Рішення № 66112038, 18.04.2017, Соснівський районний суд м. Черкас

Рішення

Іменем України

Справа № 712/4869/16-ц

Провадження №2/712/93/17

18 квітня 2017 року Соснівський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого судді Марцішевської О.М.

при секретарі Вдовенко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсними додаткових договорів до договору позики,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулась з позовом до відповідачів, посилаючись на те, що на підставі договору позики від 23 січня 2013р. надала ОСОБА_2 у борг 65000 доларів США зі сплатою процентів у розмірі 4% в місяць (48% річних) на строк до 23.04.2013р., про що відповідачка надала письмову розписку. Отримання позики відбулось зі згоди чоловіка останньої ОСОБА_3 та отримані у борг кошти були використані в інтересах їх сімї для придбання відповідачем земельної ділянки для будівництва. В подальшому між сторонами були укладені додаткові договори № 1 від 26 березня 2013 року, № 2 від 23 серпня 2013 року, № 3 від 21 листопада 2013 року до договору позики від 23 січня 2013 року, укладення яких здійснювалось за ініціативою позичальника з метою зміни дати остаточного повернення позики - 23.05.2014р. Після спливу остаточного строку повернення позики до даного часу відповідачами борг не повернутий, чим порушені права та законні інтереси позикодавця. Просила стягнути з відповідача заборгованість за договором позики в сумі 4216212 грн.

Відповідачка звернулась до суду з зустрічним позовом до позивачки, посилаючись на те, що не підписувала додаткові угоди до договору позики від 23.01.2013р. та з приводу підроблення її підписів звернулась до правоохоронних органів. Просила визнати недійсними додаткові договори № 1 від 26 березня 2013 року, № 2 від 23 серпня 2013 року, № 3 від 21 листопада 2013 року до договору позики від 23 січня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2.

В судовому засіданні представник позивачки ОСОБА_4 позов підтримав, зустрічний не визнав, вказував, що відповідачка ОСОБА_2 з наближенням строку повернення позики тричі зверталась до ОСОБА_1 з проханням надати відстрочку, після чого надсилала проекти додаткових договорів, які були підписані ОСОБА_2 Проте, вказані додаткові договори жодним чином не впливають на суть та обставини спору про стягнення суми боргу і процентів за договором позики від 23.01.2013р., оскільки вони змінюють лише строк повернення відповідачкою суми позики, яку вона зобов"язалась повернути до 23.04.2016р., отже трирічний строк позовної давності для захисту порушених прав ОСОБА_1 спливав 23.04.2016р., позов позивачкою було подано 21.04.2016р., тобто в межах трирічного строку давності. Зазначав, що 24.02.2015р. між позивачкою та ГО «Самооборона в Київській області» був укладений договір відступлення права вимоги від 24.02.2015р. за договором позиви від 23.01.2013р. Вказаний правочин визнаний недійсним заочним рішенням Києво-Святошинського суду Київської області від 30.12.2015р., а тому не може мати правових наслідків. Просив суд задоволити позов у повному обсязі та відмовити у задоволенні зустрічного позову.

Відповідачі в судове засідання не зявились, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, згідно заперечення в матеріалах справи вказували, що Додаткові договори ОСОБА_2 бачить вперше та жоден з підписів не є її підписом, про вказані Додаткові договори дізнались під час ознайомлення з матеріалами справи. Також заперечували, що договір позики укладався в інтересах сім"ї, тому ОСОБА_3 не може бути солідарним боржником, що пролонгації договору ОСОБА_2 не здійснювала і додаткових угод не укладала, а отримані в борг від позивача кошти вона повернула новому кредитору ГО «Самооборона в Київській області», якому ОСОБА_1 переуступила борг за договором про відступлення права вимоги від 24.02.2015р. Факт виконання зобов"язань новому кредитору підтверджується додатковим договором №4 від 11.06.2015р.

Заслухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Відповідно до ст.1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона передає у власність другій стороні грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов"язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно з ч.2 ст.1047 Цивільного кодексу України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти в такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, встановленими договором (ч. 1 ст. 1049 ЦК України). Якщо інше не встановлено договором або законом (наприклад, якщо договір позики відповідає ознакам безпроцентного договору), позикодавець має право на одержання ще і процентів від суми позики. У разі коли договором не встановлено їх розмір, розмір процентів визначається на рівні облікової ставки Національного банку України (ст. 1048 ЦК України).

Судом встановлено, що 23 січня 2013р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений Договір позики, відповідно до якого позивачка надала відповідачці грошові кошти в розмірі 65000 доларів США на умовах строковості, зворотності, платності, на строк до 23.04.2013р., а Позичальник зобовязався повернути позику та сплатити проценти за користування позикою в розмірі 4% від суми позики за кожний місяць користування коштами.

