Рішення № 66108722, 13.04.2017, Золочівський районний суд Харківської області

ЗОЛОЧІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 622/1210/15-ц р.

2/622/36/2017

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.04.2017 року смт.Золочів

Золочівський районний суд Харківської області в складі:

головуючого судді Шабас О.С.,

за участю секретаря Бойко І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи ОСОБА_3, орган опіки та піклування при виконавчому комітеті Золочівської селищної ради Харківської області, державна нотаріальна контора Золочівського району Харківської області, про визнання договору дарування недійсним, скасування реєстрації, -

ВСТАНОВИВ:

29 вересня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Золочівського районного суду Харківської області з вказаним позовом, в якому з урахуванням уточнень просив визнати недійсним: договір дарування житлового будинку №8а по провулку Клубному в смт. Золочів, Харківської області, укладений 14 січня 2015 року між ним та його донькою ОСОБА_2, що був посвідчений виконуючим обовязки державного нотаріуса Золочівської державної нотаріальної контори Харківської області ОСОБА_4, реєстровий №14; договір дарування земельної ділянки площею 0,15 га, розташованої за адресою: Харківська, область, смт. Золочів, провулок Клубний, №8а, укладений від 14 січня 2015 року між ним та його донькою ОСОБА_2, що був посвідчений виконуючим обовязки державного нотаріуса Золочівської державної нотаріальної контори Харківської області ОСОБА_4, реєстровий №18; договір дарування земельної ділянки площею 0,3618 га, розташованої за адресою: Харківська, область, смт. Золочів, провулок Клубний, №8а, укладений від 14 січня 2015 року між ним та його донькою ОСОБА_2, що був посвідчений виконуючим обовязки державного нотаріуса Золочівської державної нотаріальної контори Харківської області ОСОБА_4, реєстровий №22; скасувати державну реєстрацію права власності, стягнути з відповідача судовий збір.

Свої вимоги мотивує тим, що вони з дружиною вирішили розподілити між дітьми нажите майно за час шлюбу. Позивач вирішив віддати трикімнатну квартиру старшій доньці ОСОБА_5, а молодша - ОСОБА_2, за його задумом, та за сталою народною традицією мала б його доглядати та успадкувати родинний будинок, через що він хотів укласти з нею договір довічного утримання. Для цього він звертався за консультацією до приватного та державного нотаріуса. В день укладення угоди нотаріус надав позивачу ознайомитися 4 угоди на підпис, проте позивач погано себе почував через підвищення тиску та неуважно з ними ознайомився. Він розумів, що то були договори дарування будинку та земельних ділянок. Ще він прочитав договір сервітуту, в якому було відображено, що за ним зберігається право проживання у будинку, що він дарує, проте він зрозумів, що саме цей договір і є договором довічного утримання. Позивач зауважив, що ніколи би не уклав вказані договори, якби знав, що це договори дарування. При укладанні договорів бажав отримати гарантії догляду з боку молодшої доньки ОСОБА_2, тому бажав укласти саме договір довічного утримання. Після укладення договору він лишився проживати у спірному будинку, сплачував комунальні послуги, іншого житла він не має, тому вважає, що помилився щодо природи правочину. В даний час донька та колишня дружина вигнали його з будинку. Тоді він і дізнався, що підписав саме договір дарування, а не довічного утримання.

Позивач та його представник ОСОБА_6 в судове засідання зявилися, позовні вимоги підтримали з наведених у позові мотивів.

Відповідач ОСОБА_2 та її представники ОСОБА_7, ОСОБА_8 у судове засідання зявилися, проти позову заперечували. Позивач вказала, що батьки посварилися між собою та даний спір є тому результатом. Наприкінці 2014 року батьки вирішили розподілити між своїми доньками нажите майно. Так, старшій доньці - ОСОБА_5 батьки подарували квартиру у місті Харкові, а їй відповідачу по справі, вирішили подарувати будинок, в якому вони мали проживати далі однією родиною із батьком та матірю, онучком. Ці договори дарування були посвідчені майже одночасно з різницею у кілька днів. Батько ніколи не казав про договір довічного утримання. Крім того, вона як донька по-людські мала намір доглядати за обома батьками, без будь-яких договірних зобовязань. Проте в даний час батько зовсім розсварився із матірю, розірвав шлюб та не бажає проживати разом з нею у одному будинку. Проте вона ніколи не перешкоджала йому проживати у будинку, крім того, у нього є сервітут на проживання у даному будинку. Зауважила, що батьки бажали саме подарувати двом донькам своє майно, проявляючи в рівній мірі свою батьківську любов до них з сестрою. Проте через сварку батьків в даний час батько має претензії до неї, що нібито бажав від неї довічного утримання, а не дарувати будинок, в той час як до іншої доньки таких вимог не заявляє, хоча вказані договори дарування укладалися майже одночасно. Тобто обставини, з яких в даний час позивач має намір визнати спірні договори дарування недійсними, виникли не на момент укладення договорів, а вже після цього.

Представник третьої особи - органу опіки та піклування виконавчого комітету Золочівської селищної ради Харківської області в судове засідання не зявився, просив здійснювати розгляд справи за їх відсутності.

Представник третьої особи - Золочівської державної нотаріальної контори Харківської області в судове засідання не зявився, просив здійснювати розгляд справи за їх відсутності. В минулому засіданні ОСОБА_4, що станом на 14 січня 2015 року виконував обовязки державного нотаріуса Золочівської державної нотаріальної контори Харківської області, пояснив суду, що позивач виявив намір здійснити дарування належного йому будинку та земельних ділянок своїй доньці ОСОБА_2, для чого первинно звернувся за консультацією щодо необхідного пакету документів. Отримавши консультацію саме з приводу дарування, він пішов збирати необхідні документи, повернувшись через кілька місяців вже з документами для укладення договорів дарування. Нотаріусом було розяснено наслідки вчинення вказаної угоди та запропоновано ще до укладення угоду щодо особистого сервітуту на користування відчужуваним будинком, з метою захисту прав дарувальника. ОСОБА_1 погодився та знов пішов збирати необхідні документи. Остаточно вони зібралися у день укладання угоди 14 січня 2015 року, коли нотаріусом було надано сторонам для ознайомлення 4 угоди: два договори дарування земельних ділянок, один договір дарування житлового будинку та договір встановлення особистого сервітуту, який гарантував дарувальнику право довічного проживання та користування у відчужуваному житловому будинку. Нотаріусом сторонам розяснювався зміст проектів угод, наслідки їх укладення, розяснювалося, в тому числі, в чому полягає сервітут для дарувальника. Лише після ознайомлення зі змістом проектів угод, розяснення нотаріусом наслідків їх укладення, сторони їх підписали. Одночасно ОСОБА_4 зауважив, що в нього не виникло сумнівів у дієздатності сторін, особи їх було перевірено. На погане самопочуття ніхто не скаржився, як і на наявність буд-яких вад, що перешкоджають укладенню угоди через нерозуміння їх змісту. ОСОБА_4 просив подальший розгляд справи здійснювати за його відсутності.

Третя особа - ОСОБА_3 проти позову заперечувала, пояснила суду, що, дійсно, вони з її колишнім чоловіком вирішили розподілити майно між дітьми, подарувавши кожній з доньок по обєкту нерухомості. Старшій доньці подарували квартиру у місті Харкові, а молодшій - будинок, в якому всі разом проживали. Договори посвідчувалися у нотаріуса, кожного разу вона як дружина надавала згоду саме на дарування. Про здійснення дарування було вирішено одноголосно на сімейній нараді, мова про договір довічного утримання ніколи не йшла. Чому в даний час ОСОБА_1 оспорює один з договорів дарування, їй не зрозуміло, чому такі самі вимоги не предявляє до другої доньки - так само. Просила у задоволенні позову відмовити. Щодо договору сервітуту чоловік пояснив їй, що це захист їх прав на проживання у будинку, так як вони в той час були одружені. Про те, що це є договором довічного утримання, станом на момент укладення договору або до цього моменту, мова ніколи не йшла.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

18 вересня 2014 року ОСОБА_1 звернувся до голови органу опіки та піклування Золочівської РДА ОСОБА_9 з заявою про надання дозволу на дарування житлового будинку будинком №8а по провулку Клубному у смт. Золочів, Харківської області, в якому проживає його малолітній онук ОСОБА_10 та донька ОСОБА_2, якій він дарує цей будинок.

24 грудня 2014 року ОСОБА_1 звернувся до голови органу опіки та піклування Золочівської РДА ОСОБА_9 з заявою про надання дозволу на встановлення сервітуту на житловий будинок за адресою: Харківська, область, смт. Золочів, провулок Клубний, №8а, в якому проживає його донька ОСОБА_2 та неповнолітній ОСОБА_10

14 січня 2015 року ОСОБА_3 надала згоду на дарування своєму чоловікові належного йому житлового будинку №8а по провулку Клубному у смт. Золочів, Харківської області їхній доньці ОСОБА_2 ОСОБА_2 згода нотаріально посвідчена ОСОБА_4, виконуючим обовязки державного нотаріуса Золочівської державної нотаріальної контори Харківської області, та зареєстровано у реєстрі за №13.

14 січня 2015 року ОСОБА_1 з одного боку, як дарувальник передав у дар ОСОБА_2, як обдарованій житловий будинок з надвірними будівлями №8а по провулку Клубному у смт. Золочів, Харківської області. Вказаний договір нотаріально посвідчено ОСОБА_4, виконуючим обовязки державного нотаріуса Золочівської державної нотаріальної контори Харківської області, та зареєстрований у реєстрі за №14. Вказаний договір було вчинено за згодою дружини дарувальника ОСОБА_3

14 січня 2015 року ОСОБА_1 з одного боку, як дарувальник передав у дар ОСОБА_2, як обдарованій земельну ділянку площею 0,15 га, за адресою: Харківська, область, смт. Золочів, провулок Клубний, №8а, цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд (присадибна ділянка). Вказаний договір нотаріально посвідчено ОСОБА_4, виконуючим обовязки державного нотаріуса Золочівської державної нотаріальної контори Харківської області та зареєстровано у реєстрі за №18.

14 січня 2015 року ОСОБА_1 з одного боку, як дарувальник передав у дар ОСОБА_2, як обдарованій земельну ділянку площею 0,3618 га, за адресою: Харківська, область, смт. Золочів, провулок Клубний, №8а, цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд (присадибна ділянка). Вказаний договір нотаріально посвідчено ОСОБА_4, виконуючим обовязки державного нотаріуса Золочівської державної нотаріальної контори Харківської області та зареєстровано у реєстрі за №22.

14 січня 2015 року ОСОБА_1 з одного боку та ОСОБА_2 уклали договір особистого сервітуту, відповідно до умов якого сторонами встановлено сервітут, на підставі ст.402 ЦК України, який полягає у особистому праві ОСОБА_1 безоплатно та довічно користуватися житловим будинком №8а по провулку Клубному у смт. Золочів, Харківської області з надвірними будівлями відповідно до їх цільового призначення. Вказаний договір нотаріально посвідчено ОСОБА_4, виконуючим обовязки державного нотаріуса Золочівської державної нотаріальної контори Харківської області та зареєстровано у реєстрі за №26.

16 січня 2015 року ОСОБА_3 надала своєму чоловікові згоду на дарування належної йому трикімнатної квартири АДРЕСА_1 їхній доньці ОСОБА_5. Дана згода нотаріально посвідчена ОСОБА_11 - приватним нотаріусом Харкіського міського нотаріального округу та зареєстровано у реєстрі за №04. Сторони у судовому засіданні визнали це, а тому, відповідно, ця обставина не підлягає доказуванню згідно положень ст. 61 ЦПК України, а саме, що в той же день відбулася угода, дозвіл на яку надавала третя особа -ОСОБА_3, а саме ОСОБА_1 було подаровано ОСОБА_5 вказану трикімнатну квартиру.

З наданої медичної документації вбачається, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, з 2016 року звертався за медичною допомогою з приводу погіршення зору. З 01 серпня 1978 року йому безстроково встановлено ІІІ групу інвалідності з приводу ампутації ноги, з лютого 2016 року він перебуває на «Д» обліку у сімейного лікаря, з діагнозом «гіпертонічна хвороба ІІ ступеня».

З довідок про доходи ТОВ «Природоохоронне підприємство «Беркут» вбачається, що ОСОБА_1 з 2013 року по квітень 2015 року працював на вказаному підприємстві на посаді директора, отримуючи відповідну заробітну плату.

Сторонами надано квитанції про сплату комунальних послуг у спірному житловому будинку за період після 14 січня 2015 року, платником у яких зазначено ОСОБА_1, а з серпня 2015 року - ОСОБА_2 Надано відповіді з підприємств, що надають комунальні послуги ПАТ «Харківгаз», про те, що абонентом споживання послуг газопостачання до 14 серпня 2015 року був ОСОБА_1, після цієї дати - інший абонент.

