Рішення № 66052516, 29.03.2017, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/12068/16-ц

Провадження № 2/369/765/17

РІШЕННЯ

Іменем України

29.03.2017 року Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі: головуючого судді: Волчка А.Я.

за участю секретаря: Раситюк М.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору позики удаваним правочином,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору позики удаваним правочином. Згідно позовних вимог, позивач просив визнати договір позики від 01.01.2011р. укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 удаваним правочином.

У ході розгляду справи позивачем було подано уточнену позовну заяву, посилаючись на те, що позивач ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до 2012 року перебували у дружніх стосунках, тому останній запропонував проживати зі своєю родиною у квартирі, яка належить відповідачу ОСОБА_3 з подальшою можливістю викупити її в розстрочку. На дану пропозицію позивач погодився та вони обумовили вартість квартири у 90 тисяч доларів США. Також, на той момент, у неї був непогашений кредит, тому відповідач- ОСОБА_2. запропонував погасити даний залишок кредиту за свої кошти, щоб в подальшому позивач мав заборгованість тільки перед ним. Вони разом поїхали до банку, де відповідач- ОСОБА_2. вніс залишок по його кредиту у розмірі 18 000 доларів США. Після цього, 01 січня 2010 року був підписаний договір позики, у якому було зазначено, що позивач позичив у ОСОБА_2 108 000 доларів США (90 000 доларів США вартість квартири + 18 000 доларів США сплачених відповідачем- ОСОБА_2. на погашення заборгованості позивача). Укладаючи договір позики, вони бажали приховати інші правочини, які вони насправді вчинили, та без наміру створити правові наслідки, які обумовлювалися договором позики.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Однак, ОСОБА_2 не передавав позивачу у власність готівку в сумі 108 000 доларів США. Договір позики був укладений на підтвердження наявності заборгованості, а не на підтвердження реальної передачі грошових коштів. Жодних грошей позивач від ОСОБА_2 не отримував.

У подальшому, в квартирі, яку відповідач- ОСОБА_2. надав позивачу для проживання та яка належить відповідачу-ОСОБА_3 на праві приватної власності, позивач почав робити ремонт. Даний ремонт позивач почав робити з самого початку, оскільки квартира знаходилась в новобудові та була зовсім непридатна для проживання.

Також, вони домовились, що позивач буде сплачувати відповідачу- ОСОБА_2. щомісячний платіж у розмірі 1200 доларів США, що й робив до червня 2013 року включно.

До того ж, позивач продав у розстрочку машину спільному з відповідачем- ОСОБА_2. знайомому, відповідач ОСОБА_2 без його відома забрав у спільного знайомого один з внесків за машину у розмірі 2000 доларів США.

У 2012 році, позивач підрахувавши, що сплатив відповідачу- ОСОБА_2. майже 35 700 доларів, вартість ремонту квартири склала майже 10 000 доларів США, сплата за машину майже 2 000 доларів США та страхові внески 2 300 доларів США, загальна сума його витрат склала приблизно 50 000 доларів США. Враховуючи це, позивач звернувся до відповідача- ОСОБА_2. з проханням переоформити зазначену квартиру на себе, на що останній відмовив. Після цього, позивач повідомив відповідачу- ОСОБА_2., що припиняє їх домовленість, звільняє дану квартиру та просив зробити перерахунок заборгованості.

Загальні спори продовжились близько чотирьох місяців, але до будь-якої згоди вони так і не прийшли, а тому позивач виселився з вказаної квартири.

У наявності є оригінали договорів про надання послуг водопостачання, у якому зазначені реквізити власника -ОСОБА_3 однак підписаний він ним.

15 лютого 2014 року було відкрито кримінальне провадження № 12014100070001028 за заявою відповідача- ОСОБА_2. про його шахрайські дії.

Протоколом одночасного допиту осіб від 11 березня 2014 року, проведеного в рамках досудового розслідування даного кримінального провадження, підтверджуються викладені у даній заяві факти.

Таким чином, позивач та ОСОБА_2 замаскували два договори, а саме договір про заміну сторони в зобов'язанні і договір про купівлю-продаж квартири з розстроченням платежу, під договір позики, який насправді є удаваним.

