Ухвала суду № 66064438, 18.04.2017, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 554/2254/16-ц Номер провадження 22-ц/786/1170/17Головуючий у 1-й інстанції Андрієнко Г. В. Доповідач ап. інст. ОСОБА_1

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2017 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області у складі:

Головуючого: судді Кривчун Т.О.

Суддів: Дряниці Ю.В., Пилипчук Л.І.

секретар: Філоненко О.В.

за участю: відповідача ОСОБА_2, представника відповідача адв. ОСОБА_3

представника позивача ОСОБА_4

розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Полтаві апеляційну скаргу ОСОБА_2 та його представника адвоката ОСОБА_3

на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 21 березня 2017 року

по справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитом.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, -

В С Т А Н О В И Л А :

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 21 березня 2017 року позов Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитом задоволено повністю.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" заборгованості у розмірі 13284,34 грн. за кредитним договором № б/н від 30.07.2007 року, яка складається з наступного: 3677,55 грн. заборгованості за кредитом; 7299,32 грн. заборгованість по процентах за користування кредитом; 1198,69 грн. заборгованість за пенею та комісією; а також штрафи відповідно до пункту 8.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн. штраф (фіксована частина); 608,78 грн. штраф (процентна складова) та судові витрати.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" судовий збір у розмірі 1378,00 грн.

З цим рішенням не погодився відповідач, представник якого, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, подав на нього апеляційну скаргу, в якій просить рішення районного суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування доводів скарги зазначає, що висновок місцевого суду про правомірність стягнення з відповідача на користь позивача суми боргу суперечить нормам ЗУ «Про захист прав споживачів», зокрема, вказує, що заборгованість за процентами становить майже 200% від суми непогашеного кредиту, а така умова є несправедливою і містить істотний дисбаланс договірних прав та обовязків на шкоду відповідача.

Вважає, що «Заборгованість по судовим штрафам» у сумі 1108,78 грн. за своїм визначенням не може мати відношення до банківських послуг, наданих відповідачеві позивачем, у той час останнім не надано жодних доказів, що ним фактично здійснено такі платежі у звязку з невиконанням відповідачем свої договірних зобовязань.

Також, зауважує, що період обрахування за кредитом та процентами значно перевищує терміни позовної давності.

У судовому засіданні відповідач та його представник доводи апеляційної скарги підтримали та прохали її задовольнити.

Представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечував, прохав її відхилити, а рішення місцевого суду залишити без змін.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, вислухавши пояснення учасників процесу, дійшла висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги з наступних підстав.

У відповідності до ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст.214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає в повній мірі.

Судом першої інстанції вірно встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 30.07.2007 року між Банком та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір б/н, відповідно до якого відповідач отримав кредит у розмірі 4500,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Також, відповідачем 30.07.2007 року отримано картку - «Кредитка «Універсальна», «30 днів пільгового періоду» та відповідно до поданої відповідачем ОСОБА_5 про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг (надалі - Заява), в якій міститься підпис відповідача, ним зазначено про його ознайомлення та погодження з Умовами та правилами надання банківських послуг (надалі Умови), Тарифами банку, Пам'яткою клієнта (а.с.9-15).

25.11.2013 року ОСОБА_2 приєднався до нових Умов та правил надання банківських послуг шляхом підписання відповідної заяви-анкети (а.с.161,104-127).

Згідно довідки ПАТ КБ «ПриватБанк» № 30.1.0.0/2-20160325/1276 від 26.12.2016 року ОСОБА_2 у банку було отримано наступні картки: № 4149605369297239, 4149605353140247, 4149605369840350, 4149437717568719, 4149437719709097, 4149437729832491. 4149437729832483. 5211537426225061, 5457082201882839, 5168755326304165, термін дії останньої до останнього дня 07.20.17 року (а.с.130).

Проте, відповідач взятих на себе зобовязань не виконує, внаслідок чого станом на 29.02.2016 року заборгованість ОСОБА_2 перед ПАТ КБ «ПриватБанк» становить 13284,34 грн., яка складається з:

-3677,55 грн. заборгованість за кредитом;

-7299,32 грн. заборгованість за процентами за користування кредитом;

-1198,69 грн. заборгованість за пенею та комісією;

а також штрафи відповідно до пункту 8.6 Умов та правил надання банківських послуг:

-500,00 грн. штраф (фіксована частина);

-608,78 грн. штраф (процентна складова) (а.с.5-8)

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що внаслідок неналежного виконання відповідачем умов кредитного договору утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк».

Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим по справі обставинам та нормам матеріального права, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно вимог ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства.

За правилами ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності до ч.3 ст.549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Зі змісту ст.ст.546, 611 ЦК України неустойка є видом забезпечення виконання зобов'язань та правовим наслідком порушення зобов'язання.

Також, як убачається з Довідки про умови кредитування, Умов та правил надання банківських послуг комісію позивач визначає як плату за певні послуги (а.с.7-32).

З урахуванням наведеного колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що відповідач не виконував належним чином взяті на себе зобовязання за кредитним договором №б/н від 30.07.2007 року, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 13284,34 грн., яка складається з: 3677,55 грн. заборгованість за кредитом; 7299,32 грн. заборгованість за процентами за користування кредитом; 1198,69 грн. заборгованість за пенею та комісією; а також штрафи відповідно до пункту 8.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн. штраф (фіксована частина); 608,78 грн. штраф (процентна складова) та підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Доводи апеляційної скарги стосовно того, що висновки місцевого суду про правомірність стягнення з відповідача на користь позивача суми боргу суперечить нормам ЗУ «Про захист прав споживачів», зокрема, вказують, що заборгованість за процентами становить майже 200% від суми непогашеного кредиту, а така умова є несправедливою і містить істотний дисбаланс договірних прав та обовязків на шкоду відповідача, не заслуговують на увагу, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.11 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

За змістом ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Згідно ч.1 ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Разом із тим, частиною 23 ст.1 ЗУ «Про захист прав споживачів», визначено, що споживчий кредит це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.

З урахуванням наведеного, зважаючи на те, що відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку без зазначення його цільового призначення, такий кредит не можна вважати споживчим. Окрім того, вимоги про визнання умов даного кредитного договору несправедливими, відповідачем, зокрема, шляхом подачі зустрічного позову, не заявлялись, не є предметом даного судового розгляду, а тому такі доводи не можуть бути взяті до уваги.

Також, колегія суддів вважає необґрунтованим твердження в апеляційній скарзі про те, що «Заборгованість по судовим штрафам» у сумі 1108,78 грн. за своїм визначенням не може мати відношення до банківських послуг, наданих відповідачеві позивачем, а тому їх стягнення є неправомірним, оскільки дане стягнення передбачене п.8.6 Умов та правил надання банківських послуг, в якому визначено, що при порушенні клієнтом строків платежів за будь-яким із грошових зобовязань, передбачених договором більше ніж на 120 днів, клієнт зобовязаний сплатити Банку штраф в розмірі 500,00 грн. + 5% від суми позову. З урахуванням наведеного дане стягнення є штрафом, яке розраховане відповідно до наведеного пункту та є правомірним.

Доводи апеляційної скарги стосовно того, що період обрахування за кредитом та процентами значно перевищує терміни позовної давності, також не заслуговують на увагу, оскільки, відповідно до п.1.1.7.31 Умов та правил надання банківських послуг, з якими відповідач погодився у 2013 року шляхом підписання 25.11.2013 року відповідної заяви-анкети (а.с.161), сторони погодили збільшений строк позовної давності по стягнення кредиту, відсотків, винагороди, неустойки терміном на 50 років (а.с.117). Окрім того, з матеріалів справи вбачається, що строк перевипущеної картки ОСОБА_2 - до останнього дня 07.2017 року, а позивач звернувся до суду з відповідним позовом 29.03.2016 року.

Інші доводи апеляційної скарги не містять нових засобів доказування, не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до незгоди із судовим рішенням без належного обґрунтування нормами права.

Суд першої інстанції повно та обєктивно встановив фактичні обставини справи і дав їм належну правову оцінку, дослідив надані сторонами докази, на підставі яких дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позову.

З огляду на те, що рішення суду відповідає вимогам закону, зібраним по справі доказам, обставинам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Керуючись ст.303, п.1 ч.1 ст.307, ч.1 ст.308, ст.315 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 та його представника адвоката ОСОБА_3, - відхилити.

Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 21 березня 2017 року, залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

ГОЛОВУЮЧИЙ: /підпис/ ОСОБА_1

СУДДІ: /підпис/ ОСОБА_6

/підпис/ ОСОБА_7

ЗГІДНО:

Суддя Апеляційного суду

Полтавської області ОСОБА_1