Постанова № 66083004, 10.04.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 755/11126/16-а Головуючий у 1-й інстанції: Виниченко Л.М.

Суддя-доповідач: Собків Я.М.

ПОСТАНОВА

Іменем України

10 квітня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді: Собківа Я.М.,

суддів: Вівдиченко Т.Р., Лічевецького І.О.

за участю секретаря: Морозенко С.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Дніпровського районного суду м. Києва від 16 лютого 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації про визнання дій незаконними, зобов'язання вчинити дії, стягнення виплат та моральних збитків,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_2 звернулася до Дніпровського районного суду м. Києва із адміністративним позовом до Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації, в якому просила визнати незаконними дії відповідача при призначенні їй компенсаційної виплати, як особі, що доглядає за особою старшою 80-ти років, стягнути з відповідача недоплачені компенсаційні виплати у розмірі 25 375 грн. 73 коп., моральні збитки у розмірі 26000,00 грн. та зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації призначити та виплачувати їй компенсаційну виплату у розмірі прожиткового мінімуму для осіб працездатного віку, встановленого законом України про державний бюджет на відповідний рік.

Постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 16 лютого 2017 року в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Позивач, не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити його позов у повному обсязі.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися до суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду першої інстанції - скасуванню, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст.202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач ОСОБА_2 перебуває на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації, їй призначено компенсаційну виплату по догляду за особою похилого віку, що досягла 80-річного віку - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, на термін з 29.09.2015 р. по 22.04.2021 р. (довідка від 04.07.2016 р. № 2039, довідка від 23.01.2017 р. № 279, а.с. 3, 76).

За даними довідок Центру по нарахуванню та виплаті пенсій та допомог від 04.07.2016 р. № 2038, від 23.01.2017 р. № 280, розмір щомісячних компенсаційних виплат ОСОБА_2 з вересня 2015 року по травень 2016 р. становив - 16,16 грн., з червня 2016 року по листопад 2016 р. - 25 грн.; у грудні 2016 року - 25,99 грн. (а.с. 4, 77).

З цих підстав позивач зверталася до відповідача із заявою від 22.02.2016 року, в якій просила роз'яснити їй на підставі якого нормативно-правового акту нараховується компенсаційна виплата працездатній особі, яка не працює і здійснює догляд за особою похилого віку, що досягла 80-річного віку.

Листом Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації від 25.02.2016 року № 37/02-4736 позивача було повідомлено, що призначення вищевказаної допомоги проводиться у відповідності до «Стандарту надання послуги з призначення щомісячної компенсаційної виплати непрацюючій особі, яка здійснює догляд за інвалідом 1-ї групи або за особою, яка досягла 80-річного віку», затвердженого наказом Міністерства соціальної політики від 23.03.2012 року № 158; а її розмір визначений пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення розмірів державної допомоги окремим категоріям громадян» від 26.07.1996 р. № 832, що індексується відповідно до індексу споживчих цін на кожний рік (а.с. 5).

Звертаючись з даним позовом позивач в обгрунтування своїх вимог зауважує, що розмір щомісячних компенсаційних виплат для працездатних осіб, які доглядають за особою похилого віку, що досягла 80-річного віку, повинен бути не нижче прожиткового мінімуму. Оскільки ті виплати, які вона отримує від держави, є для неї єдиним джерелом доходу, то неприпустимо, щоб їх розмір не відповідав рівню прожиткового мінімуму, встановленого Основним Законом України.

Надаючи правову оцінку обставинам вказаної справи колегія суддів зважає на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За приписами статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Основні організаційні та правові засади надання соціальних послуг особам, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги, визначаються Законом України Закону України від 19 червня 2003 року № 966-IV «Про соціальні послуги» (надалі - Закон № 966-IV).

Відповідно до статті 1 Закону № 966-IV, соціальні послуги - комплекс заходів з надання допомоги особам, окремим соціальним групам, які перебувають у складних життєвих обставинах і не можуть самостійно їх подолати, з метою розв'язання їхніх життєвих проблем; суб'єкти, що надають соціальні послуги - підприємства, установи, організації та заклади незалежно від форми власності та господарювання, фізичні особи - підприємці, які відповідають критеріям діяльності суб'єктів, що надають соціальні послуги, а також фізичні особи, які надають соціальні послуги;

Суб'єкти, що надають соціальні послуги, здійснюють свою діяльність відповідно до статутних документів, цивільно-правових договорів (для фізичних осіб-підприємців), в яких визначено перелік соціальних послуг, категорії осіб, яким вони надаються, за наявності відповідної підготовки їх працівників, з дотриманням державних стандартів соціальних послуг, етичних, правових норм і принципів надання соціальних послуг. Критерії діяльності суб'єктів, що надають соціальні послуги, встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Зі змісту частини сьомої статті 7 Закону № 966-IV вбачається, що фізичним особам, які надають соціальні послуги, призначаються і виплачуються компенсаційні виплати в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

На виконання наведених вище положень статті 7 Закону № 966-IV постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2004 року № 558 затверджено Порядок призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги (з наступними змінами і доповненнями, надалі - Порядок № 558).

За приписами пункту 1 Порядку № 558, непрацюючим фізичним особам, які постійно надають соціальні послуги громадянам похилого віку, інвалідам, дітям-інвалідам, хворим, які не здатні до самообслуговування і потребують постійної сторонньої допомоги (крім осіб, що обслуговуються соціальними службами), призначається щомісячна компенсаційна виплата (далі - компенсація).

Згідно із пунктом 2 Порядку № 558, компенсація призначається виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у таких розмірах: 15 відсотків - фізичним особам, які надають соціальні послуги інвалідам I групи; <…>.

Слід також зазначити, що окрім Порядку № 558 чинною залишається також і Постанова Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 р. № 832 «Про підвищення розмірів державної допомоги окремим категоріям громадян» (з наступними змінами і доповненнями, надалі - Постанова № 832), за змістом пункту 2 якої для працездатної особи, яка доглядає за інвалідом І групи, а також за особою, яка досягла 80-річного віку установлено щомісячні компенсаційні виплати у розмірі 480 тис. крб. Передбачено також, що зазначені щомісячні компенсаційні виплати призначаються і виплачуються органами праці та соціального захисту населення та фінансуються органами Пенсійного фонду.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що на час звернення позивача до суду чинним законодавством не було передбачено ані можливості, ані механізму перерахунку компенсаційних виплат по догляду за особою, яка досягла 80-річного віку у зв'язку зі зміною прожиткового мінімуму. А відтак, з 29.09.2015 р. (дата постановлення позивача на облік до відповідача) не визначено суб'єктивного права, як і не передбачено підстав, порядку реалізації, обов'язку органів праці та соціального захисту населення по перерахунку спірних виплат, призначених відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення розмірів державної допомоги окремим категоріям громадян» від 26.07.1996 р. № 832 зі змінами стосовно прожиткового мінімуму.

Колегія суддів знаходить помилковим даний висновок суду першої інстанції, оскільки сума компенсаційних виплат, яку отримує позивач від держави на підставі Постанови № 832, є значно нижчою за прожитковий мінімуму, встановленого законами України на відповідний бюджетний рік. Компенсація, яку відповідно до Порядку № 558 передбачено для осіб, які доглядають за особою похилого віку, що досягла 80-літного віку, також є меншою за прожитковий мінімум, оскільки обчислюється у відсотковому відношенні до цієї суми.

Що стосується доводів позивача в частині невідповідності вимогам статті 46 Конституції України пункту 2 Постанови № 832, то питання про конституційність актів Кабінету Міністрів України віднесено до повноважень Конституційного Суду України, який є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні.

Так, за приписами статті 8 Конституції України норми Конституції України є нормами прямої дії.

Частиною третьою статті 46 Конституції України встановлено, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач підпадає під всі умови, визначені зазначеною конституційною нормою, для того, щоб її рівень життя був забезпечений не нижче від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

За приписами частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Конституція України має найвищу юридичну силу (ч.2 ст. 8 Конституції України).

Таким чином, з аналізу зазначених правових норм слід зробити висновок, що для вирішення даного спору суду першої інстанції необхідно було застосовувати норми Конституції України як норми прямої дії, які мають найвищу юридичну силу, в тому числі й над законами України та постановами Кабінету Міністрів України.

Крім того, за такого правового врегулювання, суд першої інстанції мав повноваження у порядку адміністративного судочинства застосувати норми Конституції України без вирішення питання щодо конституційності Постанови № 832 в конституційному судочинстві.

