Рішення № 66114864, 20.04.2017, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

20.04.17р. Справа № 904/2705/17

За позовом Публічного акціонерного товариства "Проектний і проектно-конструкторський інститут "Металургавтоматика" (м. Дніпро)

до Публічного акціонерного товариства "Науково-дослідний та проектний інститут по збагаченню та агломерації руд чорних металів "Механобрчормет" (м. Кривий Ріг, Дніпропетровської області)

про стягнення заборгованості за договором на створення науково-технічної продукції №08496 від 13.11.2013 у загальному розмірі 74 274 грн. 02 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - представник (довіреність від 11.11.2016);

від відповідача: ОСОБА_2 - представник (довіреність № 08 від 19.04.2017)

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство "Проектний і проектно-конструкторський інститут "Металургавтоматика" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Публічного акціонерного товариства "Науково-дослідний та проектний інститут по збагаченню та агломерації руд чорних металів "Механобрчормет" (далі - відповідач) заборгованість за договором на створення науково-технічної продукції № 08496 від 13.11.2013 у загальному розмірі 74 274 грн. 02 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 35 032 грн. 00 коп. - основний борг;

- 35 584 грн. 14 коп. - інфляційні втрати;

- 3 657 грн. 88 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором на створення науково-технічної продукції № 08496 від 13.11.2013 в частині повної та своєчасної оплати виконаної позивачем роботи, що була прийнята відповідачем відповідно до акту здачі-приймання науково-технічної продукції № 87 від 28.03.2014, та, відповідно, наявністю боргу у сумі 35 032 грн. 00 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за загальний період з 08.04.2014 по 10.03.2017 (фактично за період з квітня 2014 року по лютий 2017 року) у сумі 35 584 грн. 14 коп. та 3% річних за загальний період прострочення з 08.04.2014 по 10.03.2017 у сумі 3 657 грн. 88 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 14.03.2017 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 05.04.2017.

Від відповідача надійшло клопотання (вх.суду 18545/17 від 30.03.2017), в якому він просив суд відкласти розгляд справи, посилаючись на неможливість його представника прибути у судове засідання.

Від позивача також надійшло клопотання (вх.суду 19303/17 від 04.04.2017), в якому він просив суд відкласти розгляд справи, посилаючись на неможливість його представника прибути у судове засідання.

Представники позивача та відповідача у судове засідання 05.04.2017 не з'явилися, витребуваних судом документів не надали, при цьому, судом було враховано наявність клопотань обох сторін про відкладення розгляду справи, які були задоволені судом.

Враховуючи викладене, ухвалою суду від 05.04.2017 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 20.04.2017, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування додаткових документів по справі, а також задоволенням клопотань позивача та відповідача. Додатково судом було вжито заходів щодо оперативного та належного повідомлення позивача та відповідача про день, час та місце розгляду справи телефонограмами, які були отримані їх представниками завчасно (а.с.46-47).

Від відповідача надійшли заперечення на позовну заяву (вх.суду 23135/17 від 20.04.2017), в яких він визнав позовні вимоги позивача лише частково, а також зауважив, що від генпідрядника він отримав грошові кошти лише 11.09.2014, а отже, нарахування інфляційних втрат та 3% річних з 08.04.2014 є неправомірним, та у задоволенні вказаних вимог позивача просив суд відмовити.

Від позивача надійшло клопотання (вх.суду 23136/17 від 20.04.2017), в якому він просив суд долучити до матеріалів додаткові витребувані судом докази.

У судове засідання 20.04.2017 з'явилися представники позивача та відповідача.

Представник позивача у судовому засіданні 20.04.2017 виклав зміст позовних вимог, навів доводи в їх обґрунтування, просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні 05.04.2017 виклав зміст відзиву на позов, просив суд врахувати викладені у ньому обставини під час прийняття рішення по справі.

Судом враховано, що всіма учасниками судового процесу висловлена своя правова позиція у даному спорі, а також представниками позивача та відповідача у судовому засіданні 20.04.2017 наголошено на тому, що ними долучені до матеріалів справи всі докази, необхідні для правильного вирішення спору.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 та 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 13.11.2013 між Публічним акціонерним товариством "Проектний і проектно-конструкторський інститут "Металургавтоматика" (далі - виконавець, позивач) та Публічним акціонерним товариством "Науково-дослідний та проектний інститут по збагаченню та агломерації руд чорних металів "Механобрчормет" (далі - замовник, відповідач) було укладеного договір на створення науково-технічної продукції № 08496 (далі договір, а.с.12-13), відповідно до умов якого на підставі листа ПАТ "НДПІ "Механобрчормет" №1657/108/35 від 06.11.2013 виконавець зобов'язується створити науково-технічну продукцію, а замовник - своєчасно прийняти та оплатити НТП по темі: "ВАТ "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат". Збагачувальні фабрики № 1 та № 2. Цех флотаційний доводки концентратів магнітного збагачення з метою покращення якості концентрату. Проект та робоча документація. Збагачувальна фабрика № 2. Будівництво перемикального пункту. Робоча документація. Автоматична охоронна сигналізація та промислове телебачення. Блискавкозахист і заземлення." (пункт 1.1. договору).

У пункті 8.1. договору сторони визначили, що договір діє з моменту його підписання до повного виконання зобов'язань сторонами та проведення взаєморозрахунків, зобов'язання по яким виникли в період дії договору.

Доказів зміни, розірвання або визнання недійсним вказаного договору сторонами суду не надано.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором підряду, який підпадає під правове регулювання норм глави 61 розділу ІІІ Книги п'ятої Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

У договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення (частина 1 статті 843 Цивільного кодексу України).

Так, у розділі 2 договору сторонами були визначені вартість робіт та порядок розрахунків, зокрема: вартість робіт по договору визначена зведеним кошторисом (додаток № 3) та у відповідності з протоколом про договірну ціну (додаток № 1) складає: 55 032 грн. 00 коп. (пункт 2.1. договору).

У відповідності до пункту 1.2. договору вимоги до складу, змісту та строкам видачі науково-технічної продукції, яка є предметом договору, визначені протоколом по складу робіт (додаток № 4) та календарним планом (додаток № 2).

Крім того, до договору сторонами були підписані такі додатки:

- № 1 - Протокол погодження про договірну ціну (а.с.13 на звороті);

- № 2 - Календарний план виконання робіт (а.с.14);

- № 3 - Зведений кошторис (а.с.14 на звороті);

- № 4 - Протокол по складу робіт (а.с.15).

У розділі 3 договору сторони визначили порядок здачі та приймання робіт, а саме:

- передача оформленої в установленому порядку НТП супроводжується документами виконавця - накладною, листом (пункт 3.1. договору);

- документом про виконання науково-технічної продукції є акт здачі-приймання НТП, які виконавець надає замовнику при завершенні робіт по етапу календарного плану. Підписаний замовником акт здачі-приймання НТП свідчить про якісне виконання робіт (пункт 3.2. договору);

- замовник протягом 5 днів з дня отримання науково-технічної продукції від виконавця та при наявності підписаного генеральним замовником ВАТ "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат" власного акту, направляє виконавцю підписаний акт здачі-прийняття НТП або мотивовану відмову від приймання НТП. Після погодження з замовником акта, складеного виконавцем, робота підлягає оплаті (пункт 3.3. договору).

Відповідно до пункту 2.4. договору право власності (використання) на науково-технічну продукцію, виготовлену виконавцем, переходить до замовника тільки після повної (100%) оплати вартості робіт по договору.

При цьому, стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

На виконання умов договору у березні 2014 року позивачем були виконані роботи зі створення науково-технічної продукції по темі: "ВАТ "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат". Збагачувальні фабрики № 1 та № 2. Цех флотаційний доводки концентратів магнітного збагачення з метою покращення якості концентрату. Проект та робоча документація. Збагачувальна фабрика № 2. Будівництво перемикального пункту. Робоча документація. Автоматична охоронна сигналізація та промислове телебачення. Блискавкозахист і заземлення." на загальну суму 55 032 грн. 00 коп., що підтверджується такими доказами:

- накладною № 134 від 17.12.2013 (а.с.16);

- накладною № 135 від 17.12.2013 (а.с.17);

- накладною № 136 від 17.12.2013 (а.с18);

- накладною № 2 від 20.01.2014 (а.с.19);

- накладною №12 від 10.02.2014 (а.с.20).

- актом № 87 від 28.03.20147 здачі-приймання науково-технічної продукції по договору № 08496 від 13.11.2013 (а.с.21).

Вказані накладні та акт здачі-приймання виконаних робіт підписані та скріплені печатками позивача та відповідача без будь-яких зауважень.

В той же час, у пункті 2.3. договору сторони визначили, що розрахунок по договірній ціні за виконану виконавцем НТП здійснюється замовником на підставі підписаного обома сторонами акту здачі-приймання НТП протягом 10 банківських днів після отримання грошових коштів від генерального замовника ВАТ "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат".

При цьому, у строки, визначені пунктом 2.3. договору, оплата виконаних позивачем робіт здійснена відповідачем у повному обсязі не була, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 35 032 грн. 00 коп. Вказане і є причиною спору.

Судом встановлено, що роботи, виконані за актом № 87 від 28.03.20147 здачі-приймання науково-технічної продукції по договору № 08496 від 13.11.2013, у повній мірі відповідають роботам, що визначені умовами договору, та за обсягом та вартістю узгоджується із проектно-кошторисною документацією.

Отже, позивач виконав роботи, а відповідач їх прийняв у спірний період на загальну суму 55 032 грн. 00 коп., що підтверджується наявним в матеріалах справи накладними та актом, які підписані та скріплені печатками сторін без будь-яких зауважень.

Враховуючи вказане, суд приходить до висновку, що позивачем дотримано вимоги договору в частині виконання його зобов'язань за договором.

Відповідно до статті 854 Цивільного кодексу України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково. Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором.

Як було зазначено вище, у пункті 2.3. договору сторони визначили, що розрахунок здійснюється замовником протягом 10 банківських днів після отримання грошових коштів від генерального замовника ВАТ "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат".

Так, відповідачем долучені до матеріалів справи договір № 4534/1165/50, укладений між Відкритим акціонерним товариством "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат" та Публічним акціонерним товариством "Науково-дослідний та проектний інститут по збагаченню та агломерації руд чорних металів "Механобрчормет", акт здачі-прийманя науково-технічної продукції від 28.03.2014 до договору, а також банківська виписка за 11.09.2014, з якої вбачається, що оплата Відкритим акціонерним товариством "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат" на користь відповідача в сумі 354 000 грн. 00 коп. була здійснена 11.09.2014.

З приводу визначених сторонами в пункті 2.3. договору порядку та строків розрахунку за виконану роботу, суд зазначає таке.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частин 1 та 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частини 1 та 2 статті 252 Цивільного кодексу України).

Умовами укладеного між сторонами договору не визначено строку виконання зобов'язання чи терміну, що визначався б календарною датою, до якої відповідач повинен був би розрахуватися або вказівкою на подію, яка має неминуче настати, оскільки така подія як отримання грошових коштів від генерального замовника - ВАТ "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат" не може розцінюватись як така, що має неминуче настати.

В той же час, матеріалами справи підтверджується, що Відкритим акціонерним товариством "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат" на користь відповідача в рахунок оплати виконаної ним за договором № 4534/1165/50 робіт була здійснена оплата в сумі 354 000 грн. 00 коп. (а.с.51-57).

В даному випадку суд виходить із того, що частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього кодексу сторониє вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Оскільки сторони, керуючись принципом свободи договору, визначили такий порядок оплати, крім того, з доданих до заперечень на позовну заяву доказів, а також зі змісту цих заперечень вбачається, що відповідач вважає граничним строком оплати саме 25.09.2014 (10 банківських днів після отримання грошових коштів від генерального замовника ВАТ "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат" - 11.09.2014), враховуючи наявні у справі докази, які підтверджують фактичне настання обумовленої у пункті 2.3. договору події, суд вважає, що граничним строком оплати виконаної позивачем роботи на суму 55 032 грн. 00 коп. є 25.09.2014 та приймає погоджені сторонами у пункті 2.3. договору умови її оплати.

Під час прийняття рішення по справі судом також враховано таке.

На підставі укладеного договору між сторонами виникли господарські відносини, що регулюються нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Так, статтею 1 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Відповідач є юридичною особою, а відповідно до статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Між тим, ані приписи Господарського кодексу України, ані норми Цивільного кодексу України не допускають привілейованого становища суб'єктів господарювання, що пов'язані із фінансуванням від третіх осіб.

Обов'язок відповідача сплатити суму боргу, додатково обґрунтовується тим, що відповідач, як юридична особа, самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями за договором, і така відповідальність не може ставитися у залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб.

При цьому, суд відзначає, що відповідно до статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

За статтею 617 Цивільного кодексу України відсутність у боржника необхідних коштів не вважається випадком, внаслідок якого боржник може бути звільнений від відповідальності. Тому відсутність коштів у відповідача не може бути підставою для звільнення його від відповідальності. Ці положення повністю кореспондуються з положеннями частини 2 статті 218 Господарського кодексу України, де зазначено, що непереборною силою, тобто надзвичайними і невідворотними обставинами не вважаються, зокрема, відсутність у боржника необхідних коштів.

Враховуючи вказане, з огляду на положення пункту 2.3. договору, строк оплати виконаних позивачем робіт на суму 55 032 грн. 00 коп. є таким, що настав 25.09.2014. При цьому, відповідач, в порушення умов договору та вимог чинного законодавства, виконані позивачем в спірний період роботи у повному обсязі не оплатив.

Так, вказані роботи були оплачені відповідачем лише частково - в сумі 20 000 грн. 00 коп., що підтверджується:

- банківською випискою від 13.02.2015 на суму 10 000 грн. 00 коп. (а.с.22);

- банківською випискою від 19.05.2015 на суму 10 000 грн. 00 коп. (а.с.23).

Станом на день розгляду справи, доказів оплати виконаних позивачем робіт у повному обсязі суду не надано.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також з наступного

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно з нормами статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статті 33 та статті 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів на підтвердження погашення заборгованості за виконані позивачем роботи на залишкову суму 35 032 грн. 00 коп. (55 032,00 - 20 000,00) відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу за спірний період, шляхом надання належних доказів, не спростував.

Враховуючи вищезазначене, факт наявності основної заборгованості за договором у відповідача перед позивачем в сумі 35 032 грн. 00 коп. належним чином доведений, документально підтверджений, а отже, позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 35 032 грн. 00 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати виконаних робіт у строки, визначені умовами договору, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були нараховані та заявлені до стягнення з відповідача інфляційні втрати за загальний період з 08.04.2014 по 10.03.2017 (фактично за період з квітня 2014 року по лютий 2017 року) у сумі 35 584 грн. 14 коп. та 3% річних за загальний період прострочення з 08.04.2014 по 10.03.2017 у сумі 3 657 грн. 88 коп.

За змістом частини 3 пункту 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помножений на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці) у якому (яких) мала місце інфляція.

Крім того, слід врахувати, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (пункти 3.1., 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013).

Так, господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем невірно було визначено періоди нарахування інфляційних втрат, що пов'язано з невірно визначеним позивачем граничним терміном оплати виконаної ним 28.03.2014 роботи. Вказані порушення мають наслідком визнання розрахунку інфляційних втрат, здійсненого позивачем та доданого до матеріалів справи (а.с.8), необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи в цілому.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат за вказаними періодами, судом було встановлено таке:

- в період прострочення з 26.09.2014 по 12.02.2015 заборгованість складала 55 032 грн. 00 коп., у вказаний період інфляційні втрати слід розраховувати за період з жовтня 2014 року по січень 2015 року, та у вказаний період вони складають 5 947 грн. 71 коп.;

- в період прострочення з 13.02.2015 по 18.05.2015 заборгованість складала 45 032 грн. 00 коп., у вказаний період інфляційні втрати слід розраховувати за період з лютого 2015 року по квітень 2015 року, та у вказаний період вони складають 14 863 грн. 50 коп.;

- в період прострочення з 19.05.2015 по 10.03.2017 заборгованість складала 35 032 грн. 00 коп., у вказаний період інфляційні втрати слід розраховувати за період з травня 2015 року по лютий 2017 року, та у вказаний період вони складають 6 973 грн. 75 коп., а всього 27 784 грн. 96 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню в сумі 27 784 грн. 96 коп.

Господарським судом здійснено також перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем також невірно було визначено періоди нарахування 3% річних, що пов'язано з невірно визначеним позивачем граничним терміном оплати виконаної ним 28.03.2014 роботи.

Отже, розрахунок 3% річних, здійснений позивачем та доданий до матеріалів справи (а.с.8), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періоду, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок 3% річних за вказаними періодами, судом було встановлено таке:

- в період прострочення з 26.09.2014 по 12.02.2015 заборгованість складала 55 032 грн. 00 коп., а 3% річних у вказаний період складають 633 грн. 25 коп.;

- в період прострочення з 13.02.2015 по 18.05.2015 заборгованість складала 45 032 грн. 00 коп., а 3% річних у вказаний період складають 351 грн. 62 коп.;

- в період прострочення з 19.05.2015 по 10.03.2017 заборгованість складала 35 032 грн. 00 коп., а 3% річних у вказаний період складають 1 903 грн. 25 коп., а всього 2 888 грн. 12 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню в сумі 2 888 грн. 12 коп.

Слід також зазначити, що за змістом частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду України від 06.06.2012 у справі № 6-49цс12, від 24.10.2011 у справі № 6-38цс11). Отже, проценти, передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України, не є штрафними санкціями (постанова Верховного Суду України від 17.10.2011 у справі 6-42цс11).

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судовий збір відповідно до приписів статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Науково-дослідний та проектний інститут по збагаченню та агломерації руд чорних металів "Механобрчормет" (50086, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вулиця Телевізійна, будинок 3; ідентифікаційний код 04689352) на користь Публічного акціонерного товариства "Проектний і проектно-конструкторський інститут "Металургавтоматика" (49005, м. Дніпро, вулиця Сімферопольська, будинок 21; ідентифікаційний код 01416760) 35 032 грн. 00 коп. основного боргу, 27 784 грн. 96 коп. - інфляційних втрат, 2 888 грн. 12 коп. - 3% річних, 1 415 грн. 41 коп. частину витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя ОСОБА_3