Рішення № 66048766, 13.04.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03680, м. Київ, вул. Солом»янська, 2-А

Факс 284-15-77 е-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Апеляційне провадження № 22-ц/796/1129/2017 р. Головуючий у 1 інстанції - Луценко О.М.

Справа № 756/15112/14-ц Доповідач - Мараєва Н.Є.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.04.2017 р. колегія суддів судової палати в цивільних справах

Апеляційного суду м.Києва в складі :

Головуючого - Мараєвої Н.Є.,

Суддів - Андрієнко А.М., Заришняк Г.М.

При секретарі - Гарматюк О.Д.

Розглянули у відкритому судовому засіданні в м.Києві

Цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3

на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 12 вересня 2016 р.

в справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 та

ОСОБА_3 до Акціонерного товариства закритого типу «ДВК»,

Приватного підприємства «Будінвестмонтаж», 3-особи з самостійними вимогами:

Житлово-будівельний кооператив «Своє житло», ОСОБА_4

та 3-особи без самостійних вимог: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8

про визнання недійсним договору № 109 про передачу функцій замовника

будівництва від 2 березня 2009 р., що був укладений між АТЗТ «ДВК» та ПП

«Будінвестмонтаж»

Заслухавши доповідь судді Мараєвої Н.Є., пояснення осіб, які з»явилися, перевіривши

матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів,-

В с т а н о в и л а :

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 12 вересня 2016 р. відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до АТЗТ «ДВК», ПП «Будінвестмонтаж», 3-особи з самостійними вимогами: ЖБК «Своє житло», ОСОБА_4 та 3-особи без самостійних вимог: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання недійсним договору № 109 про передачу функцій замовника буцівництва від 2 березня 2009 р., що був укладений між АТЗТ «ДВК» та ПП «Будінвестмонтаж».

В апеляційній скарзі позивачі просять скасувати це рішення і постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на незаконність даного рішення, зокрема, що суд неповно з»ясував обставини справи, не дав належної оцінки доказам, порушив норми матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом, 31.12.2003 р. був укладений договір №1 між КС «Кредитна спілка військовослужбовців України» та АТЗТ «ДВК», предметом якого було будівництво житлового об»єкту, а саме : житлового комплексу з вбудовано-прибудованими приміщеннями соціально-побутового, торгівельного та адміністративного призначення, та з інженерними мережами, який буде розташовано на АДРЕСА_1.

Згідно п.п.1 та 2 договору про передачу незавершеного будівництва від 15.01.2009 р. № 15-01/09, укладеному між АТЗТ «ДВК» та ПП «Будінвестмонтаж», в зв'язку з наміром в майбутньому укладення між сторонами договору про передачу функцій замовника будівництва Сторона-1 передає у власність Стороні-2 об'єкт незавершеного будівництва, а саме: двосекційний житловий будинок (16 поверхів, загальною площею 10 786 кв.м., кількість квартир-176, з готовністю 26%) розташований на земельній ділянці кадастровий номер НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 (перша черга будівництва).

Згідно п.1.1 договору від 02.03.2009 р. № 1/09 про передачу функцій замовника, укладеного між АТЗТ «ДВК» та ПП «Будінвестмонтаж», Сторона-1 та Сторона-2 домовились про передачу функцій Замовника будівництва 1, 2 та 3 черг житлового комплексу за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно акту прийому-передачі від 02.03.2009 р. до договору № 1/09 про передачу функцій замовника від 02.03.2009 р. АТЗТ «ДВК» передало, а ПП «Будінвестмонтаж» отримало - об'єкт незавершеного будівництва, а саме: двосекційний житловий будинок (16 поверхів, загальною площею 10 786 кв.м, кількість квартир-176, з готовністю 26%), розташований на земельній ділянці кадастровий номер НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 (перша черга будівництва).

Згідно акту прийому-передачі від 16.09.2009 р. до договору від 02.03.2009 р. № 1/09 про передачу функцій замовника АТЗТ «ДВК» передав, а ПП «Будінвестмонтаж» прийняв, зокрема, майнові права на житлові, нежитлові приміщення та паркінг 1, 2, 3 черги будівництва житлового комплексу за адресою: АДРЕСА_1.

Таким чином ПП «Будінвестмонтаж» стало замовником будівництва.

Протоколом № 1/10 засідання зборів акціонерів АТЗТ «ДВК» від 18 серпня 2010 р. було затверджено договір про передачу функцій замовника будівництва житлового комплексу № 1/09 від 02 березня 2009 р. укладений між ПП «Будінвестмонтаж» та АТЗТ «ДВК».

30 грудня 2010 р. ПП «Будінвестмонтаж» отримало дозвіл Київради на складання та розробку технічної документації - кадастрова справа Д-5304 (а.с.158, т.1).

11 серпня 2014 р. Державне агентство земельних ресурсів України видало ПП «Будінвестмонтаж» Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки: кадастровий номер № НОМЕР_1, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Судом встановлено, що згідно пункту 1.4. Договору № 1/09 від 02 березня 2009 р. «Про передачу функцій Замовника будівництва», ПП «Будінвестмонтаж» зобов'язується виконати за АТЗТ «ДВК» всі зобов'язання стосовно передачі у власність житлових та нежитлових приміщень будь яким фізичним та юридичними особам зобов'язання перед якими існують у Відповідача на момент підписання даного Договору.

Крім того, 06 липня 2011 р. було проведено збори інвесторів будівництва житлового комплексу за адресою: АДРЕСА_1 на яких були присутні 124 інвестора (а.с.109, 136-139 т.2).

На зазначених загальних зборах Голова Правління АТЗТ «ДВК» доповів учасникам зборів про те, що згідно договору № 1/09 від 02 березня 2009 року функції замовника - забудовника будівництва двосекційного житлового будинку, який розташований на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 були передані Приватному підприємству «Будінвестмонтаж» та пояснив, що в зв'язку з вищевикладеним, з метою захисту прав інвесторів, необхідно укласти додаткові угоди про заміну сторони в пайових договорах.

Після зазначених зборів з частиною інвесторів укладено додаткові угоди до договорів на участь у пайовому будівництві в зв'язку з передачею функцій замовника будівництва.

Також на цих зборах з числа інвесторів було обрано робочу групу у складі 10 осіб для здійснення контролю за діяльністю забудовника та фактично більшістю голосів затверджено передачу функцій замовника будівництва ПП «Будінвестмонтаж».

До складу вказаної робочої групи увійшли ОСОБА_10 та ОСОБА_11, які в даній справі є представниками осіб, які беруть участь у справі : ОСОБА_10- представником позивачів, а ОСОБА_11 - представником - ЖБК «Своє житло».

Крім того, до складу президії зборів входив ОСОБА_11; на зборах виступав ОСОБА_10 та повідомив, що він вивчив проектно-кошторисну документацію та розрахунок економічної ефективності проекту та пояснив що методологічно все оформлено правильно. При цьому додав, що на його думку для більш детального аналізу будівництва необхідно провести додаткову експертизу (а.с.136, 137, 138, т.2).

Крім того, в письмових пояснення позивачка ОСОБА_1, наданих суду першої інстанції, зазначала, що ці збори відбулися в 2011 році, тобто, через два роки після укладення договору, що це не може свідчити про згоду інвесторів на відчуження інвестицій та згоду кредитора на заміну боржника у зобов»язанні, як того вимагає закон; далі також зазначала, що на цих зборах не було надано інвесторам тексту даного договору, а було лише усно повідомлено їх про зміну замовника будівництва (а.с.200, 202, т.2)

Таким чином, з матеріалів справ вбачається, що позивачам, в липні 2011 р. стало відомо про укладення договору № 1/09 від 02 березня 2009 р. «про передачу функцій замовника будівництва» та була надана можливість укладати з ПП «Будінвестмонтаж» додаткові угоди про заміну сторони договорів на участь у пайовому будівництві.

