Ухвала суду № 66109513, 06.03.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"06" березня 2017 р. м. Київ К/800/22366/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:ГоловуючогоНечитайла О.М.СуддівОлендера І.Я. Приходько І.В.розглянувши у порядку письмового провадженнякасаційні скарги Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, Управління Державної казначейської служби України у Шевченківському районі м. Києва та Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2014 року

у справі №826/18210/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФИКС»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, Управління Державної казначейської служби України у Шевченківському районі м. Києва

та Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві

про визнання протиправними дій та стягнення бюджетного відшкодування податку на додану вартість,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «ФИКС» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - відповідач-1) та Управління Державної казначейської служби України у Шевченківському районі м. Києва (далі - відповідач-2) та Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві (далі - відповідач-3) про визнання протиправними дій та стягнення бюджетного відшкодування податку на додану вартість.

Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 23 січня 2014 року №826/18210/13-а відмовив у задоволенні адміністративного позову.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 03 квітня 2014 року скасував рішення суду першої інстанції та прийняв нове, яким визнав протиправними дії відповідача-1 щодо відмови в наданні бюджетного відшкодування податку на додану вартість позивачу. Стягнув з Державного бюджету України через відповідача-2 на користь позивача бюджетну заборгованість з відшкодування податку на додану вартість у розмірі 10 939 450,00 грн.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідачі звернулися до Вищого адміністративного суду України з касаційними скаргами, в яких просили його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Позивач письмових заперечень на касаційні скарги відповідачів на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

Позивачем було подано до контролюючого органу декларацію з податку на додану вартість за травень 2013 року, яка була сформована в електронному вигляді та передана до податкового органу засобами телекомунікаційного зв'язку, про що свідчить квитанція від 17 червня 2013 року №9035638844.

У поданій декларації позивач визначив суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку (рядок 23.1) у загальному розмірі 10 939 450,00 грн., з відповідною заявою про повернення суми бюджетного відшкодування.

Невідшкодування заявленої позивачем суми податку на додану вартість слугувало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Задовольняючи позовні вимоги та стягуючи на користь позивача суму податку на додану вартість, суд апеляційної інстанції виходив з наявності у останнього права на отримання бюджетного відшкодування шляхом подання контролюючому органу податкової декларації та заяви про повернення суми бюджетного відшкодування, а також протиправного позбавлення відповідачами права позивача на бюджетне відшкодування шляхом відмови у наданні бюджетного відшкодування податку на додану вартість.

Разом з тим, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не може погодитися з такими висновками суду попередньої інстанції та вважає їх передчасними з огляду на наступне.

Порядок визначення сум податку, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України регламентований статтею 200 Податкового кодексу України, вимоги якого платник податків зобов'язаний дотримуватися і виключно за умови порушення якого, заявлення від'ємного значення з податку на додану вартість до бюджетного відшкодування може бути визнано неправомірним.

Відповідно до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з пунктами 200.3 та 200.4 статті 200 Податкового кодексу України при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем товарів/послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Алгоритм дій платника податку та державних органів щодо відшкодування з Державного бюджету України (бюджетного відшкодування) податку на додану вартість визначено статтею 200 Податкового кодексу України, а також Порядком взаємодії органів державної податкової служби та органів державної казначейської служби в процесі відшкодування податку на додану вартість, затвердженим Кабінетом Міністрів України постановою від 17 січня 2011 року №39 (далі - Порядок).

Згідно з пунктом 200.7 статті 200 Податкового кодексу України платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

Пунктом 200.10 статті 200 Податкового кодексу України встановлено, що протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном отримання податкової декларації, контролюючий орган проводить камеральну перевірку заявлених у ній даних.

Відповідно до підпункту б) пункту 200.14 статті 200 Податкового кодексу України, якщо за результатами камеральної або документальної позапланової виїзної перевірки контролюючий орган виявляє невідповідність суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, то такий орган: у разі перевищення заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування над сумою, визначеною контролюючим органом за результатами перевірок, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються сума такого перевищення та підстави для її вирахування.

Згідно з пунктом 200.15 вказаної статті у разі якщо за результатами перевірки сум податку, заявлених до відшкодування, платник податку або контролюючий орган розпочинає процедуру адміністративного або судового оскарження, контролюючий орган не пізніше наступного робочого дня після отримання відповідного повідомлення від платника або ухвали суду про порушення провадження у справі зобов'язаний повідомити про це орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів. Орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, тимчасово припиняє процедуру відшкодування в частині оскаржуваної суми до набрання законної сили судовим рішенням.

Після закінчення процедури адміністративного або судового оскарження контролюючий орган протягом п'яти робочих днів, що настали за днем отримання відповідного рішення, зобов'язаний подати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, висновок із зазначенням суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

За правилами пункту 200.13 статті 200 Податкового кодексу України та пункту 9 Порядку на підставі отриманого висновку відповідного контролюючого органу орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, видає платнику податку зазначену в ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п'яти операційних днів після отримання висновку контролюючого органу.

Таким чином, бюджетне відшкодування податку на додану вартість здійснюється органом державного казначейства з дотриманням процедури та на умовах, встановлених статтею 200 Податкового кодексу України та Порядком, у п'ятиденний термін з дня надходження від податкового органу висновку. Цей порядок не передбачає бюджетне відшкодування податку на додану вартість у спосіб судового стягнення безпосередньо (водночас) зі здійсненням судового контролю над рішеннями податкових органів, ухвалених за результатами перевірки сум податку на додану вартість, заявлених до відшкодування або окремо від здійснення такого контролю.

Відшкодування з Державного бюджету України податку на додану вартість є виключними повноваженнями податкових органів та органів державного казначейства, а відтак суд не може підміняти державний орган і вирішувати питання про стягнення такої заборгованості.

Отже, вимога позивача про стягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість не є правильним способом захисту його прав. У цьому випадку правильним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання податкового органу до виконання покладених на нього законом і підзаконними актами обов'язків щодо надання органу казначейства висновку щодо суми, яка підлягає відшкодуванню з бюджету. Адже спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, що виключає подальші протиправні рішення, дії, чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання чи неналежного виконання не виникала необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося б примусове виконання.

Тобто, суд попередньої інстанції, задовольняючи позовні вимоги повністю та стягуючи з Державного бюджету України на користь позивача суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, неправильно застосував норми матеріального права до встановлених обставин, оскільки така вимога не є правильним способом захисту прав платника податку на додану вартість.

Слід зазначити, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, що виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося б примусове виконання рішення.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, судове рішення підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті і, в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин про визнання протиправними дій, а також стягнення заявленої до відшкодування суми податку на додану вартість та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційні скарги Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління у м. Києві, Управління Державної казначейської служби України у Шевченківському районі м. Києва та Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві задовольнити частково.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2014 року у справі №826/18210/13-а скасувати.

Справу №826/18210/13-а направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Олендер І.Я. Приходько І.В.