У зв'язку з цим, під час вирішення даного спору суд першої інстанції не застосував закон, який підлягав застосуванню.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що позивач має право на забезпечення соціальною виплатою не нижче від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 14 грудня 2016 р. по справі № К/800/24324/16.

Щодо строків звернення з адміністративним позовом, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно частини 1 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

За змістом частини 2 цієї статті для звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав, свобод чи інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Пропущення строку звернення до адміністративного суду відповідно до статті 100 цього Кодексу є підставою для залишення адміністративного позову без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

Як вбачається з матеріалів справи, з даним позовом позивач звернулася 14 липня 2016 року, що підтверджується відміткою на штампі Дніпровського районного суду м. Києва.

Враховуючи те, що компенсаційна виплата непрацюючим фізичним особам, які постійно надають соціальні послуги громадянам похилого віку, які не здатні до самообслуговування і потребують постійної сторонньої допомоги є щомісячною виплатою, колегія суддів приходить до висновку, що позивач знав про порушення своїх прав під час отримання такої виплати в меншому розмірі, а тому позовні вимоги в частині визнання протиправними дій та зобов'язання Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації здійснити нарахування та виплату щомісячної компенсаційної виплати як непрацюючій особі, яка здійснює догляд за особою, що досягла 80-річного віку, у розмірі прожиткового мінімуму для осіб працездатного віку, встановленому законом України про державний бюджет на відповідний рік, підлягають задоволенню починаючи з 14 січня 2016 року.

Що стосується позову в частині вимог про відшкодування моральної шкоди (збитків), яку позивач оцінює в розмірі 26000,00 грн. колегія суддів зважає на наступне.

За змістом ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала, у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала, у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала, у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

У постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року із змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного суду № 5 від 25 травня 2001 року та від 27 лютого 2009 року, зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Отже, для вирішення питання про відшкодування моральної шкоди необхідно встановити насамперед: наявність шкоди, протиправність дій відповідача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням відповідача. Наявність кожної із цих складових є обов'язковою умовою для відшкодування шкоди.

Так в своєму позові позивач посилається на те, що внаслідок протиправної бездіяльності відповідача вона зазнала моральних страждань, що на думку останньої негативно вплинуло на стан її здоров'я та самопочуття.

Однак позивачем не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що діями або бездіяльністю Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації їй заподіяно моральну шкоду, наявності причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою та нанесеною шкодою; яким чином позивач оцінив заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходив. Крім застосування принципу вини при вирішенні спорів про відшкодування шкоди необхідно виходити з того, що шкода підлягає відшкодуванню за умови безпосереднього причинного зв'язку між неправомірними діями особи, яка завдала шкоду і самою шкодою.

У зв'язку з цим, заявлені позивачем вимоги в цій частині колегія суддів знаходить необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 КАС України).

Згідно із ст. 159 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З підстав вищевикладеного, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції ухвалена з частковим порушенням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, а тому вбачаються підстави для скасування постанови Дніпровського районного суду м. Києва від 16 лютого 2017 року та ухвалення нового рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_2 до Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації про визнання дій незаконними, зобов'язання вчинити дії, стягнення виплат та моральних збитків, слід задовольнити частково.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Дніпровського районного суду м. Києва від 16 лютого 2017 року скасувати.

Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_2 до Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації про визнання дій незаконними, зобов'язання вчинити дії, стягнення виплат та моральних збитків задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_2 щомісячної компенсаційної виплати як непрацюючій особі, яка здійснює догляд за інвалідом І групи або особою похилого віку, що досягла 80-річного віку, у розмірі прожиткового мінімуму для осіб працездатного віку, встановленому законом України про державний бюджет на відповідний рік, починаючи з 14 січня 2016 року.

Зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації здійснити нарахування та виплату ОСОБА_2 щомісячної компенсаційної виплати як непрацюючій особі, яка здійснює догляд за інвалідом І групи або особою похилого віку, що досягла 80-річного віку, у розмірі прожиткового мінімуму для осіб працездатного віку, встановленому законом України про державний бюджет на відповідний рік, починаючи з 14 січня 2016 року.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Собків Я.М.

Суддя Вівдиченко Т.Р.

Суддя Лічевецький І.О.

Повний текст постанови виготовлено 18.04.2017

Головуючий суддя Собків Я.М.

Судді: Лічевецький І.О.

Вівдиченко Т.Р.