23 січня 2013р. позивачка на виконання умов договору передала відповідачці ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 65000 дол. США, що підтверджується розпискою ОСОБА_2 від 23.01.2013р. та відповідачами не оспорювалось.

Відповідно до розпискизгоди від 23.01.2013р. ОСОБА_3 вказав, що не заперечує проти отримання позики його дружиною ОСОБА_2

Згідно з інформаційною довідкою Державного реєстру прав на нерухоме майно від 13.04.2016 р. за відповідачем ОСОБА_3 зареєстровано право власності на земельну ділянку № 24 по вул. Ватутіна в м. Черкаси площею 0, 0321 га. із цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, кадастровий номер № 7110136700:06:006:0079 на підставі договору купівлі-продажу від 02.04.2013р.; земельну ділянку № 24 по вул. Ватутіна в м. Черкаси площею 0, 0179 га. із цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, кадастровий номер № 7110136700:06:006:0078 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЧМ №047236 від 23.10.2012р. та договору купівлі-продажу земельної ділянки від 20.11.2012р.

26.03.2013р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено Додатковий договір №1 до Договору позики від 23.01.2013р., в якому сторони змінили пункт 3 договору позики та визначили, що строк надання позики позичальнику становить 7 місяців з моменту фактичної передачі грошових коштів, указаних в п.2.1, що підтверджується відповідною розпискою. Остаточною датою повернення позики є 23.08.2013р.

22.08.2013р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено Додатковий договір №2 до Договору позики від 23.01.2013р., в якому сторони змінили пункт 3 договору позики та визначили, що строк надання позики позичальнику становить 10 місяців з моменту фактичної передачі грошових коштів, указаних в п.2.1, що підтверджується відповідною розпискою. Остаточною датою повернення позики є 23.11.2013р.

21.11.2013р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено Додатковий договір №3 до Договору позики від 23.01.2013р., в якому сторони змінили пункт 3 договору позики та визначили, що строк надання позики позичальнику становить 16 місяців з моменту фактичної передачі грошових коштів, указаних в п.2.1, що підтверджується відповідною розпискою. Остаточною датою повернення позики є 23.05.2014р.

Згідно з поясненнями представника позивача, після закінчення строку повернення позики позичальник суму боргу та проценти позивачці не сплатили, крім сплачених згідно п.4.3 23.01.2013р. в порядку передоплати.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку боргу сума заборгованості за договором позики складає 65000 доларів США, що еквівалентно 1673000 грн., проценти за період з 24.01.2013р. по 24.03.2016р. в сумі 98000 доларів США, що еквівалентно 2543112 грн., всього 4216212 грн.

Положення ч. 2 ст. 524ЦК передбачають, що сторониможуть визначити грошовий еквівалент зобовязання в іноземній валюті. Якщо у зобовязанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (ч. 2 ст. 533ЦКУ). Відповідно дост.202 ЦК України правочином є діяособи, спрямованананабуття, зміну абоприпинення цивільних правтаобов*язків.

Зокрема,згідно зч. 1 ст. 215 ЦК України, недодержаннявмомент вчиненняправочинустороноювимог,які встановлені частинами першою - третьою,п'ятою ташостоюстатті203 ЦКУкраїни є підставою недійсності правочину. Якщо недійсністьправочину прямо невстановлена законом, алеоднаізсторінзаперечуєйого дійсність напідставахвстановлених законом, такийправочинможебути визнанийсудомнедійсним (оспорюванийправочин).

Відповіднодо ч. 3ст. 203 ЦК Україниволевиявленняучасникаправочину має бутивільнимівідповідатийоговнутрішнійволі.

Відповідачка ОСОБА_2 посилалась на те, що не підписувала додаткові угоди до договору позики. Згідно з пояснень представника позивачки, вказані договори були останній надіслані з підписами від імені відповідачки, разом з тим документальні підтвердження надіслання в такий спосіб договорів суду не надані.

Згідно заперечення на зустрічний позов від 20.12.2016р. (а.с. 144) позивачка не заперечувала проти визнання недійсними додаткових договорів до договору позики та вказала, що оскільки не була особисто присутня під час підписання додаткових договорів, то не може і не наполягає на оригінальності підписів ОСОБА_2

Відповідно до ст.61 ЦПК України відповідачка звільняється від доказування обставин, визнаних позивачем. Таким чином, поясненнями відповідачки, які не спростовані позивачем, доведено, що позичальник непідписувала оспорюваних додаткових договорів до договору позики, отже волевиявленнявідповідачки наукладення спірних договорівдійсно небуло, тому підлягають до задоволення зустрічні позовні вимоги про визнання вказаних правочинів недійсними відповідно до ч. 3ст. 203 ЦК України.

