Ухвала суду № 66113271, 11.04.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"11" квітня 2017 р. м. Київ К/800/25862/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі суддів:

Калашнікової О.В.,

Кравцова О.В.,

Єрьоміна А.В.

розглянувши у порядку письмового провадження справу за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 серпня 2016 року у справі № 813/461/16 за позовом ОСОБА_4 до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області про визнання протиправною бездіяльність, скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -

в с т а н о в и л а :

У лютому 2016 року ОСОБА_4 звернувся в суд з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, в якому просив:

визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Львівській області (далі - ГУ Держгеокадастру) щодо ненадання йому дозволу на розроблення проекту землеустрою для виділення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної форми власності безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтованою площею 2,0 га на території Станильської сільської ради Дрогобицького району;

визнати протиправним, немотивованим та скасувати рішення ГУ Держгеокадастру від 17 грудня 2015 року № К-497/0-1073/25-15, викладене у формі листа-відповіді про розгляд клопотання;

зобов'язати ГУ Держгеокадастру повторно розглянути по суті заяву позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою для виділення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної форми власності безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтованою площею 2,0 га на території Станильської сільської ради Дрогобицького району та прийняти рішення відповідно до вимог ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України (далі - ЗК України).

В обгрунтування позовних вимог вказав, що він в порядку статті 118 Земельного кодексу України звернувся до відповідача з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,0 га. Проте, рішенням № К-497/0-1073/25-15 від 17.12.2015 року йому відмовлено у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,0 га. Вважає таку відмову протиправною, та такою, що суперечить вимогам чинного законодавства.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2016 року у справі № 813/461/16 позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення ГУ Держгеокадастру, оформлене листом від 17 грудня 2015 року № К-497/0-1073/25-15 про відмову ОСОБА_4 в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтованою площею 2,0 га на території Станильської сільської ради Дрогобицького району Львівської області (за межами населеного пункту) та зобов`язано відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_4 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою для відведення вказаної земельної ділянки. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 серпня 2016 року скасовано постанову Львівського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2016 року та прийнято нову про відмову у задоволенні позову.

Не погоджуючись з ухваленими по справі рішеннями, ОСОБА_4 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, матеріали касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права колегія суддів Вищого адміністративного суду України зазначає наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 14.09.2015 р. ОСОБА_4 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтованою площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства на території Станильської сільської ради Дрогобицького району для ведення особистого селянського господарства в порядку, встановленому ч. 6. ст.118 Земельного кодексу України.

17.12.2015 року Головне управління Держгеокадастру у Львівській області надало відповідь № К-497/0-1073/25-15, згідно якої позивачу відмовлено у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, оскільки запропонована земельна ділянка знаходиться на сільськогосподарських угіддях-пасовища, які передбачені для випасання худоби. Дана земельна ділянка відповідно до ст. 34 Земельного кодексу України може надаватися громадянам в оренду для випасання худоби.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що земельна ділянка, яку бажає отримати позивач, є вільною, відноситься до земель запасу та відповідно до схеми розміщення земельної ділянки, що надається у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2 га, вона відповідає місцю розташування, а тому рішення відповідача про відмову у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою є необґрунтованим та таким, що суперечить нормам земельного законодавства.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд апеляційної інстанції виходив з того, що спірна земельна ділянка відповідно до ст. 34 ЗК України може надаватися громадянам в оренду для випасання худоби, а тому відсутні підстави для надання даної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України з цього приводу звертає увагу на наступне.

Відповідно до ч.1 ст.116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Згідно п.б ч.1 ст.121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства в розмірі - не більше 2,0 гектара.

Згідно ст.19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії:

а) землі сільськогосподарського призначення;

б) землі житлової та громадської забудови;

в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

г) землі оздоровчого призначення;

ґ) землі рекреаційного призначення;

д) землі історико-культурного призначення;

е) землі лісогосподарського призначення;

є) землі водного фонду;

ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Відповідно до ст. 22 Земельного кодексу України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, зокрема, громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Відповідно до п.7 ст. 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Відповідно до п. 6 ст.118 ЗКУ у разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Крім того, пунктом 7 даної статті визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні такого дозволу. Зокрема, підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Судами встановлено, що земельна ділянка площею 2,0 га на території Станильської сільської ради Дрогобицького району (за межами населеного пункту), яку бажає отримати позивач, є вільною та відноситься до земель запасу сільської ради.

Відповідно до схеми розміщення земельної ділянки, що надається ОСОБА_4 у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2 га на території Станильської сільської ради Дрогобицького району Львівської області (за межами населеного пункту), дана ділянка відповідає місцю розташування.

Аргументуючи відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції послався на норми ст.34 ЗК України, відповідно до яких громадяни можуть орендувати земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування можуть створювати на землях, що перебувають у власності держави чи територіальної громади, громадські сіножаті і пасовища.

Таким чином, на думку суду апеляційної інстанції, спірна земельна ділянка, може бути виділена виключно в оренду для сінокосіння і випасання худоби, а не у власність для ведення особистого селянського господарства.

Проте, колегія суддів зазначає, що норми даної статті передбачають лише можливість передачі конкретної земельної ділянки в оренду для сінокосіння і випасання худоби та право особи на отримання в оренду такої ділянки і не можуть звужувати та у будь-який інший спосіб впливати на права інших осіб, які бажають отримати земельну ділянку у власність чи оренду для інших цілей, передбачених законодавством.

Відповідно, судом апеляційної інстанції помилково застосовано в якості імперативу норму ст.34 ЗК України щодо вирішення вищезазначених спірних правовідносин.

Частиною 3 ст.2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як встановлено судами, відповідно до доручення від 08.10.2014 р. 37732/0/1-14 Віце-прем`єр-міністра України, рішення колегії Держземагенства України № 2/1 від 14.10.2014 р. та доручення голови Львівської облдержадміністрації №13/0/6-15 від 14.02.2015 р., згідно яких Головне управління Держгеокадастру у Львівській області при прийнятті рішень щодо розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності враховує обов'язковість погодження надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з органами місцевого самоврядування.

Листом від 17 грудня 2015 року Головне управління Держгеокадастру у Львівській області повідомило позивача про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою.

Натомість, як встановлено судом апеляційної інстанції, відповідач у порушення вищезазначеного доручення від 08.10.2014 р. №37732/0/1-14 лише 20 травня 2016 року (тобто, після винесення оскаржуваного рішення про відмову у наданні дозволу) направив до Станильської сільської ради Дрогобицького району Львівської області звернення щодо погодження надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо спірної земельної ділянки.

Дана обставина вказує на необґрунтованість оскаржуваного рішення, оскільки відповідачем не враховано всіх обставин, які мають істотне значення для прийняття такого рішення.

Зважаючи на вищезазначене, та враховуючи те, що судами встановлено, що спірна земельна ділянка є вільною та відповідає місцю розташування колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав, передбачених пунктом 7 ст.118 ЗК України для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки .

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову.

За правилами ст. 226 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Враховуючи вищевказане, колегія суддів приходить до висновку про необхідність скасувати рішення суду апеляційної інстанції, залишивши в силі рішення суду першої інстанції як таке, що скасоване помилково.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 226, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України ,-

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 - задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 серпня 2016 року - скасувати.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2016 року - залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили через 5 днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав передбачених ст.ст.237-239 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: