Ухвала суду № 66084227, 12.04.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 квітня 2017 року м. Київ К/800/49905/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Борисенко І.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі міста Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.07.2013 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.09.2013 у справі №820/5112/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українсько-Китайський центр розвитку» до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі міста Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування рішень, -

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, колегія -

В С Т А Н О В И Л А :

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 22.07.2013, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.09.2013, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Українсько-Китайський центр розвитку» до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі міста Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування рішень - задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення від 12.03.2013 №0000942201, №0000932201.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Державна податкова інспекція у Дзержинському районі міста Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 19.11.2013 прийняв її до свого провадження.

За результатами повторного автоматизованого розподілу судових справ суддею-доповідачем у даному касаційному провадженні визначено суддю Шипуліну Т.М.

Ухвалою судді Вищого адміністративного суду України Шипуліної Т.М. від 18.10.2016 касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі міста Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області прийнято до свого провадження.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.07.2013 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.09.2013 та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зокрема, підпунктів 14.1.179, 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.3, 198.65 статті 198, статті 185 Податкового кодексу України.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, та які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами за відсутності сторін.

Перевіривши матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено позапланову виїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з Приватним підприємством «Раіком» за період з 01.03.2012 по 30.04.2012 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Дельта універсал» за період з 01.03.2012 по 31.03.2012, за результатами якої складено акт від 21.02.2013 № 693/2210/35698941.

За висновками акта перевірки позивачем допущено порушення підпунктів 14.1.179, 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, статті 185, пунктів 198.6, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України внаслідок чого занижено податок на додану вартість у періоді, що перевірявся у сумі 143335грн. та завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за квітень 2012 року в сумі 2456,00грн.

Висновок податкового органу про порушення вимог податкового законодавства ґрунтується на неправомірному формуванні податкового кредиту за результатом господарських операцій з Приватним підприємством «Раіком» з огляду на відсутність факту реального вчинення господарських операцій.

Підставою для даного висновку став акт ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області про неможливість проведення зустрічної звірки від 10.08.2012 №709/2202/36036555 «Про результати проведення зустрічної звірки ПП «Раіком» щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків, реальності та повноти відображення в обліку за 2011 рік, лютий 2012 року, березень 2012 року, квітень 2012 року, червень 2012 року».

На підставі акта перевірки прийняті податкові повідомлення-рішення від 12.03.2013 №0000942201, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 215002,50грн., у т.ч. основний платіж 143335,00грн., штрафні санкції 71667,50грн.; № 0000932201, яким підприємству зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 2456,00грн.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформленими з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Таким чином, аналіз наведених приписів дає підстави для висновку, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів, оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

Доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

Разом з тим, реальність спірних господарських операцій позивача з Приватним підприємством «Раіком» підтверджується належними первинними документами, які за своєю формою та змістом відповідають вимогам податкового законодавства, зокрема, наданими позивачем договором поставки, додатковою угодою №1 від 14.03.2012 до договору, специфікаціями, видатковими та податковими накладними, платіжними дорученнями, товарно-транспортними накладними, подорожніми листами. Зазначені господарські операції відображені позивачем в відомостях аналітичного обліку по рахунках 205, 631, 361.

Судами також встановлено, що в подальшому придбаний товар було використано позивачем у власній господарській діяльності, що свідчить про намір останнього отримати економічний ефект у результаті проведених операцій.

На момент вчинення спірних операцій Приватне підприємство «Раіком» було зареєстровано в установленому законом порядку та мало свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що позивач підтвердив факт реальності господарських операцій з контрагентом.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів.

Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань.

А відтак, за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Таким чином, досліджені в процесі розгляду справи первинні документи розкривають зміст господарської операції, підтверджують рух активів позивача, зміни у власному капіталі підприємства та отримання ним реального результату в процесі господарської діяльності з контрагентом.

Враховуючи викладене, висновок судів першої та апеляційної інстанцій щодо протиправності спірних податкових повідомлень-рішень є правильним.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав вважати, що судами попередніх інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 55, 160, 210, 220, 221, 223, 224, 230, 232, частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі міста Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.07.2013 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.09.2013 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 - 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ___ Т.М. Шипуліна

Судді: ___ Л.І. Бившева

___ І.В.Борисенко