Рішення № 66080943, 18.04.2017, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

18 квітня 2017 р. Справа № 903/148/17

за позовом Заступника керівника Луцької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Луцької міської ради та Управління освіти Луцької міської ради

до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, с.Підгайці, Луцький район

про визнання договору оренди недійсним та повернення майна

Суддя: В.А.Пахолюк

За участю представників сторін:

від позивачів: не прибули;

від відповідача: ОСОБА_1А підприємець, ОСОБА_2 адвокат, договір від 18.04.2017 р.

В судовому засіданні взяла участь прокурор відділу прокуратури міста Луцька ОСОБА_3 посв. № 021019 від 15.10.2013р.

Суть спору:

Заступник керівника Луцької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Луцької міської ради та управління освіти Луцької міської ради звернувся з позовом до відповідача фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про визнання договору оренди недійсним та повернення майна.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що:

29.10.2015р. між управлінням освіти Луцької міської ради та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 був укладений договір оренди нежитлового приміщення за адресою: м. Луцьк, вул. Шопена, 18 площею 109,01 м.кв. № 1333.

Зазначене нерухоме майно відповідачу було передано на підставі акту прийому-передачі від 11.02.2010р.

Відповідно до п.п. 7.1, 7.3 ОСОБА_4 учнівської молоді майно належить до комунальної власності територіальної громади міста Луцька і закріплюється на праві оперативного управління.

Згідно п. 2 статуту передбачено, що предметом діяльності ОСОБА_4 учнівської молоді є реалізація державної політики в сфері позашкільної освіти.

Відповідно до ч. 5 ст. 63 ЗУ Про освіту обєкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно повязані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

У відповідності до приписів п.3.19 Державних санітарних правил і норм влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів організації навчально-виховного процесу ДСанПіН 5.5.2.008-01, затверджених постановою Головного державного санітарного лікаря України від 14.08.2001р. № 63, здача в оренду території, будівель, приміщень, обладнання підприємствам, установам, організаціям іншим юридичним та фізичним особам для використання, що не повязано з навчально-виховним процесом, не дозволяється.

Представник позивача - Управління освіти Луцької міської ради у заяві від 10.04.2017 р. (вх. № 01-54/3792/17 від 12.04.2017 р.) просить розгляд справи провести без її участі, позов підтримує в повному обсязі. На виконання вимог ухвали суду повідомляє, що необхідність передачі спірного майна в оренду була зумовлена недостатністю фінансування. До матеріалів справи долучає наступні документи: довідку про перебування на балансі орендованого майна; копію рішення Луцької міської ради від 29.02.2012 р. № 21/32; копію договору оренди від 11.02.2010 р. № 537 та акт прийому-передачі.

Відповідач у відзиві на позовну заяву за вх. № 01-54/3824/17 від 14.04.2017 р. з позовом Прокурора повністю не згідний з наступних підстав.

Посилаючись на приписи ст.215 ЦК України щодо підстав недійсності правочину, а також вимоги ст.203 ЦК України, додержання яких є необхідним для чинності правочину, з врахуванням вимог ст.759 ЦК України, 283 ГК України, ст.2 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна», які регулюють правовідносини найму, відповідач вважає, що під час укладення спірного договору оренди сторони узгодили всі істотні умови договору, а також порядок приймання орендованого майна, яке було передано відповідачу 11.02.2010 р. у встановленому попереднім договором оренди № 537 від 11.02.2010 р. порядку, про що складено акт приймання передавання. Крім того, п.п.2.1 оспорюваного правочину передбачає, що вступ орендаря у користування приміщенням настає одночасно із підписанням договору оренди нежитлового приміщення.

Оскільки, предметом договору оренди є нежитлове приміщення ОСОБА_4 учнівської молоді, яке перебуває у власності Позивача-1 та знаходиться на балансі Позивача-2, яке є комунальним майном, то на спірні правовідносини поширюється Закон України «Про оренду державного та комунального майна».

Із доданих до позову матеріалів вбачаєтья, що виконавчий комітет Луцької міської ради своїм рішенням № 653-9 від 29.10.2015 р. вирішив погодити продовження Позивачу-2 договору оренди спірного нежитлового приміщення площею 109, 1 кв.м. по вул.Шопена, 18 в м.Луцьку з ФОП ОСОБА_1 на термін з 01.01.2016 р. по 30.11.2018 р.

Виходячи зі змісту положень ст. 26 Закону України «Про позашкільну освіту», Переліку платних послуг, які можуть надаватись державними навчальними закладами, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 р. № 796 та п.п. 7.6 ОСОБА_4 учнівської молоді, в якості додаткових джерел фінансування навчальних закладів законом передбачена можливість залучати, у т.ч. і доходи від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання.

За таких обставин, вважає, що Позивач-1, надаючи дозвіл на укладення оспорюваного договору оренди, а Позивач-2, укладаючи вказаний правочин, діяли у відповідності до вимог закону, а доводи Прокурора з цього приводу не грунтуються на нормах чинного законодавства.

Крім того, відповідач звертає увагу на відсутність порушення укладанням спірного договору учбового процесу, що підтверджує відповідними довідками № 103 від 11.04.2017 р., виданою Палацом учнівської молоді та № 26 від 05.04.2017 р., виданою іншим орендарем Громадською організацією батьків дітей з синдромом дауна та іншими порушеннями розвитку.

Заслухавши пояснення прокурора, представника відповідача, дослідивши наявні матеріали справи, господарським судом встановлено наступне.

Рішенням виконавчого комітету Луцької міської ради № 653-9 від 29.10.2015 р. "Про продовження оренди нежитлового приміщення на вул. Шопена, 18" за результатами розгляду звернення заявника погоджено управлінню освіти Луцької міської ради (ОСОБА_5В.) продовження оренди нежитлового приміщення загальною площею 109, 1 кв.м., що на вул.Шопена, 18, з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 на термін з 01.01.2016 до 30.11.2018 р. Зобовязано орендодавця та орендаря в десятиденний термін укласти договір оренди, встановивши, що розмір річної орендної плати за розміщення субєкта господарювання, що діє на основі приватної власності і провадить господарську діяльність з медичної практики, складає 20% від вартості нежитлового приміщення, визначеної експертним шляхом, місячна орендна плата становить 6 944, 98 грн.

На виконання вказаного рішення 29.10.2015 між Управлінням освіти Луцької міської ради (Орендодавець) та фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 (Орендар) укладено договір № 1333 оренди нежитлових приміщень.

Відповідно до пунктів 1.1, 1.2. договору оренди Орендодавець передає, а Орендар приймає в оренду нежитлове приміщення (напівпідвал) загальною площею 109, 1 кв.м. за адресою: м.Луцьк, вул.Шопена, 18, що знаходиться на балансі управління освіти Луцької міської ради, вартість якого становить 416 699, 00 грн.

Згідно з п. 1.3.1 договору оренди приміщення, що передається в оренду, буде використовуватись для розміщення субєкта господарювання, що діє на основі приватної власності та провадить діяльність з медичної практики.

Відповідно до п. 9.1. договору цей договір діє з 01 січня 2016р. до 30 листопада 2018р. включно.

Зазначене нерухоме майно відповідачу було передано на підставі акту прийому-передачі від 11.02.2010р.

Адреса орендованого приміщення є юридичною адресою ОСОБА_4 учнівської молоді, згідно ОСОБА_4 засновником якого є Луцька міська рада.

Відповідно до п.п. 7.1, 7.3 ОСОБА_4 учнівської молоді майно належить до комунальної власності територіальної громади міста Луцька і закріплюється на праві оперативного управління.

Згідно п. 2 ОСОБА_4 передбачено, що предметом діяльності ОСОБА_4 учнівської молоді є реалізація державної політики в сфері позашкільної освіти.

Відповідно до ст.174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 п. 4 ст. 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення його сторонами вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України (ст. 215 ЦК України).

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину, має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Як зазначено у п.2.9. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» на підставі ст. 215 Цивільного кодексу України недійсними можуть визнаватися не лише правочини, які не відповідають цьому Кодексу, а й такі, що порушують вимоги інших законодавчих актів України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, інших нормативно-правових актів, виданих державними органами, у тому числі відомчих, зареєстрованих у встановленому порядку.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Прокурор, звертаючись з даним позовом до суду, підставою для подання його вважає необхідність захисту інтересів Позивачів, внаслідок порушень, допущених під час передачі в оренду комунального майна, приміщення навчального закладу, суб'єкту господарювання для здійснення підприємницької діяльності, жодним чином не пов'язаної з навчальним процесом, спрямоване на дотримання встановленого Конституцією України принципу верховенства права, задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні питання про передачу в оренду комунальної власності.

Як визначено ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Аналогічні за змістом правові норми містяться у статті 283 Господарського кодексу України, статті 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Згідно зі ст. 761 Цивільного кодексу України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем також може бути особа, уповноважена на укладання договору найму.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягай згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу ( ч. 1 ст. 284 Господарського кодексу України).

Пунктом 2.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 19.05.2013 № 12 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна" визначено, що відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір вважається укладеним, коли між сторонами досягнуто згоди, з усіх істотних умов. Вичерпного переліку умов, істотних для договорів оренди (найму), ЦК України і ГК України не містять. Однак за змістом статей 759 - 762 Цивільного кодексу України слід дійти висновку, що істотними для даного виду договорів, є умови про предмет договору, плату за користування майном та строк такого користування. Що ж до договорів оренди державного та комунального майна, то стаття 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначає умови, які є істотними для даних договорів, причому відповідно до статті 12 цього Закону договір оренди вважається укладеним з моменту досягнення домовленості з усіх істотних умов і підписання сторонами тексту договору.

Як вбачається зі змісту спірного договору оренди під час його укладення сторони узгодили всі істотні умови договору, а також порядок приймання орендованого майна, яке було передано Відповідачу 11.02.2010 р. у встановленому попереднім договором оренди №537 від 11.02.2010 р. порядку, про що складено акт приймання - передавання.

Крім того, п.п. 2.1. оспорюваного правочину передбачає, що вступ орендаря у користування приміщенням настає одночасно із підписанням договору оренди нежитлового приміщення.

Оскільки, предметом договору оренди є нежитлове приміщення ОСОБА_4 учнівської молоді, яке перебуває у власності Позивача-1 та знаходиться на балансі Позивача-2, яке є комунальним майном, то на спірні правовідносини поширюється Закон України "Про оренду державного та комунального майна".

За умовами абзацу 1 ч. 2 ст. 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна" орендодавець зобов'язаний надіслати заяву потенційного орендаря разом із доданими матеріалами органу, уповноваженому управляти комунальним майном.

Статтями 5, 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", яка кореспондується з п. 1 ч. 1 ст. 287 Господарського кодексу України, передбачено, що орендодавцем нерухомого майна, що є комунальною власністю є органи, уповноважені органами місцевого самоврядування управляти майном.

Як вбачається з матеріалів справи, виконавчий комітет Луцької міської ради своїм рішенням №653-9 від 29.10.2015 року погодив продовження Позивачу-2 договору оренди спірного нежитлового приміщення площею 109,1 кв.м. по вул..Шопена, 18 в місті Луцьку з ФОП ОСОБА_1 на термін з 01.01.2016 року по 30.11.2018 року.

Згідно зі ст. 760 Цивільного кодексу України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму.

В даному випадку предметом оренди за вказаним договором є нежитлове приміщення, що відповідає об'єктам оренди, визначеним ч. 1 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Відповідно до ч. 5 ст. 63 Закону України «Про освіту» об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

Пунктами 1.1., 2.1. ОСОБА_4 учнівської молоді передбачено, що він являється позашкільним навчально-виховним закладом, предметом діяльності якого є реалізація державної політики у сфері позашкільної освіти.

Відповідно до ч.2, 3 ст. 26 Закону України «Про позашкільну освіту» фінансування державних і комунальних позашкільних навчальних закладів здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, приватних позашкільних навчальних закладів - за рахунок коштів засновників (власників). Фінансування державних, комунальних і приватних позашкільних навчальних закладів може здійснюватися також за рахунок додаткових джерел фінансування, не заборонених законодавством України.

Додатковими джерелами фінансування позашкільного навчального закладу є, в т.ч.,доходи від надання в оренду приміщень, обладнання, що не оподатковуються і спрямовуються на соціальні потреби та розвиток навчального закладу.

Разом з тим, право на здачу приміщення в оренду також встановлено п.п. 7.6 ОСОБА_4 учнівської молоді.

Згідно з ч. 2 п. 8 постанови Кабінету Міністрів України № 796 від 27.08.2010 "Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності" до переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності віднесено надання в оренду будівель, споруд, окремих тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовується у освітній, навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.

Виходячи зі змісту вищенаведених правових положень в якості додаткових джерел фінансування навчальних закладів законом передбачена можливість залучати у тому числі і доходи від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання.

Наведені норми законодавства слід застосовувати у нормативному поєднанні, які в своїй сукупності становлять нормативно-правову базу для реалізації питань оренди державного та комунального майна в спірному випадку.

В матеріалах справи відсутні докази того, що приміщення, площею 109 м2, яке орендується відповідачем згідно з умовами спірного договору оренди, використовувалося або може використовуватися у навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, як закладу освіти та права цього навчального закладу порушені. Прокурор цих обставин не спростував.

Надана прокурором довідка Управління освіти Луцької міської ради від 13.01.2017 року №16.1-12/103, про те, що спірне приміщення може використовуватись в освітніх цілях як допоміжне приміщення (роздягальна) не підтверджує факту погіршення навчального процесу у ОСОБА_4 учнівської молоді, в приміщенні якого наявна роздягальна.

