Рішення № 66065585, 18.04.2017, Кегичівський районний суд Харківської області

Кегичівський районний суд Харківської області

Справа № 624/154/17

№ провадження 2/624/205/17

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

смт. Кегичівка 18 квітня 2017 року

Кегичівський районний суд Харківської області в складі головуючої судді Куст Н.М., за участі секретаря Проскурні Л.М., у відсутність сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку заочного провадження позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» ( далі ТОВ «Лізингова компанія «Ваш Авто») про захист прав споживача, визнання договору фінансового лізингу недійсним, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом про захист прав споживача, визнання договору фінансового лізингу №002080, укладеного 10 листопада 2015 року недійсним, відшкодування матеріальної шкоди, а саме сплачених коштів за договором в розмірі 49000 грн. та комісії за сплату платежу в розмірі 588 грн. та моральної шкоди в розмірі 15000 грн.

Сторони, належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, у судове засідання не зявились.

Позивач надав заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує, не заперечує проти заочного розгляду.

Відповідач причини неявки не повідомив, заяв від нього не надійшло.

Враховуючи вищезазначене, а також відсутність заперечення з боку позивача, суд, відповідно до ч.4 ст. 169 та ч.1 ст. 224 ЦПК України, до початку розгляду справи по суті, визнав можливим її заочний розгляд, на підставі наявних у ній доказів.

Згідно з викладеними в позовній заяві обставинами, 10 листопада 2015 року між сторонами був укладений договір фінансового лізингу №002080. Перед підписанням договору позивачем була внесена предоплата за транспортний засіб в сумі 49000 грн. Після цього наданий для підписання договір предметом якого був зазначений трактор іншої моделі, ніж той на придбання якого позивачем було подано заявку. Представник відповідача пояснив, що в додатку до договору буде зазначений потрібний йому трактор, який надішлють йому разом з трактором через добу. Через добу йому зателефонували та повідомили, що трактора немає в наявності та попросили зачекати три доби, потім ще тиждень, потім ще тиждень. Потім повідомили, що такого трактора в наявності не має та запропонували трактор іншої марки або автомобіль, значно більшої вартості. Позивач на таку пропозицію не погодився та надіслав заяву про повернення йому сплачених коштів. У відповідь відповідач повідомив, що даний платіж є адміністративним платежем, а не авансовим і тому поверненню не підлягає. Вважає, що даний платіж не відноситься до витрат лізингодавця, його сплата не передбачена законом, а також і передбачені договором два види комісії за супроводження договору та за передачу предмета лізингу, а тому положення договору щодо їх сплати є несправедливими. Пункти договору: 9.4, 9.6, 10.5, 10.14, 10.15 дають підстави дійти висновку, що відповідач має право в односторонньому порядку змінювати розмір лізингових платежів, при цьому позивач при незгоді зі змінами при розірванні договору позбавлений права вимагати повернення сплачених платежів. Крім того у позивача відсутні права на одержання компенсації у звязку з розірванням або невиконання договору, позивач позбавлений права за наявності фінансової можливості достроково виконати умови договору без сплати штрафних санкцій. Також вважає таким, що суперечить положення ст.808 ЦК України п.1.4 Договору, пунктом 110.11 встановлена жорстка одностороння відповідальність лізингоодержувача не лише за будь-яке порушення зобовязання, а й за розірвання договору за його ініціативою. Зазначає, що відповідач не мав статусу фінансової установи та ліцензії на здійснення відповідної діяльності. Також договір не був нотаріально посвідчений. А тому вважає договір недійсним та просить стягнути матеріальну та моральну шкоду, яка виразилась в тому, що позивач був позбавлений сільськогосподарської техніки та можливості займатися сільським господарством, що призвело до порушення нормальних життєвих звязків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми та настання інших негативних наслідків.

В судовому засіданні досліджені: копія паспорта ОСОБА_1 (а.с.9); копія договору №002080 фінансового лізингу від 10 листопада 2015 року та додатки до нього (а.с.10-15,16,17); заява ОСОБА_1 (а.с.18); відповідь ТОВ «Лізингова компанія «Ваш Авто» на заяву ОСОБА_1 (а.с.19); копії квитанцій про сплату ОСОБА_1 49000 грн. адміністративного платежу за договором №002080 та комісії за переказ готівки 588 грн. (а.с.21,22); копія листа Нацкомфінпослуг щодо надання інформації, згідно з яким ТОВ «Лізингова компанія «Ваш Авто» ліцензії на здійснення діяльності з надання фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб, не отримувало та інші документи.

Дослідивши докази, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав:

Згідно зі ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3,5,6 ст.203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною. Так, за змістом ч.5 цієї норми, у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим, може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір. У разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (ч.6 ст.18 Закону).

Згідно з ч.2 ст.18 цього Закону, умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу. Такими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобовязань, включаючи умови про взаємозалік, зобовязання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обовязків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2,3 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у звязку з розірвання або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).

Згідно зі ст.806 ЦК України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобовязується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

У ст.807 ЦК передбачено, що предметом договору лізингу може бути не споживна річ, визначена індивідуальними ознаками, віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

Відповідно до Положення (стандарт) бухгалтерського обліку № 7 МФУ від 20.10.2000 року № 92, основними фондами є засоби праці - будівлі, устаткування, транспорт.

Тобто, відповідач у справі має бути суб'єктом підприємницької діяльності, який здійснює діяльність у сфері передачі автомобілів у оренду (оперативний лізинг), тому і зобовязаний надати лізингоодержувачу дані про те, що транспортний засіб, що буде передаватися, вже є його власністю і є основними фондами відповідача.

Закон України «Про фінансовий лізинг» визначає загальні правові та економічні засади фінансового лізингу. Відповідно до ст.1 вказаного Закону, фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. Лізинг є специфічною формою майнового, тобто товарного кредиту. Стаття 11 Закону надає право лізингоодержувачу: обирати предмет лізингу та продавця або встановити специфікацію предмета лізингу і доручити вибір лізингодавцю; відмовитися від прийняття предмета лізингу, який не відповідає його призначенню або умовам договору чи специфікації; вимагати розірвання договору лізингу або відмовитися від нього у передбачених законом договором лізингу випадках; вимагати від лізингодавця відшкодування збитків, завданих не виконанням або не належним виконанням умов договору лізингу.

Статтею 4 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачені права споживача, а саме: споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на: захист своїх прав державою; належну якість продукції та обслуговування; необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її виробника (виконавця, продавця); відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції відповідно до закону; звернення до суду та інших уповноважених державних органів за захистом порушених прав.

Згідно з п.2. ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», перед укладенням договору кредитодавець зобовязаний повідомити споживача у письмовій формі про кредитні умови, зокрема: форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобовязаннями споживача; тип відсоткової ставки; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, повязаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, на страхування, юридичне оформлення тощо); строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобовязується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі). За приписами ст. 6 Закону договір лізингу має бути укладений у письмовій формі.

Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Строк лізингу визначається сторонами договору лізингу відповідно до вимог цього Закону.

Судом встановлено, що у даному випадку аналіз змісту оспореного договору фінансового лізингу дає підстави прийти до висновку, що в договорі виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором та законом, звужені обов'язки лізингодавця, які передбачені в Законі України «Про фінансовий лізинг», положеннях ЦК України, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі належної якості, одночасно значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства.

Згідно пункту 1.4 договору, лізингодавець не відповідає перед лізингоодержувачем за невиконання будь-якого зобовязання щодо якості, комплектності, справності предмета лізингу, його заміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу тощо. За вищенаведеними зобовязаннями відповідає продавець.

За змістом статті 808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобовязання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, монтажу, запуску в експлуатацію, тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець та лізингодавець несуть перед лізингоодежувачем солідарну відповідальність за зобовязанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

Таким чином, оскільки вибір продавця предмета лізингу за договором здійснює відповідач, так як в договорі лізингу відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має завертатись споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару, то пункт 1.4 договору, щодо усунення лізингодавця від відповідальності в частині якості, комплектності, справності, тощо суперечить положенням статті 808 ЦК України.

Передбачений договором п.1.7 лізинговий платіж у виді адміністративного платежу суперечить положенням ст.16 Закону України «Про фінансовий лізинг», згідно з яким лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо повязані з виконанням договору лізингу. А тому включення даного платежу до договору є несправедливим.

Пунктом 9.4 договору передбачено, що у разі зміни вартості предмета лізингу з моменту укладення договору з метою виплати не менше ніж 50% від вартості предмета та його передачі, лізингоодержувач зобовязаний єдиноразово доплатити різницю такої вартості до вже сплачених авансових платежів до моменту підписання Додатку №3, який є невідємною частиною договору.

Згідно п.10.5 договору, у випадку виникнення податкових та прирівняних до них платежів лізингодавець має право вимагати зміни розміру лізингових платежів, а лізингоодержувач зобовязаний прийняти такі зміни.

Пунктом 10.14 договору передбачено, що дострокове погашення може відбуватися не раніше ніж через 12 календарних місяців після підписання акту прийому-передачі предмета лізингу між лізингодавцем та лізингоодержувачем. За дострокову сплату лізингових платежів в термін до 12 календарних місяців до моменту підписання акту прийому-передачі предмета лізингу, лізингоодержувач сплачує штраф за дострокове погашення в розмірі 10 відсотків від суми дострокового погашення.

Відповідно до п.10.15 договору, у разі неузгодженої у даному договорі зміни розмірів лізингових платежів лізингодавець та лізингоодержувач складають додаткову угоду до даного договору, а також на вимогу лізингодавця підписують акт коригування вартості предмета лізингу. У разі відмови лізингоодержувача від підписання такої додаткової угоди та/або акту коригування вартості предмета лізингу, лізингодавець має право розірвати даний договір, після чого лізингоодержувач зобовязаний повернути лізингодавцю предмет лізингу протягом 5 календарних днів з моменту отримання від лізингодавця письмової пропозиції про зміну розмірів лізингових платежів.

Аналіз зазначених пунктів договору дає підстави для висновку, що лізингодавець має право в односторонньому порядку змінювати розмір лізингових платежів, при цьому лізингоодержувач при незгоді із такими змінами при розірванні договору позбавлений права вимагати повернення сплачених платежів. Крім того за дострокову сплату лізингових платежів лізингоодержувачем передбачені штрафні санкції.

Статтею 12 договору відповідальність лізингодавця за невиконання умов договору не передбачена. Навпаки встановлена жорстка відповідальність споживача перед лізингодавцем за невиконання будь-яких умов договору.

Відповідно до п.11-1 ч.1 ст.4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», фінансовою вважається послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах.

Згідно з п.4 ч.1 ст.34 цього Закону, національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, у межах своєї компетенції видає ліцензії для здійснення фінансовими установами, а саме: діяльності з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб.

Відповідно до інформації Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг за №23/11-9 від 04.01.2016р., ТОВ «Лізингова компанія «Ваш Авто» (код ЄДРПОУ 39733392) не отримувало ліцензії на здійснення діяльності з надання фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб.

Згідно з ч.1 ст. 227 ЦК України, правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

За таких обставин, у звязку з відсутність у відповідача відповідної ліцензії, наявність якої на час укладення договору була обовязковою, то це є достатньою підставою для визнання оспореного договору недійсним.

Крім того, відповідно до ч.2 ст.806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, повязаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до ст. 628 ЦК України.

Згідно ст.799 ЦК України догові найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ч.1 ст.220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Оспорюваний договір нотаріально посвідчено не було. Дана обставина, з урахування наявності спору щодо недійсності правочину також є підставою задоволення позовних вимог.

Аналогічні висновки містяться в постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2766цс15, яка в силу вимог ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

Розглядаючи вимогу щодо стягнення з відповідача на користь позивача сплачених на виконання договору коштів в сумі 49000 грн. та сплаченої комісії банку в розмірі 588 грн., суд вважає, що вони, за умови недійсності правочину в порядку ст. 216 ЦК України мають бути повернуті позивачу.

При вирішенні питання щодо стягнення заявленої позивачем моральної шкоди в сумі 15000 грн., суд виходить з наступного.

Згідно ч.2 ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів», при задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Згідно статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до ст.ст. 10, 11, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; суд розглядає цивільні справи в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі; кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Завдання моральної шкоди позивачу, в ході розгляду справи, суду не доведено, тому, позовні вимоги позивача у частині відшкодування моральної шкоди, задоволенню не підлягають.

Судові витрати, відповідно до ст.88 ЦПК України, підлягають стягненню з відповідача на користь держави. Їх розмір визначається з урахуванням задоволених позовних вимог майнового та немайнового характеру.

Враховуючи викладене, керуючись ч.2 ст. 197, ст. ст. 213-215, 224-226 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Визнати недійсним договір №002080 фінансового лізингу від 10 листопада 2015 року укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» на користь ОСОБА_1 сплачені кошти всього у розмірі 49588 (сорок девять тисяч пятсот вісімдесят вісім) грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» на користь держави судовий збір в розмірі 1280 (тисяча двісті вісімдесят) грн.

В іншій частині позову відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте Кегичівським районним судом Харківської області, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, воно може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.

Позивачем дане рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Харківської області, через Кегичівський районний суд, протягом десяти днів з дня отримання його копії.

При відсутності заяви про перегляд чи апеляційного оскарження, рішення набирає законної сили після закінчення зазначених строків на їх подання.

Суддя Н.М. Куст