Судом допитані в якості свідків:

-ОСОБА_1, який пояснив, що родина його схиляла до вирішення питання нерухомості. Він бажав укласти з молодшою донькою договір довічного утримання, а старшій просто бажав подарувати квартиру у місті Харкові. Під час укладання угоди дарування будинку та земельних ділянок 14 січня 2015 року він погано себе почував, проте все ж таки сів за кермо та привіз усіх до нотаріуса, проте він його не зрозумів, так як прочитавши договір сервітуту вважав, що укладає договір довічного утримання. Після укладення договору продовжував проживати у будинку, сплачував комунальні послуги, фактично ключі від будинку не передавав, під час угоди він лише поплескав ключами від авто, а не від будинку. Проте коли дружина та донька після дарування зі словами «Ти тут ніхто, так як усе це Дашино» стали виганяти його з будинку, він їм відповів: «Буде Вам, Дашино!!» та звернувся до суду. Свідок також підтвердив, що між ним та старшою донькою ОСОБА_5, дійсно, існував судовий спір у 2012 році з приводу трикімнатної квартири у м. Харкові, що він нібито продав вказану квартиру їй, так як, «треба було якось викручуватися» з ситуації, що склалася у родині. Свідок також зауважив, що саме на молодшу доньку за народною традицією покладається обовязок доглядати батьків, за що вона і отримує у спадок родинну хату, через це він мав намір саме на укладання договору довічного утримання із ОСОБА_2, в той час як до старшої доньки - ОСОБА_12 він таких претензій не мав та не має, проживати разом з нею у її квартирі не може, так як не звик жити у місті, бажає надалі займатися домашнім господарством;

-ОСОБА_2, яка пояснила суду, що в момент укладення договорів дарування позивач мав намір саме на дарування їй обєктів нерухомості, ніколи від нього вона не чула про укладення з ним договору довічного утримання. Родиною було одноголосно прийнято рішення саме про дарування нерухомості донькам. В день укладення спірних угод, батько нормально себе почував, на здоровя не скаржився, на власному авто її та матір відвіз до нотаріуса. Під час укладання угод нотаріус розяснив наслідки укладення даних угод та їх зміст, та у присутніх не було питань або непорозумінь щодо змісту угод, що укладалися, зі змістом угод окремо ознайомлювалися усі учасники, після - підписували. Після підписання угод дарування позивач передав їй ключі, а нотаріус сказав, що процедуру угоди дотримано. Після укладення угод, лише влітку вона змогла знайти час на переоформлення рахунків у комунальних службах, коли перебувала у відпустці, до цього часу сплачувала власні кошти за комунальні послуги на імя батька, так як це не заборонено;

-ОСОБА_3, яка дала суду аналогічні ОСОБА_2 свідчення, додавши, що саме на дарування вона давала дозвіл як дружина 14 та 16 січня 2015 року перед укладанням її чоловіком угод дарування донькам нерухомості. Крім того, додала, що саме на дарування позивач завчасно отримував дозвіл у органі опіки та піклування, тому він, безумовно, був обізнаний щодо природи правочину, та в момент укладення угод прагнув саме дарування;

-ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, які повідомили суду, що обізнані, щодо обставин життя родини ОСОБА_14, перебуваючи з ними у родинних та дружніх відносинах. ОСОБА_13 є другом позивача, ОСОБА_14 - братом позивача, ОСОБА_15 - зятем позивача та чоловіком старшої доньки ОСОБА_12. Так, їм відомо, що позивач ОСОБА_1 мав намір укласти із молодшою донькою Дарєю саме договір довічного утримання та ніколи не укладав би договір дарування, якби розумів, що саме підписує, а старшій доньці ОСОБА_12 він просто подарував квартиру без будь-яких зобовязань. Зауважили, що ОСОБА_1 як особі, що є інвалідом та не має ноги, була і потрібна в теперішній час стороння допомога, стан здоровя його погіршується через високий тиск;

-ОСОБА_12, яка пояснила суду, що вона доводиться позивачу та третій особі донькою, а відповідачу - рідною сестрою. Відносини із сестрою та матірю не підтримує через конфлікт із батьком. Свідок пояснила, що їй достеменно відомо, що батько бажав їй подарувати квартиру, а з її молодшою сестрою бажав укласти саме договір довічного утримання. Причини та мотиви такого вибору батька свідок не навела. Підтвердила, що, дійсно, між нею та батьком був спір у Дзержинському районному суді м. Харкова, коли вона намагалася визнати укладений між нею та батьком договір купівлі-продажу квартири дійсним та отримати таким шляхом право власності на квартиру, проте у задоволенні позову їй було відмовлено. Вказала, що 100000 гривень, що вона давала батькові, їй надавали покровителі. Згодом батько за договором дарування таки подарив їй вказану квартиру 16 січня 2014 року;

- ОСОБА_16 та ОСОБА_17, які пояснили, що доводяться подругами відповідачці. Їм зі слів позивача ОСОБА_1 відомо, що він мав намір подарувати обом донькам належну їм з дружиною нерухомість у рівних частках, тобто кожній з сестер по окремому обєкту квартиру та будинок. Згодом, після укладення угод дарування, вони від нього чули, що він вихвалявся, що реалізував свій намір та здійснив саме дарування.

Позивачем в якості доказів по справі надано також докази звернення до правоохоронних органів з приводу дії третьої особи - ОСОБА_3, оскарження дії правоохоронних органів, судово-медичного огляду експертом з приводу отримання тілесних ушкоджень, актів за підписом сусідів, з приводу подій у родині ОСОБА_3, проте суд не визнає вказані докази належними, так як перелічені докази охоплюють інший часовий проміжок, що настав вже після укладення спірних договорів дарування, тобто не стосуються предмету доказування, обставин, що мали існувати саме на момент вчинення правочинів 14 січня 2015 року. Вказані докази лише свідчать про погіршення відносин у родині ОСОБА_3.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з того, що вони врегульовані положеннями Конституції України, ЦК України.

Конституцією України, а саме статтею 55, закріплено, що права та свободи людини і громадянина захищаються судом.

Відповідно до положень ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно із частиною третьою статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

З роз'яснень, викладених у пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними», убачається, що відповідно до статей 229 - 233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Виходячи зі змісту статей 203, 717 ЦК України, договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Отже, наявність чи відсутність помилки неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз'яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Лише в разі встановлення цих обставин норми частини першої статті 229 та статей 203 і 717 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.

Статті 10, 59, 60 ЦПК України передбачають, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, оцінивши надані сторонами докази на предмет дотримання вказаних норм, судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 у віці 53 років 14 січня 2015 року самостійно за кермом власного авто приїхав до нотаріуса для укладення угод, привіз із собою власну родину дружину та молодшу доньку. Стосовно укладання угод позивач завчасно консультувався із державним та приватним нотаріусом, вказана обставина визнана сторонами та відповідно до положень ст. 61 ЦПК України не підлягає доказуванню. Перед укладанням спірних угод позивач двічі завчасно звернувся до органу опіки та піклування із власноручними заявами, зазначивши мету звернення «для дарування будинку», «для встановлення сервітуту», що свідчить про безумовну обізнаність позивача щодо правової природи угод, які він мав намір вчинити.

Доказів наявності хвороби, що перешкоджала розуміти значення своїх дій, керувати ними, або через яку він потребував сторонньої допомоги, станом на момент укладення угод 14 січня 2015 року позивачем не надано, навпаки, надано докази офіційного працевлаштування на посаді директора підприємства. Вказана посада передбачає наявність в особи певних навичок та вмінь організації роботи, ведення документації установи, обізнаності щодо складання документів та усвідомлення їх змісту перед підписанням. Вказана обставина також свідчить на користь доводів відповідача та третьої особи, що позивач перед підписанням договорів особисто з кожним з них ознайомився та не висловлював жодних зауважень щодо їх змісту, так як вони йому були зрозумілі та відповідали його волі.

Щодо наявності у позивача інвалідності, то суд зауважує, що інвалідність була встановлена позивачу у віці 17 років, через ампутацію ноги, що не заважало йому протягом життя створити родину, повноцінно працювати, придбати та побудувати нерухомість, вести домашнє господарство, керувати авто тощо. Відтак, доводи позивача, що він будучи працездатним та офіційно працевлаштованим, крім того, займаючись домашнім господарством, станом на 14 січня 2015 року не мав наміру укладати договір дарування, так як потребував сторонньої допомоги, суд також вважає непереконливими та такими, що спростовуються дослідженими судом доказами щодо працевлаштування позивача та стану його здоровя, що стало погіршуватися вже після укладення спірних угод.

Доводи позивача про те, що він не міг відчужити шляхом дарування спірний будинок, так як не мав іншого житла, не ґрунтуються на матеріалах справи та спростовуються, в тому числі свідченнями самого позивача, так як станом на момент укладення спірних угод 14 січня 2015 року, у нього у власності лишалася трикімнатна квартира, яку він подарував старшій доньці через 2 дні 16 січня 2015 року.

Доводи позивача про те, що він з різницею у два дні одній доньці подарував квартиру без будь-яких зобовязань, а з іншою - вважав, що укладає договір довічного утримання, ґрунтуючись на народному звичаї, суд не вважає переконливими.

Доводи позивача, що він лишився проживати у спірному будинку, так як вважав, що уклав договір довічного утримання, спростовуються матеріалами справи, а саме договором особистого сервітуту, який закріплював за позивачем довічне право проживання у спірному будинку, свідченнями свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_18 про обставини укладення угод, а саме, що родина мала намір у повному складі лишатися та лишилася проживати у будинку й далі, прийнявши родиною відповідне рішення.

Суд вважає документально не підтвердженими доводи позивача, що відповідачу ОСОБА_19 не було фактично передано подароване майно, так як родина до та після 14 січня 2015 року проживала однією родиною у спірному будинку, розташованому на спірних земельних ділянках. Крім того, факт передачі ключів від будинку після укладення угод, з метою дотримання процедури дарування, підтверджено свідченнями свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які визнаються судом достовірними, так як є послідовними та підтверджуються іншими дослідженими доказами.

Доводи позивача про те, що він продовжував сплачувати комунальні послуги за спірний будинок, так як вважав, що уклав договір довічного утримання, так само суд вважає непереконливими та такими, що не свідчать безумовно про помилку позивача у природі правочину. ОСОБА_20 після 14 січня 2015 року, так само як і до цього, проживала однією сімєю у вказаному будинку та на власний розсуд мала право вирішувати, хто має сплачувати за комунальні послуги, розподіляючи трати родини між усіма членами сімї. Крім того, ще до порушення судом провадження по цій справі відповідач переоформила на себе особисті рахунки у комунальних службах, згідно наданих нею її свідчень та довідок. Відтак, сплата позивачем або відповідачем, що проживали однією сімєю, комунальних послуг за спірний будинок, не має вирішального доказового значення для вирішення цієї справи.

Оцінюючи показання свідків ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 щодо того, що позивач не мав наміру укладати договір дарування із молодшою донькою ОСОБА_2, суд не приймає до уваги при прийнятті рішення, так як вказані особи є родичами або друзями позивача, субєктивні в оцінці щодо обставин життя родини ОСОБА_14. З тих самих підстав суд не приймає до уваги показання свідків ОСОБА_16 та ОСОБА_17 Суд не приймає до уваги також показання свідка ОСОБА_12, так як вона визнала у судовому засіданні, що має неприязні стосунки із матірю та сестрою. Крім того, суд зауважує, що вказані свідки не були очевидцями обставин укладення спірних угод, відтак не обізнані щодо дійсних подій, при яких відбувалося їх посвідчення. Про події 14 січня 2015 року вказані свідки знають зі слів інших осіб, оцінюючи їх з урахуванням власних субєктивних прихильностей та вподобань.

Таким чином, суд доходить висновку, що станом на момент укладення спірних угод дарування та особистого сервітуту 14 січня 2015 року позивач, будучи здоровою, працездатною людиною, не похилого віку, будучи обізнаною щодо змісту угод, попередньо ознайомившись з ними, неодноразово отримавши консультації нотаріуса, дійшовши згоди щодо всіх істотних умов, особисто підписав їх, засвідчивши тим самим, що їх зміст повністю відповідав його волі на той момент подарувати ОСОБА_2 житловий будинок та 2 земельні ділянки. А через 2 дні подарував іншій доньці квартиру, забезпечивши обох доньок нерухомістю у однаковий спосіб. Відтак, враховуючи, що позивачем не надано доказів наявності обставин, передбачених частиною першої статті 229, та порушення вимог статей 203 і 717 ЦК України при укладенні угоди, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог за недоведеністю у повному обсязі.

Керуючись, вказаними нормами матеріального закону та ст.ст. 10,11, 209, 212, 214, 215 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Харківської області через Золочівський районний суд Харківської областішляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя О. С.Шабас