Ухвала суду № 66114224, 11.04.2017, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 530/1288/16-ц Номер провадження 22-ц/786/881/17Головуючий у 1-й інстанції Дем'янченко С. М. Доповідач ап. інст. Бондаревська С. М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2017 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області в складі:

головуючого судді: Бондаревської С.М.

суддів: Дряниці Ю.В., Кривчун Т.О.,

при секретарі: Радько О.М.

за участі адвокатів: Тимохіної Л.С., Кучерявої Т.В.

відповідача - ОСОБА_4

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5

на рішення Зіньківського районного суду Полтавської області від 15 лютого 2017 року

по справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4, ОСОБА_6, третя особа -Зіньківський районний відділ державної міграційної служби, про визнання осіб такими, що втратили право на користування житловим приміщенням (будинком) у зв'язку з відсутністю у ньому понад шість місяців без поважних причин.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, ?

В С Т А Н О В И Л А :

У вересні 2016 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_6, третя особа -Зіньківський районний відділ державної міграційної служби про визнання осіб такими, що втратили право на користування житловим приміщенням (будинком) у зв'язку з відсутністю у ньому понад шість місяців без поважних причин. В обгрунтування своїх позовних вимог вказував, що він є власником будинку по АДРЕСА_1, крім нього у даному будинку залишаються зареєстровані: ОСОБА_4 та ОСОБА_6

Мотивуючи тим, що з 2001 року по теперішній час відповідачі у будинку не проживають, їх речі відсутні, вони не несуть витрат на утримання будинку та його обслуговування і місце перебування ОСОБА_4 та ОСОБА_6 йому невідоме, позивач просив суд ухвалити рішення, яким визнати ОСОБА_4 та ОСОБА_6 на підставі ст. ст. 71, 72 ЖК України такими, що втратили право на користування житловим будинком по АДРЕСА_1 та зняти їх з реєстраційного обліку у Зіньківському районному відділі державної міграційної служби.

Ухвалою Зіньківського районного суду Полтавської області від 04 листопада 2016 року до участі у справі в якості третьої особи залучено Опішнянську селищну раду Зіньківського району Полтавської області.

Ухвалою цього ж суду від 05 грудня 2016 року до участі у справі в якості третьої особи залучено Службу у справах дітей Зіньківської районної державної адміністрації Полтавської області.

У грудні 2016 року позивач звернувся до суду з уточненою позовною заявою, в якій просив визнати ОСОБА_4 та ОСОБА_6 такими, що втратили право на користування житловим приміщенням (будинком) з підстав, визначених ст. 405 ЦК України та зняти відповідачів з реєстраційного обліку у Зіньківському районному відділі державної міграцій-ної служби.

Ухвалою Зіньківського районного суду Полтавської області від 29 грудня 2016 року зазначена уточнена позовна заява ОСОБА_5 прийнята судом до провадження.

Рішенням Зіньківського районного суду Полтавської області від 15 лютого 2017 року у задоволенні уточнених позовних вимог ОСОБА_5 відмовлено в повному обсязі.

Не погодившись з даним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_5 оскаржив його в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення районним судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив оскаржуване ним судове рішення - скасувати та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

На апеляційну скаргу ОСОБА_5 своє заперечення надав ОСОБА_4, в якому, спростовуючи доводи апелянта, просив апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Колегія суддів, перевіривши законність і оґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін. Згідно ч. 1 ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, підтверджується наявними у справі доказами, що позивач ОСОБА_5 є власником будинку, який розташований по АДРЕСА_1.

В даному будинку зареєстровані: ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_6, що підтверджується копією домової книги /а. с. 5-7/.

Із довідки Опішнянської селищної ради Зіньківського району Полтавської області від 13 вересня 2016 року № 2436 вбачається, що ОСОБА_5 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 та дійсно проживає сам. За даною адресою зареєстровані, але фактично з 2001 року не проживають ОСОБА_4 - син позивача та ОСОБА_6 - дочка /а. с. 8/.

З акту обстеження житлових умов ОСОБА_5 за адресою АДРЕСА_1 від 14 вересня 2016 року вбачається, що за даною адресою зареєстровані ОСОБА_4 та ОСОБА_6, але з 2001 року не проживають /а. с. 9/.

Судом також встановлено, що відповідач ОСОБА_6 має неповнолітню дитину - сина ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 /а. с. 54, 134/.

Також судом встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що позивач ОСОБА_5 є батьком відповідачів: ОСОБА_4 та ОСОБА_6

В 2001 році померла ОСОБА_9 - мати відповідачів та дружина позивача, яка була співвласником будинку по АДРЕСА_1, спадщину після її смерті прийняв ОСОБА_5

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано переконливих доказів на обґрунтування обставин, які б стали підставою для визнання відповідачів такими, що втратили право на користування житловим приміщенням (будинком) у зв'язку із відсутністю у ньому без поважних причин понад один рік.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Відповідно до частин 1, 3 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 ЦК України). Користування жилими приміщеннями в будинках (квартирах) приватного житлового фонду регулюється главою 6 розділу ІІІ ЖК України.

Статтею 156 ЖК України передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині 2 ст. 64 ЖК України, а саме: дружина наймача, їх діти та батьки. Відповідно до ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом. Підстави для визнання члена сім'ї власника таким, що втратив право користування житловим приміщенням, визначені ч. 2 ст. 405 ЦК України, а саме відсутність члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом. Відповідно до роз'яснень, наведених в п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» від 12 квітня 1985 року №2, у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням, необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім'ї тощо) суд може продовжити пропущений строк. Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, в зв'язку з чим указане питання вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин справи. Таким чином, під час вирішення питання про втрату членом сім'ї наймача права на користування жилим приміщенням з'ясуванню підлягають термін його відсутності та поважність причин такої відсутності.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, відповідач ОСОБА_4 проживає та працює у місті Полтаві, відповічач ОСОБА_6 проживає в смт. Опішня, в будинку, який винаймає. В зв'язку з тим, що відповідач ОСОБА_4 працює в м. Полтаві, він не має змоги постійно перебувати за адресою місця реєстрації, але приїжджає з сім'єю до АДРЕСА_1, що підтверджується актом депутата Опішнянської селищної ради Полтавської області Фараон В.М. від 31 жовтня 2016 року /а. с. 29/ та свідченнями свідків, які підтвердили у судовому засіданні, що відповідач ОСОБА_4 періодично приїжджає до батька, останній раз перебував у господарстві в серпні місяці 2016 року, допомагав по господарству, обрізав дерева.

Що стосується відсутності запису про реєстрацію неповнолітнього ОСОБА_8, в будинковій книзі, - в судовому засіданні встановлено, що позивач сам не надавав відповідачці ОСОБА_6 будинкову книгу, а також змінив всі замки в господарстві, та позбавляє дочку вільно користуватись житловим будинком.

Відповідно до частини 4 статті 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.

Ця норма є імперативною, тобто дитина, яка не досягла 10 років може бути зареєстрована лише з батьками, або з одним із батьків.

Неповнолітні діти реєструється за місцем проживання батьків, або одного з них незалежно від того, чи мають вони право власності на житло в якому вони зареєстровані. Більш того, згода власника житла та членів сім'ї, які разом проживають з власником, для реєстрації місця проживання неповнолітньої дитини не потрібна. Для реєстрації дитини у разі, якщо батьки зареєстровані за різними адресами, необхідно отримати лише згоду другого з батьків. За нормами ч. 3 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками. Згідно ч. 2 ст. 29 ЦК України право фізичної особи, яка досягла 14 (чотирнадцяти) років вільно обирати собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлені законом. Для реєстрація місця проживання 14-ти річної дитини згоди батьків вже не потрібно, дитина самостійно визначається де і з ким вона хоче проживати (з батьком чи матір'ю, якщо батьки мешкають окремо).

За правилами ч. 1 ст. 160 Сімейного кодексу України місце проживання дитини, яка не досягла 10 років визначається за згодою батьків. Згідно ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Виходячи зі встановлених обставин, з урахуванням цитованих вище норм закону, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що визнання ОСОБА_6 такою, що втратила право на користування житловим приміщенням (будинком) потягне за собою порушення права неповнолітнього ОСОБА_8, оскільки його мати особистого житла не має і ОСОБА_8 в подальшому не матиме змоги зареєструвати своє місце проживання, оскільки з батьком не проживає.

Окрім того, судом вірно зазначено, що відповідно до статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання» зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.

Таким чином, як випливає з указаної норми, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: 1) позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) визнання особи безвісно відсутньою; 4) оголошення фізичної особи померлою. З огляду на те, що вищевказаний Закон є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов'язані зі зняттям з реєстрації місця проживання, положення статті 7 цього Закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов'язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання. Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши разом з тим одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 30 червня 2015 року (справа № 21-1438а15) та згідно ч. 2 ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

З наведеного слідує, що зняття з реєстрації місця проживання проводиться відповідним органом реєстрації на підставі рішення суду про позбавлення права користування житловим приміщенням, виселення, що набрало законної сили, а не судом. Звідси вірним є висновок місцевого суду про те, що зняття з реєстрації місця проживання відповідачів не належить до компетенції суду.

Враховуючи, що позивачем не надано об'єктивних та переконливих доказів на підтвердження відсутності відповідачів за зазначеною адресою понад один рік без поважних причин, а саме посилання позивача у позовній заяві про не проживання відповідачів, відповідно вимог ст. 60 ЦПК України не є належними та достатніми доказами для визнання осіб ОСОБА_4 та ОСОБА_6 такими, що втратили право на користування жилим приміщенням, - районний суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_5, обґрунтовано відмовивши йому у задоволенні позову в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, як і не підтверджують належними доказами їх неправомірність.

Рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстави для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 - відхилити.

Рішення Зіньківського районного суду Полтавської області від 15 лютого 2017 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: /підпис/ Бондаревська С.М.

Судді: /підписи/ Дряниця Ю.В.

Кривчун Т.О.

З оригіналом згідно:

Суддя: Бондаревська С.М.