016 у справі № 910/13911/16 підлягає зміні, у задоволенні позовних вимог відмовляється у повному обсязі.

З огляду на підстави зміни рішення суду першої інстанції, а також враховуючи вимоги, викладені в апеляційній скарзі, апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 задовольняється повністю, витрати за її подачу покладаються на відповідача.

Відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України, судові витрати по справі, в тому числі і за подачу апеляційної скарги, покладаються на позивача.

Керуючись ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на рішення Господарського суду міста Києва від 22.11.2016 у справі № 910/13911/16 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 22.11.2016 у справі № 910/13911/16 змінити.

3. Викласти резолютивну частину рішення Господарського суду міста Києва від 22.11.2016 у справі № 910/13911/16 в наступній редакції:

« В позові відмовити повністю.»

4. Стягнути з Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Моноліт» (04119, м. Київ, вул. Якіра, 8; ідентифікаційний код 32735880) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (03151, АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги в сумі 6 039 (шість тисяч тридцять дев'ять) грн. 61 коп.

5. Видачу наказу на виконання цієї постанови доручити Господарському суду міста Києва.

6. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/13911/16.

Головуючий суддя Н.Ф. Калатай

Судді Л.В. Кропивна

С.А. Пашкіна