Водночас, згідно довідки, наданої Палацом учнівської молоді № 103 від 11.04.2017 р. вбачається протилежне, а саме констатовано, що дане приміщення знаходиться в цокольному поверсі корпусу № 1 закладу, оренда якого жодним чином не перешкоджає здійсненню навчально-виховного процесу, беручи до уваги наявність окремого входу до орендованого приміщення та автономний доступ до системи водопостачання, електроживлення та каналізаційної системи.

Довідкою Управління освіти Луцької міської ради від 13.12.2016 року №16.1-12/3057 підтверджено відсутність у ФОП ОСОБА_1 заборгованості щодо орендної плати за договором оренди, зазначено, що за період з 01.01.2013 р. по 31.03.2017 р. була нарахована орендна плата в сумі 284 417, 80 грн., з них на Луцьку міську раду було перераховано 70% коштів, що становить 199 092, 46 грн., залишено на рахунку установи ЦНТТУМ 30%, що становить 85 325, 34 грн.

Як вбачається з довідки № 26 від 05.04.2017 р. (долученої відповідачем до відзиву) громадська організація батьків дітей з синдромом дауна та іншими порушеннями розвитку (інший орендар) не заперечує щодо подальшої оренди ФОП ОСОБА_1 спірних приміщень.

З пояснень представника відповідача та поданих матеріалів судом встановлено, що кошти бюджетного фінансування на утримання орендованого приміщення не використовуються, оскільки орендар самостійно здійснює витрати, повязані з його утримання та те, що отримання додаткових доходів шляхом передачі в оренду приміщень, що не використовуються для навчального процесу є для ОСОБА_4 учнівської молоді необхідним для поліпшення умов навчально-виховного закладу.

Крім того, судом встановлено, що рішення Луцької міської ради від 29.02.2012 р. № 21/32 «Про врегулювання оренди нерухомого майна територіальної громади міста Луцька» та рішення виконавчого комітету Луцької міської ради від 29.10.2015 р. № 653-9 «Про продовження оренди нежитлового приміщення на вулиці Шопена, 18», що були підставою для укладення оспорюваного договору оренди, не були предметом судового розгляду та є чинними.

Беручи до уваги вищезазначені обставини в їх сукупності, суд приходить до висновку, що Луцька міська рада, надаючи дозвіл на укладення оспорюваного договору оренди, а Управління освіти Луцької міської ради, укладаючи вказаний правочин, діяли у відповідності до вимог закону, а спірний договір оренди відповідає вимогам Закону України "Про оренду державного та комунального майна, Закону України "Про освіту" і підстави для визнання його недійсними відсутні.

З огляду на ту обставину, що судом встановлено відсутність підстав для визнання недійсним договору оренди нежитлового приміщення від 29.10.2015р., укладеного між Управлінням освіти Луцької міської ради та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, позовна вимога про зобов'язання відповідача звільнити та повернути об'єкт оренди, що за правовим змістом є реституцією (результатом встановлення судом факту недійсності договору), і, відповідно, є похідною вимогою від позовної вимоги про визнання недійсним договору оренди, задоволенню також не підлягає.

При розгляді даної справи судом враховано практику Євопейського суду з прав людини з цих правовідносин.

Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні «Рисовський проти України» (заява № 29979/04) зазначив: «Аналізуючи відповідність цього мотивування Конвенції, Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб» (п.70).

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), n. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. …

Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.»

Судом не взято до уваги посилання прокурора на правову позицію щодо наявності підстав для визнання недійсним договору оренди, викладених у постановах Вищого господарського суду України у конкретних справах, зазначених у позовній заяві як на судову практику у даній категорії справ, оскільки зазначені обставини спростовуються аналогічною правовою позицією, викладеною у постановах Вищого господарського суду України від 09.02.2017 р. у справі № 911/1633/16, від 20.12.2016 р. у справі № 922/1761/16, у постанові Київського апеляційного господарського суду від 13.02.2017 р. у справі № 911/3045/16.

У відповідності до ст.ст. 32-34 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

В зв'язку з відмовою в задоволенні позову відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на прокурора.

Господарський суд, керуючись ст.ст. 203, 215, 626, 627, 638, 759-761 Цивільного кодексу України, ст.ст. 174, 179, 180, 284 Господарського кодексу України, Законом України Про освіту, Законом України «Про позашкільну освіту», Законом України «Про оренду державного та комунального майна», ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, -

в и р і ш и в:

ВИРІШИВ:

В позові заступника керівника Луцької місцевої прокуратури про визнання договору оренди недійсним та повернення майна відмовити.

Повне рішення складено 20.04.2017 р.

Суддя В. А. Пахолюк