Згідно ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Так, обгрунтовуючи позов, позивачі посилалися на порушення їхніх законних прав та інтересів як інвесторів будівництва внаслідок укладення сторонами, якими є юридичні особи, зокрема, права, передбаченого ст.520 ЦК України та ст.7 ЗУ "Про інвестиційну діяльність", що оспорюваний договір був укладеним без їхньої згоди, тобто без згоди інвесторів.

Так, згідно ст. 520 ЦК України боржник у зобов»язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згожою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Згідно ст.7 ЗУ "Про інвестиційну діяльність" всі суб'єкти інвестиційної діяльності незалежно від форм власності та господарювання мають рівні права щодо здійснення інвестиційної діяльності, якщо інше не передбачено законодавчими актами України.

Розміщення інвестицій у будь-яких об'єктах, крім тих, інвестування в які заборонено або обмежено цим Законом, іншими актами законодавства України, визнається невід'ємним правом інвестора і охороняється законом.

Інвестор самостійно визначає цілі, напрями, види й обсяги інвестицій, залучає для їх реалізації на договірній основі будь-яких учасників інвестиційної діяльності, у тому числі шляхом організації конкурсів і торгів.

За рішенням інвестора права володіння, користування і розпорядження інвестиціями, а також результатами їх здійснення можуть бути передані іншим громадянам та юридичним особам у порядку, встановленому законом. Взаємовідносини при такій передачі прав регулюються ними самостійно на основі договорів.

Як вбачається з матеріалів справи, при укладенні оспорюваного договору цих вимог закону дотримано не було.

Тому, судова колегія не вважає за можливе погодитися із висновком суду першої інстанції щодо відсутності порушень вимог закону при укладенні спірного договору.

Згідно ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється у три роки.

Згідно ч.1 ст. 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно ст.267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у справі до винесення судом рішення, є підставою для відмови у позові.

Так, з матеріалів справи вбачається, що в липні 2011 р. позивачам та 3- особам з самостійними вимогами стало відомо про укладення договору № 1/09 від 02 березня 2009 р. «про передачу функцій замовника будівництва» та була надана можливість укладати з ПП «Будінвестмонтаж» додаткові угоди про заміну сторони договорів на участь у пайовому будівництві, а до суду із відповідними позовами позивачі звернулися 31 жовтня 2014 р., а 3- особи з самостійними вимогами - 4.04.2015 р.

Доводи позивачів, їх представників, 3-х осіб з самостійними вимогами та їх представників про те, що вони не знали про існування такого договору та не були присутніми на зборах, не можуть бути взяті до уваги, оскільки, - загальні збори акціонерів це загальновідома інформація, яка була поширена серед інвесторів будинку.

Крім того, факт усного повідомлення інвесторів про зміну замовника будівництва підтверджується письмовими поясненнями позивачки ОСОБА_1, участю у зборах акціонерів та у робочій групі - представників ОСОБА_10 та ОСОБА_11, які також є акціонерами, тому, відповідно до вимог ст.261 ЦК України вважається, що сторона довідалась або могла довідатися про порушення свого права.

Зазначене також відноситься і до інших позивачів та 3-х осіб з самостійними вимогами.

Про застосування строку позовної давності було заявлено представником відповідача АТЗТ «ДВК» до винесення судом рішення.

В свою чергу, стороною позивача не подавалось до суду клопотання про визнання поважними причини пропущення строку позовної давності та відповідно про захист судом порушеного права.

Згідно ст.60 ЦК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно п.11 постанови Пленуму Верхового Суду України №14 від 18.12.2009 р. «Про судове рішення у цивільній справі», - встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

За таких обставин, суд вважає за належне застосування в межах даного спору строку позовної давності, про застосування якої заявлено представником відповідача АТЗТ «ДВК», оскільки, судом встановлено, що при укладенні оспорюваного договору юридичними особами не було дотримано вимог чинного законодавства, чим були порушені права інвесторів, про що було зазначено вище.

За таких обставин судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції не можна визнати законним і обгрунтованим, тому, воно підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі з інших підстав, зазначених вище.

Керуючись ст.ст.218, 303, 304, 307, 309, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

В и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - задовольнити частково.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 12.09.2016 р. - скасувати і постановити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити з інших підстав.

Рішення може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий : Судді :