Ухвала суду № 66080475, 05.04.2017, Апеляційний суд міста Києва

Справа № 753/14118/15-ц С№ апеляційного провадження: 22-ц/796/3903/2017 Головуючий у суді першої інстанції: Каліушко Ф.А.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Шкоріна О.І.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03680, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

5 квітня 2017 року Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва

в складі: головуючого-судді Шкоріної О.І.,

суддів: Стрижеуса А.М., Семенюк Т.А.

при секретарі: Юрченко А.С.,

за участю: представника позивача - Святецького В.І.

представника відповідача - ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на рішення Дарницького районного суду м.Києва від 14 грудня 2016 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності, -

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2015 року позивач ПАТ «Дельта Банк» звернувся до Дарницького районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 30 травня 2008 року між відповідачем та ПАТ «Сведбанк» було укладено кредитний договір №2615/0508/71-047, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит в сумі 170 000 доларів США, який зобов'язався повернути у повному обсязі в строк не пізніше 30 травня 2038 року зі сплатою 11,4 відсотків річних за користування кредитом.

З метою забезпечення виконання грошових зобов'язань за вказаним договором 30 травня 2008 року між банком та ОСОБА_5 було укладено іпотечний договір, за умовами якого відповідач, як іпотекодавець, передав іпотекодержателю в іпотеку належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1. Через неналежне виконання умов кредитного договору у позичальника утворилась заборгованість у розмірі 3 704 180,32 грн.

25 травня 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, за яким позивач набув право вимоги до боржника за зазначеним вище кредитним договором.

Оскільки відповідач порушив умови кредитного договору та допустив заборгованість за даним договором, позивач просить суд в рахунок виконання основного зобов'язання щодо оплати заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за ним права власності на квартиру АДРЕСА_1.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 14 грудня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням, представник ПАТ «Дельта Банк» -Фіногєєв В.М. подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи.

Вказував, що в детальному розрахунку заборгованості, який є належним доказом існування заборгованості, відображено періоди сплати заборгованості, зокрема з колонок 1, 9 , 10 вбачається, що відповідач сплачував заборгованість за кредитним договором № 2615/0508/71-047 від 30 травня 2008 року без порушень кредитної дисципліни та умов кредитного договору і за ним не існувало заборгованості до 09 листопада 2014 року, що підтверджує визнання нового кредитора в особі АТ «Дельта Банк» зі сторони відповідача.

Зазначав, що постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 встановлено Порядок державної реєстрації речових прав. На виконання вищезазначеного Порядку банком було направлено на адресу позичальника лист-вимогу з повідомленням про вручення, проте позичальник цю вимогу проігнорував і рекомендоване повідомлення повернулося до Банку з відміткою - «закінчено термін зберігання», а ці обставини виключають можливість позасудового врегулювання та реєстрації права власності на іпотечне майно в позасудовому порядку.

В судовому засіданні представник ПАТ «Дельта Банк» - . Святецький В.І. апеляційну скаргу підтримав і просив її задовольнити.

Представник ОСОБА_5 - ОСОБА_4 проти доводів апеляційної скарги заперечував і просив рішення залишити без змін.

Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційних скарг та пред'явлених у суді першої інстанції вимог, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що правові підстави для застосування обраного позивачем способу захисту порушеного права - звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нерухоме майно відсутні.

Такий висновок суду першої інстанції відповідає встановленим судом обставинам та нормам матеріального закону.

Судом установлено, що 30 травня 2008 року між відповідачем та банком було укладено кредитний договір №2615/0508/71-047. За умовами даного договору відповідач отримав кредит в сумі 170 000 доларів США, який зобов'язався повернути у повному обсязі в строк не пізніше 30 травня 2038 року зі сплатою 11,4 відсотків річних за користування кредитом.

З метою забезпечення виконання грошових зобов'язань за вказаним договором 30 травня 2008 року між Банком та ОСОБА_5 було укладено іпотечний договір №2615/0508/71-047-2-47, за умовами якого відповідач, як іпотекодавець, передає іпотеко держателю в іпотеку належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1. Через неналежне виконання умов кредитного договору у позичальника утворилась заборгованість у розмірі 3 704 180,32 грн.

