Ухвала суду № 66110480, 22.03.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

"22" березня 2017 р. м. Київ К/800/16886/14

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого: Штульман І.В. (доповідач),

суддів: Олексієнка М.М.,

Рецебуринського Ю.Й., -

розглянувши в касаційній інстанції в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_2 до Донецького юридичного інституту Міністерства внутрішніх справ України про зобов'язання виплатити кошти, за касаційною скаргою ОСОБА_3, - представника ОСОБА_2, на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 3 лютого 2014 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 5 березня 2014 року, -

в с т а н о в и в :

У листопаді 2013 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до Донецького юридичного інституту Міністерства внутрішніх справ України про зобов'язання виплатити кошти.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 3 лютого 2014 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 5 березня 2014 року, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі представник позивача, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить Вищий адміністративний суд України скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 3 лютого 2014 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 5 березня 2014 року і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Донецьким юридичним інститутом Міністерства внутрішніх справ України подано письмове заперечення на зазначену касаційну скаргу, відповідач просить таку залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Суди попередніх інстанцій встановили, що Донецький юридичний інститут Міністерства внутрішніх справ України є юридичною особою та підпорядковується Міністерству внутрішніх справ України.

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, проходив службу в Донецькому юридичному інституті Міністерства внутрішніх справ України з 10 лютого 2004 року по 7 вересня 2006 року.

Згідно наказу ректора Донецького інституту внутрішніх справ Міністерства внутрішніх справ України від 23 лютого 2004 року № 32 о/с лейтенанта міліції ОСОБА_2, прибулого по переведенню з Управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, призначено командиром навчального взводу факультету № 3 (слідчо-криміналістичного) і встановлено йому посадовий оклад - 110 гривень та надбавку за особливі умови служби в розмірі 10% з 10 лютого 2004 року.

17 серпня 2006 року позивач подав на ім'я начальника Донецького юридичного інституту рапорт про його звільнення за власним бажанням.

Наказом відповідача від 7 вересня 2006 року № 127 о/с ОСОБА_2 з 7 вересня 2006 року звільнено з органів Міністерства внутрішніх справ в запас за підпунктом «ж» пункту 64 (за власним бажанням) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення № 114). Вислуга на 1 вересня 2006 року в календарному обчисленні становить - 15 років 7 місяців 23 дні, у пільговому обчисленні - 17 років 10 місяців 25 днів.

У листопаді 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, у якому, після зменшення у січні 2014 року позовних вимог, просив зобов'язати Донецький юридичний інститут Міністерства внутрішніх справ України сплатити йому матеріальну допомогу у розмірі 5568,95 гривень та одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 2193,75 гривень, а також відшкодувати кошти за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 50310 гривень.

Вирішуючи спір суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про відсутність правових підстав для його задоволення.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 суди попередніх інстанцій не врахували та не з'ясували усіх обставин справи, що мають значення для правильного її вирішення.

Так, правовідносини з приводу проходження служби в органах внутрішніх справ на час виникнення спірних правовідносин регулювалися Законом України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року № 565-ХІІ (далі - Закон № 565-ХІІ), Положенням № 114, наказами та розпорядженнями Міністерства внутрішніх справ України.

Згідно підпункту «ж» пункту 64 Положення № 114, за яким було звільнено позивача, особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків.

Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 9 квітня 1992 року № 2262-XII (у редакції, чинній на день звільнення позивача) особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби і військової служби за контрактом та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, при звільненні зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, виплачується одноразова грошова допомога у розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Згідно абзацу другого пункту 10 постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей» від 17 липня 1992 року № 393 (у редакції, чинній на день звільнення позивача) військовослужбовцям, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, звільненим з військової служби або з органів внутрішніх справ через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, виплачується грошова допомога у розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не може погодитися з висновком судів першої та апеляційної інстанцій, що так як ОСОБА_2 при звільненні за власним бажанням не вказав поважних причин, які б давали Донецькому юридичному інституту Міністерства внутрішніх справ України підстави для виплати йому грошової допомоги у розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, то позовні вимоги щодо зобов'язання відповідача сплатити позивачеві одноразову грошову допомогу при звільненні є необґрунтованими, оскільки згідно підпункту «ж» пункту 64 Положення № 114, за яким звільнено позивача, відповідні особи звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за власним бажанням за умови наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків. Суди попередніх інстанцій відмовляючи в цій частині позовних вимог саме із зазначених підстав не врахували та не з'ясували усіх обставин, що мають значення для правильного вирішення вказаної частини позовних вимог.

Також суд касаційної інстанції вважає помилковим висновок судів про те, що положення статей 116, 117 Кодексу законів про працю України, на які посилається ОСОБА_2 як на підставу стягнення з відповідача на його користь відшкодування за затримку виплати йому розрахунку при звільненні, не підлягають застосуванню до правовідносин щодо проходження служби в органах внутрішніх справ.

Відповідно до частини 1 статті 3 Кодексу законів про працю України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

При тлумаченні положень зазначеної норми та статті 18 Закону № 565-ХІІ Верховний Суд України у постанові від 17 липня 2015 року (справа № 21-8а15) вказав на те, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Як уже зазначалося вище, правовідносини з приводу проходження служби в органах внутрішніх справ на час виникнення спірних правовідносин регулювалися Законом № 565-ХІІ, Положенням № 114, наказами та розпорядженнями Міністерства внутрішніх справ України, якими не врегульовано питання щодо порядку грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні. В той же час такий порядок встановлений Кодексом законів про працю України.

Статтею 116 вказаного Кодексу визначено строки розрахунку при звільненні.

За приписами частини 1 статті 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальну законі.

Щодо позовної вимоги ОСОБА_2 про зобов'язання Донецький юридичний інститут Міністерства внутрішніх справ України сплатити йому згідно пункту 2 Указу Президента України «Про умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників органів внутрішніх справ» від 4 жовтня 1996 року № 926 матеріальну допомогу, то суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про безпідставність таких вимог за період з 1996 року по 2004 рік, оскільки ОСОБА_2 проходив службу у відповідача з 10 лютого 2004 року, встановивши при цьому, що у червні 2004 року позивачеві була виплачена матеріальна допомога у розмірі 281,05 гривень, однак суди, досліджуючи питання наявності коштів у відповідача для виплати такої допомоги у 2005 році, не встановили чи позивач взагалі звертався за отриманням цієї допомоги.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За приписами частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

З урахуванням наведеного колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, всебічно, повно й об'єктивно з'ясувати обставини цієї справи та вирішити її згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

у х в а л и в :

Касаційну скаргу ОСОБА_3, - представника ОСОБА_2, - задовольнити частково.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 3 лютого 2014 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 5 березня 2014 року - скасувати, а справу за позовом ОСОБА_2 до Донецького юридичного інституту Міністерства внутрішніх справ України про зобов'язання виплатити кошти - направити до суду першої інстанції на новий розгляд.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і оскарженню не підлягає.

Головуючий: Штульман І.В.

Судді: Олексієнко М.М.

Рецебуринський Ю.Й.