Ухвала суду № 66107450, 20.04.2017, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 квітня 2017 р. Справа № 815/7022/16

Категорія: 3.4Головуючий в 1 інстанції: Бжассо Н. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

доповідача судді Стас Л.В.

суддів Турецької І.О., Косцової І.П.,

за участю секретаря Худика С.А.,

за участю представника апелянта ОСОБА_1А,

за участю представника позивача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 26 січня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_3 ОСОБА_4 Чау до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,- рішення так картки відмови,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_3 ОСОБА_4 Чау (далі - позивач) звернулася до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (далі - відповідач, ГУ ДМС України в Одеській області) з позовом, в якому просила скасувати рішення ДМС України в Одеській області про скасування дозволу на імміграцію в Україну від 01.12.2016 року та зобов'язати відповідача поновити посвідку на постійне проживання ОД № 14553 від 28.10.2010 року, видану громадянці ОСОБА_5 ОСОБА_3 ОСОБА_4 Чау, ІНФОРМАЦІЯ_1, у зв'язку з визнанням зазначеної посвідки недійсною.

В обґрунтування позову позивач посилалася на те, що рішення ГУ ДМС України в Одеській області про скасування дозволу на імміграцію в країну порушує її законне право на подальше проживання в Україні на підставі отриманого дозволу та посвідки на постійне проживання. При прийнятті даного рішення ГУ ДМС України в Одеській області позивача не було сповіщено про розгляд та вирішення даного питання, позивач була позбавлена можливості надавати пояснення з цього приводу, що є порушенням її прав.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 26 січня 2017 року позов ОСОБА_3 ОСОБА_4 Чау - задоволено.

Скасовано рішення ГУ ДМС України в Одеській області про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці ОСОБА_5 ОСОБА_3 ОСОБА_4 Чау, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Зобов'язано ГУ ДМС України в Одеській області поновити (здійснити обмін) посвідку на постійне місце проживання ОД № 14553 від 28.10.2010 року, видану громадянці ОСОБА_5 ОСОБА_3 ОСОБА_4 Чау, ІНФОРМАЦІЯ_1, у зв'язку з визнанням зазначеної посвідки недійсною.

В апеляційній скарзі, Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить постанову Одеського окружного адміністративного суду від 26 січня 2017 року - скасувати та прийняти нову про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Колегія суддів, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач, громадянка Соціалістичної республіки ОСОБА_5 ОСОБА_3 ОСОБА_4 Чау, 10.09.2010 року звернулася із заявою до ВГІРФО ГУ МВС України в Одеській області про надання дозволу на імміграцію в Україну, оскільки позивач прибула в Україну на постійне проживання до брата ОСОБА_3 Там, який є громадянином України. До заяви було надано: копію паспорта позивача, копію паспорта громадянина України брата позивача ОСОБА_3 Там, довідку з місця проживання, копії свідоцтв про народження, довідку про несудимість.

Згідно посвідченої державним нотаріусом заяви, ОСОБА_3 Там надав згоду на реєстрацію (прописку), імміграцію та взяв на себе витрати по забезпеченню перебування на території України, громадянки ОСОБА_3 ОСОБА_4 Чау, ІНФОРМАЦІЯ_1, за адресою: м. Одеса, вул.. Малиновського, 63, гуртожиток.

29.09.2010 року Відділ у справах імміграції та реєстрації фізичних осіб звернувся з листом № 22/3121 до Начальника НЦБ Інтерполу ГУ МВС України в Одеській області, щодо перевірки за обліками Генерального секретаріату Інтерполу, анкети - заяви та копії національних паспортів іноземних громадян, у тому числі ОСОБА_3 Там.

25.10.2010 року Відділом у справах імміграції та реєстрації фізичних осіб отримано відповідь № 1/488-Інтерпол, згідно якої відомості стосовно вказаних у запитах громадян на 25.10.2010 року у базах даних е-АБГ 1-24/7 Генерального секретаріату МОКП-Інтерпол відсутні.

