Рішення № 66054116, 19.04.2017, Соснівський районний суд м. Черкас

Справа № 712/13644/16-ц

Провадження № 2/712/460/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 квітня 2017 року м. Черкаси

Соснівський районний суд м. Черкаси у складі:

головуючого/судді - Троян Т.Є.

при секретарі - Шмагайло Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, поділ майна, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1, 05.12.2016 року звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 та просила суд визнати будинок № АДРЕСА_1 з надвірними спорудами та земельною ділянкою спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2. Визнати за нею право власності на ? частину будинку № АДРЕСА_1 з надвірними спорудами та земельною ділянкою. Стягнути сплачений судовий збір.

В обгрунтування позовних вимог зазначила, що 07.07.2007 року між нею та відповідачем було укладено шлюб. В шлюбі в них народився син ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішенням суду від 01.10.2012 року шлюб між позивачем та відповідачем розірвано.

Вказувала, що за час перебування у шлюбі ними було придбано житловий будинок у АДРЕСА_1, який розташований на земельній ділянці площею 507,00 кв.м. Власником за їх спільною згодою зазначено ОСОБА_2 Відповідно до договору купівлі-продажу будинку від 22.09.2011 року продаж будинку за домовленістю сторін вчинено за 106 552 гривні.

Після розірвання шлюбу розподіл майна між нею та відповідачем не здійснювався.

Вважає вищевказаний будинок з надвірними спорудами та земельною ділянкою спільною сумісною власністю подружжя, оскільки придбано його в період шлюбу, та за кошти її власних заощаджень в тому числі, які були надані її батьком в сумі 50 тис. гривень.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_4 підтримав заявлені позовні вимоги та просив задовольнити позов в повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_5 в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог, мотивуючи свої заперечення тим, що спірний будинок не є спільним майном подружжя, оскільки був придбаний виключно за кошти батьків відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_6 та ОСОБА_7, які були подаровані їх сину. Крім того, вказував, що позивачем не надано жодних доказів про отримання нею доходів в розмірі 15- 20 тис. гривень щомісячно також не надано доказів і про передачу їй коштів в сумі 50 тис. гривень її батьком ОСОБА_8 на купівлю будинку. Просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

Додаткові доводи та пояснення сторін та свідків зафіксовані технічними засобами фіксації судового процесу.

Вислухавши думку сторін, свідків, дослідивши та оцінивши письмові докази по справі у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи і це встановлено судом, 07.07.2007 року сторони ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали шлюб, який був зареєстрований у відділі реєстрації актів цивільного стану по м. Черкаси Черкаського міського управління юстиції, про що зроблено актовий запис № 797.

Від шлюбу сторони мають малолітнього сина - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішенням Соснівського районного суду міста Черкаси від 01 жовтня 2012 року шлюб між сторонами було розірвано. Зазначеним рішенням встановлено, що фактично сімейні відносини між сторонами припинені з січня 2012 року, а тому ця обставина не встановлюється у відповідності з ч.3 ст.61 ЦПК України.

22.09.2011 року між ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 (Продавці) та відповідачем ОСОБА_12 (Покупець) було укладено договір купівлі-продажу будинку, посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Миколенко І.М. Предметом договору є житловий будинок з прибудовами та надвірними спорудами № АДРЕСА_1, який розташований на земельній ділянці площею 507,00 кв.м.

Відповідно до п.1.5. Договору дружиною покупця надано згоду на придбання частини будинку Покупцем, яка була нотаріально посвідчена.

Відповідно до п.2.1. Договору продаж будинку за домовленістю сторін вчиняється за 106 552 грн.

У відповідності зі ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один із них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Згідно із ч. 1 ст. 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Частиною 1 статті 190 ЦК України визначено, що майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.

Відповідно до ч. 1 ст. 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Частиною 1 статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб'єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Відповідно до ст.69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Пунктом 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» визначено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо.

Отже, у сімейному законодавстві діє презумпція спільності майна подружжя, при цьому частини чоловіка та дружини є рівними. Спростувати цю презумпцію може сторона, яка надає докази протилежного, що мають відповідати вимогам належності та допустимості (ст.ст. 58, 59 ЦПК України ), і це є її процесуальним обов'язком (ст.ст. 10, 60 ЦПК України ).

Відповідно до Правової позиції Верховного Суду України, висловленої в цивільній справі № 6-612цс15, норми СК України у статтях 57, 60 встановлюють загальні принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя з приводу належного їм майна, згідно з якими: 1) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної власності; 2) майно, набуте кожним із подружжя до шлюбу, є особистою приватною власністю кожного з них. З метою збереження балансу інтересів подружжя, дотримуючись принципів добросовісності, розумності і справедливості СК України містить винятки із загального правила. Зокрема, відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею/ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй/йому особисто. Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які є підставами виникнення права спільної власності на майно подружжя) визначені у статті 60 СК України. За змістом цієї норми належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його за час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна. Виходячи з наведеного для правильного застосування статті 60 СК України та визнання майна спільною сумісною власністю суд повинен установити не тільки факт набуття цього майна за час шлюбу, а й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Згідно з ч.3 ст.10 ЦПК України та ч.ч. 1, 4 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу. Тобто, сторони мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Заперечуючи проти позовної заяви, представник відповідача посилався на те, що спірний будинок був придбаний відповідачем виключно за кошти його батьків ОСОБА_6 та ОСОБА_7, які подарували йому дані кошти з власних заощаджень та коштів, які були позичені його батьками у гр. ОСОБА_14. Загальна сума коштів склала близько 120 тис. гривень, що значно перевищує суму вартості будинку і була достатньою для його купівлі. А тому житловий будинок з надвірними спорудами по АДРЕСА_1 не може вважатися спільною сумісною власністю подружжя та поділу не підлягає. Крім того, земельна ділянка, на якій знаходиться будинок, приватизована відповідачем після розірвання шлюбу 23.05.2012 року, тобто є особистою його приватною власністю.

Свідок ОСОБА_7 - батько відповідача в судовому засіданні посвідчив, що вони з дружиною хотіли купити сину будинок і кошти в сумі 55 тис. доларів США на купівлю будинку давав він особисто Продавцю ОСОБА_10 після підписання договору. Вказував, що дані кошти він подарував сину.

Свідок ОСОБА_10 в судовому засіданні показав, що він з братами ОСОБА_9, ОСОБА_11 продавали будинок № АДРЕСА_1. При укладенні договору окрім них були присутні покупець ОСОБА_2 та його батько ОСОБА_7 Дружини відповідача він не бачив. Гроші на купівлю будинку передавав йому ОСОБА_7 в сумі 55 тис. доларів США.

Вирішуючи питання щодо належності та допустимості доказів, суд критично оцінює покази свідків, оскільки свідок ОСОБА_7 плутався в своїх свідченнях та спочатку зазначав, що кошти давав сину в позику, потім змінив покази та пояснив, що їх подарував. На питання чи була присутньою при укладенні договору його невістка ОСОБА_1 точно відповісти не зміг, як і не зміг точно описати процедуру укладення договору купівлі-продажу.

Крім того, судом встановлено, що мати відповідача - ОСОБА_6 зверталась до суду з позовом до свого сина ОСОБА_2 про стягнення частини позики, наданої для купівлі будинку в інтересах сім'ї, посилаючись на те, що її син ОСОБА_15 за договором позики від 19.09.2011 року отримав у неї 50 000 доларів США, які були використані в інтересах сім'ї для придбання житлового будинку по АДРЕСА_1. Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 16.02.2017 року в позові ОСОБА_6 до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_1 про стягнення частини позики для купівлі будинку в інтересах сім'ї відмовлено.

Оскільки відповідач на час придбання квартири перебував у зареєстрованому шлюбі, то відповідно до ч.3 ст.65 СК України необхідна згода його дружини, тобто позивача, на купівлю квартири і тільки за умови подання саме нею заяви про факт придбання квартири її чоловіком за особисті кошти, договором купівлі-продажу був би визначений режим особистої приватної власності відповідача на будинок та земельну ділянку. Проте така заява від позивача до нотаріуса не надходила.

Отже, посилання представника відповідача на той факт, що грошові кошти на купівлю спірного будинку були подаровані відповідачу його батьками не доведені, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини третьої ст. 212 Цивільного процесуального кодексу України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

З урахуванням вимог діючого законодавства та встановлених обставин справи, враховуючи те, що відповідачем не доведено факт придбання ним за особисті кошти спірного будинку, суд приходить до висновку, що будинок № АДРЕСА_1 був придбаний сторонами в період перебування у шлюбі, за спільні кошти подружжя, а тому є їх спільною власністю.

Тому, виходячи з вимог ч.1 ст. 70 СК України щодо рівності часток подружжя у праві спільної сумісної власності при поділі майна, позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на ? частину будинку з надвірними спорудами та земельною ділянкою по АДРЕСА_1 в результаті поділу спільного майна подружжя, підлягають до задоволення.

Відповідно до ст. 88 Цивільного процесуального кодексу України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Тому до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають судові витрати в сумі 1348,06 грн.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 57 - 61, 79, 88, 212 - 215 ЦПК України, ст. 368 ЦК України, ст. ст. 57, 60, 61, 65, 69-71 СК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, поділ майна задовольнити.

Визнати будинок № АДРЕСА_1 з надвірними спорудами та земельною ділянкою спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на ? частину будинку № АДРЕСА_1 з надвірними спорудами та земельною ділянкою.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1348,06 грн. ( одна тисяча триста сорок вісім гривень 06 коп.).

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Черкаської області протягом десяти днів з моменту його проголошення.

Головуючий: Т.Є. Троян