Ухвала суду № 66083955, 11.04.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 квітня 2017 року м. Київ К/800/60270/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Кравцова О.В.,

суддів Калашнікової О.В.,

Єрьоміна А.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Запорізької митниці Міндоходів на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 4 листопада 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2014 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Електрометалургійний завод «Дніпроспецсталь ім. А.М.Кузьміна» до Запорізької митниці Міндоходів про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів,-

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2012 року ПАТ «Електрометалургійний завод «Дніпроспецсталь ім. А.М.Кузьміна» (далі - Товариство) звернулося до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Запорізької митниці Міндоходів (далі - Митниця) про визнання протиправними та скасування рішень про визначення митної вартості від 16 березня 2012 року № 112030000/2012/000046/2, № 112030000/2012/000047/2, № 112030000/2012/000049/2 та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України від 16 березня 2012 року № 112030000/2/00192, № 112030000/2/00193, № 112030000/2/00195.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 4 листопада 2013 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2014 року, позов задоволено.

Не погодившись із судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Митниця звернулась до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просила їх скасувати, а в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за умовами зовнішньоекономічного контракту від 23 листопада 2011 року № 13111467, укладеного між Товариством (Покупець) та Фірмою «INTERKOMMODITIES SA» (Продавець), Швейцарія, продавець зобов'язався поставити позивачу товар відповідно до специфікацій на умовах DAP Запоріжжя у відповідності до Інкотермс 2010 (далі - Контракт).

У Специфікації №1, яка є невід'ємною частиною контракту, вказано кількість товару в шт., ціну товару в Євро за штуку, а також загальну вартість товару в Євро.

На підставі Контракту та Додатку № 1 - Специфікації № 1, позивачем від Фірми «INTERKOMMODITIES SA» отриманий товар «виливниці», країна виробництва Німеччина (далі - Товар).

З метою здійснення митного контролю та митного оформлення вказаного товару позивачем до Митниці 2 березня 2012 року подані вантажні митні декларації:

№ 112030000/2012/006477, відповідно до графи 43 якої, позивачем зазначено основний метод (перший) визначення митної вартості за ціною угоди, який передбачено стаття 266, 267 Митного кодексу України від 11 липня 2002 року № 92-ІV (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин; далі - МК України), а саме заявлена митна вартість товару дорівнює 199651,04 грн (18778,50 Євро), сума ввізного мита 9982,55 грн та сума ПДВ 41926,72 грн;

№ 112030000/2012/006487, відповідно до графи 43 якої, позивачем зазначено основний метод (перший) визначення митної вартості за ціною угоди, який передбачено статтями 266, 267 МК України, а саме заявлена митна вартість товару дорівнює 199651,04 грн (18778,50 Євро), сума ввізного мита 9982,55 грн та сума ПДВ 41926,72 грн;

№ 112030000/2012/006490, відповідно до графи 43 якої, позивачем зазначено основний метод (перший) визначення митної вартості за ціною угоди, який передбачено статтями 266, 267 МК України, а саме заявлена митна вартість товару дорівнює 199651,04 грн (18778,50 Євро), сума ввізного мита 9982,55 грн та сума ПДВ 41926,72 грн.

З метою підтвердження заявленої митної вартості товару до трьох ВМД Товариством додані наступні документи: Контракт; специфікацію № 1 до Контракту; інвойс/рахунок № Moulds-12-01 від 30 січня 2012 року; лист про оцінку відповідності за від 20 лютого 2012 року № 11/1128; профрахунок від 30 січня 2012 року № 38.718 та інші документи.

Також разом з ВМД позивачем подані декларації митної вартості товару ф. ДМВ-1, в яких митна вартість товару визначена позивачем за ціною договору щодо товарів, які імпортуються.

Для підтвердження заявленої митної вартості товару, 2 березня 2013 року Митницею у позивача витребувані додаткові документи: договір з третіми особами, що пов'язаний з договором (контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; сертифікат про походження товару; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, що мають відповідні повноваження згідно із законом; відповідну бухгалтерську документацію; копії первинних бухгалтерських документів згідно з якими товар було знято з обліку/балансу, випущено зі складу, видаткові накладні тощо; інші документи для підтвердження заявленої у декларації митної вартості товарів за власним бажанням декларанта.