Згідно висновку від 25.10.2010 року про розгляд заяви гр. ОСОБА_6 Республіки ОСОБА_5 ОСОБА_3 ОСОБА_4 Чау, оформлення поданих позивачем документів відповідає вимогам законодавства України, виконання умов щодо надання позивачу дозволу на імміграцію в Україні підтверджується документально.

28.10.2010 року позивач отримала дозвіл на імміграцію в Україну та її було документовано посвідкою ОД № 14553 від 28.10.2010 року № 328463 на постійне проживання, дійсна - безстроково.

У 2016 році позивач звернулася до ГУ ДМС в Одеській області з приводу обміну посвідки на постійне місце проживання в Україні у зв'язку із досягненням 45-ти річного віку.

Відповідач 15.09.2016 року звернувся із запитом до УДМС України в Херсонській області щодо підтвердження або спростування факту видачі та законності документування громадянина України ОСОБА_3 Там, ІНФОРМАЦІЯ_2, паспортом громадянина України серії МР 294692 від 17.08.2009 року, виданий Дніпровським ВМ ХМВ У МВС України в Херсонській області.

30.09.2016 року листом № 1/3-17709 ДМС України в Херсонській області повідомило відповідача, що 14.01.2011 року керівництвом ВГІРФО УМВС України в Херсонській області прийнято рішення про скасування набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про громадянство України» громадянину ОСОБА_3 Там, ІНФОРМАЦІЯ_2, відповідно до протесту прокуратури Херсонської області від 06.01.2011 року на рішення щодо оформлення набуття громадянства України. Паспорт серії МР 294692 від 17.08.2009 виданий УМВС України в Херсонській області визнано недійсним та таким, що підлягає вилученню.

Відповідно до проекту висновку про скасування дозволу на імміграцію громадянина ОСОБА_5 ОСОБА_3 ОСОБА_4 Чау, дозвіл на імміграцію в Україну позивача підлягає скасуванню згідно п. 1 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію» (далі - Закон), як такий, що був надано на підставі свідомо неправдивих документів чи документів, що втратили чинність.

Згідно листа від 15.11.2016 року № 5/3-13547, Департамент у справах іноземців та осіб без громадянства розглянув проект висновку про скасування дозволу на імміграцію позивача та вважає за доцільне підтримати проект висновку про скасування дозволу на імміграцію.

01.12.2016 року відповідачем прийнято рішення № 328463 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці ОСОБА_6 Республіки ОСОБА_5 ОСОБА_3 ОСОБА_4 Чау.

До Державної прикордонної служби відповідачем було надіслано інформацію 01.12.2016 року щодо недійсності посвідки на постійне проживання серії ОД № 15443, орган видачі 5101.

Вважаючи рішення ДМС України протиправним, позивач звернулася до суду з даним позовом.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів виходить із наступного.

Відповідно до ст. 26 Конституції України, іноземці та особи без громадянства, які знаходяться в Україні на законних підставах користуються тими ж правами та свободами, а також несуть такі ж самі обов'язки, що і громадяни України.

Відповідно до п. 4 розділу V Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію" вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну, зокрема, іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну до 6 березня 1998 року за Угодою між Урядом ОСОБА_6 Республіки ОСОБА_5 та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 2 квітня 1981 року, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні.

Особам, зазначеним у пункті 4 Прикінцевих положень, посвідка на постійне проживання видається за їхніми заявами або заявами їх законних представників без оформлення дозволу на імміграцію. На них поширюється чинність статей 12-15 цього Закону.

Обов'язковою умовою набуття дозволу на імміграцію до України за вищенаведеною нормою є необхідність звернення з відповідною заявою протягом шести місяців з дня набрання чинності вищенаведеним Законом.

Закон України «Про імміграцію» визначає поняття імміграції та, відповідно, іммігрантів, а ст.ст. 4, 9, 11 цього Закону визначають для них підстави, порядок надання дозволу на імміграцію та видачі посвідки на постійне проживання.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про імміграцію» імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; дозвіл на імміграцію - це рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

Статтями 12, 13 Закону України «Про імміграцію» визначені підстави для скасування дозволу на імміграцію та вилучення посвідки на постійне проживання.

Так, згідно вимог зазначених статей цього Закону, дозвіл на імміграцію може бути скасований, а видана на підставі такого дозволу посвідка на постійне проживання в Україні вилучена, якщо: з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; в інших випадках, передбачених законами України.

Крім того, відповідно до п.п. 21-24 «Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і подання про його скасування та виконання прийнятих рішень», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 року № 198321, дозвіл на імміграцію скасовується органом за місцем його видачі.

Питання щодо скасування дозволу вправі порушити орган внутрішніх справ, інший орган виконавчої влади, який у межах наданих йому повноважень забезпечує виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію.

Для започаткування процедури розгляду питання про скасування дозволу на імміграцію відповідне подання надсилається до органу за місцем прийняття рішення про надання такого дозволу.

ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.

Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти.

Рішення про скасування дозволу на імміграцію надсилається протягом тижня органом, що його прийняв, до територіального підрозділу за місцем проживання для вилучення посвідки на постійне проживання в іммігранта та вжиття заходів відповідно до статті 13 Закону України "Про імміграцію". Копія рішення надсилається Держприкордонслужбі.

Доказів належного виконання вище наведених положень законодавства відповідачем не надано. Суд зазначає, що відповідачем порушено законні права позивача, оскільки ОСОБА_3 ОСОБА_4 Чау не було запрошено для надання пояснень відносно питання щодо скасування дозволу на імміграцію, відповідачем, згідно наданих матеріалів справи не досліджувалося питання, з яких саме підстав прийнято рішення про скасування набуття громадянства ОСОБА_3 Там, коли саме прийнято таке рішення, в чому саме полягав протест прокуратури Херсонської області від 06.01.2011 року. Відповідачем не надано доказів щодо наявності подання про започаткування процедури розгляду питання про скасування дозволу на імміграцію позивача.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо помилковості посилань відповідача, на п. 1 ч. 1 ст. 12 Закону, якою встановлено, що дозвіл на імміграцію може бути скасований, якщо з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність, як на підставу для скасування дозволу на імміграцію ОСОБА_3 ОСОБА_4 Чау, оскільки на момент звернення у 2010 році позивача із заявою до органів ДМС щодо надання дозволу на імміграцію, паспорт ОСОБА_3 Там був дійсним. Визнання в подальшому зазначеного паспорту недійсним не є підставою для скасування дозволу позивачці на імміграцію.

Таким чином, з боку позивача порушення законодавства про імміграцію відсутні, а фактично порушення допущені державним органом, який прийняв рішення з порушенням процедури, встановленої чинним законодавством.

На думку колегії суддів, судом першої інстанції обґрунтовано застосовано до правовідносин положення ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», якою встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Право на справедливий суд, яке гарантоване п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміється у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Принцип правової визначеності є важливою складовою принципу верховенства права. У широкому розумінні принцип правової визначеності являє собою сукупність вимог до організації та функціонування правової системи з метою забезпечення стабільного правового положення людини шляхом вдосконалення процесів правотворчості та правозастосування. Принцип правової визначеності є різновидом загальних принципів права. Він знаходить своє відображення у джерелах права ЄС і застосовується у практиці ЄСПЛ, є спільним для правопорядків держав - членів ЄЄ і набуває поширення у праві України. Порівняльний аналіз змісту принципу правової визначеності в європейському і національному праві сприятиме кращому розумінню його сутності й призначення у правовому регулюванні, а з'ясування вимог, які випливають з цього принципу, - пошуку більш ефективних способів адаптації законодавства України до принципів права.

