Ухвала суду № 66093203, 20.04.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА[1]

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 квітня 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі: головуючого - Левенця Б.Б.

суддів - Борисової О.В., Ратнікової В.М.

при секретарі - Куркіній І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 07 березня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа Служба у справах дітей Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації про надання дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди батька, -

в с т а н о в и л а :

У січні 2017 року позивач звернулась із позовом, уточнивши який просила суд надати дозвіл на оформлення документів і тимчасовий виїзд за межі України до Російської Федерації у період з 01 червня 2017 року до 31 грудня 2017 року дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у супроводі матері - ОСОБА_2, без письмової згоди та супроводу батька - ОСОБА_1

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачка посилалась на те, що з 15 вересня 2001 року перебувала із відповідачем у зареєстрованому шлюбі, який був розірваний рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 30 жовтня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 01 червня 2016 року, від шлюбу сторони мають доньку ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, остання хворіє та визнана інвалідом з дитинства до досягнення нею 18 років. Позивачка вживає заходи на лікування доньки та отримала рекомендацію лікарів пройти обстеження та можливе лікування в Відокремленому структурному підрозділі «Науково-дослідний клінічний інститут педіатрії імені академіка Ю.Е.Вельтіщева» Російського національного дослідного медичного університету імені М.І.Пирогова, вказаний заклад знаходиться у м. Москва, Російська Федерація, проте відповідач заперечував такий виїзд.(а.с. 1-6, 49-50)

Відповідач проти позову заперечував. (а.с. 51-57, 59-63)

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 07 березня 2017 року позов ОСОБА_2 поданий в особі представника ОСОБА_6 до ОСОБА_1, третя особа: Служба у справах дітей Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації про надання дозволу на виїзд дитини закордон без згоди батька задоволено частково, надано ОСОБА_2 дозвіл на оформлення документів для періодичних, тимчасових виїздів дитини - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, в супроводі матері - ОСОБА_2, за межі України до Російської Федерації у період з 01 червня 2017 року по 31 грудня 2017 року, без згоди її батька - ОСОБА_1, надано ОСОБА_2 дозвіл на тимчасовий виїзд ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 за кордон, в супроводі матері - ОСОБА_2, у період з 01 червня 2017 року по 31 грудня 2017 року, за межі України до Російської Федерації без згоди її батька - ОСОБА_1 для проходження медичного обстеження та лікування, із визначенням строку періоду перебування дитини по 31 грудня 2017 року, а також стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір у розмірі 640,00 грн., в іншій частині відмовлено. (а.с.68-72)

В апеляційній скарзі ОСОБА_1посилався на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просив скасувати оскаржуване рішення і ухвалити нове про відмову в позові. На обґрунтування скарги апелянт зазначив, що суд не врахував обставин і доказів, які викладені на обґрунтування заперечень проти заявленого позову і дійшов помилкового висновку про його задоволення.(а.с. 75-88)

В судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_7 підтримали скаргу і просили її задовольнити, ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_8 заперечували проти скарги і просили її відхилити.

Представник третьої особи Служби у справах дітей Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації до суду не прибув, причини неявки не повідомив, про час та місце розгляду справи третя особа була сповіщена належним чином про що у справі є докази.(а.с. 95 - 96)

Зважаючи на вимоги ч. 5 ст. 76, ч. 2 ст. 305 ЦПК України, колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи сторін та апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.

За змістом ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Статтею 313 ЦК України визначено, що фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), опікунів і в їхньому супроводі чи у супроводі осіб, які уповноважені ними.

За відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду.

Порядок виїзду за кордон дітей громадян України визначено Законом України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в України громадян України", Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року N 57.

Відповідно до пункту 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року N 57 "Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України", встановлено, що виїзд за межі України громадян, які не досягли 16-річного віку, у супроводі одного з батьків або у супроводі осіб, які уповноважені одним із батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків не перебуває у пункті пропуску через державний кордон або за рішенням суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.

Таким чином, чинним законодавством не встановлено обмеження щодо тимчасового виїзду неповнолітньої дитини за кордон, а лише встановлено певний порядок її виїзду за кордон за згодою батьків або дозволу суду при відсутності згоди одного з батьків.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 із 15 вересня 2001 року перебувала у зареєстрованому шлюбі із відповідачем ОСОБА_1, шлюб був розірваний рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 30 жовтня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 01 червня 2016 року.(а.с. 7-10)

Від шлюбу сторони мають доньку ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, остання хворіє та визнана інвалідом з дитинства до досягнення нею 18 років, пройшла курс лікування, у т.ч. стаціонарного і хірургічного, має потребу у лікуванні і реабілітації, що підтверджується наданими до суду доказами. (а.с. 11, 13-30)

Позивачка вживає заходи щодо лікування доньки та отримавши консультації лікарів, звернулась до відповідача з проханням надати дозвіл на тимчасовий виїзд доньки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 за межі України у період з 01 березня до 31 грудня 2017 року з метою проходження дитиною обстеження та можливого лікування в Відокремленому структурному підрозділі «Науково-дослідний клінічний інститут педіатрії імені академіка Ю.Е.Вельтіщева» Російського національного дослідного медичного університету імені М.І.Пирогова, вказаний заклад знаходиться у м. Москва, Російська Федерація, проте відповідач не надав нотаріально посвідченого дозволу на такий виїзд.(а.с. 31-33)

Задовольнивши позовні вимог суд першої інстанції, правильно виходив із того, що надання судом дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди одного з батьків, у період з 01 червня до 31 грудня 2017 року для проходження медичного обстеження та лікування не суперечить положенням чинного законодавства та відповідатиме інтересам дитини, яка має потребу у такому лікуванні.

При цьому, колегія суддів виходила з положень п.п. 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27 лютого 1991 року, ч. 2 ст. 7 Конвенції про права осіб з інвалідністю, яка ратифікована Законом України № 1767 від 16 грудня 2009 року, за якими першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Доводи апеляційної скарги та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування районним судом норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які могли б бути визнані підставою для скасування оскаржуваного рішення, тому колегія суддів дійшла висновку про відхилення скарги.

Інші доводи скарги цих висновків не спростовують, не стосуються предмету доказування по цій справі, а тому колегія суддів їх відхилила.

На підставі ст. 88 ЦПК України. районним судом обґрунтовано визначений розподіл судових витрат.

Керуючись ст. 303, п. 1 ч. 1 ст. 307, ст.ст. 308, 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 07 березня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів шляхом подання до цього суду касаційної скарги.

Судді Апеляційного суду міста Києва: Б.Б.Левенець

О.В.Борисова

В.М.Ратнікова

Справа № 22-ц/796/5151/2017

Унікальний номер 755/1282/17-ц

Головуючий у першій інстанції - Астахова О.О.

Доповідач Левенець Б.Б.