Рішення № 66057192, 13.04.2017, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/13345/16-ц

Провадження № 2/161/213/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 квітня 2017 року Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого судді Гриня О.М.,

при секретарі Муригіній А.І.,

за участі:

позивача ОСОБА_1,

представника позивача адвоката ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Луцьке підприємство електротранспорту» про поновлення на роботі, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди в звязку з незаконним звільненням,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до КП «Луцьке підприємство електротранспорту» про поновлення на роботі, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди в звязку з незаконним звільненням.

Свій позов мотивує тим, що 24 липня 2014 року він був прийнятий на роботу на посаду водія тролейбусу до КП «Луцьке підприємство електротранспорту» та протягом виконання покладених на нього трудових обовязків був активним членом первинної профспілкової організації Вільної профспілки залізничників «Луцького підприємства електротранспорту». 08 вересня 2016 року, відповідно до наказу №151-к, його було звільнено з займаної посади на підставі п.4 ч.1 ст. 40 КЗпП, а саме: за прогул без поважних причин. Зазначає, що його звільнення відбулося без згоди виборного органу первинної профспілкової організації, членом якої він є. Вважає своє звільнення незаконним та таким, що повязане з його діяльністю на посаді заступника голови профспілки. В обґрунтування позову зазначає, що в робочий день, який йому зараховано як прогул, 29 серпня 2016 року, він знаходився на робочому місці, адже в цей день відбувався щомісячний інструктаж водіїв, де він був присутній. Напередодні, під час керування тролейбусом, він знепритомнів на кілька секунд, зателефонував диспетчеру та попросив знайти йому заміну на ранок наступного робочого дня, оскільки погано себе почував. Вказує, що після огляду в медичній установі, о 9 год. 30 хв. 29 серпня 2016 року він вже писав пояснення щодо його відсутності на роботі, а о 11 год. 00 хв. розпочався інструктаж водіїв, пробув на роботі до кінця робочого дня та міг продовжувати виконання трудових обовязків, незважаючи на діагностовану в нього перевтому. Крім того, стверджує, що його звільнення відбулося через особисту неприязнь директора підприємства та є помстою за його активну діяльність в профспілці з метою поліпшення умов праці та підвищення заробітної плати працівників. У звязку з вчиненням незаконних дій відповідачем щодо його звільнення, чиненням на нього тиску зі сторони адміністрації підприємства, які призвели до його моральних страждань та погіршення стану здоровя, перебування у постійному стані стресу, він втратив нормальні життєві звязки із представниками християнської громади, втратив можливість заробітку та вчасного погашення кредитних зобовязань. А тому, вважає, що такими діями відповідачем йому завдано моральної шкоди, яку оцінює в 100000 грн.

З огляду на наведене просить скасувати наказ №151-к від 08 вересня 2016 року КП «Луцьке підприємство електротранспорту», зобовязати КП «Луцьке підприємство електротранспорту» поновити його на посаді водія тролейбусу, стягнути з КП «Луцьке підприємство електротранспорту» в його користь кошти в розмірі середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнути з КП «Луцьке підприємство електротранспорту» в його користь моральну шкоду в розмірі 100000 грн.

Заявою про збільшення позовних вимог представник позивача просить стягнути з КП «Луцьке підприємство електротранспорту» в користь позивача 4400 грн. понесених витрат на правову допомогу та надає розрахунок заробітної плати ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу, що становить 23545,14 грн. (а.с.117-118).

Позивач та його представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали з підстав, зазначених в позовній заяві, просили позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позов заперечила, суду пояснила, що підставою для звільнення позивача стало те, що згідно наряду на 29 серпня 2016 року ОСОБА_1 повинен був приступити до виконання трудових обовязків водія тролейбусу о 05 год. 29 хв. та виїхати з території підприємства о 06 год. 09 хв. на тролейбусі №168 по маршруту №1, працювати на даному маршруті до 12 год. 54 хв. Однак, позивач 29 серпня 2016 року у визначений в наряді час на роботу не зявився і протягом робочої зміни до виконання обовязків водія тролейбусу не приступав. Документів, які б свідчили про поважність причин невиходу на роботу він не надав, а тому твердження позивача про його хворобу як на причину прогулу не можна брати до уваги, оскільки дана обставина не підтверджена документами з медичної установи. Крім того, зазначила, що перебування на території підприємства ОСОБА_1 29 серпня 2016 року, а також його присутність на інструктажі водіїв не слід вважати, що він був на роботі, адже до виконання своїх безпосередніх трудових обовязків він не приступав. Також повідомила, що 22 квітня 2016 року позивачу було оголошено догану за порушення правил експлуатації тролейбуса, а 14 липня 2016 року догану за запізнення на роботу без поважних причин та письмово попереджено про те, що в разі наступного порушення трудової дисципліни його буде звільнено. Вважає, що твердження позивача про звільнення його з роботи з мотивів особистої неприязні керівництва та його активної громадської діяльності є надуманими і безпідставними. Стверджує, що адміністрацією підприємства не допущено порушень законодавства при звільненні позивача, а тому підстав для задоволення його позовних вимог немає. Щодо не звернення підприємства до профспілкового органу за отриманням згоди на звільнення члена їхньої профспілки вважає законним, оскільки адміністрація підприємства має обґрунтовані сумніви щодо легітимності такого органу. Просила в позові відмовити в повному обсязі.

Заслухавши пояснення позивача та її представника, представників відповідача, дослідивши письмові докази у справі, суд прийшов до висновку, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі доказів сторін.

Відповідно до ст.58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст.59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст.212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

З матеріалів справи вбачається, що 24 липня 2014 року ОСОБА_1 було прийнято на роботу у КП «Луцьке підприємство електротранспорту» на посаду водія тролейбусу.

Судом встановлено, що згідно наряду КП «Луцьке підприємство електротранспорту» на 29 серпня 2016 року водій тролейбусу ОСОБА_1 повинен був приступити до виконання трудових обовязків о 05 год. 29 хв. та виїхати з території підприємства о 06 год. 09 хв. на тролейбусі №168 по маршруту №1, працювати на даному маршруті до 12 год. 54 хв. (а.с.51).

Службовою запискою диспетчера ОСОБА_4 від 29 серпня 2016 року доведено до відома директора КП «Луцьке підприємство електротранспорту» ОСОБА_5 про те, що під час чергування диспетчера 29 серпня 2016 року водій тролейбуса ОСОБА_1 на роботу не вийшов (а.с.40).

Згідно службової записки начальника СП ОСОБА_6 від 01 вересня 2016 року водій тролейбуса ОСОБА_1 29 серпня 2016 року не вийшов на роботу, підтверджуючих документів про причини відсутності на роботі не надав, даною службовою запискою запропоновано звільнити ОСОБА_1 за п. 4 ст. 40, ст. 147 КЗпП України. (а.с.48).

В своїх письмових поясненнях від 29 серпня 2016 року, наданих на імя директора КП «Луцьке підприємство електротранспорту» ОСОБА_5, позивач зазначив, що 28 серпня 2016 року він повідомив диспетчера, що не вийде на роботу 29 серпня 2016 року в звязку з необхідністю звернутись до лікаря (а.с.50).

З наданих позивачем пояснень в ході судового розгляду встановлено, що він дійсно не вийшов на роботу 29 серпня 2016 року у визначений нарядом час, до виконання безпосередніх трудових обовязків як водій тролейбусу він в той день не приступав, однак мотивує це тим, що змушений був звернутись до лікаря, адже погано себе почував.

Факт звернення до закладу охорони здоровя чи сімейного лікаря позивачем не підтверджено.

Згідно п. 4Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 р. № 9, прогул - це відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.

Прогул є порушенням трудової дисципліни, за яке власник має право звільнити працівника або оголосити йому догану. В пункті 4статті 40 КЗпПпередбачено, що трудовий договір може бути розірвано у разі прогулу (в т. ч. відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин. Відповідно достатті 148 КЗпП, дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

У відповідності дост. 147 КЗпП, за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана або звільнення.

Згідно наказу КП «Луцьке підприємство електротранспорту» по особовому складу №151-к від 08 вересня 2016 року водія тролейбуса ОСОБА_1 з 08 вересня 2016 року звільнено на підставі п.4 ст. 40 КЗпП, за прогул без поважних причин (а.с.6).

Відповідно до ст. 43 КЗпП України, розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Законом України «Про професійні спілки,їх права та гарантії діяльності» визначено, що професійна спілка (профспілка)- добровільна неприбуткова громадська організація, що об'єднує громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання) .

Первинна організація профспілки у розумінні вищевказаного Закону - це добровільне об'єднання членів профспілки, які, як правило, працюють на одному підприємстві, в установі, організації незалежно від форми власності і виду господарювання або у фізичної особи, яка використовує найману працю, або забезпечують себе роботою самостійно, або навчаються в одному навчальному закладі. Член профспілки - особа, яка входить до складу профспілки, визнає її статут та сплачує членські внески.

Тобто, звільнення погоджується з органом профспілки, яка утворена і діє на підприємстві, і членом якої є працівник.

Встановлено, що ОСОБА_1 є членом Первинної профспілкової організації Вільної профспілки залізничників України КП «Луцьке підприємство електротранспорту». Згідно протоколу №1 від 11 лютого 2016 року ОСОБА_1 входить до складу керівного органу даної профспілки, обраний її скарбником. КП «Луцьке підприємство електротранспорту» з клопотанням про надання згоди на звільнення ОСОБА_1 не зверталось (а.с.35).

Відповідно до ч. 9 ст. 43 КЗпП України, абз. 5 п. 15 Постанови пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 року №9, встановивши, що звільнення працівника проведено власником або уповноваженим ним органом без звернення до профспілкового органу, суд зупиняє провадження по справі, запитує згоду профспілкового органу і після її одержання або відмови профспілкового органу в дачі згоди на звільнення працівника розглядає спір по суті.

На виконання ухвали суду від 31 січня 2017 року ОСОБА_7 Вільної профспілки залізничників України надала рішення від 14 лютого 2017 року про відмову в наданні згоди на звільнення ОСОБА_1 за п.4 ст. 40 КЗпП України (а.с.97). До вказаного рішення додається витяг з протоколу №1 засідання профкому первинної профспілкової організації Вільної профспілки залізничників України КП «Луцьке підприємство електротранспорту» від 13 лютого 2017 року та витяг з протоколу №2 засідання ОСОБА_7 Вільної профспілки залізничників України від 14 лютого 2017 року.

Суд розцінює критично та визнає таке рішення профспілкового органу таким, що не має юридичного змісту, оскільки відповідно до наданих витягів з протоколів засідань від 13 лютого 2017 року, 14 лютого 2017 року та самого рішення від 14 лютого 2017 року основним обґрунтуванням не надання згоди на звільнення позивача є те, що відповідачем не запитувалась згода профспілки на його звільнення та порушення прав позивача в звязку з цим. Однак, в означених документах не досліджується та, відповідно, не спростовується факт допущення позивачем прогулу 26 серпня 2016 року без поважних причин.

Суд дійшов висновку про формальний та поверхневий підхід первинної профспілкової організації Вільної профспілки залізничників України КП «Луцьке підприємство електротранспорту» при дослідженні причин звільнення ОСОБА_1, адже з наданих документів не вбачається ініціювання проведення службового розслідування з даного приводу чи затребування будь-яких документів від роботодавця, а тому прийняте рішення формувалось зі слів самих членів профспілкової організації, яких за кількістю всього троє, серед яких і сам позивач. У п. 2.3 Протоколу зазначено, що звільняючи ОСОБА_1 адміністрацією відповідача не були враховані усі обставини його відсутності на роботі, хоча позивач завчасно попередив про незадовільний стан свого здоровя. Однак жодних підтверджуючих документів про незадовільний стан здоровя позивача ні роботодавцю, ані профспілці, ані суду надано не було. Крім того, в позивача була можливість пройти медогляд безпосередньо на підприємстві, однак в журналі проходження медичних оглядів за 26 серпня 2016 року він не зареєстрований (а.с.53-55).

Допитана в якості свідка голова профкому ОСОБА_8 суду пояснила, що вона працює в КП «Луцьке підприємство електротранспорту» та може охарактеризувати позивача як сумлінного та добросовісного працівника. На її думку, звільнення ОСОБА_1 з роботи відбулося через його активну громадську позицію. На засіданні профкому при вирішенні питання щодо надання згоди на звільнення позивача були присутні всі її члени, а саме: вона, позивач та ОСОБА_9, засідання відбувалось у неї вдома. Їхнє рішення формувалось лише на поясненнях самого ОСОБА_1, будь-яких документів з КП «Луцьке підприємство електротранспорту» вони не затребовували, представників адміністрації підприємства не запрошували.

Відповідно до п. 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 р. № 9, у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, суд повинен з'ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст.40, п.1 ст.41 КЗпП, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147(1), 148,149 КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Судом встановлено, що при обранні виду стягнення адміністрацією підприємства було проведено аналіз та оцінювання трудової діяльності ОСОБА_1 та враховано ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Так, за порушення вимог п.п. 2.8.3, 2.8.5, 2.8.6 посадової інструкції водія тролейбуса 22 квітня 2016 року ОСОБА_1 оголошено догану за допущення закорочення проводів контактної мережі. За час відновлення контактної мережі на лінії не працювало 12 тролейбусів і було недоотримано доходів на 680,49 грн. ОСОБА_1 письмово попереджено, що в разі повторного порушення трудової дисципліни він буде звільнений з роботи (а.с.58,59).

Крім того, наказом №41-С від 14 липня 2016 року ОСОБА_1 оголошено догану за запізнення на роботу без поважних причин 08 липня 2016 року та 11 липня 2016 року (а.с.66).

Зазначені накази про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності ним не оскаржувались.

Таким чином, позивачем не підтверджено ті обставини та факти, які були ним викладені в позовній заяві та в суді, чим не виконано вимогист.10 ЦПК України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Згідно вимог ч.1ст.1167 ЦК Українита ч.1ст. 237-1 КЗпП України, моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

З урахуванням наведеного, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення з відповідача моральної шкоди, оскільки суду не надані докази на підтвердження спричинення позивачу діями відповідача моральної шкоди.

Проаналізувавши зібрані та досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до КП «Луцьке підприємство електротранспорту» у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 57-61, 180, 208, ч. 3 ст. 209, ст. 212-215, 218, 222, 360-7 ЦПК України, на підставі ст. 23 ЦК України, ст. 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», ст. 21, 36, 40, 43, 233, 235, 237-1 Кодексу законі про працю України суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Луцьке підприємство електротранспорту» про поновлення на роботі, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди в звязку з незаконним звільненням - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Волинської області через Луцький міськрайонний суд Волинської області протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Луцького міськрайонного суду Гринь О.М.