Як свідчить позиція ЄСПЛ у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності.

Крім того, колегія суддів вважає, що судом доречно було наголошено на тому, що відповідачем не доведено «Легітимної мети», а саме: «Обмеження повинно бути «необхідним у демократичному суспільстві»: не є достатнім, щоб втручання, яке розглядається, належало до винятків, перелічених у пункті 2 статті 10, так само не є достатнім, щоб таке втручання виправдовувалося тим, що його предмет належить до якоїсь визначеної категорії або підпадає під дію правової норми, викладеної у формі загальних і безумовних понять: Суд має переконатися у тому, що втручання з огляду на факти і обставини конкретної справи, яку він розглядає, справді було необхідним. (Рішення у справі «Санді Тайме» проти Сполученого Королівства» від 26 березня 1979 p., п. 65.).

При визначенні питання «необхідності в демократичному суспільстві» держави користуються свободою розсуду, межі якої залежать від сфери, що вступає в конфлікт з гарантованим правом.

ЄСПЛ оцінює пропорційність обмежень, застосованих до свободи вираження поглядів, по відношенню до легітимної мети, якої прагнуть досягти. Будь-яке непропорційне втручання не буде вважатись «необхідним у демократичному суспільстві».

Суд повинен перевірити, чи було втручання виправданим та необхідним у демократичному суспільстві, та, зокрема, чи було воно пропорційним, і чи були причини, надані національними органами влади на його виправдання, важливими та достатніми.

Таким чином, важливим є визначити, чи належним чином національні органи влади використали свою свободу повноважень... (Рішення у справі «Ляшко проти України» (Lyashko v. Ukraine) від 10 серпня 2006 p., Заява № 21040/02, п. 47).

Відповідач при прийнятті рішення діяв у межах повноважень, але не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, та не пропорційно, тобто необхідний баланс між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення не був дотриманий.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що у позивачки 15.01.2014 року народилася дитина Лє Куанг Хинг на території України в м. Одеса, позивач бажає звернутися до територіального органу ДМС для отримання Лє Куанг Хинг громадянства України.

Враховуючи зазначені обставини, а також те, що неповнолітня дитина перебуває на утриманні своїх батьків, потребує їх допомоги, рішення про скасування посвідки на постійне проживання порушує не лише права позивача, але й права та інтереси її дитини.

Так, відповідно до ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного із них та на піклування батьків.

Згідно ст. 14 Закону України «Про охорону дитинства», діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за випадком, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.

Зокрема ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» закріплено, що кожна дитина має право на рівень життя, достойний для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

У Преамбулі Закону України «Про охорону дитинства» зазначено, що цей Закон визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний, загальнонаціональний пріоритет і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток, встановлює основні засади державної політики у цій сфері.

Згідно з судовою практикою ЕСПЛ: «для матері/батька і дитини головним елементом сімейного життя є можливість постійного спільного проживання» (постанова по справі «МакМайкл проти Сполученого Королевства» (McMichael v. United Kingdom) від 24.02.1995 p., Series A, № 307, p. 55, § 86).

З урахуванням європейських принципів, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що суб'єктом владних повноважень не доведено легітимної мети прийнятого рішення. При цьому, застосоване обмеження не було необхідним у демократичному суспільстві з огляду на обставини справи, які встановлені при розгляді справи.

Враховуючи викладене, рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці ОСОБА_5 ОСОБА_3 ОСОБА_4 Чау не може бути визнано таким, що прийняте на підставі та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому є противоправним, у зв'язку з чим судом першої інстанції прийнято обґрунтоване рішення про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 195; п.1 ч.1 ст. 198; ст. 200; п.1 ч.1 ст. 205; ст. 206; ч.5 ст. 254 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області - залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 26 січня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_3 ОСОБА_4 Чау до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з моменту виготовлення її в повному обсязі.

Головуючий:

Судді: