Ухвала суду № 66083696, 19.04.2017, Житомирський апеляційний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

__________

10002, м-н Путятинський, 3/65, телефон/факс: (0412) 481-604, 481-637 e-mail: inbox@apladm.zt.court.gov.ua

Головуючий у 1-й інстанції: Шуляк Л.А.

Суддя-доповідач:Жизневська А.В.

УХВАЛА

іменем України

"19" квітня 2017 р. Справа № 806/1971/16

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Жизневської А.В.

суддів: Котік Т.С.

Моніча Б.С.,

за участю секретаря судового засідання Полоневич Т.Ю.,

представника відповідача,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від "20" лютого 2017 р. у справі за позовом ОСОБА_3 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області про стягнення коштів ,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом в якому просив стягнути з Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 січня 2011 року по 18 травня 2011 року в розмірі 13213 грн. 20 коп.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2017 р. позов задоволено частково.

Стягнуто з Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області на користь ОСОБА_3 13212 (тринадцять тисяч двісті дванадцять) грн. 32 коп. компенсації за затримку розрахунку при звільненні.

В решті вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області оскаржило його в апеляційному порядку, вважаючи порушеними норми матеріального та процесуального права. Просить скасувати вказану постанову та прийняти нове судове рішення, яким залишити без розгляду позов ОСОБА_3 у зв'язку із пропуском строку на звернення до суду.

Перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає до задоволення, виходячи з такого.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 за наказом Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області від 29.12.2010 № 490 о/с звільнений з органів внутрішніх справ у зв'язку з виходом на пенсію (а.с.7).

При звільненні йому було нараховано одноразову грошову допомогу при звільненні в сумі 15657,17 грн. та виплачено вищевказану допомогу у травні 2011 року (а.с.9).

У жовтні 2016 року ОСОБА_3 вирішив звернутися до суду, оскільки, на його думку, за період з 01.01.2011 по 18.05.2011 йому має бути виплачена компенсація за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 13213,20 грн.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги про стягнення з Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області на користь ОСОБА_3 компенсації за затримку розрахунку при звільненні в розмірі 13212,32 грн., дійшов висновку, що такі вимоги є правомірними. В решті вимог суд відмовив.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції.

Як визначено в статті 3 Кодексу законів про працю України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Водночас, спеціальним законодавством врегульовано правове становище осіб, які проходять службу в органах внутрішніх справ, у тому числі, порядок, умови проходження та звільнення зі служби, порядок та умови оплати праці, зокрема: Законом України від 20 грудня 1990 року №565-XII "Про міліцію" (чинного на момент проходження позивачем служби), Законом України від 20 грудня 1991 року №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 року №114, Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31 грудня 2007 року №499 та постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. № 393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей".

Суд вірно вказав, що зазначеними нормативними актами не визначено порядку проведення розрахунку при звільненні зі служби в міліції та відповідальності за порушення строків проведення такого розрахунку.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Проте, відповідач, заперечуючи можливість застосування трудового законодавства до даних правовідносин, в апеляційній скарзі посилається на норми саме трудового законодавства.

Так, за приписами ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

За частиною 1 статті 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому, власником або уповноваженим ним органом, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Невиплата власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум і вимога звільненого працівника щодо їх виплати є трудовим спором між цими учасниками трудових правовідносин.

Відповідно до ч.1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Таким чином, враховуючи наведені норми, для звернення працівника до суду з позовною заявою щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 24.06.2015 року № 6-116цс15.

У відповідності до ч.1 ст.99 КАС України визначено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи ч.2 ст. 99 КАС України встановлений шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, а з питань публічної служби (ч.3 ст.99 КАС України) - місячний строк.

Відповідно до матеріалів справи встановлено, що позивач звернувся до суду з позовом по збігу більше чотирьох років - 10.10.2016 року, в якому просив задовольнити позовні вимоги про виплату йому середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні за період з 01.01.2011 року по 18.05.2011 року.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем порушено вимоги ч.1 ст.233 КЗпП та ч.3 ст.99 КАС України, тобто пропущено строк звернення з даним позовом до адміністративного суду.

З таким висновком погоджується і Вищий адміністративний суд України у своїй ухвалі від 09.12.2016 року у справі №К/800/33957/16.

Позивачем не зазначено та не надано доказів в підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду з позовом.

Відповідно до ч.1 ст.100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

З матеріалів справи вбачається, що судом першої інстанції причини пропуску строку на звернення до суду поважними визнано не було.

Згідно п.4 ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати постанову суду і залишити позовну заяву без розгляду або закрити провадження у справі.

Відповідно до ч.1 ст.203 КАС України постанова або ухвала суду першої інстанції скасовується в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається з підстав, встановлених відповідно ст.ст.155 і 157 цього Кодексу.

Пунктом 9 ч.1 ст.155 КАС України передбачено, що суд своєю ухвалою залишає позовну заяву без розгляду, якщо позовну заяву подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до адміністративного суду і суд не знайшов підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними.

Згідно із ч.2 ст. 155 КАС України про залишення позовної заяви без розгляду суд постановляє ухвалу.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області задовольнити, постанову Житомирського окружного адміністративного суду від "20" лютого 2017 р. скасувати.

Позовну заяву ОСОБА_3 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області про стягнення коштів залишити без розгляду.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя А.В. Жизневська

судді: Т.С. Котік

Б.С. Моніч

Повний текст cудового рішення виготовлено "20" квітня 2017 р.

Роздруковано та надіслано:р.л.п.

1- в справу:

2 - позивачу ОСОБА_3 АДРЕСА_1

3- відповідачу/ Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області Старий бульвар, 5/37,м.Житомир,10008

- ,