Відповідно до розділу 4 пункту 1 ст. 512 ЦК України, підставою для заміни кредитора у зобов'язанні є виконання обов'язку боржника третьою особою.

Враховуючи те, що ОСОБА_2 погасив кредит за автомобіль який мав позивач в розмірі 18 тис. дол. США, це є підставою для заміни кредитора в зобов'язанні.

Вартість квартири за домовленістю сторін склала 90 000 доларів США. Позивач мав у суму виплатити відповідачу-ОСОБА_2. до 31.12.2017 року, як зазначено у договорі позики.

Однак, коли у червні 2013 року позивач звернувся до відповідача- ОСОБА_2. з пропозицією переоформити на нього квартиру, яка була предметом договору купівлі-продажу, відповідач ОСОБА_2 відмовив.

Фактично, позивач відмовився від договору купівлі-продажу та повернув товар покупцеві, оскільки звільнив квартиру надану відповідачем- ОСОБА_2.

Таким чином, договір позики укладений між сторонами є удаваним, а тому не створює правових наслідків, які обумовлюються даним договором.

Борг Відповідачів складає: 50 000 доларів США.

Офіційний курс гривні до іноземної валюти Національного банку України на станом на 30.12.201 бр. складає: 100 доларів США = 2719.0858 грн.

Таким чином, у національній валюті борг відповідачів складає: 1 359 542, 90грн.

Окрім матеріальної шкоди, у вигляді його щомісячних виплат, позивачу заподіяно значну моральну шкоду, яка полягає у глибоких психічних та фізичних стражданнях. Страждання полягли у втраті домівки до якої його сім'я звикли за час проживання. У квартирі, що є власністю відповідача-ОСОБА_3, позивач власними силами робив ремонт, як для себе, вкладав у її облаштування всі сили та натхнення. Внаслідок такого психологічного розладу йому та його сім'ї завдано суттєвих психологічних страждань, що призвело до неможливості нормально жити.

Відшкодування моральної шкоди у розмірі 679 700 грн. позивач вважає розумним та достатнім для відновлення справедливості.

Тому просив визнати договір позики від 01.01.2011р. укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 удаваним правочином. Стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 кошти в сумі 1 359 542 грн. 90 коп. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1, в якості відшкодування завданої моральної шкоди, суму в розмірі 679 700 грн.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала у повному обсязі, позов просила задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні проти позову заперечував у повному обсязі, просив у задоволенні позову відмовити.

Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання не з"явилася, про день слухання справи повідомлялася належним чином, причини неявки суду невідомі.

Суд, вислухавши думку учасників процесу, дослідивши матеріали цивільної справи, приходить до висновку про відмову у задоволенні заявленого позову з наступних підстав.

У ст. 3 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) передбачено, що загальними засадами цивільного законодавства є: 1)неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; 2)неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; 3)свобода договору; 4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; 5) судовий захист цивільного права та інтересу; 6)справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У відповідності до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3)припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5)примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7)припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9)відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до положень п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 звернувся з вказаним позовом, при цьому стверджуючи, що він з відповідачем ОСОБА_2 до 2012 року перебували у дружніх стосунках, тому останній запропонував проживати зі своєю родиною у квартирі, яка належить відповідачу ОСОБА_3 з подальшою можливістю викупити її в розстрочку.

Також позивач наполягав, у позові, що на дану пропозицію позивач погодився та вони обумовили вартість квартири у 90 тисяч доларів США.

Окрім того, позивач вказував, що на той момент, у нього був непогашений кредит, тому відповідач- ОСОБА_2. запропонував погасити даний залишок кредиту за свої кошти, щоб в подальшому позивач мав заборгованість тільки перед ним. Вони разом поїхали до банку, де відповідач- ОСОБА_2. вніс залишок по його кредиту у розмірі 18 000 доларів США.

У судовому засіданні встановлено, що, дійсно 01 січня 2010 рокуміж сторонами був підписаний договір позики, у якому було зазначено, що позивач позичив у ОСОБА_2 108 000 доларів США., щопідтверджується вказаним договром від 01.01.2011 року.

Позивач наполягає, що укладаючи договір позики, вони бажали приховати інші правочини, які вони насправді вчинили, та без наміру створити правові наслідки, які обумовлювалися договором позики.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Тому позивач наполягає на позиції, що не передавав позивачу у власність готівку в сумі 108 000 доларів США. Договір позики був укладений на підтвердження наявності заборгованості, а не на підтвердження реальної передачі грошових коштів. Жодних грошей позивач від ОСОБА_2 не отримував.

У подальшому, в квартирі, яку відповідач - ОСОБА_2 надав позивачу для проживання та яка належить відповідачу-ОСОБА_3 на праві приватної власності, позивач почав робити ремонт. Даний ремонт позивач почав робити з самого початку, оскільки квартира знаходилась в новобудові та була зовсім непридатна для проживання.

Також, вони домовились, що позивач буде сплачувати відповідачу- ОСОБА_2. щомісячний платіж у розмірі 1200 доларів США, що й робив до червня 2013 року включно.

До того ж, позивач продав у розстрочку машину спільному з відповідачем- ОСОБА_2. знайомому відповідач ОСОБА_2 без його відома забрав у спільного знайомого один з внесків за машину у розмірі 2000 доларів США.

У 2012 році, позивач підрахувавши, що сплатив відповідачу- ОСОБА_2. майже 35 700 доларів, вартість ремонту квартири склала майже 10 000 доларів США, сплата за машину майже 2 000 доларів США та страхові внески 2 300 доларів США, загальна сума його витрат склала приблизно 50 000 доларів США. Враховуючи це, позивач звернувся до відповідача- ОСОБА_2. з проханням переоформити зазначену квартиру на себе, на що останній відмовив. Після цього, позивач повідомив відповідачу- ОСОБА_2., що припиняє їх домовленість, звільняє дану квартиру та просив зробити перерахунок заборгованості.

Загальні спори продовжились близько чотирьох місяців, але до будь-якої згоди вони так і не прийшли, а тому позивач виселився з вказаної квартири.

У наявності є оригінали договорів про надання послуг водопостачання, у якому зазначені реквізити власника ОСОБА_3 однак підписаний він позивачем.

15 лютого 2014 року було відкрито кримінальне провадження № 12014100070001028 за заявою відповідача- ОСОБА_2.

Відповідно до постанови слідчого СВ Подільського РУ ГУ МВС України в м. Києві від 08.04.2014 року, кримінальне провадження № 12014100070001028 було закрито за відсутністю складу кримінального правопорушення.

Позивач запевнював, що сторони замаскували два договори, а саме договір про заміну сторони в зобов'язанні і договір про купівлю-продаж квартири з розстроченням платежу, під ча укладання договору позики, який насправді є удаваним.

Враховуючи те, що ОСОБА_2 погасив кредит за автомобіль який мав позивач в розмірі 18 тис. дол. США, це є підставою для заміни кредитора в зобов'язанні.

Вартість квартири за домовленістю сторін склала 90 000 доларів США. Позивач мав суму виплатити відповідачу-ОСОБА_2. до 31.12.2017 року, як зазначено у договорі позики.

Однак, коли у червні 2013 року позивач звернувся до відповідача- ОСОБА_2. з пропозицією переоформити на нього квартиру, яка була предметом договору купівлі-продажу, відповідач ОСОБА_2 відмовив.

Фактично, позивач відмовився від договору купівлі-продажу та повернув товар покупцеві, оскільки звільнив квартиру надану відповідачем- ОСОБА_2.

Таким чином, вважає, що договір позики укладений між сторонами є удаваним, а тому не створює правових наслідків, які обумовлюються даним договором.

Позивач вважає, що борг відповідачів складає: 50 000 доларів США.

Офіційний курс гривні до іноземної валюти Національного банку України на станом на 30.12.201 бр. складає: 100 доларів США = 2719.0858 грн.

Таким чином, у національній валюті борг відповідачів складає: 1 359 542, 90грн.

Також з матеріалів справи вбачається, що згідно рішення Красноармійського міськрайонноого суду Донецької області від 09.12.2014 року, було задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та стягнуто з ОСОБА_1 на користь відповідача ОСОБА_2 суму боргу 1 276 560 грн. Вказане заочне рішення скасоване на підставі ухвали Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 08.12.2016 року.