Відповідно до змісту ч. 1 ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 65 СК України, договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

У відповідності з вимогами ст. 541 ЦК України солідарний обов'язок виникає у випадках встановлених договором або законом.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 59 ЦПК Україниппередбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За правилами ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Оцінивши зібрані у справі докази, суд приходить до висновку про те, що кошти в борг отримані відповідачкою ОСОБА_2, тому цивільно-правова відповідальність наступає саме для неї, відповідач не є стороною в договорі позики як позичальник. Розписка відповідача про згоду на отримання дружиною позики не містить твердження, що даний договір позики укладається в інтересах сім'ї. Також у договорі позики та розписці про отримання грошей не зазначено, на які цілі бралася позика.

Обєктивних доказів про те, що відповідачем була придбана земельна ділянка саме за позичені відповідачкою кошти у позивачки, суду не надано.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про відсутність підстав для солідарного стягнення з відповідачів заборгованості, оскільки встановлені по справі обставини з достовірністю не свідчать про отримання та використання відповідачкою коштів за договором позики в інтересах сім'ї з відповідачем.

Судом встановлено, що сторони договору позики встановили строк повернення позики 23.04.2013р. (п.3.2), строк дії договору до моменту виконання сторонами в повному обсязі взятих на себе зобовязань (8.1), а також строки виконання зобовязань зі щомісячною сплатою відсотків у строк до 23 числа кожного місяця за попередній період (п.4.2).

Отже, поряд з установленням строку повернення позики сторони встановили й строки виконання позичальником окремих зобовязань (внесення щомісячних платежів по сплаті процентів), що входять до змісту зобовязання, яке виникло на основі договору.

Строк виконання кожного щомісячного зобовязання, згідно із ч.3 ст.254 ЦК, спливає у відповідне число останнього місяця строку. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою повязаний його початок (ст.253 ЦК).

Відповідно до ст.256 ЦК позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч.4 ст.267 ЦК).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у 3 роки (ст.257 ЦК). За загальним правилом, перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК). Так, за зобовязаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч.5 ст.261 ЦК).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у стст.252255 ЦК. При цьому початок перебігу позовної давності повязується не стільки зі строком дії (припиненням дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст.261 ЦК).

За змістом цієї норми, початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

У разі неналежного виконання позичальником зобовязань за договором позовна давність за вимогами кредитора про сплату процентів, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу. На це звернув увагу Верховний Суд України у своїй постанові від 19.03.2014 №6-20цс14.

За таких обставин, позов підлягає до задоволення в частині стягнення відповідачки заборгованості за договором позики в сумі 65000 доларів США, що еквівалентно 1673000 грн. неповернутої позики, оскільки строк повернення боргу настав 23.04.2013р. та позивач в межах трирічного строку позовної давності звернувся до суду з позовом про стягнення вказаної суми. Відсотки підлягають до стягнення в межах трирічного строку позовної давності, що передує зверненню позивача з даним позовом згідно відмітки поштового відділення 21.04.2016р. за період з 21.04.2013р. по 24.03.2016р. (в межах позовних вимог): 65000 * 4%/100%*35 міс*25,74 = 2476288 грн., всього 4 149 288 грн.

Доводи відповідачки про те, що на підставі укладеного між позивачкою та ГО «Самооборона в Київській області» договору про відступлення права вимоги від 24.02.2015 року право вимоги перейшло до нового кредитора та позичальником виконаний перед новим кредитором обовязок за договором позики згідно з додатковим договором від 11.06.2015р., суд вважає такими, що не обгрунтовуют заперечення проти позову, оскільки факт перерахування коштів позики від позичальника на рахунок зазначеної громадської організації документально не підтверджений та заперечувався представником позивача в судовому засіданні. Відповідні платіжні документи про зарахування коштів на рахунок вказаної юридичної особи в матеріалах справи відстуні.

Крім того, заочним рішенням Києво-Святошинського суду Киїівської області від 30.12.2015р. договір відступлення права вимоги від 24.02.2015 року визнаний недійсним. Згідно з ч. 1 ст. 216 ЦК недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Це означає, що його вчинення не є підставою набуття тих прав та обов'язків, на що спрямовано правочин, зокрема, особа не стає власником майна, переданого їй за правочином, визнаним недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України сторона на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Відповідно до наданої позивачем квитанції розмір витрат по сплаті судового збору складає 6890 грн., що підлягає стягненню з відповідачки пропорційно до задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 530, 625, 1046, 1047 ЦК України, ст.ст 209, 212, 214-215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 задоволити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 23 січня 2013 року в сумі 4 149 288 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по оплаті судового збору в сумі 6890 грн.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволити.

Визнати недійсними додаткові договори № 1 від 26 березня 2013 року, № 2 від 23 серпня 2013 року, № 3 від 21 листопада 2013 року до договору позики від 23 січня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати по оплаті судового збору в сумі 551,20 грн.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Черкаської області протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

ГОЛОВУЮЧИЙ: