Ухвала суду № 66109745, 06.03.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 березня 2017 року м. Київ К/800/23945/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:ГоловуючогоНечитайла О.М.СуддівОлендера І.Я. Приходько І.В.розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Криворізької північної міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області ДПС

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 березня 2012 року

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2013 року

у справі №2а/0470/2857/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Промколіяцентр»

до Північної міжрайонної державної податкової інспекції м. Кривого Рогу

про визнання дій неправомірними та скасування податкових повідомлень - рішень,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Промколіяцентр» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Північної міжрайонної державної податкової інспекції м.Кривого Рогу (далі - відповідач) про визнання дій неправомірними та скасування податкових повідомлень - рішень.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 29 березня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2013 року, задовольнив адміністративний позов. Визнав неправомірними дії відповідача щодо проведення документальної позапланової виїзної перевірки позивача за період з 01 березня 2008 року по 31 грудня 2011 року та прийняття за її результатами податкових повідомлень-рішень від 13 лютого 2012 року. Визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 13 лютого 2012 року №0000222301 та №0000232301. Стягнув з Державного бюджету України на користь позивача суму сплаченого судового збору у розмірі 2 178,82 грн.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

Уповноважені особи контролюючого органу на підставі підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.1. пункту 78.1 статті 78, статей 81, 82, 86 Податкового кодексу України та наказу Північної МДПІ у м. Кривому Розі від 18 січня 2012 року №98 провели документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення взаємовідносин з ТОВ «Теплосервіс Плюс», ТОВ «Компанія «Люксопт», ТОВ «НВП «Діонея», за період з 01 березня 2008 року по 31 грудня 2011 року, про що склали акт від 31 січня 2012 року №6/231/32410808, яким встановили порушення позивачем вимог підпунктів 4.1.1, 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, підпункту 5.2.1, пункту 5.2, підпунктів 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у результаті чого позивачем занижено податок на прибуток у розмірі 1 866 983,00 грн.; пункту 1.4, підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, пункту 4.1 статті 4, підпунктів 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2 статті 7, підпунктів 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», у результаті чого завищено податок на додану вартість у розмірі 50 055,00 грн.

За результатами перевірки контролюючий орган прийняв податкові повідомлення-рішення від 13 лютого 2012 року №000222301, яким позивачу збільшив суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 1 925 313,75 грн., з яких основний платіж - 1 540 251,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 385 062,75 грн. та №0000232301, яким збільшив суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 43 685,00 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Фактичною підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень слугував висновок податкового органу про безпідставне включення позивачем до складу валових витрат та податкового кредиту вартості товарів (робіт, послуг), отриманих від ТОВ «Теплосервіс Плюс», ТОВ «Компанія «Люксопт», ТОВ «НВП «Діонея», за правочинами, виконання яких не спричиняє настання правових наслідків. Крім того, відповідач посилається на те, що підставою для призначення спірної перевірки слугувала податкова інформація отримана відповідачем щодо виявлення фактів, які свідчать про можливі порушення позивачем податкового законодавства.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з відсутності порушень у діях позивача вимог податкового законодавства при формуванні складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість по господарським операціям з придбання товарів (робіт, послуг) у ТОВ «Теплосервіс Плюс», ТОВ «Компанія «Люксопт», ТОВ «НВП «Діонея» та з відсутності правових підстав для призначення контролюючим органом перевірки позивача.

Як вбачається з матеріалів справи, у перевіряємий період позивач мав господарські відносини з ТОВ «Теплосервіс Плюс», ТОВ «Компанія «Люксопт», ТОВ «НВП «Діонея» на підставі договорів купівлі-продажу.

Фактичне виконання господарських відносин позивача з вказаними контрагентами підтверджується наявними у матеріалах справи копіями актів взаємних розрахунків, товарно-транспортних накладних, податкових накладних, реєстрів отриманих та виданих податкових накладних, актів виконаних робіт, довіреностей на отримання ТМЦ, банківських виписок.

Судами попередніх інстанцій встановлено подальшу реалізацію придбаних позивачем товарно-матеріальних цінностей ЗАТ «Запорізький залізорудний комбінат».

Так, відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 вказаного Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно з нормою абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі не дозволяється (пункт 5.10 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Частиною 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Статтею 1 цього ж Закону визначено, що первинний документ як документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, виходячи з вказаних норм податкового законодавства, до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами.

З матеріалів справи вбачається, що позивач сформував валові витрати на підставі належним чином оформлених первинних бухгалтерських документів, отриманих від вказаних контрагентів, та у зв'язку з оплатою вартості придбаних товарів (робіт, послуг), що відповідає наведеним вимогам законодавства.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

За змістом положень підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 вказаної статті не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпункту 7.2.6 цього пункту).

Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємствами-контрагентами, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарських операцій.

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків, або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Судами попередніх інстанцій обґрунтовано встановлено, що позивачем податковий кредит сформований у відповідності з зазначеними положеннями Закону України «Про податок на додану вартість», що підтверджено відповідними податковими накладними.

Натомість, відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість включення позивачем до складу податкового кредиту спірної суми податку по господарським операціям із зазначеними контрагентами.

Разом з тим, доводи податкового органу щодо відсутності між позивачем та контрагентами реальності здійснення господарських операцій ґрунтуються на підставі висновків вироку Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 26 травня 2011 року у справі №0417/1-208/2011, які не є доказом безтоварності господарських операцій, оскільки не свідчить про вчинення неправомірних дій саме на укладання договорів з позивачем. Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що у перевіряємий період директором ТОВ «Люксопт» та директором ТОВ «НВП «Діонея» були особи, які до кримінальної відповідальності не притягалися.

Колегія суддів звертає увагу на те, що лише встановлення у ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування ним витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість.

У даному випадку, у матеріалах справи наявні первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та вказаними контрагентами, які складені за результатами проведених операцій з дотриманням вимог законодавства і містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій, які узгоджуються між собою. Фактичні обставини об'єктивно засвідчують правомірність віднесення відповідних сум до складу валових витрат та податкового кредиту відповідно до первинних бухгалтерських документів та податкових накладних, які виписані на виконання умов вказаних договірних відносин.

Також, колегія суддів зазначає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за порушення контрагентом правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни. У разі якщо контрагентом були допущені порушення норм податкового чи норм іншого законодавства то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Висновки податкового органу, які стали підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, ґрунтуються на підставі лише тих даних, які містяться в інформаційних базах відповідача, без врахування первинних документів, що підтверджують фактичне здійснення операцій позивача із зазначеними контрагентами.

Зважаючи на встановлення судами першої та апеляційної інстанцій факту документального підтвердження валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість за результатом здійснення господарської діяльності з вказаними контрагентами за спірний період, а також використання придбаного товару (робіт, послуг) підприємством у власній господарській діяльності, податковим органом безпідставно донараховано податкові зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість.

Крім того, суди обґрунтовано зазначили про недотримання контролюючим органом умов та порядку призначення перевірки.

Загальний порядок проведення документальних позапланових перевірок визначається статтею 78 Податкового кодексу України.

Підпунктом 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 вказаного Кодексу, встановлено, що документальна позапланова перевірка здійснюється за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначаються можливі порушення цим платником податків податкового, валютного та іншого законодавства протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Виходячи з аналізу приписів статті 78 Податкового кодексу України, вбачається, що рішення про проведення документальної позапланової перевірки діяльності платника податків може бути прийнято податковим органом за одночасної наявності таких обставин як: 1) отримання платником податків письмового запиту податкового органу з приводу надання письмових пояснень та документів в підтвердження таких письмових пояснень; 2) сплив 10 робочих днів з дня отримання платником податків запиту податкового органу; 3) ненадання платником податків до податкового органу письмових пояснень та документальних підтверджень по суті отриманого запиту.

Як вбачається з матеріалів справи, на адресу позивача контролюючий орган листом від 13 січня 2012 року №707/10/231 надіслав запит щодо надання інформації та документального підтвердження фінансово-господарських відносин позивача з ТОВ «Теплосервіс Плюс», ТОВ «Компанія «Люксопт», ТОВ «НВП «Діонея», за період з 05 жовтня 2007 року по 31 грудня 2010 року.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в порушення підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України перевірка призначена без врахування десятиденного строку на надання відповіді та інформації за письмовими запитами, а саме наказом від 18 січня 2012 року №98.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, запитувана контролюючим органом інформація про взаємовідносин позивача з контрагентами стосувалась періоду з 01 жовтня 2008 року по 31 грудня 2010 року, тоді як перевірка проведена за період з 01 березня 2008 року по 21 грудня 2011 року.

Отже, недотримання контролюючим органом умов та порядку прийняття рішення щодо проведення перевірки є підставою для визнання її незаконною.

Згідно частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

За встановлених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та скасування спірних податкових повідомлень-рішень.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Криворізької північної міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області ДПС залишити без задоволення.

2. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 березня 2012 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2013 року у справі №2а/0470/2857/12 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Олендер І.Я. Приходько І.В.