Ухвала суду № 66084002, 12.04.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 квітня 2017 року м. Київ К/800/22311/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Олексієнка М.М. (доповідач), Рецебуринського Ю.Й., Штульман І.В.,

здійснивши в касаційному порядку попередній розгляд справи за позовом ОСОБА_4 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області (далі - ГУ МВС) про скасування наказу, поновлення на роботі за касаційною скаргою представника відповідача на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 19липня 2016 року,

в с т а н о в и л а :

У грудні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з адміністративним позовом, у якому з урахуванням уточнених позовних вимог просила:

скасувати наказ ГУ МВС від 6 листопада 2015 року № 683 о/с про звільнення її - старшого лейтенанта міліції, слідчого відділення розслідування злочинів у сфері господарської діяльності слідчого відділу Київського РВ ХМУ ГУ через скорочення штатів;

поновити на попередній посаді, а у разі неможливості поновлення, зобов'язати відповідача надати іншу рівнозначну роботу за професією та спеціальністю у м. Харкові;

зобов'язати ГУ МВС внести виправлення до трудової книжки НОМЕР_1 про недійсність запису № 3 щодо звільнення.

Посилалась на незаконність звільнення, тому що під час видання наказу, який є предметом оскарження, вона перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення трирічного віку, тому на неї розповсюджувалися гарантії, передбачені статтею 184 Кодексу законів про працю України.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2016 року, залишеною без змін Харківським апеляційним адміністративним судом від 19 липня 2016 року, адміністративний позов задоволено частково. Скасовано наказ ГУ МВС України від 6 листопада 2015 року № 683 о/с у частині звільнення ОСОБА_4 з органів внутрішніх справ через скорочення штатів. Поновлено позивачку на посаді слідчого відділення розслідування злочинів у сфері господарської діяльності слідчого відділу Київського РВ ХМУ ГУ МВС України в Харківській області з 6 листопада 2015 року. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі представник ГУ МВС, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, допущені судами, просить попередні судові рішення скасувати і ухвалити нову постанову про відмову в задоволенні позову. Вказує на те, що до спірних правовідносин необхідно застосовувати спеціальне законодавства, яким є Закон України «Про Національну Поліцію», а не Кодекс законів про працю України.

ОСОБА_4 подано письмове заперечення на зазначену касаційну скаргу, в якому просить судові рішення залишити без змін.

Враховуючи відсутність клопотань усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю, справу розглянуто в порядку письмового провадження.

З'ясувавши обставини справи в межах, передбачених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), колегія суддів приходить до висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги з урахуванням наступного.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначається Законом України від 2 липня 2015 року № 580-VIII «Про національну поліцію» (далі - Закон № 580).

Відповідно до положень, викладених у пунктах 8 - 10 Прикінцевих та перехідних положень вище згаданого Закону, в органах внутрішніх справ мало місце скорочення штатів. Як зазначено у пункті 8, з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

В пунктах 9 та 10 встановлено порядок вивільнення працівників міліції. Працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів. Указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.

В той же час, питання вивільнення працівників, які мають певні пільги, в тому числі вагітних жінок, жінок, які мають дітей віком до трьох років, одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда спеціальним законом не врегульовано, тому згідно із частиною сьомою статті 9 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Таким законом, в даному випадку, є Кодекс законів про працю України. За приписами частини третьої статті 184 цього Кодексу звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, окрім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням.

Тобто, звільнення, вказаних осіб, можливе лише у випадку повної ліквідації підприємства, установ, організації з обов'язковим працевлаштуванням.

Згідно фактичних обставин, встановлених судами, ОСОБА_4 перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Не дивлячись на зазначені обставин, наказом голови ГУ МВС від 6 листопада 2015 року № 683 о/с її - старшого лейтенанта міліції, слідчого відділення розслідування злочинів у сфері господарської діяльності слідчого відділу Київського РВ ХМУ ГУ, звільнено з органів внутрішніх справ за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України від 29 липня 1991 року № 114 без вжиття заходів по працевлаштуванню.

З урахуванням наведених обставин та норм права суди попередніх інстанцій прийшли до обґрунтованого висновку про скасування наказу та поновлення ОСОБА_4 на посаді, яку вона обіймала до звільнення, оскільки відповідачем порушено її право, передбачене статтею 184 Кодекс законів про працю України та не доведено факт ліквідації установи, в якій вона працювала.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, висновок судів не спростовують і не дають підстав вважати судові рішення такими, що ухвалені з порушенням норм матеріального чи процесуального права. Зокрема, як зазначалося вище, позивачка як жінка, яка має дитину віком до трьох років та перебуває у відпустці по її догляду, не може бути звільнена з органів внутрішніх справ через скорочення без працевлаштування. У разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). В даному випадку судами правомірно застосовано аналогію закону.

На підставі наведеного, керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу представника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області відхилити, а судові рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2016 року, Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає, проте може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: