Постанова № 66079039, 19.04.2017, Волинський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2017 року Справа № 803/392/17

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Андрусенко О. О.,

розглянувши у порядку письмового провадження в місті Луцьку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Апеляційного суду Волинської області, Державної судової адміністрації України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся в суд з адміністративним позовом до Апеляційного суду Волинської області (далі - відповідач-1), Державної судової адміністрації України (далі - відповідач-2), в якому просить зобов'язати відповідача-2 виділити кошти Апеляційному суду Волинської області на виплату позивачу вихідної допомоги, визнати бездіяльність суду щодо ненарахування та невиплати при виході у відставку вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою протиправною та зобов'язати Апеляційний суд Волинської області нарахувати та виплатити позивачу вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що постановою Верховної Ради України від 08.09.2016 року № 1515-VIII «Про звільнення суддів» позивача звільнено з посади судді Апеляційного суду Волинської області у зв'язку з поданням заяви про відставку. Наказом Апеляційного суду Волинської області від 15.09.2016 року № 9.7/15 «Про звільнення суддів» його відраховано зі штату працівників апеляційного суду з 15.09.2016 року. Однак, при звільненні позивачу не була виплачена вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою. Зазначив, що бездіяльність відповідачів з приводу невиплати вихідної допомоги є протиправною, оскільки позивач набув право на вихідну допомогу, гарантовану державою, починаючи з лютого 2006 року, тому вважає, що Закон України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27.03.2014 року, яким було виключено статтю 136 із Закону України «Про судоустрій і статус суддів», не позбавляє його права на вихідну допомогу, яке позивач набув до прийняття цього Закону, та не може бути дискримінаційним до нього як судді, звільненому у відставку в період між виключенням статті 136 із Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і набранням чинності 30.09.2016 року Законом України «Про судоустрій та статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402-VІІІ, яким передбачено право судді на отримання вихідної допомоги у зв'язку з відставкою в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою.

У заяві від 19.04.2017 року позивач позовні вимоги підтримав та просив розгляд справи здійснювати за його відсутності.

У письмових запереченнях на адміністративний позов відповідач-1 позовних вимог не визнав, посилаючись на те, що відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції, чинній на день подання позивачем заяви у відставку і на день звільнення при виході у відставку, суддям не належала до виплати вихідна допомога, а відповідач не може нести юридичної відповідальності за звуження державою обсягу існуючих прав позивача та за невиплату вихідної допомоги через відсутність відповідної правової норми.

У заяві від 19.04.2017 року відповідач-1 просив розгляд справи здійснювати за відсутності їхнього представника.

У письмових запереченнях на адміністративний позов представник Державної судової адміністрації України адміністративний позов не визнав та просив відмовити у його задоволенні з тих підстав, що на час прийняття Верховною Радою України постанови № 1515-VІІІ від 08.09.2016 про звільнення позивача з посади судді у зв'язку з поданням заяви про відставку, стаття 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що регламентувала виплату судді, який вийшов у відставку, вихідної неоподатковуваної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, втратила свою чинність згідно із Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27.03.2014 № 1166-VІІ. Таким чином, на момент прийняття рішення про звільнення позивача застосуванню підлягали норми законодавства, які діяли на час прийняття рішення про звільнення судді, тому підстави для нарахування та виплати позивачу вихідної допомоги відсутні.

У заяві від 19.04.2017 року представник відповідача-2 просив розгляд справи здійснювати за його відсутності.

Відповідно до частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Як передбачено частиною першою статті 41 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З урахуванням вимог частини першої статті 41, частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України та у зв'язку із надходженням до судового засідання заяв про розгляд справи за відсутності сторін, судовий розгляд та вирішення справи здійснено в порядку письмового провадження, без фіксування адміністративного процесу технічними засобами.

Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 28.12.1992 року по 19.08.2008 року працював на посаді судді, головою суду військового суду Західного регіону, з 20.08.2008 року по 15.09.2016 року - на посаді судді Апеляційного суду Волинської області, що підтверджується записами у трудовій книжці позивача, розрахунком стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

Постановою Верховної Ради України від 08.09.2016 року № 1515-VIII «Про звільнення суддів» ОСОБА_1 звільнено з посади судді Апеляційного суду Волинської області у зв'язку з поданням заяви про відставку.

Згідно із пунктом 5 наказу Апеляційного суду Волинської області від 15.09.2016 року № 9.7/15 «Про звільнення суддів» ОСОБА_1 вважати таким, що звільнений з посади судді Апеляційного суду Волинської області, та відраховано його зі штату працівників апеляційного суду 15.09.2016 року.

Як встановлено судом, при звільненні з посади судді 15.09.2016 року позивачу не було нараховано та виплачено вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою судді, що стало підставою для звернення до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.

15.12.1992 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про статус суддів» № 2862-ХІІ, згідно із частинами першою-третьою статті 43 якого було передбачено, що кожен суддя за умови, що він працював на посаді судді не менше 20 років, має право на відставку, тобто на звільнення його від виконання обов'язків за власним бажанням або у зв'язку з закінченням строку повноважень. Суддя також має право на відставку за станом здоров'я, що перешкоджає продовженню виконання обов'язків. За суддею, який перебуває у відставці, зберігається звання судді і такі ж гарантії недоторканності, як і до виходу у відставку. Судді, який пішов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі місячного заробітку за останньою посадою за кожен повний рік роботи на посаді судді, але не менше шестимісячного заробітку.

Згідно із змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус суддів» від 24.02.1994 року № 4015-ХІІ, частину третю статті 43 Закону України «Про статус суддів» було викладено в іншій редакції, відповідно до якої судді, який пішов у відставку, виплачується вихідна допомога без сплати податку у розмірі місячного заробітку за останньою посадою за кожен повний рік роботи на посаді судді, але не менше шестимісячного заробітку.

07.07.2010 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про судоустрій і статус суддів» № 2453-VІ, з набранням чинності яким Закон України «Про статус суддів» втратив чинність.

При цьому, у Законі України «Про судоустрій і статус суддів» № 2453-VІ була збережена норма щодо отримання вихідної допомоги судді, який вийшов у відставку. Так, згідно із частиною першою статті 136 цього Закону судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна неоподатковувана допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою. Згідно із змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України» від 02.12.2010 року № 2756-VI, частину першу статті 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 2453-VІ викладено в іншій редакції, відповідно до якої судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Проте, Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27.03.2014 року № 1166-VII виключено статтю 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 2453-VІ.

Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 року № 192-VIII Закон України «Про судоустрій і статус суддів» було викладено у новій редакції, проте, розділом Х, який регулював статус судді у відставці, не було передбачено виплату суддям, які вийшли у відставку вихідної допомоги.

30.09.2016 року набрав чинності Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402-VIII, згідно з яким втратив чинність Закон України «Про судоустрій і статус суддів» у попередній редакції.

Крім того, Законом України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VIII було відновлено право на отримання вихідної допомоги при виході судді у відставку, а саме згідно із частиною першою статті 143 цього Закону судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою.

Таким чином, станом на день звільнення позивача з посади судді Апеляційного суду Волинської області у зв'язку із поданням заяви про відставку чинна редакція Закону України «Про судоустрій і статус суддів» взагалі не містила будь-яких правових норм, які б регламентували виплату вихідної допомоги судді, який вийшов у відставку, та розмір такої допомоги.

Посилання позивача на невиплату вихідної допомоги, як порушення його конституційних гарантій, є не обґрунтованими.

Так, Закон України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні», яким було виключено статтю 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 2453-VІ (яка передбачала виплату вихідної допомоги судді, який вийшов у відставку), неконституційним у встановленому порядку визнаний не був, а Пленум Верховного Суду України постановою від 25.12.2015 року № 24 «Про відмову в зверненні до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо конституційності підпункту 1 пункту 28 Закону України від 27 березня 2014 року № 1166-VII «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» визнав, що підстави для звернення до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо конституційності підпункту 1 пункту 28 Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» відсутні.

При цьому, у рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 року № 1-рп/99 визначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Отже, в даному випадку, до спірних правовідносин слід застосовувати положення нормативно-правових актів, які діяли на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача (08.09.2016 року).

Крім того, Конституційний Суд України у рішенні від 19.11.2013 року № 10-рп/2013 зазначив, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов'язків. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, пов'язаних, зокрема, із хворобою, інвалідністю, старістю. У зв'язку з цим парламент повноважний встановлювати вихідну допомогу та визначати її розмір.

Враховуючи вищевикладене, суд не погоджується із доводами позивача про те, що право на отримання вихідної допомоги позивач набув у 2006 році у зв'язку із наявністю стажу на посаді судді 20 років, оскільки за приписами статті 43 Закону України «Про статус суддів», статті 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та згідно з роз'ясненнями Конституційного Суду України, викладеними у рішенні від 19.11.2013 № 10-рп/2013, право на виплату вихідної допомоги суддя набував не у зв'язку із перебуванням на посаді судді понад 20 років, а у зв'язку із його відставкою, яка є особливою формою звільнення судді з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді.

Посилання позивача на рішення Конституційного Суду України, зокрема від 24.06.1999 № 6-рп/99, від 11.10.2005 № 8-рп/2005, як на підставу для виплати йому вихідної допомоги, є необґрунтованими, оскільки Конституційний Суд України у вищезазначених рішеннях не відносить вихідну допомогу до конституційних гарантій незалежності судді, а її невиплату до звуження конституційних прав судді.

Також суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.03.2011 року у справі «Сук проти України» (заява № 10972/05) зазначив, що поняття «майно» в першій частині статті 1 Першого протоколу має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Певні інші права та інтереси, що складають активи, наприклад, борги, можуть також вважатися «майновими правами» і, відповідно, «майном» у розумінні цього положення. Питання, що має бути розглянуто, полягає у тому, чи надавали заявнику обставини справи, розглянуті в цілому, право на інтерес, який по суті захищається статтею 1 Першого протоколу (див. рішення щодо прийнятності у справі «Броньовські проти Польщі» (Broniowski v. Poland) [ВП], заява №31443/96, пункт 98, ECHR 2002-X). Суд вважає, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним (див. рішення у справі «Кечко проти України» (Kechko v. Ukraine), згадане вище, пункт 23).

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, оскільки статтю 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 2453-VІ було виключено згідно із Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні», який не визнаний неконституційним, на день звільнення ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного суду Волинської області у зв'язку із поданням заяви про відставку у Законі України «Про судоустрій і статус суддів» була відсутня чинна норма, яка б передбачала виплату вихідної допомоги судді, який вийшов у відставку, тому, на думку суду, у відповідача Апеляційного суду Волинської області були відсутні правові підстави для виплати вихідної допомоги позивачу. Враховуючи також, що за правовою позицією, викладеною у рішенні Конституційного Суду України від 19.11.2013 № 10-рп/2013, парламент повноважний встановлювати вихідну допомогу та визначати її розмір, а за практикою Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення від 10.03.2011 у справі «Сук проти України», заява № 10972/05) держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету, та може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни, тому з наведених мотивів у задоволенні усіх взаємопов'язаних позовних вимог про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії необхідно відмовити.

Керуючись статтями 122, 160, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Головуючий-суддя О. О. Андрусенко