Окрім матеріальної шкоди, у вигляді його щомісячних виплат, позивач вважає, що йому заподіяно значну моральну шкоду, яка полягає у глибоких психічних та фізичних стражданнях. Страждання полягли у втраті домівки до якої його сім'я звикли за час проживання. У квартирі, що є власністю відповідача-ОСОБА_3, позивач власними силами робив ремонт, як для себе, вкладав у її облаштування всі сили та натхнення. Внаслідок такого психологічного розладу йому та його сім'ї завдано суттєвих психологічних страждань, що призвело до неможливості нормально жити.

Відшкодування моральної шкоди у розмірі 679 700 грн. позивач вважає розумним та достатнім для відновлення справедливості.

В силу приписів ст. 60 ЦПК України Позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: факт укладання правочину, що, за його думкою, є удаваним, спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети ніж приховати інший правочин, настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.

Таким чином, для визнання угоди удаваною позивачу необхідно надати докази, а суду - встановити, що обидві сторони договору діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі, їх дії направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників угоди.

Відповідно до роз'яснень даних у п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06 листопада 2009 року зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК України, міжнародним договором, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Удаваний правочин складається без наміру створити правомірний юридичний результат. Волевиявлення в ньому направлено на досягнення певного правового ефекту, але в той же час сторони домовляються про інші правові наслідки, ніж ті, які, згідно з законом, є результатом даного волевиявлення. Тобто в удаваному правочині по суті міститься два правочини: приховуваний, який сторони укладають де-факто, та приховуючий, що оформляється юридично і має на меті приховати від усіх справжній характер відносин сторін.

Як роз'яснив Пленум Верховного суду України в своїй постанові п. 25 № 9 від 06.11.2009 року «Про практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», за удаваним правочином (стаття 235 ЦК) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваними правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі ст. 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

Частиною 3 ст.10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається , як на підставу свої вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Однак, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що Позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 укладаючи договір позики 01.01.2010 року, діяли свідомо, приховуючи, що між ними укладено два правочини, а саме договір про заміну сторони в зобов'язанні і договір про купівлю-продажу квартири з ростроченням платежу, що договір та їх дії при цьому були направлені на приховання справжньої волі, досягнення інших правових наслідків та отримання якоїсь особистої користі і таких доказів. Позивач відповідно до ст.ст. 57, 60 ЦПК України суду не надав.

Також слід зазначити, що пунктом 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» від 18.12.2009 року № 14, зазначено, що оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи чи інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частина перша та друга статті 3 ЦПК), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Судом при розгляді справи не встановлено, що сторони правочину діяли свідомо для досягнення іншої мети, що їх дії були направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників угоди.

Наміру однієї сторони на укладення удаваної угоди недостатньо. Обов'язковою умовою для визнання правочину удаваними є волевиявлення обох сторін, та їх взаємний намір приховати іншу угоду.

Доказів того, що обидві сторони насправді мали намір укласти іншу угоду, ніж договір позики, стороною позивача суду не надано.

Що стосується позовної вимоги про стягнення моральної шкоди, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні даної позовної вимоги, зважаючи на наступне.

За ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній чи юридичній особі, неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Така шкода відшкодовується у встановленому судом порядку, відповідно до вимог ст. 23 ЦК України. Проте, слід зазначити, що згідно постанови Пленуму ВСУ від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної /немайнової/ шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Позивач зазначає, що йому було завдано моральної шкоди у розмірі 679 700 гривень, однак на підтвердження своїх доводів не надає жодного доказу наявності завданої моральної шкоди та розрахунку в обґрунтування визначеного позивачем розміру, а тому суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди у зв'язку з недоведеністю.

Дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно дост.1 ЦПК Українизавданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову у зв»язку із необґрунтованістю та не доведеністю вимог ОСОБА_1 по суті його вимог, та обґрунтованості та доведеності позовних вимог.

На підставі вищевикладеного та ст. ст. 15,16, 235 Цивільного кодексу України, п. 25 Постанови Пленуму Верховоного Суду України «Про практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 року, керуючись ст. ст. 23, 1167 ЦК України, ст.ст.3,4,10,11,15,59,60,61,154,209,212-215,218,ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору позики удаваним правочином - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Київської області через Києво-Святошинський районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя: А.Я. Волчко