На вимогу митного органу декларантом надано: копію договору між Фірмою «INTERKOMMODITIES SA» та виробником «Lintorfer Eisengiesserei GmbH» від 18 листопада 2011 року № 60-0701/11; товарно-транспортні накладні Delivery Note від 30 січня 2012 року № 25.640 та № 25.641, від 7 лютого 2012 року № 25.664; висновки Держпідприємства «Держзовнішінформ» від 13 березня 2012 року № 12/116 та Запорізької Торгово-Промислової палати від 7 березня 2012 року № ОЦ-38/1 та № ОЦ-38; проформи-інвойс виробника від 30 січня 2012 року № 38.718 та № 38.719, від 7 лютого 2012 року № 38.762; копію договору між ПАТ «Дніпроспецсталь» та ТОВ «Керченський стрілочний завод» від 8 червня 2010 року № 3258/11100817 та специфікації до нього від 17 грудня 2010 року № 3, від 20 травня 2011 року № 5; копію договору між ПАТ «Дніпроспецсталь» та ВАТ «Запоріжсталь» від 17 листопада 2010 року № 186536/1/11/2 та додаткову угоду від 26 вересня 2011 року № 7; витяг з «Метал Кур'єр» від 27 лютого 2012 року № 9 про стан цін; копію сертифікату походження товару, виданого торгово-промисловою палатою м. Ратінген, Німеччина; гарантійний лист від 14 березня 2012 року № 213-832 стосовно оплати за виливниці; копію запиту Держпідприємства «Держзовнішінформ» до Фірми «INTERKOMMODITIES SA» стосовно вартості виливниць та копію відповіді на цей запит; копію підтвердження замовлення № 60-0701/11 наданого виробником «Lintorfer Eisengiesserei GmbH» для Фірми «INTERKOMMODITIES SA»; копію комерційної пропозиції на виливниці від виробника «Lintorfer Eisengiesserei GmbH» б/н від 24 жовтня 2011 року.

15 березня 2012 року декларантом повідомлено про неможливість надання інших документів.

За результатами перевірки наданих позивачем документів для митного оформлення товару, відповідачем винесені рішення від 16 березня 2012 року № 112030000/2012/000046/2, № 112030000/2012/000047/2, № 112030000/2012/000049/2 про коригування митної вартості товару за резервним методом (шостим) та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України від 16 березня 2012 року № 112030000/2/00192, № 112030000/2/00193, № 112030000/2/00195.

Як підставу неможливості використання вибраного декларантом методу визначення митної вартості вказано - письмова відмова декларанта надати додаткові документи, необхідні відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 року № 1766. Консультація проведена.

Задовольнивши позов, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку, що використані декларантом при митному оформленні відомості підтверджені документально, визначені кількісно і достовірно, а всі складові митної вартості, які обов'язкові при її обчисленні, містяться у поданих до Митниці документах.

Колегія суддів погоджується з таким висновком судів.

Згідно із частиною другою статті 262 МК України порядок та умови декларування митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України, встановлюються Кабінетом Міністрів України, а порядок заповнення декларацій митної вартості - спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи.

Відповідно до пункту 7 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 року № 1766 (чинного на час виникнення спірних відносин; далі - Порядок)), для підтвердження заявлених відомостей про митну вартість товарів декларант зобов'язаний подати: зовнішньоекономічний договір (контракт) і додатки до нього; рахунок-фактуру (інвойс) або рахунок-проформу; банківські платіжні документи (якщо рахунок сплачено), а також інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; рішення митного органу про визначення митної вартості раніше ввезених ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів, якщо воно прийнято за одним договором (контрактом); пакувальні листи; копію ліцензії на ввезення (вивезення) товарів, імпорт (експорт) яких підлягає ліцензуванню.

Згідно з пунктом 11 Порядку для підтвердження митної вартості товарів на вимогу митного органу декларант зобов'язаний подати додаткові документи.

Посадова особа митного органу у графі «Для відміток митниці» декларації митної вартості робить запис про необхідність подання додаткових документів, що підтверджують митну вартість товарів, із складенням переліку, зазначає дату і прізвище та ставить свій підпис. Декларант ознайомлюється з таким записом, зазначає під ним дату, прізвище та ставить свій підпис.

Посадова особа митного органу не має права вимагати від декларанта документи, не зазначені у графі «Для відміток митного органу».

Відповідно до частини першої статті 264 МК України, заявлена декларантом митна вартість товарів і подані ним відомості про її визначення повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.

Частиною другою цієї ж статті передбачено, що у разі потреби у підтвердженні заявленої митної вартості товарів декларант зобов'язаний подати митному органу необхідні для цього відомості та забезпечити можливість їх перевірки відповідно до порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини першої статті 266 МК України визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, здійснюється за такими методами: 1) за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) за ціною договору щодо ідентичних товарів; 3) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; 4) на основі віднімання вартості; 5) на основі додавання вартості (обчислена вартість); 6) резервного.

Основним є метод визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції).

Якщо митна вартість не може бути визначена за методом 1 згідно з положеннями статті 267 цього Кодексу, проводиться процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості відповідно до вимог статей 268 і 269 цього Кодексу. У ході таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, відповідно до вимог статей 268 і 269 цього Кодексу за основу може братися або ціна, за якою оцінювані ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному з продавцем покупцю відповідно до вимог статті 271, або обчислена відповідно до вимог статті 272 цього Кодексу вартість товарів.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на розсуд декларанта.

У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, установлених статтею 273 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм, а також положень Порядку здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 9 квітня 2008 року № 339 (чинного на час виникнення спірних відносин), дає підстави вважати, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості. Однак, дискреційні повноваження митних органів мають законодавчі обмеження у випадках незгоди із задекларованою митною вартістю. Вищенаведеною нормою матеріального права встановлено як методи визначення митної вартості товарів так і порядок їх застосування.

Послідовність застосування різних методів оцінки митної вартості означає, що вичерпавши усі можливості для встановлення рівня митної вартості товару за одним методом, митний орган має послідовно застосовувати інші методи. Однак, у даній справі Митниця відразу використала резервний метод визначення митної вартості, не дослідивши у повній мірі усі обставини, які впливали на рівень ціни, заявленої декларантом.

Відповідно до положень Порядку заповнення рішення про визначення митної вартості товарів, затвердженого наказом Державної митної служби України від 29 травня 2009 року № 506 (чинного на час виникнення спірних відносин), у графі №33 зазначаються обставини, що стали підставою для прийняття Рішення, та джерела інформації, які використовувалися митним органом, і їх реквізити.

Однак, як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, оскаржувані рішення про визначення митної вартості товару не містять в собі відомостей про те, які обставини унеможливлювали застосувати для визначення митної вартості товару методів № 2-5, що стало законною підставою для застосування методу № 6. З оскаржуваних рішень вбачається, що основною підставою для визначення митницею вартості товару за резервним методом була відмова декларанта надати інші додаткові документи.

Суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що посилання Митниці на відмову декларанта подати інші додаткові документи не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки декларантом було надано всі наявні в нього документи, в тому числі й додаткові. Проте, при прийняті рішення, Митницею не були враховані додаткові документи, які Товариство надало на вимогу.

При декларуванні товару позивач визначив його митну вартість виходячи саме з ціни угоди, що підлягала сплаті згідно до умов контракту, специфікацій, виставлених інвойсів та інших документів постачальника та надано необхідні документи для підтвердження заявленої митної вартості товарів.

Отже, за обставин, коли Митниця не обґрунтувала необхідність витребування від декларанта додаткових документів, не вказала і не підтвердила наявність у документах розбіжностей, ознак підробки, відсутність всіх відомостей тощо, які підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Таким чином, колегія суддів, керуючись частиною першою статті 224 КАС України, приходить до висновку, що рішення судів попередніх інстанцій є законними і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; в них повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду щодо встановлених обставин і правові наслідки є правильними, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Керуючись статтями 220-1, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Запорізької митниці Міндоходів залишити без задоволення, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 4 листопада 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді