Ухвала суду № 66066652, 12.04.2017, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Справа №638/11786/16-ц Головуючий суддя І інстанції Руднєва О. О.

Провадження № 22-ц/790/2391/17 Суддя доповідач Овсяннікова А.І.

Категорія: Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2017 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого Овсяннікової А.І.

суддів - Довгаль А.П. Сащенко І.С.

при секретарі Дашковської Н.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі його представника ОСОБА_2 на рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 09 лютого 2017 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права власності на квартиру та на машиномісце у порядку невиконання договірних зобовязань за договором позики, -

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення коштів.

В обґрунтування позову зазначає, що 13 лютого 2014 року між ним та ОСОБА_3 укладено договір цільової безпроцентної позики, за яким відповідачка отримала 75000 грн., що є еквівалентом 8475 доларів США для придбання паркувального місця №95, розташованого в паркінгу до житлового будинку №50-В по проспекту Л.Свободи у місті Харкові зі строком повернення, передбаченим умовами договором.

05 березня 2014 року сторони уклали ще один договір цільової безпроцентної позики, відповідно до якого відповідачу передано грошові кошти у сумі 874800 грн. що є еквівалентом 90000 доларів США для придбання квартири №47 за адресою: місто Харків, проспект Перемоги, будинок №66-3.

Відповідачка суму позики не повернула.

У листопаді 2016 року ОСОБА_1 змінено позовні вимоги.

Зазначає, що термін виконання зобов'язань за договорами позики сплинув 13 лютого та 05 березня 2016 року відповідно.

Умовами договорів передбачена можливість у випадку неповернення коштів ставити питання у судовому порядку про визнання за ним права власності на квартиру та паркувальне місце.

Вважає необхідним визнати за ним право власності на обєкти нерухомості, які були придбані за позичені грошові кошти.

Остаточно просить визнати право власності на квартиру №47 у житловому будинку № 66-3 по пр. Перемоги в м. Харкові та на машиномісце №95, розташоване в цокольному поверсі житлового будинку літ. «А-9» №50-В по проспекту Людвіга Свободи у м. Харкові, які придбані за позичені коштів.

Відповідачка ОСОБА_3 позовні вимоги визнала в повному обсязі.

Рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 09 лютого 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 в особі свого представника ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов.

Зазначає, що законом не передбачено обовязкового нотаріального чи будь-якого іншого посвідчення договору між фізичними особами. Сторони чітко дотримались вимог щодо форми укладання договору позики.

При цьому, укладаючи угоди, сторони взагалі не мали на меті віддавати в заставу обєкти нерухомого майна, а тому норми Закону України «Про іпотеку» не мають бути застосовані.

Вважає, що наявність умови у договорі цільової безпроцентної позики про зміну зобов'язання у випадку порушення відповідачем договірних обовязків не може бути підставою для нотаріального посвідчення цієї угоди.

Колегія суддів, вислухавши суддю доповідача, пояснення зявившихся осіб, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що скарга не підлягає задоволенню.

Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позову про визнання права власності суд першої інстанції обґрунтовано виходив з тих обставин, що підстав для задоволення вимог не вбачається.

Як встановлено судом і підтверджується матеріалами справи 13 лютого 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір безпроцентної позики, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передає у власність ОСОБА_3 кошти у сумі 75000 грн., що за курсом НБУ є еквівалентом 8475 доларів США, а ОСОБА_3 зобовязується повернути їх до 13 лютого 2016 року.

05 березня 2014 року між цими же сторонами укладено договір цільової безпроцентної позики, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передав ОСОБА_3 874800 грн., що є еквівалентом 90000 доларів США, а ОСОБА_3 зобовязується їх повернути до 05 березня 2016 року.

Пунктом 3.3. договорів позики передбачено, що якщо позичальник не виконає свого обовязку з повернення позики протягом місяця з кінцевої дати, визначеної п. 2.4. Договору, Позикодавець має право вимагати повернення боргу або визнання права власності на квартиру та машиномісце в судовому порядку.

Ставлячи питання про визнання права власності на квартиру та паркувальне місце ОСОБА_1 посилається на те, що відповідачка не виконала умови договорів щодо повернення коштів, а тому згідно п 3.3. договорів та вимог ст. 611 ЦК України він має право на визнання за ним права власності на це майно.

Згідно достатті 1047 ЦК Українидоговір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ст.. 202, 205, 209, 334 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Частиною другою статті 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).

Стаття 392 ЦК України не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Вимоги ст.ст. 335, 376, 392 ЦК України на спірні правовідносини не розповсюджуються.

При укладанні договорів сторони визначили, що договір передбачає саме повернення коштів. У відповідній формі й укладено договори позики - проста письмова форма, складено розписки про отримання грошей (а.с. 47, 49).

Посилання позивача на п. 3.3 договорів позики, за якими у разі невиконання зобовязань за договором позикодавець має право вимагати повернення боргу або визнання права власності на машиномісце та квартиру в судовому порядку та на вимоги ст. 611 ЦК України судовою колегією не приймається.

Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Умови договорів п.3.3 та ст. 611 ЦК України не є підставою для визнання за позивачем права власності на нерухоме майно.

За таких обставин підстав для визнання за ОСОБА_1 права власності на квартиру та машиномісце у судовому порядку не вбачається.

Підстав для скасування рішення суду не вбачається. Рішення ухвалено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновки суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.1 п.1, 313, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі його представника ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 09 лютого 2017 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді: