Постанова № 66079851, 19.04.2017, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, код 34390710

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

19 квітня 2017 р. № 820/544/17

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді - Старосєльцевої О.В. ,

суддів -Панченко О.В., Тітова О.М.

при секретарі судового засідання - Цабеки К.Є.

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України, треті особи: Управління Державної міграційної служби України в Київській області, Головне управління державної міграційної служби в Харківській області про скасування наказу,-

ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_2, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив з урахуванням уточнених позовних вимог скасувати п. 2 (п. п. 2.1.-2.3.) наказу Державної міграційної служби України № 103 від 23.05.2016р. про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне проживання щодо гр. СРВ ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що вона прибула до України у 1993 році відповідно до Угоди, укладеної між Урядом ГУМВ Соціалістичної республіки В'єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 02.04.1981 р. Згодом позивач з родиною залишився на постійне проживання в Україні. 18.06.2004 р. УГІРФО в Київській області позивача було документовано посвідкою на постійне проживання в Україні. В листопаді 2016 року позивач через свого представника звернулася до ГУ ДМС України в Харківській області з заявою про обмін посвідки у зв'язку з досягненням нею 45-річного віку, на який отримала оформлену листом відповідь, де було зазначено, що згідно наказу ДМС України №103 від 23.05.2016 р. посвідку скасовано. Позивач вважає згаданий наказ незаконним і необґрунтованим, прийнятим без належних на то підстав, і тому просить скасувати цей наказ в частині, що стосується позивача.

Позивач у судове засідання не прибула, про дату, час і місце судового засідання повідомлена судом належним чином, надіслала на адресу суду клопотання, в якому просила розглядати справу без її участі та вказала, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить їх задовольнити.

Відповідач, Державна міграційна служба України, проти позову заперечував. У письмових запереченнях зазначив, що спірний наказ було прийнято за наслідками перевірки проведення законності надання дозволу на імміграцію в Україну та документування посвідкою на постійне проживання в Україні громадянки СРВ ОСОБА_2, проведеної Управлінням Державної міграційної служби України в Київській області. За наслідками перевірки встановлено порушення вимог пункту 2.9 розділу II Тимчасового порядку розгляду заяв для оформлення посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого наказом МВС України від 15.07.2013 року № 681, заресстрованого в Міністерстві юстиції України 06.08.2013 року за № 1335/23867 (зі змінами) наказом Голови ДМС. Посвідки, що були видані на підставі рішень, які скасовані наказом Голови Державної міграційної служби визнаються недійсними та підлягають вилученню. Таким чином, спірний наказ повністю відповідає вимогам чинного законодавства України та прийнятий у межах наданих повноважень.

Представник відповідача та третьої особи, Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області підтримав доводи заперечень, просив суд прийняти рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Третя особа, Головне управління Державної міграційної служби України в Київській області, у судове засідання повноважного представника не направила, про дату, час і місце судового засідання повідомлена судом належним чином, в порядку, передбаченому ст.33-35 КАС України. Правом надати письмові заперечення не скористалась.

Оскільки визначене ч.1 ст.2 КАС України завдання адміністративного судочинства залишається незмінним при розгляді будь-якої адміністративної справи і дотримання вказаного завдання є обов'язковим в силу приписів ч.2 ст.19 Конституції України, то з огляду на приписи ст.41, ч.4 ст.122, ч.6 ст.128 КАС України, а також подане позивачем клопотання про розгляд справи за його відсутності, суд, зібравши докази, що в своїй сукупності повно та всебічно висвітлюють обставини спірних правовідносин, дійшов висновку, що справа має бути розглянута та вирішена на підставі наявних в ній доказів в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, вивчивши доводи позову та заперечень проти нього, заслухавши пояснення представника сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з наступних підстав та мотивів.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судом встановлено, що позивач, громадянка Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_2, у 1993 році прибула до України відповідно до Угоди, укладеної між Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 02.04.1981 р. Була працевлаштована на заводі "Ленінська кузня". Згодом позивачка залишилася на постійне проживання в Україні.

18.06.2004 року ВГІРФО ГУ МВС в Київській області позивача було документовано безстроковою посвідкою на постійне проживання в Україні НОМЕР_1.

Згідно п.16 Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2012 р. № 251 (далі - Порядок), для обміну посвідки на постійне проживання в разі досягнення іноземцем та особою без громадянства 25- і 45-річного віку подаються документи, зазначені у підпунктах 1-4 і 6 пункту 15 цього Порядку.

Пунктом 15 цього ж Порядку передбачено, що для обміну посвідки подаються: 1) заява, зразок якої встановлюється МВС; 2) паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства (після пред'явлення повертається), та його копія; 3) посвідка, що підлягає обміну; 4) квитанція про сплату державного мита або документ, який підтверджує наявність пільг щодо його сплати; 5) документи, що підтверджують обставини, на підставі яких посвідка підлягає обміну (документи, видані компетентними органами іноземних держав, підлягають легалізації в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України); 6) дві фотокартки іноземця та особи без громадянства розміром 3,5 х 4,5 сантиметра (на матовому папері).

Так, згідно вимог п.2.9 Тимчасового порядку розгляду заяв для оформлення посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України 15.07.2013 № 681 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 6 серпня 2013 р. за № 1335/23867, за результатами розгляду заяви протягом семи днів з дати подачі всіх визначених цим Тимчасовим порядком документів Головою ДМС (а в разі його відсутності - заступником Голови ДМС) чи начальником територіального органу або підрозділу ДМС чи його заступником приймається рішення про видачу або відмову у видачі посвідки.

Матеріалами справи підтверджено, що 10.01.2016 року позивач звернувся з заявою щодо обміну посвідки на постійне місце проживання до ГУ ДМС України в Харківській області, у відповідь на яку отримав лист, де їй повідомлялося, що наказом ДМС України №130 від 23.05.2016 року, за результатами перевірки ГУ ДМС України у Київській області, серед іншого, стосовно ОСОБА_2:

- скасовано повністю рішення відділу ГІРФО УМВС України в Київській області від 18.06.2004 року про видачу посвідки на постійне проживання в Україні громадянки Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1;

- видану на підставі цього рішення посвідку на постійне проживання НОМЕР_1 від 18.06.2004 року та НОМЕР_2 від 28.01.2016 року визнати недійсними та такими, що підлягають вилученню;

- начальникові ГУ ДМС у Харківській області ОСОБА_5 за місцем проживання іноземця забезпечити вилучення зазначеної в підпункті 2.2 пункту 2 цього наказу посвідки на постійне проживання, а також здійснити заходи, передбачені законодавством України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства (п.2 Наказу) (а.с. 40-41).

Окрім того, з матеріалів справи вбачається, що перевіркою проведеною Головним управлінням ДМС України в Київській області було встановлено, що рішення про надання посвідки на постійне проживання в Україні було прийнято з порушенням вимог абз.4 п.4 розділу V "Прикінцевих положень" Закону України "Про імміграцію", а саме порушення позивачем терміну звернення з заявою про надання посвідки на постійне проживання.

Перевіряючи відповідність спірного рішення суб'єкта владних повноважень вимогам ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає наступне.

Як підтверджено матеріалами справи, видача посвідки на постійне проживання позивача здійснювалась відповідно до абз.3 п.4 розділу V "Прикінцеві положення" Закону України "Про імміграцію", згідно з яким вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну до 6 березня 1998 року за Угодою між Урядом Соціалістичною Республікою В'єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 2 квітня 1981 року, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні. Зазначені підстави для видачі посвідки на постійне проживання були самостійно визнані ГУ ДМС України в Київській області та зазначені у висновку. Під час видачі посвідки на постійне проживання ВГІРФО ГУ МВС України в Київській області керувався зазначеними положеннями Закону України "Про імміграцію", будь-яких заперечень не висловлював, таким чином визнав позивачку такою, що має дозвіл на імміграцію.

Як зазначалося раніше, 18.06.2004 р. ВГІРФО ГУ МВС в Київській області оформило і видало гр. ОСОБА_2 посвідку на постійне проживання НОМЕР_1 термін дії "безстроково".

На думку відповідача, на момент звернення (18.06.2004 року) положеннями законодавства України не було передбачено оформлення посвідки на постійне проживання без надання дозволу на імміграцію відповідно до абз. 4 розділу 5 Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію", оскільки позивачка звернулась після передбаченого законом шестимісячного терміну. З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з абз. 6 ст. 1 Закону України "Про імміграцію", посвідка на постійне проживання - документ, що підтверджує право іноземця чи особи без громадянства на постійне проживання в Україні.

Згідно п.18 Порядку, посвідка на постійне проживання скасовується територіальним органом або підрозділом ДМС, який її видав, у разі скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статей 12 і 13 Закону України "Про імміграцію".

Так, згідно п.4 Розділу V "Прикінцеві положення" Закону України "Про імміграцію", особам, зазначеним у пункті 4 Прикінцевих положень, посвідка на постійне проживання видається за їхніми заявами або заявами їх законних представників без оформлення дозволу на імміграцію. На них поширюється чинність статей 12-15 цього Закону.

Тобто, з аналізу вказаної норми вбачається, що посвідка на постійне проживання видається уповноваженим органом за заявою, та не передбачає попереднього оформлення дозволу на імміграцію. А відтак, позивач отримала посвідку на постійне проживання в межах законодавства.

Суд зазначає, що позивачу не надавався дозвіл на імміграцію в Україні, оскільки він прибув до України в 1993 році, а Закон України "Про імміграцію" прийнятий 07 червня 2001 року, передбачив набуття дозволу на імміграцію позивача в силу цього Закону без окремої дії чи рішення суб'єкта владних повноважень. І позивачу в силу дії цього Закону щодо набуття права на дозвіл на імміграцію надана посвідка на постійне місце проживання в Україні без надання дозволу на імміграцію.

При наданні 18.06.2004 р. позивачу посвідки на постійне місце проживання в Україні управління у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області проводило перевірку законності залишення його на постійне проживання на території України та керувалося положеннями Закону України "Про імміграцію", підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію не виявило та надало посвідку на постійне місце проживання в Україні. Цією ж нормою Закону ГУ ДМС України в Київській області обґрунтовує прийняття протилежного рішення - висновку про перевірку матеріалів щодо оформлення посвідки на постійне проживання в Україні, на підставі якого ДМС України Наказом №130 від 23.05.2016 року скасовано як рішення ВГІРФО ГУ МВС в Київській області від 18.06.2004 року, так і видані на підставі такого рішення посвідки позивачки на постійне місце проживання в Україні.

Згідно положень ст. 12 Закону України "Про імміграцію", дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

При цьому відповідачами не враховано, що перелік підстав для прийняття такого рішення визначений ст. 12 Закону України "Про імміграцію", а "інших випадків", зокрема, з підстав пропуску шестимісячного строку для подання заяви про видачу посвідки на постійне проживання в Україні, чинне законодавство не було передбачено. Крім того, Порядок формування квоти імміграції, Порядок провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, Порядок оформлення і видачі посвідки на постійне проживання було затверджено Постановою Кабінету Міністрів України лише 26 грудня 2002 року, тобто поза межами шестимісячного строку, визначеного абз.3 п.4 розділу V "Прикінцеві положення" Закону України "Про імміграцію".

Таким чином, пункт 7 Наказу ДМС України №350 від 27.12.2016 року, прийнятий з порушенням вимог ст. 2 КАС України, а саме: без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; без урахування принципу пропорційності, тобто при прийнятті рішення мало місце відсутність досягнення розумного балансу між публічними інтересами, на забезпечення яких спрямоване рішення та дії, та інтересами позивача; без урахування права особи на участь у процесі прийняття рішення, чим порушено положення "Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень", затвердженого Постановою КМУ №1983 від 26 грудня 2002 року; несвоєчасно: посвідка на постійне проживання оформлена позивачу у 2004 році, тоді як Наказ ДМС України №130 винесений 23.05.2016 року.

Як встановлено приписами ст. 19 Конституції України відповідач - суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 КАСУ завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

За таких обставин, пункт 2 Наказу ДМС України №130 від 23.05.2016 року, яким скасовано повністю рішення відділу ГІРФО УМВС України в Київській області від 18.06.2004 року про документування посвідкою на проживання в Україні для іноземця гр. СРВ ОСОБА_2; видані на підставі цього рішення посвідки на постійне проживання НОМЕР_1 від 18.06.2004 р. та серії ІН102657 від 28.01.2016 року визнати недійсною та такою, що підлягає вилученню (п.2 Наказу) (а.с. 41-42) не може бути визнано таким, що прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на викладене, суд вважає вимоги позивача правомірними та такими, що ґрунтуються на положеннях діючого законодавства, належним чином обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 11, 12, 51, 71, ст. 158, ст. 159, ст. 160, ст. 161ст. 162, ст. 163, ст. 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України, треті особи: Управління Державної міграційної служби України в Київській області, Головне управління державної міграційної служби в Харківській області про скасування наказу - задовольнити.

Скасувати п.2 (п.п.2.1-2.2) наказу Державної міграційної служби України №130 від 23.05.2016 року про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне проживання щодо громадянки В'єтнаму ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної міграційної служби України (01001, м.Київ, вул.Володимирська, 9, ЄДРПОУ 37508470) на користь громадянина Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_2 (61121, АДРЕСА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2) судовий збір у розмірі 640 грн. 00 коп.(шістсот сорок гривень 00коп. ).

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення протягом десяти днів з дня її проголошення, у разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлений 19.04.2017 року.

Головуючий суддя Старосєльцева О.В.

Судді Панченко О.В.

Тітов О.М.