Пунктом 12 іпотечного договору передбачені способи звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог іпотекодержаеля, зокрема, за рішенням суду, у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса та згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, яким вважається застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, викладене в п.п.12.3.1 та 12.3.2 договору, а саме шляхом передачі іпотеко держателю права власності на предмет іпотеки і права продажу іпотекодержателем від свого імені предмета іпотеки.

Пунктом 12.3.1 іпотечного договору передбачено, що задоволення вимог здійснюється шляхом передачі іпотеко держателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов»язання у порядку, встановленому ст..37 Закону України «Про іпотеку». Відповідно до ст..37 Закону України «Про іпотеку» у випадку задоволення вимог іпотеко держателя шляхом використання процедури, передбаченої п.12.3 договору, договір про задоволення вимог іпотеко держателя, укладений шляхом здійснення цього застереження, є підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки. При цьому, вважається, що предмет іпотеки набувається у власність іпотекодержателя за вартістю, що буде визначена після прийняття іпотеко держателем рішення про обрання передбаченого цим пунктом договору способу звернення стягнення на предмет іпотеки, на підставі висновку незалежного експерта - суб»єкта оціночної діяльності, правоздатність якого підтверджена сертифікатом суб»єкта оціночної діяльності. Якщо фактичний розмір заборгованості іпотекодавця за основним зобов»язанням менший за вартість, що вказана у висновку незалежного експерта - суб»єкта оціночної діяльності, іпотеко держатель перераховує різницю на поточний рахунок іпотекодавця протягом 60 робочих днів з моменту набуття у власність предмета іпотеки. Сторони засвідчили, що право іпотекодержателя зареєструвати право власності на предмет іпотеки на підставі положень підпункту п.12.3 іпотечного договору є безумовним, тобто підлягає реєстрації незалежно від претензій іпотекодавця, а рішення про реєстрацію права власності на предмет іпотеки може бути оскаржене іпотекодавцем в судовому порядку лише у випадку, якщо він доведе, що повністю виконав основне зобов»язання.

Отже, виходячи з умов іпотечного договору, у разі невиконання позичальником основного зобов»язання іпотекодержатель набуває право звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності на нерухоме майно в позасудовому порядку, Право іпотекодержателя зареєструвати право власності на предмет іпотеки на підставі положень підпункту п.12.3 іпотечного договору є безумовним.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору. А згідно зі ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотеко держатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

У частинах 1,3 ст.36 Закону України «Про іпотеку» зазначено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремими договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотеко держателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов»язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; право іпотеко держателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку».

Разом з тим, порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульовано статтею 39 Закону України «Про іпотеку», якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачено лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів ( ч.1 ст.328 ЦК України).

Стаття 392 ЦК України, у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Аналізуючи положення статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», статей 328, 335, 376, 392 ЦК України слід дійти висновку про те, що законодавцем визначено три способи захисту на задоволення вимог кредитора, які забезпечені іпотекою шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий - ні підставі рішення суду та два позасудових способи захисту: на підставі виконавчого напису нотаріуса та згідно з договором про задоволення вимог іпотеко держателя. У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотеко держателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотеко держателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу ( правова позиція, висловлена Верховним Судом України у справах № 6-1851цс15 від 30 березня 2016 року, № 6-1625цс16 від 26 жовтня 2016 року).

Оскільки умовами, укладеного між сторонами, іпотечного договору передбачено можливість іпотекодержателя набути право власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, а представником позивача не надано ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції належних та допустимих доказів на підтвердження вчинення банком всіх необхідних дій для задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки у позасудовому порядку, - відсутні підстави вважати права позивача порушеними, а вимоги його є передчасними.

Сама по собі направлена позичальнику вимога банку про виконання зобов»язань, яка залишилася без задоволення, не дає підстав для висновку, що позивачем до подання позову до суду були вчинені всі дії, необхідні для задоволення своїх вимог шляхом передачі права власності на предмет іпотеки у позасудовому порядку.

За таких обставин висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог банку про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності ґрунтується на вимогах закону та встановлених судом обставинах.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення ухвалено судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги його висновків не спростовують.

З огляду на викладене, передбачених ст.309 ЦПК України підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції по даній справі немає.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.303, 308, 313, 315 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» - відхилити.

Рішення Дарницького районного суду м.Києва від 14 грудня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: